1.14.6. Рівні самосвідомості.

Рівні самосвідомості. У структурі самосвідомості можна виділити 4 рівні:

• безпосередньо-чуттєвий рівень - самовідчуття, самопереживання психосоматичних процесів в організмі і власних бажань, переживань станів психіки, в результаті досягається проста самоідентифікація особистості;

• цілісно-образний, особистісний рівень - усвідомлення себе як діяльнісного начала, проявляється як самопереживання, самоактуалізація, негативна і позитивна ідентифікації, підтримка аутоідентичності свого "Я";

• рівень рефлексії, інтелектуально-аналітичний рівень - усвідомлення особистістю змісту власних розумових процесів, в результаті чого можливе самоспостереження, самоосмисленння, самоаналіз, саморефлексия;

• цілеспрямовано-діяльнісний рівень - своєрідний синтез трьох розглянутих рівнів, в результаті чого здійснюються регулятивно-поведінкові і мотиваційні функції через численні форми самоконтролю, самоорганізації, саморегламентации, самовиховання, самовдосконалення, самооцінки, самокритики, самопізнання, самовираження.

1.14.7. Розвиток і формування самосвідомості, образу я і я-концепції.

Самосвідомість розвивається, змінюється, збагачується впродовж життя людини. Знання про себе входять до змісту самосвідомості як її серцевина. Спочатку вони постають у вигляді окремих ситуативних, нерідко випадкових образів себе, які виникають у конкретних умовах спілкування та діяльності. Далі ці образи інтегруються у більш або менш цілісне й адекватне уявлення про власне "Я". Однак будь-який об'єкт пізнання, а також людина в цій ролі є невичерпним. Тому самопізнання, як і будь-яка інша форма пізнання, не зумовлює кінцеве, абсолютно завершене знання. Щоб кожна людина відкрила себе як неповторну індивідуальність, усвідомила свою позицію в соціальному оточенні, де вона живе, потрібно пізнати себе. Через самопізнання відбувається розвиток особистості. Мірилом для людини в її ставленні до себе є, передусім, інші люди. Кожен новий соціальний контакт змінює уявлення людини про себе, робить його багатограннішим. Свідома поведінка є не стільки проявом того, яка людина насправді, скільки результатом уявлень людини про себе, що склалися на основі спілкування оточенням. Не досить чітко усвідомлюючи те нове в собі, що з'явилося, людина ніби із запізненням його "відкриває" і до того часу користується старими знаннями про себе, старими оцінками, хоча вони насправді вже не відповідають змісту нового психологічного утворення й об'єктивному його вияву.  У кожного є природна схильність до самовдосконалення, яка на певному етапі розвитку особистості та впливу суспільства постає як усвідомлення прагнення до творчого саморозвитку, самореалізації. Самовдосконалення і самовияв людини є процес постійного розвитку, сходження (С.Л. Рубінштейн). Високий рівень самосвідомості зумовлює саморозвиток і самовиховання. Розвиток самосвідомостілюдини виявляється у: самоспостереженні, критичному ставленні до самої себе, в оцінці своїх позитивних І негативних рис, самовладанні й відповідальності за свої вчинки. Власне самосвідомість пов'язана зі здатністю до рефлексії, до погляду на себе ніби "збоку". Завдяки самосвідомості людина усвідомлює себе як індивідуальну реальність, окрему від природи та інших людей. Вона стає наявною не лише для інших, а й для себе. Рефлексію можна вважати інструментом розвитку самосвідомості.

Рефлексія. Рефлексивна свідомість виявляється в осмисленні й переживанні людиною як окремої дії, вчинку, так і сенсу буття. Виникнення у людини здатності до рефлексії свідчить про високий рівень її самосвідомості, готовність не лише до пізнання самого себе, корекції своєї поведінки, способу життя. Рефлексія виявляється тоді, коли особистість подумки виокремлює себе зі сфери буття, життєвої ситуації та оцінює в співвідношенні з моральними еталонами - чи так "Я" живу? У результаті особистість може змінюватися, переоцінюючи минуле задля майбутнього, вступати в діалог з собою, уявним співбесідником. У психології підкреслюють ідею діалогічної природи, процесу аналізу особистістю себе. Кожен може захищати або засуджувати себе в полеміці, дискусії з собою чи уявним співрозмовником, що сприяє зіставленню різних поглядів, пошуку істини. Людина переконує себе, коли є певне суперечності у діях, судженннях, коли треба подолати сумніви, прийняти рішення, реалізувати його. Самопереконання може виявлятися в формах самовиправдання та самонавіювання. Під час розвитку людини рефлексивна свідомість є на різних рівнях і в різних формах. Як властивість індивіда, рефлексивність - це здатність відображати не лише свій образ "Я", а й усвідомлювати сутність своєї взаємодії з іншими людьми. У сфері саме міжособистісних взаємин рефлексія є важливим компонентом моральності поведінки індивіда. На думку В .А. Роменця, це явище післядії, в ньому прояснюється сутність діяння.Рефлексія розуму, сумління часто відстає від актів вибору. Акт, дія вибору зумовлені рішенням волі, післядія - рефлексією, самооцінкою правильності вибору рішення.У рефлексії виявляється боротьба мотивів, моральність особистості. Що глибша в людини рефлексія, то важче їй розв'язувати конфлікти.Здатність до рефлексії об'єднує функції поведінки та управління людиною своїми вчинками.

Формування образу "Я" або Я-концепції. Спираючись на психоаналітичні концепції структури і динаміки психіки, можна створити відносно цілісне і глибоке уявлення про механізми і фактори формування внутрішнього образу "Я".

Дещо спрощуючи, цей процес уявляється наступним чином. Змалку дитина знаходиться серед дорослих людей, яких вона бачить великими, сильними, які "все знають і вміють", від яких вона постійно чує різного роду оцінки собі: "Ти не вмієш, ти не зможеш, ти ще малий, тобі ще не можна, виростеш – будеш вирішувати і т.п".

Згідно з А.Адлером, це приводить до формування комплексу неповноцінності і як його компенсації – до прагнення почуття переваги над іншими. Він стає свого роду мотиваційним фактором у житті людини, і незалежно від способу його подолання в майбутньому (за А.Адлером їх є чотири), імовірно, негативні оцінки, отримані в дитинстві, недостатність емоційного тепла і опіки формують занижену самооцінку і почуття зниженої власної вартості.

Дорослі говорять дитині і протилежні речі як підтвердження її досягнень: "Ти такий вже великий, ти вже такий сильний, ти такий розумний і таке ін". Дитині читають казки, і вона, імовірно, ідентифікується з позитивними героями, вмілими, вправними, могутніми.

Самі батьки або інші дорослі люди виступають перед дитиною як досконалі, ідеальні, як такі, що все знають і все вміють. Ці ідеальні значущі ЗОВНІШНІ об'єкти ІНТЕРІОРИЗУЮТЬСЯ психікою дитини, тобто засвоюються, переходять у внутрішні структури психіки і стають уже її власними внутрішньо психічними утвореннями. Створюється так зване Ідеальне Я або Ідеальну Самість, яка не цілком відповідає дійсності. Іншими словами, внутрішній образ Я несе в собі ставлення до себе як до могутнього, виключного, нездоланного.

На основі позитивних і негативних впливів, оцінок, ставлення оточуючих людей та інших факторів формується позитивна чи негативна Я-концепція (Е.Бернс), вірніше, Я-концепція, в якій є і позитивне і негативне самоставлення. У психоаналітичній термінології існує поняття "самість" від слова "сам". Самість як загальна інтегративна структура психіки, що охоплює і Я і Воно і частково Понад-Я в одній системі.

Нарцисичний комплекс.В процесі розвитку розвиваються образи реального Я і реальних інших людей на місці тих, які були раніше – грандіозного величного Я та ідеалізованих “Інших Об'єктів”. Однак людина не здатна повністю позбавитись ілюзій про велич і "носить" поруч з реальним образом власного Я ще й інший – неясний, ледь усвідомлюваний, але достатньо добре сконструйований ідеальний образ власного Я, який дає їй внутрішню впевненість, що попри всі фактичні помилки, травми, труднощі і недоліки вона залишається "в порядку". Він (цей ідеальний образ власного я) ніби промовляє: "Так, сьогодні я дійсно жахливий і поганий, але можете бути певні, – цей стан є тимчасовим. Загалом – я в порядку, загалом – не зважаючи ні на що – усе гаразд ".

Такого роду внутрішня робота механізмів психічного захисту у психоаналізі називається НАРЦИСИЧНОЮ РЕГУЛЯЦІЄЮ. Це утримування афективної (емоційної) рівноваги, що стосується таких почуттів як внутрішня впевненість в собі, зв'язність і тривалість переживань, задоволення собою, відчуття власної вартості, почуття поваги і довіри до себе. Власне різні стани відчуття власного "Я" і афективне ставлення людини до себе називаються у психоаналізі "нарцисизмом".

У випадку, коли ці два компоненти є реалістичними і відповідають певній реальності людини, говорять про "здоровий" нарцисизм. Завищене переживання власного Я або його протилежність – відчуття меншовартості – розглядається як нарцисичне ураження або нарцисичний розлад або порушення нарцисичного комплексу, однією з найважливіших ознак якого є коливання самооцінки, лабільне переживання власної значущості і цінності.

В житті людини трапляються різного роду ситуації, що приводять до нарцисичних конфліктів (загроза внутрішньому уявленню про себе, образу Я, нарцисичному гомеостазу)),розв'язання яких вимагає відповідного рівня нарцисичної регуляції. У випадку "здорового" нарцисизму нарцисична регуляція спрацьовує по типу, описаному вище, (в цілому – усе гаразд, я в порядку, тільки в даному випадку не все так добре), який можна назвати ПРИСТОСУВАННЯМ ДО РЕАЛЬНОСТІ.

У надто загрозливих для нарцисичного комплексу ситуаціях можуть спрацьовувати незрілі регресивні механізми захисту, що виникають ще на ранніх стадіях розвитку, але залишаються у людини назавжди. РЕГРЕСІЯ може проявлятися у прагненні шукати опори і захисту в іншому, дорослому як це було в дитинстві, злитися з ним, розчинити своє Я в іншому; регресивними є також ЗАПЕРЕЧЕННЯ болісної реальності, втеча від неї та ІДЕАЛІЗАЦІЯ себе, коли не вдається заперечити реальні недоліки і проявляється тенденція до ідеалізації власного образу, який ніби "розчиняє" реалістичний образ себе. Людина із завищеними ідеальними уявленням щодо себе, скоріше за все, буде оцінювати свої сили і здібності у "магічно" перевищений спосіб, у такої людини може бути надто високий рівень вимог і претензій до себе ("якщо я така особлива людина, то я повинен все могти і все вміти”), що створює надто напружений, виснажливий для психіки людини і віддалений від реальності образ Я. Ідеалізація себе може приводити і до зниження вимог до себе ("я і так кращий за всіх, вони просто не доросли до розуміння мене") до всепрощення себе.

Оскільки таким уявленням щодня суперечить реальність, то починаються коливання між фантазіями величі і почуттям меншовартості, тобто коливання ставлення до себе і самооцінки.

Сучасні психоаналітичні підходи до розуміння процесів і механізмів формування образу Я і Я-концепції позволяють глибше усвідомити, зрозуміти, а відтак і, у певній мірі, впливати на процес формування внутрішнього образу Я і Я-концепції в цілому.

Вітчизняна психологія також сформувала певні підходи до розуміння процесів розвитку і формування особистості. Це відображено в роботах таких психологів як Д.Б.Ельконін, А.В.Запорожець, В.В.Давидов, Л.І.Божович та ін. Особливостям формування внутрішнього образу "Я" присвячені роботи І.С. Кона: в них формування "Я" є результатом довгого процесу розвитку особистості, що починається з дитинства і визначається як відкриття себе, свого власного "Я".

У перший рік життя дитина навчається відрізняти свої тілесні відчуття від зовнішніх предметів. У два-три роки відрізняти свої дії з предметами від дій інших дорослих, усвідомлює це, відділяє себе від оточуючих ("Я сам", "Моє, твоє,"). У шість-сім років з'являється певна оцінка своїх якостей – пам'яті, мислення ("В мене "5" з письма, а по арифметиці – "4", тому що неправильно списав з дошки"), формується певна супідрядність мотивів поведінки. У підлітковому і юнацькому віці – у 13-14; 15-17 років починає формуватись розгорнута система соціально-моральних самооцінок, завершується розвиток самосвідомості і в основному складається образ "Я". Це відносно стійка, не завжди усвідомлювана, що переживається як неповторна система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує свої відносини з іншими. В образ "Я" вбудовується і ставлення до самого себе. Людина може ставитись до самого себе так само як і до іншого: з повагою або презирством, люблячи і ненавидячи і навіть розуміючи чи не розуміючи себе. Образ "Я" вписаний в структуру особистості. Він виступає як установка по відношенню до самого себе і як будь-яка установка образ "Я" містить в собі три компонента:

1) когнітивний компонент – уявлення про свої здібності, зовнішність, соціальну значущість і т.п.;

2) емоційно-оціночний компонент – самоповага, самокритичність, любов до себе та ін.;

3) поведінковий компонент (конативний) – прагнення бути зрозумілим, завоювати симпатії, повагу товаришів і вчителів, підвищити свій статус або бажання залишитися непоміченим, ухилитися від оцінки й критики, приховати свої недоліки. Образ Я – не статичне, а динамічне утворення особистості індивіда, це не один "Я-образ", а множина "Я-образів", що змінюють один одного.

Серед них можна виділити: РЕАЛЬНЕ Я – біжуче, щохвилинне Я суб'єкта; ІДЕАЛЬНЕ Я суб'єкта (аналогічно Я-ідеалу у концепції нарцисичної регуляції) – те, яким він повинен бути, щоб відповідати внутрішнім критеріям «правильності», моральності, успішності тощо; ФАНТАСТИЧНЕ Я (аналогічно ідеальному Я у концепції нарцисичної регуляції) – те, яким суб'єкт хотів би стати, якби це було можливим. Переважання в структурі особистості фантастичних уявлень про себе не підкріплених реальністю, дезорганізує діяльність і самосвідомість людини і може жорстоко травмувати її через не співпадання сподівань і дійсності.

Формування особистості здійснюється у трьох основних напрямах: діяльність, спілкування, самосвідомість.

Вінцем розвитку свідомості є формування самосвідомості, яка дозволяє людині не лише відображати зовнішній світ, але, виділивши себе у цьому світі, пізнавати свій внутрішній світ, переживати його і певним чином ставитись до себе. Головною функцією самосвідомості є - зробити доступними для людини мотиви і результати її вчинків, дати можливість зрозуміти, якою вона є насправді, оцінити себе; якщо оцінка виявиться незадовільною, то людина може або зайнятися самовдосконаленням, саморозвитком, або, залучивши захисні механізми, витіснити цю неприємну інформацію, уникаючи травмуючого впливу внутрішнього конфлікту.

Критерії самосвідомості :

1) виділення себе з середовища, свідомість себе як суб'єкта, автономного від середовища;

2) усвідомлення своєї активності - "Я управляю собою";

3) усвідомлення себе "через іншого";

4) моральна оцінка себе, наявність рефлексії - усвідомлення свого внутрішнього досвіду.

Мірилом для людини в його відношенні до себе являються, передусім, інші люди. Кожен новий соціальний контакт міняє уявлення людини про себе, робить його багатограннішим. Свідома поведінка є не стільки проявом того, яка людина насправді, скільки результатом уявлень людини про себе, що склалися на основі спілкування з ним оточення.

Для самосвідомості найбільш значущим є стати самим собою, залишитися самим собою і уміти підтримувати себе у важких станах.

Контрольні питання до теми .»Психологія як наука»

1. Виникнення терміну «психологія».

2. Об’єкт і предмет психології.

3. Специфіка науково-психологічного пізнання.

4. Історія становлення предмету психології.

5. Проблема поліпредметності психологічної науки.(Лекц.)

6. Місце психології в системі наук.

7. Відмінність житейських психологічних знань від наукових (Лекц.)

8. Галузі психології. Основні тенденції її розвитку.

9. Методи психології.

10. Основні принципи вітчизняної психології.

11. Класифікація психічних явищ.

12. Структура психічних процесів.

13. Функції психіки. Сутність психічного відображення.

14. Розвиток психіки у філогенезі. Стадії і рівні розвитку психіки (за А.Н.Леонтьєвим і К..Е.Фабрі).

15. Характеристики свідомості.

16. Самосвідомість.Загальне поняття і визначення самосвідомості..

17. Психологічна сутність самосвідомості

18. Функції самосвідомості.

19. Структура самосвідомості

20. Рівні самосвідомості.

21. Розвиток і формування самосвідомості, образу Я і Я-концепції

22. Організм і психіка.(Столяренко)

23. Фізіологічна основа психічної діяльності. Мозок і психіка.

24. Функціональні блоки мозку за Р.Лурією.

25. Поняття про функціональну систему (за П.К.Анохіним).(Немов)