Екологічне право України

Суб’єктивне право природокористування – це сукупність прав та обов’язків суб’єктів права природокористування.

Право природокористування як різновид правовідносин можна визначити як правовідносини з природу використання природних ресурсів, які є механізмом реалізації об’єктивного і суб’єктивного права природокористування.

В загальному розумінні: право природокористування – це інститут екологічного права, який складається із сукупності правових норм, що регулюють підстави та порядок використання природних ресурсів, права і обов’язки природокористувачів, а також охорону їх прав та законних інтересів.

§ 2. Види права природокористування

Право природокористування класифікується залежно від підстав виникнення, об’єктів, строків, способів виникнення (рис. 6.1).

Використання природних ресурсів в Україні відповідно до підстав виникнення здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів (ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Право на використання природних ресурсів обумовлене нерозривним зв’язком людини та природи називають

правом загального природокористування. В його основі лежить природне право людини на задоволення своїх життєво необхідних потреб та на здорове і безпечне довкілля. Тому реалізація такого права не вимагає дозволу держави, чи уповноважених її органів. Крім зазначеного, особливістю права загального природокористування є його безоплатність.

124

Загальна частина

Види права природокористування залежно від критеріїв поділу

за підставами виникнення

право

загального природокористування

право спеціального природокористування

	за об’єктами				за строками
		право зем-			постійне
		лекористу-
		вання			тимчасове
		право лісо-			коротко-
		користу-			строкове
		вання			(до 5
					років)
		право ко-
		ристуван-			довго-
		ня рослин-			строкове
		ним світом			(до 50
		(нелісово-			років)
		го похо-
		дження)

право надрокористування право водокористування

право користування тваринним світом

право користування атмосферним повітрям

право користування об’єктами природнозаповідного фонду

за способами виникнення

право первинного природокористування

право вторинного природокористування

Рис. 6.1. Види права природокористування залежно від крите-

ріїв поділу

125

Екологічне право України

Право спеціального природокористування передбачає дозвільний порядок використання природних ресурсів та виділення в натурі (на місцевості) визначеної частини природного ресурсу. У порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності.

Класифікація права природокористування залежно від об’єкта обумовлена специфікою використання відповідного природного ресурсу: землі, лісу, рослинного світу (нелісового походження), надр, води, фауни, атмосферного повітря тощо.

Строки права природокористування залежать від виду природного ресурсу та визначені правовими нормами природоресурсового законодавства.

Відповідно до способів виникнення право природокористування поділяється на первинне та вторинне. Наприклад, на підставі ст. 42 Водного кодексу України водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.

Первинні водокористувачі – це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Вторинні водокористувачі (абоненти) – це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

§ 3. Принципи права природокористування

Праву природокористування характерна низка важливих принципів (рис. 6.2).

126

Загальна частина

Принципи права природокористування

похідність права користування природними ресурсами від права власності на них

цільове і раціональне природокористування

платність спеціального природокористування

відтворення природних ресурсів

лімітування природокористування

ліцензування природокористування

Рис. 6.2. Принципи права природокористування

Похідність права користування природними ресурсами від права власності на них є одним з головних принципів права природокористування. Зміст даного принципу полягає в тому, що поряд з інститутом права власності виникає та існує інститут права природокористування, похідний від права власності, оскільки створюється з ініціативи власника.

Принцип цільового і раціонального природокористування закріплений нормами екологічного законодавства.

Надання у користування природного ресурсу завжди обумовлене цільовим призначенням. Наприклад, з цією метою згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України всі землі України поділено на категорії. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється лише у встановленому порядку спеціально уповноваженими на те органами державної влади.

127

Екологічне право України

Раціональне використання природних ресурсів – це сукупність заходів щодо розумно обґрунтованого доцільного використання природних ресурсів з метою задоволення потреб суспільства1. Прикладом законодавчого закріплення зазначеного є ст. 2 Кодексу України про надра, в якій визначено завданням Кодексу України про надра регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва та ін. Правовими критеріями раціонального використання відповідного природного ресурсу є додержання вимог щодо забезпечення його невичерпності та екологічне обґрунтування експлуатації природних багатств.

Принцип платності спеціального природокористування полягає в обов’язку суб’єкта спеціального природокористування оплачувати використання певного природного ресурсу.

Згідно зі ст. 43 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» збір за спеціальне використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативів зборів і лімітів їх використання.

На підставі ст. 30 Водного кодексу України збір за спеціальне водокористування справляється з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води водних об’єктів та за скидання забруднюючих речовин. Розмір збору за використання води визначається на основі нормативів збору, фактичних обсягів використаної води та встановлених лімітів використання води.

Закон України «Про плату за землю» регламентував використання землі в Україні платним. Плата за землю справ-

1 Рябець К.А. Адміністративно-правове регулювання екологічної діяльності: Дис. … к.ю.н.: 12.00.07. – К., 2007. – С. 51.

128

Загальна частина

ляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель (ст. 2).

В Кодексі України про надра (ст. 28) зазначено, що користування надрами є платним, крім випадків, передбачених статтею 29 цього Кодексу. Плата справляється за користування надрами в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони у вигляді:

1)платежів за користування надрами;

2)відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

3)збору за видачу спеціальних дозволів;

4)акцизного збору.

Відповідно до ст. 77 Лісового кодексу України спеціальне використання лісових ресурсів, крім розміщення пасік, є платним. Розподіл зборів за використання лісових ресурсів на землях державної та комунальної власності визначається законом.

Принцип платності має важливе значення, оскільки є засобом забезпечення підвищення зацікавленості природокористувачів щодо ефективного та раціонального використання природних ресурсів, збереження та відновлення навколишнього природного середовища.

Принцип відтворення природних ресурсів передбачає безперервне поновлення ресурсів природи. Ігнорування його може привести до виснаження або деградації природних ресурсів. Їх недостатньо лише охороняти та раціонально використовувати, потрібно ще проводити заходи щодо їхнього відновлення.

Принциплімітуванняприродокористуванняпов’язаний з тим, що запаси природних ресурсів обмежені і їх необхідно раціонально використовувати. Система визначених екологічних обмежень у використанні природних ресурсів – це ліміт

природокористування.

129

Екологічне право України

Прикладом законодавчого закріплення змісту понять лімітів на природні ресурси є положення ст. 1 Водного кодексу України, які визначають: ліміт забору води як граничний обсяг забору води з водних об’єктів, який встановлюється в дозволі на спеціальне водокористування; ліміт скиду забруднюючих речовин як граничний обсяг скиду забруднюючих речовин у поверхневі водні об’єкти, який встановлюється в дозволі на спеціальне водокористування; ліміт використання води як граничний обсяг використання води, який встановлюється дозволом на спеціальне водокористування.

Ліміти на природні ресурси встановлюються на підставі норм законодавства спеціально уповноваженими на те органами державного екологічного управління.

Принцип ліцензування природокористування має в своїй основі один із способів, за допомогою якого держава здійснює регулювання та контроль у галузі природокористування.

Природноресурсова ліцензія (дозвіл) є правовою формою передачі державою та іншими суб’єктами, власникам природних ресурсів права користування визначеною частиною природного об’єкта, механізмом встановлення, фіксації права природокористування. За своєю правовою природою вона відрізняється від ліцензій на здійснення господарської діяльності, як механізмів владного контролю з боку держави, яка в таких відносинах виступає в зовсім іншій ролі1.

У кожній сфері природокористування застосовуються свої види ліцензій чи прирівняні до них дозвільні документи: при використанні лісів – лісовий квиток, лісорубний квиток; вод – ліцензії на водокористування та дозвільні ліцензії; надр – ліцензії на користування надрами; атмосферного повітря – дозвіл на викид забруднюючих речовин тощо. У

1 Кобецька Н.Р. Співвідношення ліцензування господарської діяльності та природноресурсового ліцензування // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 10. – С. 32.

130