4.3. Словотвірно парадигма та її характеристика

Відношення між твірною основою та всіма похідними, що утворені від неї, породили таку комплексну одиницю словотвору, як словотвірна парадигма (СП).

Словотвірна парадигма — це сукупність похідних, які мають одну і ту ж твірну основу і знаходяться на одному ступені словотворення.

Наприклад:

сніж-ок(Ø) кін-ськ(ий)

с ніг-(Ø) снігов(ий) кінь-(Ø) кон(ик)

сніжинк(а) кінник(Ø)

коняч(ий).

Відношення між твірною основою та її похідними у рамках словотвірної парадигми можна назвати радіальними.

Поняття СП в теорії синхронного словотвору є найбільш «молодим». Виникнення цього поняття пов'язане з пошуками ізоморфізму між будовою різних підсистем мови, намаганнями виявити парадигматичні відношення між одиницями словотвору. Введення самого терміна «парадигма» у словотвір, а також його тлумачення свідчать про співвідносність словотвору та морфології: подібно до того, як словоформи відмінювання та дієвідмінювання утворюють морфологічні парадигми, так і сукупність похідних від однієї основи утворює його словотвірну парадигму.

Своєрідність СП чітко проявляється у їх зіставленні з парадигмами словозміни. Структура СП залежить від того, до якої частини мови належить вихідне слово і в яку лексико-семантичну групу воно входить. Таким чином, найбільші розрізнення спостерігаються між СП слів різних частин мови. Однак і в рамках слів однієї частини мови можуть мати місце суттєві розходження між парадигмами слів різних лексико-семантичних груп. Так, наприклад, склад словотвірних парадигм з вихідним дієсловом зі значенням руху та з вихідним дієсловом зі значенням конкретної фізичної дії будуть різними.

СП — це частина гнізда. СП мають всі слова, які беруть участь у словотворенні і які виступають твірними. Тому можна сказати, що у гнізді стільки словотвірних парадигм, скільки твірних.

Наприклад: меблі_______мебл(ев)ий

мебель(н)ий_________мебельн(иц)я

мебл(яр)____________мебляр(к)а

мемель(ник)

мебл(ю)вати________меблюва(льник)

меблюва(нн)я

У наведеному прикладі 4 твірних основи (слова): меблі, мебельник. мебляр, меблювати, відповідно — чотири словотвірні парадигми.

Необхідно зазначити, що в цілому непохідні слова ма­ють значно більший словотвірний потенціал, ніж похідні слова, а складні слова за цією ознакою поступаються афіксальним утворенням.

Компоненти СЛ зв'язані між собою за значенням. їх семантична єдність визначається тим, що всі члени СП структурно пов'язані з одним твірним, а тому їх лексичне значення випливає з лексичної семантики похідного. Однак між собою члени СП семантично не зв'язані, оскільки їх лексичні значення формуються незалежно одне від одного. Між членами СП існує, так би мовити, семантичний паралелізм, або семантична незалежність.

Кожний із компонентів СП утворює зі своїм твірним словом твірну пару, а тому СП можна визначити як сукупність словотвірних пар, які мають одну і ту ж твірну основу.

Словотвірну парадигму називають «радіальним» ланцюжком. У цій комплексній одиниці чітко відображаються парадигматичні відношення словотвірної системи.

Вчені відзначають, що слова однієї і тої ж лексико-семантичної або тематичної групи мають близький або навіть однаковий склад похідних. Так, наприклад, більшість дієслів зі значенням звучання мають однаковий набір префіксальних утворень. Порівняйте: пищати: за-пищати, про-пищати, про-пищати-ся; кричати: закричати, про-кричати, розричати-ся і т. д.

Саме тенденція слів української мови утворювати однакові СП призвела до виділення двох груп парадигм: конкретних і типових. Типові і конкретні парадигми протиставляються, з одного боку, і зіставляються, з другого.

Типову парадигму формують конкретні парадигми, в яких має місце один і той же набір дериваційних значень. Так, одну типову парадигму складають всі СП назв тварин, іншу типову парадигму — всі СП назв рослин, третю — всі СП прикметникові зі значенням кольору.

Одне й те ж дериваційне значення може передаватися різними формантами. Наприклад, значення абстрактної дії в іменниках української мови може передаватися суфіксами –н(j)-,

-ен(j)-, -т( j)-, -ін(j)-, -к-, -ств-, -нин-, -6-, -в- та ін. Однак типова парадигма дієслів зі значенням руху одна. Вона може включати похідні іменники, прикметники, дієслова, які розміщуються за такими «семантичними позиціями»: назва абстрактної дії, назва діяча, назва інструмента, назва процесуальної ознаки, а також назва просторових та кількісно-часових модифікацій даної дії. Таким чином,

пілона парадигма — це сукупність СП, яким притаманний однаковий або близький набір похідних.

Типова парадигма «байдужа» до конкретних засобів вираження тих або інших дериваційних значень. З цього випливає, що типова парадигма — це одиниця ішану змісту. ТП являє собою узагальнення всіх існуючих у мові СП певної структури. Тому жодна конкретна СП не може маги повний набір похідних, властивих для своєї ТП. Разом з тим у кожній конкретній СП, так чи інакше, реалізується певний набір похідних ТП.

Для повного опису словотвірної системи мови необхідне виявлення класів слів, які мають одну і ту ж словотвірну парадигму. Це дозволяє встановити, які ознаки є релевантними для з'ясування дериваційних валентностей слова, і дає можливість розподілити весь словниковий склад мови за Його словотвірним потенціалом. Виявлення типових СП допоможе відкрити деякі ще не вивчені закономірності дериваційної семантики. Разом з тим, такий підхід дає багато І для вивчення лексичної семантики, оскільки в багатьох випадках різниця в наборі похідних буде показником глибоких семантичних розходжень між словами.

Вивчення СП дозволить створити більш точний опис системи словотвору, що дасть можливість встановити класи слів, які мають одні й ті ж конкретні і типові парадигми, виявити неповні парадигми і розробити типологію словотвірних парадигм.

Опис явищ нереалізації словотвірних валентностей, виявлення неповних (дефектних) парадигм вкрай важливе дія розробки маловивченого питання про ті види обмежень, які діють при словотворенні, оскільки до цих пір увага вчених була переважно зосереджена на валентних якостях афіксів, тоді як дериваційні валентності твірних основ майже зовсім не вивчалися. Вивчення словотвірного потенціалу окремих слів, лексико-семантичних груп та частин мови в найважливішим завданням словотвору, Воно підводить нас до проблеми синтезу словотвірних структур.

Дослідження словотвірних парадигм — необхідний крок і при порівняльно-типологічному вивченню мов, оскільки в різник мовах типові парадигми вихідних слів однієї і тої ж частини мови і семантики мають риси тотожності і нетотожності.