Ботулізм

Це гостре інфекційне захворювання, при якому відбувається ураження ЦНС токсинами, що виділяються ана­еробною спороносною бацилою. Ботулізм належить до харчових токсикоінфекцій, тому що отруєння відбувається внаслідок вживання продуктів, заражених даною бацилою: ковбаса, вет-чина, консервовані продукти. До організму із зараженою їжею потрапляють токсини та спори, що спричинюють обсіменіння організму. Токсини, потрапляючи в кров, вражають в першу чергу ЦНС (бульбарні симптоми).

Симптоми. Інкубаційний період триває 18—24 год, іноді 2— 10 днів (чим коротший інкубаційний період, тим вища смерт­ність). З'являються загальна слабкість, запаморочення, головний біль, нудота, нерідко блювання. Проносу зазвичай немає. Темпе­ратура нормальна або субфебрильна. Характерні ранні невро­логічні симптоми: 1) офтальмо-неврологічні — порушення зору ("туман в очах", ністагм, птоз, анізокорія, діплопія, мідріаз); 2) фаго-назо-глоссо-неврологічні — порушення секреції слинних залоз (спрага, сухість у роті, дисфагія); 3) бульбарні явища пору­шення ковтання (похлинання, афонія, розлад дихання за цент­ральним типом); 4) загальна нейроплегія (частіше ураження м'язів шиї та кінцівок), парез шлунка та кишок (закреп).

З розвитком захворювання можливе раптове погіршення внаслідок утворення в організмі нової порції токсину.

Невідкладна допомога:

• промивання шлунка водою або 1 % розчином калію перман­ ганату, активоване вугілля, клізми (протягом 2—З днів щодня);

• полівалентна протиботулінічна сироватка у найбільш ранні терміни (25 000 АЕ внутрішньом'язово та 25 000 АЕ внут­рішньовенно через 5—10 год протягом 2—З днів — за методом Безредки);

• при зниженій перистальтиці кишок — прозерін — 1 мл 0,05 % розчину;

• форсований діурез;

• заміщення крові;

• боротьба з порушенням дихання та кровообігу, за показан­нями — реанімаційні заходи.

Госпіталізація в інфекційне відділення, у тяжких випадках — у відділення реанімації.

Укуси тварин хворих на сказ

Сказ надзвичайно небезпечне вірусне захворювання, що спричинюється фільтрувальним віру­сом, який проникає в організм людини при укусі хворими тва­ринами (собаки, кішки, вовки), а також при потраплянні їхньої слини або хворої людини на пошкоджену шкіру або слизові обо­лонки. Маючи властивість нейротропності, вірус потрапляє в мо­зок периферійними шляхами, можливе і лімфо-гематогенне його розповсюдження. Інкубаційний період — від 10 днів до декіль­кох місяців і навіть 1 року (чим ближче місце укусу до голови, тим коротший інкубаційний період).

Симптоми. У перебігу захворювання розрізняють такі пері­оди: провісників, збудження та паралічів. У періоді провісників спостерігається стурбованість, роздратованість, часта зміна на­строю, погіршення сну, відчуття туги. У ділянці укусу (або руб­ця) з'являється стягувальний біль, парестезії. Іноді підвищуєть­ся температура тіла до субфебрильних цифр.

У деяких випадках період провісників мало виражений і за­хворювання починається з періоду збудження, для якого харак­терна боязнь води та повітря (гідро- та аерофобія). Спроба зро бити ковток води, а іноді тільки її вигляд, звук води, що ллється, спричинюють болісні судоми м'язів глотки, які розповсюджу­ються і на дихальні м'язи. Це призводить до затримки дихан­ня, що змінюється судомними вдихами та болісними тонічними скороченнями м'язів тулуба. Такі явища, внаслідок гіперестезії шкіри та органів чуттів, можуть бути зумовлені навіть вітром, шумом, яскравим світлом. Помітні розширення зіниць, підви­щення сухожилкових рефлексів, підвищення температури тіла, гіперсалівація та гіпергідроз. Характерні зміни психіки (галю­цинації, марення, напади різкого збудження).

Із прогресуванням захворювання частота та інтенсивність на­падів гідро- та аерофобії зростають, і через 2—З діб настає період паралічів. Спостерігається млявість, параліч окремих груп м'язів спочатку поруч з місцем укусу, потім він поширюється далі вго­ру. Свідомість зазвичай збережена. Смерть настає від серцевої недостатності, що наростає, та паралічу дихального центру.

Діагноз у типових випадках ставиться на підставі анамнезу (укус хворою твариною або контакт з нею), наявності гідро- та аерофобії, характерних судом. При атиповому перебігу захво­рювання пацієнти можуть нагадувати осіб з істеричною поведін­кою або з гострим психозом, тому варто враховувати об'єктив­ну симптоматику, характерну для сказу (розширення зіниць, гіпергідроз, підвищення температури тіла, типові судоми та ін.).

Невідкладна допомога. Всі постраждалі повинні бути до­правлені до так званих пастерівських пунктів, де їм, починаю­чи з дня травми, буде проведено курс антирабічного щеплення.

При наданні першої допомоги не треба намагатись негайно спинити кровотечу, у зв'язку з тим, що кровотеча сприяє ви­лученню слини тварини з рани. Необхідно декілька разів широ­ко обробити шкіру навколо укусу дезінфекційним розчином (спиртовим розчином йоду, розчином перманганату калію та ін.), а потім накласти антисептичну пов'язку і доправити по-страждалого до лікувального закладу для первинної хірургіч­ної обробки рани, профілактики правця.

Ужалення бджолами, осами, джмелями. При ужаленні од­нією комахою виділяється 0,2—0,3 мг отрути (смертельна доза 200 мг). Тому небезпеку становлять масові укуси або поодинокі укуси у голову, шию, ротову порожнину і кровоносну судину, а також анафілактична реакція у сенсибілізованих людей.

Клінічна картина. Потерпілий скаржиться на сильний біль, почервоніння шкіри, жар у місці укусу та загальне відчуття жару. При обстеженні відзначають набряк, гіперемію, місцеве підвищення температури. Набряк більше виражений у разі ужа-лення у слизову оболонку або у тканини з в'ялою підшкірною основою (повіки, шия).

Ужалення у ротову порожнину може супроводжуватись стрімким розвитком набряку гортані з клінічна картина асфік­сії. За наявності поодиноких ужалень загальнотоксичні явиш;а відсутні або нечіткі. Якщо на тілі помітні багато місць ужалень, у потерпілого виникають почуття страху, загальна слабкість, не­здужання, запаморочення, тахікардія, озноб, підвищення тем­ператури тіла, пітливість, сухість у роті, нудота, блювання, чи­малий місцевий набряк.

Значно тяжчий стан (у деяких випадках аж до летального кінця) розвивається внаслідок алергічних (гіперергічних) ре­акцій на ужалення. Виділяють місцеві (виражений місцевий набряк діаметром більший 5 см), загальні і змішані алергічні реакції. Останні характеризуються переважно місцевими і за­гальними проявами. Розрізняють такі види загальних реакцій; а) циркуляторні (анафілактичний шок); б) астматичні (сухі хри­пи зі свистом, ускладнений видих); в) набряково-асфіксичні (інспіраторна задишка, асфіксія, набряк Квінке); г) шкірні і шкірно-суглобові (кропивниця, біль у суглобах); ґ) змішані. Найчастіше анафілактична реакція розвивається відразу після ужалення, але може виявлятися і через ЗО хв, 2 год. Більшість смертельних випадків від ужалення комахами спостерігається протягом першої години з моменту ужалення. Тому поява будь-якого з вищеназваних симптомів гіперергії або наявність їх у анамнезі потребує негайного проведення інтенсивної терапії.

Невідкладна допомога. Передусім вилучають жало. Це роб­лять обережно, намагаючись не видушити вміст залози у ран­ку. Місце ужалення змочують спиртом або одеколоном, а потім прикладають до нього лід, протиалергічні (преднізолонову мазь, флуцинар) та антигістамінні (димедрол, супрастин, тавегіл) за­соби. За наявності багаторазових ужалень або під час вираже­них алергічних реакцій під шкіру вводять 0,5 мл 0,1 % розчи­ну адреналіну гідрохлориду або 1 мл 5 % розчину ефедрину гідрохлориду. Якщо розвиваються загальні алергічні реакції, внутрішньовенно, крім того вливають 500—1000 мл ізотонічно­го розчину натрію хлориду з 0,1—0,2мл0,1 % розчину адрена­ліну гідрохлориду або 0,5 мл 5 % розчину ефедрину гідрохло­риду, застосовують також 60—120 мг преднізолону або 250— 500 мг гідрокортизону. Залежно від показників гемодинаміки

продовжують вливання плазмозамінників (реополіглюкіну, поліглюкіну, желатиноля, кристалоїдів), повторно вводять глю-кокортикоїди і катехол аміни.

Асфіксія, спричинена набряком гортані, є показником до інтубації трахеї. Якщо можливості для її проведення немає, виконують трахеотомію або конікотомію.

У разі розвитку астматичного синдрому вводять еуфілін і алупент.

Серед членистоногих для людей найнебезпечніші павуки (ка­ракурт, скорпіон і тарантул). Отрута каракурта і скорпіона є ток-сальбуміном, і її токсичність може перевищувати отруту змій. Однак внаслідок того, що під час укусу павука в організм людини потрапляє менша кількість отрути, смертельні випадки спосте­рігаються вкрай рідко. Отрута тарантула менш токсична.

Укус каракурта. Павуки каракурти поширені у Середній Азії, Криму, Молдові, Нижньому Поволжі, степах Приазов'я і При­чорномор'я. Для людини небезпечні тільки самки, у яких є пара трубчастих отруйних залоз, розміщених у верхніх щелепах. Най­частіше причиною укусу є притискання павука до тіла під час сну або відпочинку у затемнених місцях. Кількість потерпілих зрос­тає наприкінці травня і на початку червня, а також протягом пер­ших 20 днів липня, що пов'язано з періодами міграції самок па­вука. Отрута каракурта справляє нейротоксичний вплив.

Клінічна картина. Найчастіше укус залишається непоміче­ним. Якщо він трапився під час сну, то потерпілий не пов'язує свій стан з укусом. На місці укусу з'являється збліднення діа­метром у декілька сантиметрів з обідком легкої гіперемії. Як правило, через 5—30 хв виникають і стрімко наростають загаль­нотоксичні явища, їх вираженість варіює від легких і швидкоп­линних до тяжких форм. У місці укусу розвивається сильний, нестерпний ломотний та рвучий біль, який поширюється на живіт, поперек, грудну клітку. Він поєднується з вираженою напруженістю м'язів і парестезіями. Майже одночасно з болем наростає збудження і відчуття страху смерті. Під час огляду відзначають страдницький вираз обличчя, підвищені слино- і сльозотечу, інтенсивне ін'єктування склер, гітертермію і пото­виділення. Хворого непокоять головний біль, запаморочення, почуття задухи, нудота, блювання. Розвиваються тахікардія і аритмія, різко підвищується АТ (токсогенна каракуртова гіпер­тензія). Внаслідок розвитку м'язової слабкості (особливо в нижніх кінцівках) пересування хворих стає неможливим. Характерні тремор і судомне смикання різних груп м'язів. Спазм сфінктерів утруднює сечовиділення і дефекацію. У дуже тяж­ких випадках збудження змінюється апатією. Розвивається ко­лапс. Спостерігаються судоми. Наростає задишка, що призво­дить до пригнічення дихання, а в деяких випадках до його зу­пинки. У разі отруєнь загальнотоксичні явища припиняються наприкінці 1-ї доби, а у разі отруєнь середньої тяжкості або тяж­ких патологічні явища відзначаються протягом З—4 діб.

Невідкладна допомога. Насамперед потрібно забезпечити іммобілізацію потерпілого або укушеної частини тіла. Місцево застосовують холод, який затримує всмоктування отрути. Для зменшення болю вводять наркотичні і ненаркотичні анальгети-ки (промедол, кодеїн, анальгін, ацетилсаліцилову кислоту). Вище місця укусу роблять кругову інфільтраційну блокаду новокаїном. Вираженість інтоксикації та м'язових спазмів зменшується внас­лідок внутрішньовенного введення 10 мл 10 % розчину кальцію хлориду та 10 мл 25 % розчину магнію сульфату. Через 1—2 год препарати вводять повторно або використовують їх по черзі че­рез 1—1,5 год. Кальцію хлорид справляє більш виражений вплив у тому разі, коли відзначаються біль та напруження м'язів, а маг­нію сульфат — тоді, коли спостерігається артеріальна гіпертонія та затримка сечовиділення. Як специфічну високоефективну про­тиотруту призначають протикаракуртову сироватку. Сироватку вводять за методом Безредки. Підшкірно у міжлопаткову ділян­ку або внутрішньом'язово, у тяжких випадках — поступово внут-рішньовенно вводять зо—70 мл сироватки. Бажано використати її у 1-шу годину розвитку інтоксикації. Призначають глюкокор-тикоїди (преднізолон, гідрокортизон, метилпреднізолон), анти-гістамінні засоби (димедрол, супрастин, тавегіл).

Пригнічення дихання та судоми — показник для проведен­ня ШБЛ!

Укус скорпіона. У скорпіона отруту виділяють дві залози, протоки яких відкриваються на кінці кривого гострого жала. Найнебезпечніший чорний скорпіон. Його отрута містить гіста-міновивільнювальний фактор, інгібітор протеаз і нейротокси-ни, які змінюють мембранний потенціал міжнейронних та ней-ром'язових синапсів.

Клінічна картина. Відразу після укусу виникає гострий, не­стерпний біль, який поширюється вздовж нервового стовбура. Шкіра навколо місця укусу набрякає і стає гіперемованою. Мо­жуть утворюватись поодинокі великі пухирі і розвиватись парестезії. Спостерігаються лімфангоїт та лімфаденіт. Протягом 1 год після ужалення виникає біль у язиці та яснах. Окрім силь­ного болю специфічними ознаками цієї патології є смикання та судоми м'язів обличчя, кінцівок, розлад мови. Загальнотоксичні прояви під час потрапляння отрути скорпіона нетяжкі і спосте­рігаються протягом 6—8 год. Вони характеризуються розвитком мускариноподібного синдрому: шкіра вкрита холодним та лип­ким потом, помітні слино- та сльозотеча, бронхорея, задишка та вологі хрипи у легенях, тахі- або брадикардія, підвищення АТ, субфебрильна температура тіла. Поряд з цим може спосте­рігатись блювання та пронос.

Невідкладна допомога. Після іммобілізації потерпілого ділянку укусу змащують олією (соняшниковою або бавовня­ною). Для зняття болю ділянку тіла, розташовану вище місця ужалення, обколюють 0,5—1 % розчином новокаїну. Якщо біль відновлюється, маніпуляцію повторюють. Після введення 1 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату під шкіру і 1 мл 0,5 % розчи­ну фентоламіну внутрішньом'язово розвиток інтоксикації при­пиняється. У подальшому застосовують холінолітики (1—2 таб­летки белоїду З рази на добу) і антигістамінні засоби у звичай­ному дозуванні. У дітей віком 5—6 років та в осіб похилого віку, а також під час тяжких інтоксикацій застосовують специфічну імунну сироватку, її вводять під шкіру або внутрішньом'язово за методом Безредки у кількості 10—20 мл. Для запобігання розвитку анафілактичних реакцій попередньо призначають 5— 10 мг/кг гідрокортизону або 2—6 мг/кг преднізолону. Може бути застосована також протикаракуртова сироватка. Для усу­нення бронхоспазму та блювання вводять 0,6—1 мл 0,1 % роз­чину атропіну сульфату. Протипоказане призначення симпато-міметиків, оскільки вони підсилюють дію отрути, збільшують тахікардію, спричиняють аритмію.

Укуси змій. До складу зміїної отрути входять різні речовини (ферменти, білки, пептиди, нуклеотиди, антикоагулянти, інгібітори тканинного дихання, ліпіди, неорганічні солі). За ме­ханізмом дії розрізняють три види отрут: 1) нейро- і кардіоток-сичні отрути, які пригнічують дихальний та судиноруховий цен­три і паралізують дихальні та рухові м'язи; це отрута кобр та інших змій родини аспідових, морських змій; 2) геморагічні та набряково-некротичні отрути, які діють на стінки кровоносних судин, еритроцити та систему зсідання крові (отрута гадюкових — звичайних гадюк, ефи, гюрзи, а також щитомордника та гри­мучої змії); 3) змішані отрути, для яких характерні обидві дії.

Клінічна картина. Після укусів змій родини гадюкових чітко видно дві глибокі колоті ранки. Вони можуть довго кровити, на їх місці утворюються виразки та некрози, що довго не загоюють­ся. Характерний бурхливий перебіг місцевих явищ. Помітні силь­ний біль, опіки, гіперемія, набряк тканин та крововиливи, які швидко поширюються на всю кінцівку. Шкіра багряно-синя, поблискує, вкрита петехіями. На ній утворюються пухирі з ге­морагічним вмістом. У тяжких випадках виникають лімфангіт, лімфаденіт і флеботромбоз із поширенням набряку на тулуб. Спо­стерігається кровоточивість ураженої кінцівки і частини тулуба. Внутрішня крововтрата може досягати 2—З л. Виникають крово­виливи у слизові і серозні оболонки рота, носа, шлунка, нирок, легень, серця. Ці явища зумовлені розвитком ДВЗ-синдрому. У перші ЗО—90 хв різко підвищується зсідання крові і утворюється багато мікротромбів. Потім виникає тривала і глибока гіпо-коагуляція. Небезпечним ускладненням гемокоагуляційних по­рушень є гангрена кінцівки.

Через короткий час після укусу розвиваються загальноток-сичні симптоми: збудження або сонливість, блідість, пітливість, запаморочення, задишка, гіпертермія, нудота і блювання, тахі­кардія і гіпотензія. Можуть виникати судоми. Вираженість інтоксикації залежить від розмірів і поширення місцевих про­явів. Під час легких форм отруєння переважають прояви місце­вої набряково-геморагічної реакції, яка найвиразніша у перші 8—24 год. У тяжких випадках хворий помирає через 10—14 діб внаслідок серцево-судинної недостатності.

Після укусу кобри місцеві зміни помітні мало, оскільки її от­рута діє на рівні нервово-м'язових і міжнейронних синапсів, бло­куючи їх. Характерні біль, оніміння і парестезії у зоні укусу, які поширюються на всю кінцівку й інші частини тіла. Набряк тка­нин невеликий. Крововиливів загалом не буває. Локальні зміни найчастіше пов'язані не з впливом отрути, а з травмувальними терапевтичними діями (припікання, відсмоктування, розрізи тощо). Через ЗО хв після укусу розвивається раптова слабкість і блідість шкірних покривів та слизових оболонок. Виникають сли­нотеча, нудота і блювання, підвищення температури тіла до 38— 39 °С, запаморочення. Потерпілий може знепритомніти. Зни­жується АТ. Можуть розвиватись шок та набряк легень. Спосте­рігаються порушення чутливості шкіри обличчя та слизової оболонки язика, розлад мови і ковтання, особливо під час пиття. Дихання спочатку стає частим, а потім сповільнюється. У подаль­шому розвивається параліч кінцівок, який поширюється на м'я­зи тулуба і призводить до зупинки дихання.

Тяжкість та темп прогресування інтоксикації варіює у широ­ких межах — від повної відсутності ознак отруєння (фальшиві уку­си) до летальних випадків. У разі потрапляння отрути під шкіру вкрай тяжкий стан спостерігається протягом 24—36 год. За цей час можливий повторний прояв колапсу та пригнічення дихання. Якщо отрута потрапляє у кровоносні або лімфатичні судини, смерть може настати в перші 10—20 хв. Якщо не вводити специ­фічну сироватку, смертність потерпілих може досягти ЗО—35 % .

Невідкладна допомога. Потерпілого кладуть на спину і за­безпечують абсолютний спокій. Дуже важливо іммобілізувати уражену частину тіла, оскільки отрута поширюється уздовж лімфатичних судин, а м'язове напруження підсилює лімфоток.

Кінцівку необхідно зафіксувати гіпсовою лангетою або по­в'язкою!

Протипоказане застосування засобів, які прискорюють усмоктування отрути, алкоголю, великої кількості питва, пре­паратів, які підвищують АТ!

Відразу після укусу отруту інтенсивно відсмоктують з ран­ки. Це дає змогу видалити до ЗО—50 % отрути і суттєво посла­бити інтоксикацію.

Отрута, що потрапила у шлунок, отруєння не спричиняє! Отруту відсмоктують протягом 10— 15 хв і постійно її спльо­вують, з цією метою можуть бути застосовані банки.

Протипоказані припікання, обколювання, розрізи місця укусу!

Накладання джгута підсилює геморагічні і деструктивні яви­ща в кінцівці і зумовлює виникнення турнікетного шоку.

При укусах гадюки, ефи, гюрзи, щитомордника, гримучої змії — джгут не застосовують!

Однак при укусі кобри, отрута якої не спричиняє локальних порушень трофіки, вище місця укусу можна накладати джгут на ЗО—40 хв.

У всіх випадках потерпілого потрібно негайно госпіталізувати. Необхідно вводити протиправцеву сироватку і антибіотики широкого спектра дії!

При укусах кобри, гюрзи, ефи потрібно якомога швидше вве­сти специфічну сироватку "Антикобра", "Антигюрза", "Анти-ефа".

Міністерство охорони здоров’я України

Медичний коледж

Запорізького державного медичного університету

спеціальність 5.1202201 01 «фармація»