5. СЛОВНИК ПРАВНИЧОЇ МОВИ

Правнича парость у духовому життi кожного народу велика й показна, тому нема нiчого дивного, що й українськi правники вiддавна зачали були збирати вирази правничої термiнологiї. Але на початку справа ця все була бiльш академiчною, бо не мала практичного життєвого примiнення. I тiльки з 1917 року, зараз же по Великiй революцiї, справа прибрала реальних форм, а в 1918 р. українськi iнституцiї вже сильно вiдчули брак своєї добре виробленої наукової правничої термiнологiї.

З 1918 року пильно працюють рiзнi правничi термiнологiчнi комiсiї часiв Центральної Ради та Гетьманату, а Українське Правниче Товариство в Києвi випустило навiть свою працю „Короткий московсько-український словник судiвництва та дiловодства“. Але все це, як мало наукове та роблене похапцем, не задовольняло всiх широких правничих потреб. За справу нарештi взялася Українська Академiя наук у Києвi.

Академiя наук, власне її Соцiяльно-економiчний вiддiл, 27 лютого 1919 року схвалив закласти „Правничу Термiнологiчну Комiсiю“, i з того часу й розпочалася жвава праця коло складання правничого словника. На початку в Комiсiї головував академiк iсторик О. I. Левицький, секретарював

I.Ю.Черкавський, а членами були: А.Кримський, Б.Кiстякiвський, М.Радченко, О.Хруцький, П.Стебницький, В.Ачкасов, i О.Бутовський. Скоро по тому Комiсiя значно поповнилася новими людьми й мала в своїм складi бiльше двадцяти правникiв-практикiв.

Комiсiя зовсiм по-науковому поставилася до свого завдання й найперше висвiтлила методологiю своєї працi. Працювала вона дуже довго, бо бiльше семи лiт: сама початкова праця її взяла 395 засiдань (5.IV.1919-26.III.1921) i пiвтретя року часу.

Джерела, звiдки Правнича комiсiя брала собi матерiял, найрiзнiшi. Найперше — Комiсiя використала все, що зробили всi попереднi комiсiї й що лишилося в рукописах. Друге джерело — жива народна мова, на яку Комiсiя, ясна рiч, звернула найважнiшу увагу, не тiльки вибираючи потрiбний матерiял iз творiв народних, але й посилаючи своїх членiв на села шукати правничi термiни.

Надзвичайно корисною була думка Правничої комiсiї використати також давнi українськi акти, взагалi пошукати й стародавньої української правничої термiнологiї. Хоч праця ця була дуже тяжкою, але вона дала кориснi наслiдки, бо Комiсiя знайшла коло 2000 стародавнiх термiнiв. Про це правдиво писала вона: „Свiдомо ми повводили в Словник багато слiв iз давньої правничої української мови, щоб з’ясувати зв’язок сучасної мови з давньою, пiдвести пiд сучасну правничу мову iсторичний ґрунт i показати, яку силу слiв iз давньої правничої мови заховує сучасна мова України й як жорстоко помиляються тi, що обвинувачують теперiшню українську мову, закидаючи їй штучнiсть, кованiсть, таличанiзм тощо. Адже показується, що тi самi слова, якi iнодi, здається, так рiжуть наше зросiйщене вухо, мала в уживаннi українська мова ще перед 200-300 роками, i тiльки вiдiрвавши нас в другiй половинi XVIII в. од нашої давньої культури, од нашої української наукової мови, русифiкацiйна полiтика московського iмперiялiзму примусила нас забути тую мову“ (передмова до Словника правничої мови, с. VIII).

Таким чином, у 1922 роцi головний матерiял для правничого словника

193

був уже зiбраний. Комiсiя приступила до останньої редакцiї, на що пiшло їй 136 засiдань, i кiнчила цю працю тiльки 13 червня 1924 року. Виготовленого Словника Комiсiя передала на остаточну фiлологiчну редакцiю академiковi А. Кримському, що дуже поважно поставився до свого завдання, вiддавши на те коло двох лiт редакторської працi.

Усi сiм лiт працi над Правничим Словником минули в дуже несприятливих умовинах. Праця оплачувалася марно або й зовсiм не платилася. Сама Комiсiя розповiдає, що члени її „свою уперту працю провадили в жахливих умовах не тiльки голоду, ба й холоду, бо примiщення Академiї Наук узимку не опалювано: Академiя не мала дров“ (передмова, с. VII). Тому нема нiчого дивного, що Комiсiя потроху губила своїх членiв: в 1919 роцi вмерли „не своєю смертю“ О. Тизенгавзен i В. Колбасьїв, в 1921 р. вмер з голоду О. Хруцький i т. iн.

I нарештi, по всiх тих нелюдських терпiннях, Комiсiя в половинi 1926 року таки випустила в свiт свою вiкопомну працю, цiнну пам’ятку нашої культури — „Росiйсько-український словник правничої мови“, 228 с. петиту в двi шпальтi, з друкарнi Академiї наук у Києвi, 5000 примiрникiв.

Це великої цiни праця не тiльки для спецiялiстiв, але й для кожного українського iнтелiгента, особливо письменника. Комiсiя не склала тiльки Правничого словника, але „Словника правничої мови“, цебто не обмежилася тiльки правничими термiнами, але дала й тi частiшi слова, що потрiбнi правниковi в його широкiй громадськiй дiяльностi, даючи тим змогу не звертатися до iнших словникiв. У Словнику вмiщено також силу чужоземних слiв з добрим українським перекладом. На словах поставлено наголоси, а це привчає адвокатiв до правдивої лiтературної вимови, на що правники нашi повиннi звернути пильну увагу, бож i вони — творцi своєї лiтературної мови.

Коли кажемо: Habent sua fata libelli (книжки мають свою долю), то дiйсно наш український „Словник правничої мови“ має, як бачимо, надзвичайно цiкаву iсторiю.

Можна тiльки пошкодувати, що академiчна Правнича комiсiя виконала своє завдання без тiснiшої спiвпрацi з Львiвським Науковим Товариством. У Галичинi правнича традицiя в мовi також збереглася, тому й тут слiд було добре пошукати правничих термiнiв. В Галичинi досить поширенi були два видання словника д-ра Костя Левицького: 1. Нiмецько-руский словар висловiв правничих i адмiнiстрацiйних, Львiв, 1893 р., с. V—528, а також 2. Нiмецько-український правничий словар, друге поправлене й доповнене видання, Вiдень, 1920 р., с. VII-494.

Я навмисне розповiв тут докладнiш, як то повстав у нас „Словник правничої мови“, — це приклад написання й iнших термiнологiчних словникiв. А словники цi для збiльшення культури нашої наукової мови й мови лiтературної дуже потрiбнi.

На жаль, коли совєтська влада припинила „українiзацiю“, i цей Словник був заборонений. . .

194

6.ЯК НАВЧАТИСЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛIТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Знати свою лiтературну мову без доброго вiдповiдного навчання нiхто не може, а тому, на закiнчення цiєї працi, подам iще короткi вказiвки, з чого саме можна кориснiше навчатися української лiтературної мови. Я вкажу тут тiльки важнiше, i то для навчання мови лiтературної.26

§1. ГРАМАТИКА

Граматик у нас написано немало, але не всi вони мали на оцi власне мову лiтературну, а до того й соборну. Є.Тимченко. Українська граматика, ч.ч. I i II, Київ, 1917 р., цiнна праця. Для початкового навчання й для школи I. Огiєнко дав у 1918-1919 роках у Києвi два видання пiдручника „Рiдне Писання“, в двох частинах, що в Українi вживався по 1930 рiк. До шкiл була введена також „Початкова граматика української мови“ Олени Курило, ч. I — II, вийшло кiлька видань.

Для самоосвiти й наукового вивчення був пiдручник I.Огiєнка „Краткiй курсъ украинскаго языка. Изъ лекцiй по исторiи украинскаго языка, Київ, 1918 р., 240 с.; року 1919-го ця праця вийшла другим доповненим i переробленим виданням: „Курсъ украинскага языка, 328 с. Для самоосвiти року 1926-го появилася „Українська мова“ М.Грунського та Г.Сабалдиря. Але для самоосвiти дорослим вiдповiднiшою була б праця В.Сiмовича „Граматика української мови для самонавчання та в допомогу шкiльнiй науцi“, 1919 р., вид. 2-ге 1921 року. Коротша праця, що весь час має на оцi лiтературну мову, це буде Iван Огiєнко. „Рiдне Слово“, початкова граматика української лiтературної мови, ч. I фонетика й правопис, 1935 р., ч. II морфологiя й складня, 1937 р. Як пiдручник для школи й самонавчання, ця праця скрiзь пiдкреслює мiсцеве — говiркове, чого в лiтературнiй мовi вживати не слiд. Частина II цiєї працi подає власне те, що потрiбно знати про свою лiтературну мову широкому загалу. Останнiми часами на емiграцiї вийшли: Проф. П.Koвалiв. Граматика української мови, Мюнхен, 1936 р. пiдручник для гiмназiй; Проф. В.Катран. Граматика української мови. Фонетика й морфологiя. Мангайм, 1946 р., пiдручник для старших клас гiмназiй й самоосвiти; Ю.Шереx. Граматика української мови, ч. II: складня.

§2. ПРАВОПИС

Коли Українська Академiя наук спокiйно працювала, вона виробила правопис, який i був ухвалений, i владою затверджений для всеукраїнського вжитку 21 березня 1929 року. Наукове Товариство iм. Шевченка у Львовi прийняло його 25 травня того ж року, i таким чином цей академiчний правопис став у нас соборним. На основi цього правопису Г. Голоскевич склав „Правописного Словника“, 1930 р., вид. 7, с. 451, близько 40.000 слiв, але з нестiйкими правилами писання чужих слiв. Склав також i О.Iзюмов Правописний словник, 1931 р., Харкiв, 580 с., близько 60.000 слiв, уже з тими

26Про необхiднiсть навчатися рiдної мови й як саме навчатися я писав iще в київськiй „Радi“

ч.197, 198, 200 i 202 за 1909 рiк: „Вчiмося рiдної мови!“ Див. iще мою статтю „Української лiтературної мови мусимо вчитися, щоб знати“ // „Рiдна Мова“, 1933 р., с. 33-42.

195

новими поправками (головно про ґ, ль) для школи, яких голосно добивалося вчительство; цього Iзюмового словника перевидано року 1940-го у Львовi, за редакцiєю Ол. Панейка, але зi значними мiсцевими поправками, так що вiн перестав бути правописним словником лiтературної мови. А.Оpeл. Правописний словник, Авґсбурґ, 1946 р., 272 с.

Сам кодекс українського правопису вийшов окремою книжкою: Український правопис, Харкiв, 1930 р., 103 с., видання друге. Новий український правопис вийшов у Києвi, 1946 р.: Український правопис, 180 с. Широкий виклад правопису дав їв. Огiєнко. Рiдне писання. Український правопис i основи лiтературної мови, 146 с., 1933 р.; Iван Зiлинський. Український правопис, Кракiв, 1941 р., вид. 4-те 1943 р.; Юрiй Шерех. Головнi правила українського правопису, 1946 р.; Петро Оксаненко. Український правопис, Авґсбурґ, 1946; Iв.Огiєнко. Нариси з iсторiї української мови: Система українського правопису, Варшава, 1927 р., 216 с., — iсторичне висвiтлення українського правопису; Др. Я.Рудницький. Український правопис, Вiннiпег, 1949 р.

§3. СЛОВНИКИ

Кожен, хто зве себе письменним українцем, мусить конче мати в своїй хатi якогось пiдручного українського словника й частiш заглядати до нього, бо без цього лiтературної мови не навчитися. Користь читання словникiв завжди велика, бо воно раз-по-раз доповнює нашого особистого словника, звичайно вбогого. Багато є влучних українських слiв, яких ми один вiд одного рiдко почуємо, але словник завжди нагадає нам про них. Кращi нашi письменники звичайно мали на столi словника, пишучи, й навчалися з нього.

Багато користи дає „Словар української мови“, зiбрала редакцiя журналу „Кiевская Старина“, упорядкував з додатком власного матерiялу Борис Грiнченко, 4 томи, Київ, 1909 року.27 В Берлiнi 1924 року Словник цей був перевиданий фотографiчне. В 1928 p. C.Єфремов та А.Нiковський перевидали цю працю з додатками новiших слiв в п’яти томах, i це тепер один з найкращих словникiв.

Меншi словники, але добре складенi, будуть такi: М.Уманець (М. Ф. Комарiв) i А(деська) Спiлка. Словарь россiйско-украинскiй, 1893-1898, 4 томи, Одеса-Львiв28, перевиданий 1924 року в Берлiнi в одному томi; Є.Тимченко. Русско-малороссiйскiй словарь, два томи, Київ, 1897-1899 р.;С.Iваницький i Ф.Шумлянський. Росiйсько-український словник, Вiнниця, два томи, 1918, перевиданий у Ляйпцiгу 1923 р.;

В.Дубровський. Словник московсько-український, Київ, 1918, 542 с.; О.Iзюмов. Словник росiйськоукраїнський, вид. З, 678 с.: Iнститут Мовознавства. Росiйськоукраїнський словник, Київ, 1937 р. 890 с.

Найцiннiший словник, що має в нас епохове значення, — це „Росiйськоукраїнський словник“, що почав виходити з 1924 року, склала й видала Українська Академiя наук у Києвi; вийшло 6 випускiв, а далi советська влада заборонила цього Словника. Над складом його працювали десятки наших учених.

Останнього часу, 1948 р., Українська Академiя наук у Києвi випустила

27Аналiз цього Словника подає В.С.Iльїн в „Мовознавствi“, 1947 р., т. IV-V, с. 245-255. Його iсторiю подав сам Б.Грiнченко в Передмовi.

28Рецензiя в „Зап. НТШ“ 1895 р., т. VIII, кн. 4, с. 55-58.

196

„Росiйсько-український Словник“, 800 с., 80.000 слiв, редакцiя М.Я.Калиновича (про цього Словника див. вище).

Так само епохове значення має й „Iсторичний словник українського язика“ за редакцiєю Є.Тимченка, Київ, 1930-1931 р. видання Академiї наук. Вийшло тiльки два випуски А-Ж, дальшi забороненi; на жаль, до словника не дозволено внести матерiялу за ХI-XII-ХIII вiки, а тiльки починаючи з XIV вiку, а тому треба користатися з працi И.И.Cpeзневскiй. Матерiалы для словаря древнерусскаго языка, томи I—III + додатки, Спб., 1898 р.

При вивченнi української лiтературної мови не обiйтися без словника чужомовних слiв; найлiпша праця буде: I.Бойкiв — О.Iзюмов. Словник чужомовних слiв, Київ, 1932 р., 532 с.

Хто працює над походженням слiв, тому необхiднi етимологiчнi словники; з них зазначу хоча б оцi: Преображенскiй. Этимологическiй словарь русскаго языка, 1910-1915 p.; A. Bruckner. Slovnik etymologiczny, Варшава, 1927-1929 p.; I. Огiєнко. Життя слiв // „Рiдна Мова“, 1935-1939 рр. Повне висвiтлення справи й старшу лiтературу подає: I. Огiєнко. Иноземные элементы в русскомъ языкѣ, Київ, 1915 p., 136 c.

§4. ЛIТЕРАТУРНА МОВА

Є в нас чимало окремих праць для вивчення нашої лiтературної мови. „Уваги до сучасної української лiтературної мови“ Олени Курило, Київ (третє видання 1925 р., четверте у Львовi 1942 р.), дає багато цiнних вияснень. Цьому ж служать i двi працi Олекси Синявського: Порадник української мови, Берлiн, 1922 р., 150 с. та Норми української лiтературної мови, Київ, 1931 р., 367 с. (передруковано у Львовi 1941 р.). Для вивчення складнi цiнну працю дав Сергiй Смеречинський. Нариси з української синтакси у зв’язку з фразеологiєю та стилiстикою, Київ, 1932 р., 283 с. Iван Огiєнко присвятив низку своїх праць для вивчення нашої лiтературної мови: Чистота й правильнiсть української мови, пiдручник для вивчення української лiтературної мови, популярний курс з iсторичним освiтленням, Львiв, 1925 р., 214 с. Головна основа кожної мови — то її складня. Iв.Огiєнко написав шеститомову працю „Складня української мови“, т. I: Вступ до вивчення Складнi, 1935 р., 196 с.; т. II: Головнi й пояснювальнi члени речення, 1938 р., 240 с.; т. III. Речення й його будова // див. „Рiдна Мова“ 1938 i 1939 р.; т. IV-V i VI загинули в рукописах в 1944 роцi. Огiєнко дав i два словники для вивчення нашої лiтературної мови: Український стилiстичний словник, Львiв, 1924 р., 496 с.; Словник мiсцевих слiв, у лiтературнiй мови не вживаних, 1934 р., 156 с. Огiєнко ж видавав з 1933 по 1939 рiк науково-популярний мiсячник для вивчення української мови „Рiдна Мова“, вийшло 81 число, але в вереснi 1939 року нiмцi закрили цього мiсячника. В „Рiднiй Мовi“ дано багато цiнного матерiялу для всебiчного вивчення нашої лiтературної мови.

Для навчання й пiдручного користання багато дає остання праця М. Iларiона „Українська лiтературна мова“, ч. I: Правопис i основи української лiтературної мови; ч. II: Словник української лiтературної мови, Саскатун, 1950 р.; готується ч. III: Фразеологiчний словник української мови.

197