Особливості соціально-економічного розвитку Західної України

Західна Україна наприкінці XVIII — у першій по­ловині XIX ст. виконувала роль аграрно-сировинно­го придатка промислово розвинених регіонів імперії, ринку збуту вироблених там товарів.

Характерні риси сільського господарства:

• екстенсивне землеробство, застаріла техніка спричиняли низьку товарність селянських гос­подарств;

• більшість Селян були малоземельними, зростала кількість безземельних селян; багато селян виїзди­ли на заробітки до інших регіонів;

• до селянських повинностей належали панщина, данина, чинші, військова служба (14 років);

• на Закарпатті розвивалося виноградарство, садівництво; у гірських районах поширеними були тваринництво, лісозаготівлі, полювання.

Характерні риси промисловості:

• у промисловості було зайнято близько 2% населен­ня, переважна більшість підприємств належали до ремісничо-мануфактурних;

• переробка сировини відбувалася за межами регіону (нафта, ліс тощо);

• розвиток промисловості пожвавився тільки з 30-40-х років XIX ст. під впливом промислово­го перевороту; парові машини з'явилися тільки в середині 40-х років XIX ст.;

• майже не розвивалися традиційні галузі — шкіря­на, текстильна, лісна, тютюнова — через конку­ренцію німецької та чеської фабричної промисло­вості;

• на західноукраїнських землях було встановлено найдовший в імперії робочий день (14-16 годин) при найнижчому рівні зарплатні та соціального захисту працівників.

Характерні риси торгівлі:

• розвивалася зі зростанням товарного виробництва;

• у Західну Європу та провінції імперії з Гали­чини експортували сільськогосподарську про­дукцію, у Наддніпрянщину — деревину і ткани­ни; з Північної Буковини вивозили вовну, ліс, лля­ну пряжу;

• до середини XIX ст. відбулося зменшення попиту на галицькі товари, скорочення експорту;

• імпорт переважав експорт майже в десять разів;

• купці рідко вкладали накопичені кошти у проми­слове виробництво.

Соціальна структура:

• більшість населення становили селяни;

• українська шляхта була полонізована, румунізо­вана або мадяризована, вищі щаблі суспільноїієрархиї займали іноземці — поляки, угорці, німці;румуни

• інтелігенція була нечисленною

Антифеодальна боротьба на західноукраїнських землях

— Виступи проти землевласника: колективні скарги селян до владних органів, судові процеси селян¬ської громади з феодалом, втечі селян, знищення панських посівів та лук, підпали маєтків, пансь¬ких підприємств, розправа над сільською старшиною.

— Виступи проти урядової адміністрації: відмова сплачувати державні податки, бойкотування рекрутських наборів.

— Селянські повстання, що придушувалися військами (особливо поширені в 30-40-х роках). Селяни захоплювали панські землі, ліси, пасовиська, виганяли чиновників і встановлювали самоврядування. Найбільше повстання відбулося на Буковині під проводом Л. Кобилиці (1843-1844 рр.).

• Рух опришків— традиційна форма збройної бо­ротьби: невеликі загони нападали на панські та державні маєтки, розправлялися з адміністрацією. Рух набув особливого поширення в 1810-1825 рр., але окремі виступи тривали до 1848 р.

• «Холерні бунти» в Закарпатті (1831 р.) мали за привід обмеження пересування селян (каранти­ни) через епідемію холери, проте виступи були

антифеодальними. В результаті в 1836р.у Закар­патті було скасовано частину феодальних повинностей, а деякі інші повинності селянин міг викупи­ти у поміщика; скасовано право поміщика фізично карати селян. Проте основні найтяжчі повинності залишилися.