Тема 3. Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини

Фінансово-правові норми – обов’язкові приписи копетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу та використання коштів централізованих і децентралізованих фондів, які виражені в категоричній формі і забезпечені примусовою силою держави.

Види фінансово-правових норм. А) Залежно від способу впливу на поведінку учасників зобов’язуючі – вимагають від учасників фінансових правовідносин здійснювати відповідні дії і встановлюють їх права і обов’язки у сфері цих відносин, містяться у всіх фінансових нормативних акткх, є найпоширенішими; забороняючі – містять заборону на вчинення певних конкретних дій. Наприклад, бюджетна установа не має права надавати за рахунок бюджетних коштів позички (ст. 21 Бюджетного кодексу) ; уповноважуючі – встановлюють права учасників фінансових правовідносин на здійснення конкретних самостійних дій у передбачених законом межа. Б) За змістом: матеральні – закріплюють види та обсяг грошових зобов’язань, ждерела утворення фінансових ресурсів, види видатків тощо; процесуальні (процедурні) – визначають порядок діяльності у сфері фінансоої дільності держави.

Структура фінансової правової норми: - гіпотеза – визначає умови, за яких можуть виникати права та обов’язки у сфері фінансової діяльності держави ; диспозиція – є основною чатсиною норми, містить конкретне правило поведінки; санкція – містить вказівки на невигідні наслідки для порушника фінансовоїправової норми.

Фінансово-правові відносини – вид суспільно-правових відносин, що виникають у галузі фінансової діяльності держави.

Об’єктом фінансових правовідносин є фонди коштів, які формуються. Розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав і обов’язків у галузі фінансової діяльності держави.

Фінансові правовідносини виникають, змінюються, припиняються внаслідок юридичних фактів. Юридичні факти – це життє ві обставини, що приводять у дію норми права. Вони поділяються на дії та події. Дії можуть бути правомірні (юридичні акти, юридичні вчинки) та неправомірні. Юридичні події – обставини, що не залежать від волі їх учасників.

Тема 4. Правові основи фінансового контролю в Україні

Нормативні акти: закони “Про державну податкову службу”, “Про державну контрольно-ревізійну службу”, “Про Рахункову палату”, “Про НБУ”, підзаконні акти - Інструкція Міністерства фінансів “Про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні” (24.10.97); Постанова КМ “Про здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю” (22.05.2002) та ін.

Об’єктом фінансового контролю виступає фінансова діяльнсть підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій, фінансово-кредитних інститутів тощо, які здійснюють фінансову діяльність. Предметом контролю є фінансові операції, пов’язані зі створення та використанням фондів коштів. Проте, об’єкт фінансового контролю є значно ширшим, ніж просто перевірка фінансових ресурсів, оскільки в кінцевомі підсумку відбувається контроль і за використанням матеріальних, природних, трудових ресурсів у ході опосередкування фінансовими відносинами процесів національного виробництва та перерозподілу.

Головним завданням фінансового контролю є підтримка фінансової дисципліни, запобігання фінансовим правопорушенням та застосування заходів примусу за їх вчинення.

Отже, фінансовий контроль – це цілеспрямована діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, спрямована на додержання законності, фінансової дисципліни і раціональності у забезпеченні реалізації фінансової діяльності держави.

Види:

1. за часом проведення: попередній, поточний, наступний;

2. за характером взаємовідносин між суб’єктом і обо’єктом контролю: внутрішній і зовнішній;

3. за формами проведення: ініціативний, обов’язковий;

4. за суб’єктами: внутрішньогосподарський, державний відомчий, аудиторський;

5. від цільової спрямованості – тактичний, стратегічний;

6. за місцем здійснення – контроль на місцях, дистанційний;

7. за сферою фінансової діяльності – бюджетний, податковий, валютний, кредитний, страховий, інвестиційний тощо.

Методи фінансового контролю:

Ревізія – методи документального контролю за фінансово-господарькою діяльністю підприємства, установи, організації, додержанням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального виявлення недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матерільних цінностей, запобігання фінансовим зловживанням. Бувають суцільні та вибіркові. За наслідками ревізії складаєся акт.

Перевірка – обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діляьності підприємства, установи, орагнізації або їхніх підрозділів. Наслідки оформлюються довідкою або доповідною запискою. Можуть проводитися наскрізним методом за ознакою однотипності операції чи за ознакою зв’язку між об’єктами контролю. Бувають документальні та фактичні.

Інспекція – перевірка стану фінансів підприємств на місцях.

Обстеження – проводиться за приписом компетентних органів з метою виявлення порушень фінансової дисципліни.

Спостереження – передбачає загальне ознайомлення зі станом фінансової діяльності.

Органи фінансового контролю:

а) органи загального контролю - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів

б) органи спеціального контролю - Рахункова Палата України, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба, Національний банк України, Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг.