54. Економічні наслідки другої світової війни для світової економіки.

Друга світова війна стала найбільшою економічною катастрофою XX сторіччя. У неї було втягнуто понад 60 держав і більше ніж 4/5 населення планети. Людські жертви перевищили 50 млн осіб; було знищено національне багатство на 316 млрд дол. Майже всі країни-учасниці вийшли з війни економічно виснаженими. Руйнування зачепили не лише Європу, а й Північну Африку, Далекий Схід та Південно-Східну Азію. Дуже постраждав світовий транспорт: зруйновано мости, залізничні колії, численні порти. Не вистачало й рухомого складу залізниць, істотно скоротився торговельний флот. За роки війни значно знизився життєвий рівень, що призвело до високої смертності населення. Безумовно, завершення війни принесло певні позитивні зміни, проте через падіння рівня продуктивності праці та інших негативних явищ (недовантаження обладнання, неефективне використання земельних ресурсів тощо) бідність залишалася надзвичайно поширеним явищем у повоєнному світі. Надзвичайно негативним чинником став підрив національних валют. Країни, які воювали, фінансували свої видатки за рахунок збільшення кількості паперових грошей та емісії державних позик. Відразу після війни ситуація ще більше погіршилася, адже в країнах, які звільнилися від окупації, фінансували відбудову власного господарства також за рахунок випуску нових грошей та додаткових позик. Все це призводило до зростання інфляційних явищ.

55. Економічний розвиток Німеччини у післявоєнний період.

Важливу роль у відбудові та подальшому розвитку господарства відіграли грошово-цінова реформа німецького уряду. Вона зупинила інфляцію, сприяла ліквідації "чорного ринку", створила умови для відновлення економіки. Паралельно відбувалося формування органів державної влади та самоуправління, політичної системи країни. Посаду федерального канцлера Німеччини обійняв лідер ХДС - ХСС К. Аденауер. 20 вересня 1949 р., після сформування уряду, було завершено процес утворення ФРН, економічне життя пожвавилося.

Перші роки існування ФРН були позначені високими і стабільними темпами промислового розвитку. Вже у 1951 р. загальний обсяг виробництва був на третину вищим, ніж у 1936-у, а у 1956 р. він подвоївся. Середньорічний приріст промислової продукції складав за період з 1950 по 1960 роки 9,6% проти 4% у США і 3% у Великобританії.

Німецькому "економічному диву" сприяло декілька причин. По-перше, значною мірою вдалося зберегти промисловий потенціал західної частини країни, репараційні платежі на користь США, Англії, Франції були меншими. По-друге, було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн. німців із Східної Пруссії та інших районів.

56. План Маршалла, його суть та значення для відродження повоєнної Європи.

Наприкінці 1947 року уряд США вніс на розгляд конгресузаконопроект про "план Маршалла". "План Маршалла" Був затверджений конгресом 2 квітня 1948 ідіяв з 3 квітня 1948 року по 30 грудня 1951. Його здійснення проводилося в рамках Закону про чотирирічної програми допомоги іноземним державам. Важливим аспектом реалізації "плану Маршалла" стало питання про джерелафінансування окремих елементів програми. Його рішення ув'язувалося з характером поставок, видом поставок [2]. Поставки першого виду охоплювали предмети найважливішої життєвої необхідності - ті, що були потрібні для запобігання голоду. Щовесни виділялися асигнування на продукти харчування, паливо, одяг. Рік від року по мірі росту власних ресурсів європейських країн ці асигнування скорочувалися. Оскільки допомога такого роду не окуповувалася, вона йшла у вигляді дотацій, а не позик. Місцева валюта, виручена від продажу цих продуктів,повинна була використовуватися урядом європейських країн для зменшення дефіциту держбюджету, а отже, і темпів інфляції; для нарощування виробництва. Другий вид поставок - промислове устаткування. Тут в фінансуванні переважали позики Міжнародного банку. Третій вид - сировина, сільськогосподарські машини, промислові товари,запасні частини і т.д. Ці поставки фінансувалися під гарантії американського уряду через Експортно-імпортний банк США, який створив для цих цілей спеціальне відділення. У квітні 1948 року в Парижі міністрами 16 європейських держав іпредставниками союзників від Німеччини була підписана конвенція. У Відповідно до "Плану Маршалла" європейські його учасники повинні були:вжити заходів щодо полегшення обміну товарами та послугами між собою,прискорити розвиток внутрішньоєвропейської торгівлі;через міждержавні кооперацію забезпечити активізацію найбільш ефективних виробничих потужностей для досягнення найшвидшого зростання випуску продукції;зробити фінансові та інші заходи щодо зміцнення своїх валют,відновлення довіри до них;надати європейській кооперації організаційне забезпечення. Як відомо, формою такого забезпечення стала ОЕЕС - Організація Європейського економічного співробітництва, що об'єднала 16 держав.