3.5.3.1. Розчини для зовнішнього застосування

(Solutiones ad usum externum).

Розчини для зовнішнього застосування використовують: для промивання, полоскання, обмивання, спринцювання, змазування, для тампонів, компресів, пульверизації, інгаляції, клізм, примочок, а також у вигляді очних, вушних або носових крапель.

Особливістю рідких лікарських форм для зовнішнього застосування є широке використання для їх виготовлення крім води таких розчинників, як спирт етиловий, гліцерин, жирні олії.

Виписуючи розчини для зовнішнього застосування, слід знати потрібну концентрацію діючої речовини і загальну кількість розчину. Розчин для зовнішнього застосування виписують у кількості 10 — 20 мл, для лікувальних клізм — 50 — 100 мл, для примочок, полоскань, спринцювань — 50 — 500 мл, для промивання шлунка і дезінфекції — 3 —5 л.

Розчини можна виписувати двома способами — розгорнутим або скороченим. Виписуючи розгорнутим способом, зазначають назви всіх інгредієнтів і їх масу. Спочатку пишуть назви лікарських речовин, а потім — розчинника (родовий відмінок однини). Масу порошку — у грамах, об'єм рідини — в мілілітрах. Далі пишуть: Misce. Da. Signa. — М. D. S. і зазначають спосіб застосування.

Приклад. Виписати 500 мл 2 % розчину хлораміну (C