3.3. Словотвірнеpне значення як вираження мотиваційних відношень

Компоненти словотвірної пари зв'язані між собою відношеннями похідності, тобто один з компонентів — це твірне слово, або твірна база, а другий — це похідне, або утворене слово з бінарною структурою, яка формується, згідно з критерієм Г. Винокура, твірною базою та формантом.

Похідність передбачає певні формально-семантичні відношення між твірним та похідним словами. Формальна відмінність похідного слова від твірного стосується зовнішнього боку, а тому піддасться візуальному спостереженню. Це означає, що структура твірного менша від структури похідного на один словотвірний крок, який супроводжується додаванням матеріально вираженого (або нульового) словотворчого засобу — форманта: чай + -ник-

→ чайник; один + -иц - одиниця + -и- → одиничний і т. д. Відповідно до цього зі збільшенням форми відбувається «збільшення», приріст семантики похідного слова порівняно з твірним. Приріст семантики стосується внутрішнього боку слова і не піддається візуальному спостереженню, а тому визначення семантики похідного слова — це результат зіставлення значень мотивованого та мотивуючого слів, а також глибокого аналізу цього зіставлення. Саме в ході такого зіставлення слів, що пов'язані між собою відношеннями мотивованості встановлюється дериваційне, або словотвірне значення.

Що таке словотвірне значення? Щоб дати відповідь на це складне питання, звернімося до загальновідомої фрази Л. Щерби: «Глокая куздра штеко будланула бокра и кудрячит бокренка». Створена Л. Шербою фраза складається з, так званих, квазіслів, однак їх інформативність досить конкретна саме завдяки афіксам, що мають конкретне значення. Так, суфікс -л- не лише вказує на приналежність слова будланула до класу дієслів, а й на минулий час цього дієслова, суфікс -ну- передає значення одноразової дії, включаючи тим самим дане квазіслово у ряд похідних з таким же значенням: плюнути, грюкнути, стукнути, стусонути, штурхонути, сипонути та под. (в рос. мові: пригнула, дернула, стукнула, двітула і т. д.), в той час як флексія -а передає значення жіночого роду; суфікс -енк- (-онк-) ставить квазіслово бокренка у ряд слів зі значенням «недоросла істота» (в рос.: козлёнок, телёнок, слонёнок; в укр,: курча, слоненя, кошеня, та ін.).

Як бачимо, дериваційне значення створюється за допомогою дериваційних засобів (афіксів) української мови. Разом з тим, дериваційне значення є досить складним та багатогранним явищем, а тому не може бути витлумачено однобічно.

У на «загальнішому вигляді дериваційне значення включає в себе декілька складових, які визначають його. Це, по-перше, семантичне співвідношення твірного та похідного слів; по-друге, значення словотворчого елемента (афікса); по-третє, значення частини мови твірного слова та значення частини мови похідного слова; но-четверте, морфонологічні явища, які відбуваються на морфемному шві при поєднанні морфем. Синтез усіх цих складових, їх взаємодія дають повну уяву про значення, яке виникає у похідних, тобто мотивованих словах.

Варто зазначити, що поняття словотвірного (дерива­ційного) значення у лінгвістиці ще не відстоялося, а тому І сьогодні вчені ведуть активні пошуки визначення цього поняття, з'ясування його сутності. Аналізуючи існуючі у науці концепції розуміння даного поняття, П. Соболева констатує, що в даний момент існує 2 основних підходи: асинтаксичний та синтаксичний. Під асинтаксичний підходом розуміється пояснення дериваційного значення через категоріальні (частиномовні) та лексичні властивості твірного і похідного слів, а під синтаксичним — трактування його через семантичну схему висловлювання або через компоненти граматичної схеми словосполучення чи речення, які включають в себе твірне слово (Соболева 1982:119).

Важливо зрозуміти, що дериваційне значення відрізняється тим, що воно охоплює не всі слова певної частини мови, а лише частину їх. Наприклад, значення діяча (агентивності) охоплює лише ті іменники, які утворюються від Іменників, дієслів, прикметників за допомогою певних афіксів (у даному випадку суфіксів) і які, незалежно від значення твірної основи, набувають граматичного значення живих істот: картопляр, скляр, сурмач, піаніст, радник, наглядач, слухач, вчитель, умілець, завзятець, спесивець і т. ін.; значення і негру ментальності охоплює ті іменники, які утворюються від різних частин мови: змішувач, паяльник, черпак, стартер, фінішер, супник, стимулятор, консервант і т.д. Таким чином, дериваційне значення не має такого всеохоплюючого характеру, який притаманний, наприклад, граматичному категоріальному значенню предметності. Крім того, це значення не утворює ряди значень, котрі протиставляються у рамках єдиної морфологічної категорії, як, наприклад, конкретне значення доконаного та недоконаного виду, за якими протиставляються всі дієслова української мови.

Однак дериваційне значення виявляє свою близькість до значення граматичного, оскільки за його допомогою здійснюється «граматична категоризація дійсності» (Циганенко, 1978: III), з одного боку, з другого, — цей зв'язок виявляється у закріпленні морфем за тими чи Іншими частинами мови, тобто можна говорити про частиномовну спеціалізацію як граматичних афіксів, для яких це є обов'язковим, так і словотворчих.

Від лексичного дериваційне значення відрізняється тим, що воно не є індивідуальним значенням окремого слова. Дериваційне значення притаманне цілим групам похідних слів, внаслідок чого його слід характеризувати як значення інтегруюче (об'єднуюче), в той час як лексичне значення має диференціюючий характер.

Саме тому дериваційне, або словотвірне, значення слід визначати не як лексичне, а як узагальнено-граматичне значення, яке випливає з лексичних значень серії нових слів (Циганенко, 1978: 111).

Крім того, дериваційне значення, на відміну від лексичного, має спеціальний засіб вираження — словотворчий формант (афікс).

Не можна заперечувати зв'язок лексичного та словотвірного значень, який проявляється в тому, що значення більшості похідних слів, котрі стали назвами тих чи інших явиш об'єктивного світу, мають екстралінгвістичну співвіднесеність. До того ж значення словотворчих форматів деякі вчені вважають лексичним. оскільки воно є досить конкретним, визначеним (як, наприклад, значення діяча у суфіксів -тель-, -ач- та ін.) і здатним суттєво впливати на лексичне значення новоутвореної одиниці.

Словотвірне значення мас місце тільки у похідних словах, і цим певною мірою зумовлена його структура. Оскільки структура похідного слова завжди двочленна, тоб­то складається з твірної бази та форманта, постільки І структура дериваційного значення теж включає дві складові частини. Двочленність дериваційного значення візуально спостерігається тоді, коли похідне слово «розгортається» у зовнішню синтагму, наприклад: вчитель — «той, хто вчить», співак— «той, хто співає»; різак — «те, чим ріжуть»; бідняк— «той, хто бідний» та ін. У наведених прикладах перша частина синтагми (займенники той або те) виступають аналогами значення суфікса, в той час як друга частина (підрядне речення) «вбирає» значення твірної основи (слова). Це цілком підтверджує критерій Г. Винокура щодо визначення особливостей похідного слова: «значення слова з похідною основою завжди визначається за допомогою посилання на значення відповідної первинної основи...»

Однак необхідно розрізняти дериваційне значення конкретного похідного слова та дериваційне значення серії похідних слів. У першому випадку конкретність дериваційного значення зумовлюється включенням у тлумачну формулу значення похідного слова твірної основи, як це мало місце у вищенаведених прикладах. У другому випадку мова йде про максимальне абстрагування дериваційного значення від конкретного лексичного, оскільки перше має серійний характер. У такому разі формула значення похідного слова набуває більш абстрактного вигляду. Так. наприклад, всі похідні слова зі значенням діяча можуть бути витлумачені за допомогою формули: «той, хто робить те, що названо твірною основою». Вчені-дериватологи досить плідно працюють над проблемою розробки стандартних схем тлумачення значень мотивованих слів на базі їх дериваційного значення, наприклад: холодний — той, що час відношення до холоду; бруднити — наділяти брудом; знесилити — відібрати сили і т.д.

Виходячи зі сказаного вище, можна дати такі визначення дериваційного значення.

Дериваційне (словотвірне) значення — це значення похідних слів, яке встановлюється на базі семантичного зіставлення похідних та твірних і спільним для слів даного типу.

Дериваційне значення — не значення. яке с спільним для серії похідних слів з однаковими дериваційними відношеннями, що виникають як результат одночасного обов'язкового сполучення формальної похідності та семантичної мотивованості, і яке виражається мовним» засобами всередині слова.

Наприклад, слово вчитель має конкретне дериваційне значення «той, хто вчить», слово копач означає «той, хто копає», піаніст — «той, хто грає на піаніно» і т.д., а всі разом вони мають загальне дериваційне значення агентивності (діяча). Таким чином, конкретне дериваційне значення формується з опорою на семантику твірною слова й є індивідуальним для кожного похідного, в той час як загальне, або ж узагальнююче, дериваційне значення абстрагується від значення твірних слів і являє собою спільне значення груп похідних одиниць.

Треба зазначити, що дериваційне значення тісно пов'язане із референціальними властивостями значення слова взагалі. Це виражається в тому, що іменники, виступаючи назвами референтів (класу предметів), утворюють від своїх основ похідні зі значеннями, які досить легко визначити, включивши їх у певні схеми словотвірних значень. Порівняйте: іменники із значенням і негру ментальності (вимикач, сікач, світильник, тесак, держак): зі значенням «недоросла істота» (слоненя, каченя, курча), зі значенням локативності (спальня, пральня, вітальня, курильня); зі значенням зменшеності (жучок, балкончик, тополенька) і т. д. Щодо дієслів та прикметників, то їх значення більш абстрактні, як, до речі, і значення деяких абстрактних іменників, тому утворені від них слова, а також похідні, які належать до цих частин мови, набагато складніше систематизувати за допомогою схематичного відтворення їх дериваційного значення. Порівняйте: гордість — субстантивована ознака; ламкий — «такий, що ламається»; шоферувати — бути шофером, або виконувати роботу шофера і т. д.

Одні з дериваційних значень мають більший рівень абстрактності, інші — менший. Так, загальне значення суб'єктності, яке властиве всім іменникам зі значенням особи, при більш детальному аналізі конкретизується, розкладаючись на дрібніші значення: іменники зі значенням діяча-агента (оглядач, ремонтник, писар, швець та ін.), іменники зі значенням суб'єкта стану (союзник, динамівець, нахімовець та ін.), іменники зі значенням територіальної приналежності {болгарин, кримчанин, киянин, одесит і т. д.). Конкретні дериваційні значення співвідносяться зі загальними за видо-родовим принципом.

Таким чином, дериваційні значення відображають різні понятійні категорії — діяч (особа), предмети (речі), абстрактні поняття дії, якості, кількості, способи дії і т. д. В мові ці поняття передаються по-різному, що відображається у значеннях похідних слів. Останні можуть виступати номінаціями конкретних референтів (сіялка. діяч, танцюрист, крамниця і т. д.); інтенсивності вияву ознаки (довжелезний, червонуватий та под.) і фази тої чи іншої дії (заговорити, доварити, наспіватися, пережити); суб'єктивної оцінки (столик, малесенький, мамуся) і т. д.

Поняття дериваційного значення с важливим для всього словотвору. Воно виявляє себе у різних комплексних одиницях словотвірної системи, починаючи від словотвірної нари і закінчуючи словотвірним гніздом. Можна стверджувати, що дериваційне значення маг систематизуючий характер, виступаючи одним із головних засобів упорядкування відношень семантичної мотивованості. Саме на основі його виявляються різні типи деривації — синтаксичної та лексичної. Дериваційне значення лежить і в основі поняття «словотвірний тип». У цьому плані воно може бути визначене як: те спільне значення, яке відрізняє всі мотивовані (похідні) слова заданого словотвірного типу від їх мотивуючих, а також, разом з тим, і як значення, яке відрізняє похідні слова одного словотвірного типу від похідних іншого (або інших) типів.

Носієм словотвірного значення виступає формант.

Як зазначалося вище, словотвірне значення досить специфічно співвідноситься зі значенням лексичним, оскільки, з одного боку, воно протиставляється останньому як загальне конкретному, з другого боку — воно органічно входить в лексичне значення як основна його складова у семантиці похідного слова.

Словотвірне значення є одночасно й абстрактним, узагальнюючим, оскільки притаманне великим групам похідних слів, і конкретним, властивим окремому, конкретному похідному слову. Як максимально узагальнююче це значення виявляє свою «байдужість» до лексичного значення як твірного, так і похідного слова, хоча і зумовлюється, чи прогнозується, останнім. Разом з тим воно має своє конкретне виявлення у лексичному значенні окремого похідного слова: столик — «маленький стіл», де значення форманта передається як «маленький», а значення мотивуючого слова — «стіл», а все разом — це лексичне значення похідного слова.

Вплив СЗ на лексичне не викликає сумніву ще й тому, що словотворчі засоби української мови поділяються на дві групи: граматичні та словотворчі, тобто такі, за допомогою яких утворюються слова з новим лексичним значенням. Незважаючи на те, що згідно з критерієм Г. Винокура значення похідного слова не прямо співвідноситься з об'єктами реального світу, а через значення твірного, однак в кінцевому результаті будь-яке похідне слово, як і непохідне, виконуючи свою номінативну функцію, виступає назвою, номінацією, тої чи іншої реалії об'єктивного світу, тобто має референціальну співвіднесеність. У семантиці окремого похідного слова словотвірне значення набуває індивідуальності за рахунок мотивуючої бази твірного слова.

У більшості випадків значення похідного (мотиво­ваного) слова вичерпується бінарним протиставленням мотивуючої ваш та форманта. Наприклад: крикун — «той, хто кричить», християнин — «той, хто належить до християнства», добряк — «той, хто добрий» і т. д.

Однак в деяких словах після виділення цих частин залишаються додаткові семантичні компоненти. Порівняйте: рибак — «той, хто ловить рибу», а не той, хто її чистить або їсть, співак — це не просто «той, хто співає», а співає «професійно»; жовток — не просто якість жовтого, а жовта частина яйця; письменник — не кожен, хто пише, а лише той, хто пише художні твори «професійно» і т. д. Тобто значення подібних слів ширше, між сума значень складових частин. Це явище називають фразеологічністю (ідіоматич-ністю) семантики мотивованого слова.