- •Батьки. „дом под желєзом”
- •День мого народження
- •Брат дмитро
- •Брат яків
- •Університет
- •Богданівка
- •Атмосфера доби
- •Аспірантура. Поїздка до брата в сибір
- •Полтавський педінститут
- •У зерова
- •Арешт 14 січня 1972 року
- •Слідство
- •Заслання в бурятії
- •Відпустка
- •Повернення
- •Український культурологічний клуб
- •Катастрофа
- •Замість епілогу (Рік 2005-й)
День мого народження
Про день мого народження я дізнався чисто випадково. Не надавали значення, коли дитина народилася: перед Різдвом – то й досить. Чи незадовго до Різдва. Я був записаний у метриці 8 грудня 1927 року. Батько мені часто розказував, що він і в батюшки домагався, щоб не записувати дитині „старого року” – запишіть йому новий рік, запишіть йому 1928 рік. Але як записати – треба ж дату? Очевидно, дата для нього не мала ніякого значення. Головне – щоб рік був уже 1928-й. Для нього це чомусь мало значення. А я не розумів, яке це має значення. Він мені весь час розказував, що для нього це мало велике значення.
Потім якось я з мамою заговорив про день народження. Справа в тому, що метрики у нас були знищені в час війни. І не тому, що бомба чи пожежа знищила. Церква збереглася, а самі селяни не хотіли, щоб метрики зберігалися, тому що тоді всі фальшували роки. Кожен собі з якихось міркувань записував якийсь фальшивий рік. Кого воно врятувало, кого не врятувало – а мене врятувало.
Але попередньо я скажу про дату, як я її встановив. “Ти народився, – каже мама, – на Андрія”. Я кажу: "Так таки?" – "Точно на самого Андрія!" – "На самого Андрія? А це що – постійна дата?" Постійна дата, виявляється, – це 13 грудня. Я кажу: "То чого ж мені тоді 8 грудня записано, коли я 13-го?" – "А це я пам’ятаю, бо старий поїхав до...” – Який він ще тоді старий був? Але вже "старий", бо багато дітей є. – “Поїхав купчу оформляти. Увечері він, чи під вечір повернувся, з морозу зайшов у хату, а я сказала йому: “Батьку, а в нас є хлопчик!" – "От і добре, – каже батько, – я йому морґ лісу купив."
Таким чином я встановив дату свого народження. Але, забігаючи наперед, я скажу, що в батька якесь передчуття було. У 1944 році, коли прийшли “другі совєти”, то одразу почалася тотальна мобілізація. Брата Дмитра взяли і брата Якова взяли в армію. Вони були, відповідно, 1921 і 1925 року. Діти в нас народжувалися через два роки, і тому мені легко вираховувати вік своїх старших братів і рано померлої любої сестри Ліди. Отже, коли прийшли “другі совєти”, стали мобілізувати, і 1927 рік був мобілізований у "ястребки". Ті хлопці, які вчилися зі мною за Польщі, – вони були “ястребками”! У “стрибках”... То була дуже і дуже паскудна служба – мабуть, паскуднішої не придумаєш. А з моїм характером – то абсолютно однозначно – я був би перейшов у ліс. За будь-яких умов я перейшов би в підпілля і загинув би в перших же сутичках. Настроєність була ніцшеанська, рішуча.
А я пішов у школу з 1928-м роком і, відповідно, так переходив із класу в клас, зі школи в університет, з університету в аспірантуру – так, наче я народився в нормальній країні і за нормальних умов. А то якраз була рука Провидіння. Але як батько відчував, як він наполягав: "Ти дурний, мовчи!" Справа в тому, що при всьому тому, що я був антисовєцьки настроєний, я ж дуже хотів на фронт. Для мене це була така нестерпна романтика! Єдине, що мене дуже серйозно стримувало – це те, що пішли старші брати, – а з ким же батьки залишаться? Отже, ти сиди в кутку й мовчи, дурню, і правильно тобі кажуть, що дурень, бо совість треба мати: а з ким же батьки будуть?
І справді, мені довелося в тих страшних умовах зіграти роль якогось захисника. Ми на волосочку вціліли від вивезення в Сибір.