3.Еволюція уявлення про політику: основні етапи і парадигми.

Політологія є одночасно і молодою, і однією з найдавніших наук. 1) Багато думок про політику як соц. явище вислови­ли Платон (427-347 гг. до н.э.) "Закони" і "Держава", Арістотель "Политика" - іноді його називають батьком цієї науки.  2) П. наука як сам. сфера знань виникає на рубежі Середньовіччя та Нов. часу, коли почали пояснювати п. процеси з допомогою "земних", а не реліг.-міфолог. аргументів. Основи п. теорії закладають Ж. Боден, Т. Гоббс, Док. Локк, Ш. Л. Монтеск 'є, Дж. Віко.  3) Швеції належить першість у створенні кафедри політики в Упсальському ун-ті (1662 p.), хоча політику вивчали і в першому ун-ті США — у Гарварді, відкритому в 1636 р.  4) Як сам. дисципліна почала фор­муватися в др. пол. XIX ст.  5) Процес становлення завершився на Міжнар. колоквіумі з політ. наук ( Париж, 1948 p.), який був організований ЮНЕСКО.

4.Суб’єкти політики. Особистість як суб’єкт політики. Суб’єкти політики В англ. політ. мові слово «суб'єкт» (subject) стосовно політики не вживається, оскільки там воно позна­чає підданого. Натомість використовується слово «актор» (actor), що лат. мовою означає «діяч». Робиться це за аналогією політики з театр. сценою, де кожен грає свою роль. - це особи і соціуми, а також створені ними установи і організації, які беруть активну, свідому участь у політ. процесі . Первинні: св. співтовариство, народ, гро­м. суспільство, нації, етнічні, конфес. й соц. гру­пи (еліти, бюрократія, люмпенство, маргінали), класи, верстви, індивіди Соціальні (індивіди й соціальні спільності (5 груп: соц.-класові, етнічні, демографічні, про­фесійні, територіальні), мафія, на­товп, корпо­ративні групи).  Вторинні - створені ними полі­т. інститути і організації (держава, партії, рухи, профспілки, бізнесові спілки асоціації, молодіжні, жіночі, етніч­ні, релігійні об'єднання, культурологічні товариства і товари­ства споживачів

інституціональні (держава, та її структурні елементи (глава держави, парламент, уряд), органи місц. самоврядування, партії, рухи, організації) та  функціональні (які не виконують політичну функцію постійно: церква, армія, гром. організа­ції, ЗМІ, лоббі, різноманітні ек. об'єднання)

Людина є первинним суб'єктом політики, який характеризується: • різною участю у політичному житті; • різними можливостями впливу на владу; • мірою політичної активності.

5.Взаємозв'язок політики з іншими формами суспільної свідомості (філософія, мораль, релігія).

У соціологічній теорії ствердився підхід, згідно з яким суспільство можна уявити у вигляді комплексу взаємопов'язаних, але все ж самостійних сфер (підсистем):

• господарсько-економічна сфера забезпечує всю матеріальну інфраструктуру і включає в себе відносини з приводу виробництва і розподілення матеріальних благ;

• соціальна сфера розвивається на основі між особистісних і групових відносин з урахуванням соціологічного статусу кожного індивіда, в тому числі з урахуванням спільності і відмінності громадян за типом занять, розміром доходів, престижу, - а також за етнічною, демографічною, соціально-територіальною та іншою приналежністю. До соціальних відносять коло проблем, пов'язаних з організацією праці і побуту, здоров'я, добробуту і захисту;

• політична сфера складається з приводу влади і участі в державному управлінні;

• духовна сфера включає в себе виробництво духовних цінностей, світогляду, науки, а також відносин з приводу вжитку духовних благ.

Взаємозв'язок політики з іншими суспільними сферами проявляється в двох аспектах. З одного боку, політика детермінована економічними, духовними факторами, соціальною структурою суспільства, зокрема статусними характеристиками соціальних груп, рівнем соціального розшарування суспільства, етнічною і конфесійною структурою. З іншого - сама політика здатна впливати на ці сфери, проникати в них.

Це пов'язано з такими сутнісними проявами політики:

• політика покликана забезпечити умови, при яких створення і присвоєння суспільних цінностей, вироблених у матеріальній і духовній сферах, відповідало б інтересам тих чи інших соціальних груп; ця особливість політики відображена в широко виражених визначеннях влади як інструменту розподілення цінностей у суспільстві;

• політика присутня у всіх суспільних сферах через властиві їй регулюючі функції. На раціоналізацію відносин між людьми в цих сферах, а також більш раціональне використання суспільних цінностей направлені такі види державної політики, як економічна, воєнна, науково-технічна, соціальна, культурна, екологічна тощо.

6. Політика і засоби масової інформації. ЗМІ як “четверта влада  Засоби масової інформації (ЗМІ) є однією з найважливіших інституцій суспільства. Вони спеціально створюються для збирання, обробки та розповсюдження інформації. До ЗМІ належить преса, радіо, масові довідники та енциклопедії, телебачення, кіно-, звуко- і відеозаписи. Характерними рисами ЗМІ є: а) публічність; б) наявність спеціальної технічної апаратури; в) взаємодія в часі та просторі комунікаційних партнерів; г) однобічна спрямованість дії від передавача до отримувача; г) розвинутий, десперсивний характер аудиторії. Серед функцій ЗМІ виділяють такі: інформаційна, освітня, контрольна, соціалізації, мобілізації, формування громадської думки, артикуляції і агрегації, критики, інтеграції політичних суб'єктів, інноваційна, оперативна. ЗМІ мають свої особливості впливу, а саме: непомітність, відносна безперешкодність, глобальність, швидкість, можливість робити об'єктом аналізу будь-яке явище, опосередкованість впливу на політичну поведінку, особливе маніпулювання, використання PR-технологій і звичайне обдурювання. Політичний вплив ЗМІ розрахований безпосередньо на свідомість і почуття людей. Усе частіше політичні сили застосовують політичне маніпулювання, яке засноване на брехні та фальсифікації. Політичне маніпулювання розуміється як приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей відповідно до власних політичних інтересів. Воно складається з багатьох спеціальних прийомів, методів, технологій. До них належать: брехня, неправда, замовчування, напівправда, вигадка, поширення політичних міфів, тенденційне коментування, формування потрібних стереотипів тощо. Останнім часом бурхливо розвивається спеціальний апрямок - імідж-мейкінг, який спотворює привабливий для виборців політичний імідж політика.