2. Зайнятість як елемент соціально-економічної політики

Найважливішим критерієм соціальної орієнтованості економіки є відношення до зайнятості. Зайнятість повинна розглядатися як невід’ємна частина комплексної соціальної політики. Соціальність проблем зайнятості визначається її вихідною націленістю на людину, її інтереси, потреби в трудовій сфері.

Як мінімум необхідно враховувати чотири соціальні аспекти зайнятості:

1. Нерозривний зв’язок зайнятості з найважливішим конституційним правом людини – правом на працю. Усвідомлено чи неусвідомлено, але тепер багатьма зайнятість стала поєднуватись саме з можливістю реалізувати право на працю, адже всіх хвилює проблема безробіття;

2. Вирішальну роль зайнятості у формуванні рівня життя і належних умов існування. Саме зайнятість, підвищення трудової активності виявляються тепер найважливішою гарантією росту рівня життя працездатних громадян та їхніх сімей;

3. Формування нової мотивованої високоефективної праці як основи росту матеріальних благ кожного і всього суспільства;

4. Саме трудова діяльність розкриває і приумножує професійні можливості індивіда, стимулює розвиток особистості.

У поєднанні з іншими аспектами соціальної політики зайнятість повинна розглядатися як один з головних орієнтирів розвитку, що визначається перегрупуванням фінансових, матеріальних і трудових ресурсів у народному господарстві, пріоритетних напрямків науково-технічного прогресу, розміщення продуктивних сил, шляхів підвищення якості і рівня життя. Це одна із принципових проблем, від признання і вирішення якої залежить у значній мірі успіх вирішення проблем зайнятості і реформування всієї економіки.

Основні риси зайнятості в соціально орієнтованій економіці:

• збалансоване поєднання повної й ефективної зайнятості;

• добровільність праці і гармонізація прав і обов’язків людини в трудовій сфері, подолання соціального утриманства працівників, рівна відповідальність громадянина і держави за можливість мати роботу, яка забезпечувала б належний спосіб життя;

• вільний перелив робочої сили між сферами прикладання праці, галузями, професіями і територіями спрямованих на зріст продуктивності праці;

• нова трудова мотивація, підприємливість і висока зацікавленість працівників у високопродуктивній праці;

• цілеспрямоване пом’якшення негативних наслідків ринкової економіки для стану трудящих.

Ці риси визначають нові якісні характеристики зайнятості, формуванню яких повинна сприяти відповідна політика зайнятості. Політика зайнятості єйсукупністю заходів прямого і опосередкованого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства для досягнення поставленої мети. При цьому мета політики зайнятості повинна відображувати нормативний стан зайнятості, якого необхідно досягти, вирішуючи проблеми сьогодення.

3. Безробіття та соціально-економічні наслідки безробіття

Безробіття – це той феномен ринкової економіки, який наглядно відображує специфіку конкретної країни, і одночасно конкретної стадії її розвитку. За суттю це не тільки економічне явище, а й своєрідний синтез економіки, політики, ідеології, моралі даного суспільства. На регіональному рівні великий вплив на формування безробіття мають місцеві традиції і специфіка соціально-економічного розвитку.

Відомо, що ринок праці не є автономним, його функціонування тісно пов’язане з процесами, що протікають на інших ринках. Тому безробіття не може розглядатися як локальне явище, тобто лише викликане особливостями поведінки осіб, що виступають на ринку праці. За суттю безробіття є наслідком функціонування господарського механізму, породженим внутрішніми протиріччями ринкової економіки.

В економічному плані безробіття відображує невідповідність на ринку праці між пропозицією робочої сили та попитом на неї. Причому, ця невідповідність може бути як у кількісному, так і в якісному відношенні.

Поняття безробіття відноситься до категорії економічно активного населення, тобто безробітні – це особи, що активно пропагують свої послуги на ринку праці, що шукають роботу. Інколи використовують розширене тлумачення поняття “безробітні” як незайняте у національному господарстві працездатне населення, але це не правильно, бо сюди включаються особи, що не шукають роботу, а також особи, що з різних причин не можуть зайняти робоче місце, хоч і претендують на нього.

Згідно стандартів МОП до безробітного населення відносяться всі особи, що досягли відповідного віку , які протягом звітнйго періоду були без роботи, були готовими негайно приступити до роботи і активно шукали її.

Рівень безробіття – основний показник, що дає узагальнене уявлення про стан ринку праці в даний момент часу і про зміни, що відбулись на ньому за певний період часу. Визначається рівень безробіття Р_б(t) у процентах за станом на початок (або кінець) періоду відношенням чисельності осіб, що мають на відповідну дату статус безробітного Б(t) до чисельності економічно активного населення на цю ж дату Ч_а(t):

Р_б(t) = 100 * Б(t) / Ч_а(t), %. ( 4.0)

До економічно активного населення відносяться особи, що працюють по найму за винагороду або на власних підприємствах, в т.ч. в особистому підсобному господарстві, або ті, що мають такі підприємства, але на них не працюють, а також особи без роботи, але бажаючі працювати за наймом або без нього.

Рівень безробіття розглядається як один з найважливіших соціальних індикаторів розвитку економіки.

Сучасна наука використовує поняття так званого природного рівня безробіття.

У різних країнах рівні безробіття є різними, в залежності від фази економічного циклу, державної політики зайнятості і т.д. Для прикладу рівні безробіття в розвинутих країнах із ринковою економікою знаходяться в межах:

• Великобританія – 6 - 7%;

• Італія – 12 - 13%;

• США – 5 - 6%

• Швеція – біля 2%

• Японія – 2 - 3%.

Відповідний рівень безробіття називають природнім або рівнем безробіття при повній зайнятості.

Типи безробіття.

Фрикційне безробіття – найбільш розповсюджений тип безробіття . навіть у випадку економічного росту існує деякий потік людей, що змінюють одне місце роботи на інше, що переїжджають з одного місця на інше, шукають роботу після закінчення навчання або ж роботи за контрактом. Процес приведення до відповідності працюючих і робочих місць обов’язково вимагає часу, навіть якщо робоче місце є вакантним і кількість безробітних відповідає кількості робочих місць. Період пошуку нової роботи і викликає фрикційне (“притерте”, поточне) безробіття.

Сезонне безробіття – найменш гостре з усіх видів безробіття. деякі види виробництва (особливо сільськогосподарського) мають сезонний характер: високий попит на робочу силу в окремі періоди року і незначний попит в інші періоди. У зв’язку зі специфікою сезонне безробіття не може бути суттєво зменшене.

Структурне безробіття – виникає на базі зсувів у структурі попиту на окрему продукцію і технології виробництва. В результаті цього робоча сила за своїми професійно-кваліфікаційними характеристиками перестає відповідати відповідним новим вимогам і не може використовуватись. Структурне безробіття характеризується невідповідністю структури пропозиції робочої сили структурі робочих місць, що змінилася. На її виникнення впливають реальні зміни і попиті як на продукцію, так і на робочу силу. Структурне безробіття е об’єктивно присутнім в країнах із розвинутою та прогресивною економікою.

Циклічне безробіття – безробіття, що викликане спадом виробництва, тобто фазою економічного циклу.

Приховане безробіття – та чисельність працівників, яка стала зайвою і зв’язку зі спадом виробництва або структурними змінами у ньому, але продовжує формально рахуватись зайнятою, і яка за певних умов буде або вивільненою і поповнить відкритий ринок праці, або перейде до категорії ефективно зайнятих.