1.14.2. Психологічна сутність самосвідомості.

Психологічна сутність самосвідомості полягає в тому, що в ставленні особистості до себе закладена здатність її самоудосконалення. Пізнання своїх особливостей допомагає людині змінювати себе, корегувати свої дії, долати негативне. Психологія кожної людини складна та багатогранна, вона має глибинний простір. Самосвідомість забезпечує встановлення рівноваги між зовнішніми впливами та внутрішнім станом суб'єкта, визначає формування свідомої поведінки людини. Психологічне значення самосвідомості полягає в тому, що кожна людина не лише пізнає, але і творить сама себе, утверджує свою самоцінність, право на саморозвиток, самовиховання, самоосвіту. Відчуття людиною своєї єдиності підтримується безперервністю його переживань в часі: пам'ятає про минуле, переживає сьогодення, має надії на майбутнє. Безперервність таких переживань і дає людині можливість інтегрувати себе в єдине ціле. З одного боку вона виступає як результат розвитку особистості, з другого - як регулятор цього процесу. Отже, самосвідомість поєднує пізнання та переживання. В цьому проявляється цілісність, єдність людського Я. Усвідомлення себе як стійкого об’єкта передбачає:1.Внутрішню цілісність особистості. 2.Стабільність особистості, що за різних обставин залишається сама собою.3.Неперервність переживання особистості у часі (минулому, теперішньому, майбутньому) дає можливість інтегрувати себе у єдине ціле. Усвідомлення себе як стійкий об'єкт припускає внутрішню цілісність, постійність особи, яка, незалежно від ситуацій, що зміняюються, здатна при цьому залишатися сама собою. Відчуття людиною своєї єдиності підтримується безперервністю його переживань в часі: пам'ятає про минуле, переживає сьогодення, має надії на майбутнє. Дослідження показали, що самовідчуття контролюється правою півкулею мозку, а механізми рефлексій самосвідомості - лівою півкулею.

1.14.3.Наукові дослідження феномену самосвідомості

В українській психологічній школі біля витоків вивчення проблеми самосвідомості стояв П. Р. Чамата. Самосвідомість він визначав як усвідомлення людиною себе самої та своїх відношень до зовнішнього світу, ставлення до інших людей. Ідеї П. Р. Чапати розвивали його послідовники Л. С. Сапожникова, М. Й. Боришевський та інші. Предметом досліджень Л. С. Сапожникової була самооцінка дітей різного віку, її зв'язок з рівнем домагань учнів, з позицією їх в колективі. Зміна соціальної ролі, рівня домагань актуалізує питання «Хто Я», «Який Я» і сприяє формуванню внутрішнього світу. В цьому процесі регулюючу роль відіграє самооцінка як важливий чинник успіхів, що стимулює самовиховання та розвиток індивіда.

М. Й. Боришевський вивчає механізми саморегуляції як вияв внутрішньої самоактивності особистості. Він дослідив залежність процесу саморегулювання від інтелектуального, морального розвитку особистості та її емоційно-вольової сфери.

Завдяки самосвідомості людина стає сама для себе об’єктом пізнання, емоційного переживання, і ставлення, а також впливу (самовпливу: я над собою працюю, я щось із собою роблю). Важливо усвідомлювати, як я себе підтримую, караю спонукаю, нагороджую тощо. Свідома поведінка людини зумовлена результатом її уявлень про себе, що склалися внаслідок спілкування з нею оточуючих.