102. Сутність кривої Лаффера та її недосконалість.

Крива Лаффера – це крива, яка графічно відображає залежність обсягу податкових надходжень у державний бюджет від середнього рівня податкових ставок і показує оптимальну ставку оподаткування, за якої податкові надходження сягають максимуму.

Крива Лаффера. t^* може бути де завгодно, а не обов'язково на 50 %, як показано на графіку.

З графіка видно, що починаючи з нульової ставки податку, збільшення податкової ставки [Т(Υ)] приводить до зростання податкових надходжень (Т). Але починаючи з точки А натупне збільшення податкової ставки Т(Υ) скорочує податкові надходження (Т) шляхом зменшення бази оподаткування.

Крива Лаффера дає відповідь на запитання, при якій ставці податків Т(Υ) податкові надходження (Т) у бюджет досягнуть максимальної величини. При подальшому підвищені податкової ставки мотивація підприємницької діяльності послаблюється, падають обся виробництва і зменшуються податкові відрахування до бюджету.

Осн. ідея Лаффера полягає в тому, що за умови зростання податкової ставки від нуля до 100% податкові надходження спочатку збільшуються від нуля до певної максимальної величини, а потім зменшуються знову до нуля.

Отже, за кривою Лаффера, якщо діючі податкові ставки є надмірними, то їхнє оптимальне значення дозволить збільшити вир-во за умов незмінності або навіть зростання податкових надходжень. Досвід застосування цієї теорії на практиці не дав однозначної відповіді щодо її ефективності.

103. Макроекономіка та економічна політика.

Макроеконом. політика – це політика уряду, спрямована на регулювання національної економіки з метою забезпечення її стабільного, динамічного і пропорційного розвитку.

Форми: фінансова, кредитна, податкова, грошова, наукова, аграрна, інвестиційна, анти циклічна, кадрова, зовнішньоекономічна.

Макроеконом. політика є складовою дарж. Регулювання економ., а її роль за сучасних умов зростає.

Економ. політика – це комплекс економ. цлей і заходів держави та уряду, які забезпечують вирішення довго- та короткотермінових завдань розвитку економ. системи відносно до інтересів країн або окремих класів і соціальних груп.

Економ. політика базується на територико-методологічних засадах економ. теорії, насамперед політичної економії.

Основними елементами є фінансово-кредитна, грошова, цінова, бюджетна, наукова, структурна, регіональна, зовнішньоеконом. політика.

104. Банківські резерви та кредитні гроші.

Банківський резерв — це вся сума грошових коштів, які є на даний момент у розпорядженні банку і невикористані для активних операцій. Частину загального резерву банки мають зберігати у грошовій формі і не використовувати для поточних потреб. Ця частина резерву називається обов’язковим резервом, величину якого визначають на підставі норм обов’язкового резервування. Такі норми встановлює НБУ у відсотках до сум банківських пасивів. Різницю між загальним і обов’язковим резервами становить вільний резерв.

це неповноцінні знаки вартості, які виникли на основіКредитні гроші кредитних відносин. Вони, як і інші форми грошей, виникли стихійно внаслідок подальшого розвитку товарно-грошових відносин, коли кредит став їх іманентною складовою частиною. За природою кредитні гроші також є знаками вартості і по формі паперовими, але їх обіг підпорядкований дії специфічних законів. Перший із цих законів, який був відкритий ще Дж.Стюартом, передбачає: умовиемісії грошей зберігають у собі умови їх зворотнього притоку. Це обумовлено кредитним характером емісії грошей. Їх випуск здійснюється єктам на умовах їх повернення ушляхом видачі кредиту економічним суб визначений строк. Гроші повертаються в банк, коли одержувач банківського кредиту або платник за векселем, що знаходиться в портфелі банку, погашає заборгованість. Таким чином, грошова маса (кількість грошей в обігу) представляє собою результат взаємодії двох грошових це випуск грошей через банки де проходитьпотоків; один потік єктами, що маютьрозподіл платіжних засобів між економічними суб це повернення грошей в банки внаслідокпотребу в грошах; другий потік язань.погашення боргових зобов

Нацбанк регулює грошову пропозицію через комерційні банки. щоб зрозуміти роль комерційних банків у формуванні грошової пропозиції, слід враховувати, що вони виконують дві основні функції: 1) залучення грошей на депозит, 2) надання кредитів. Зв’язок між цими функціями спирається на розподіл залучених коштів на дві частини.

Перша — відрахування в банківські резерви (R), які складаються з двох компонентів: 1) обов’язкових резервів, норма яких регламен­тується Нацбанком, 2) додаткових резервів, що їх комерційні банки створюють самостійно. Загальна норма банківських резервів визначається відносно депозитних грошей (D) за формулою rr = R / D.

Друга — кредитні гроші (МС), які обчислюються як різниця між депозитними грошима і банківськими резервами за формулою