ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ Х. Право землекористування

§1. Поняття права землекористування.

§2. Об’єкти та суб’єкти права землекористування.

§3. Права та обов’язки власників землі і землекористувачів.

§4. Правове регулювання охорони та раціонального використання земель.

§5. Управління у галузі земельних відносин.

§6. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства.

§ 1. Поняття права землекористування

Наша держава має могутній природно-ресурсний потенціал. В Україні зосереджено більше половини світових запасів найродючіших ґрунтів – чорноземів, найважливішого ресурсу сільського господарства і найбільшого капіталу країни. Кожний п’ятий гектар – це особливо цінні землі, перелік яких визначено статтею 150 Земельного кодексу України1.

Право землекористування – це користування землею у визначеному законом порядку. Воно є одним із елементів права власності на землю, а також самостійним правовим інститутом.

В юридичному смислі власність на земельні ресурси являє собою результат закріплення суспільних відносин власності у правових нормах. При цьому характер і зміст юридичних норм щодо права власності на землю визначаються економічними відносинами власності в суспільстві. За своєю сутністю право власності на землю є правом на привласнення її багатств. При цьому маються на увазі не відносини індивіда до конкретної земельної ділянки, а від-

1 Медведько О. Збережемо земельний фонд держави // Урядовий кур’єр. – 2006. – № 108. – С. 7.

203

Екологічне право України

повідні суспільні відносини, що складаються в процесі привласнення природних багатств землі1.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Правовідносини з приводу прав на землю, похідних від права власності, виникають тоді, коли власник заінтересований у передачі прав на земельну ділянку іншим особам. У цьому разі між власником і такою особою виникають правовідносини землекористування, у межах яких обидві сторони беруть на себе взаємні права й обов’язки. Ця група земельних правовідносин поділяється на дві групи: правовідносини, що мають характер речових прав (право постійного користування земельними ділянками, земельний сервітут) і правовідносини, які мають зобов’язальний характер (оренда)2.

Право користування землею поділяється на постійне та тимчасове.

Право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України).

Право тимчасового користування землею реалізується насамперед на підставі укладеного договору оренди. На думку Ю.В. Корнєєва, М.О. Мацелика, в найближчі роки єдиним реальним шляхом створення оптимальних

1 Науково-практичний коментар Земельного кодексу України / Кол. авт.: Л.О. Бондар, А.П. Гетьман, В.Г. Гончаренко та ін.; За заг. ред. В.В. Медведчука. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 206.

2Мачуська І.Б. Земельне право: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2007. –

С.50.

204

Особлива частина

сільськогосподарських землекористувань ринкового типу є оренда землі, оскільки вона виступає одним із дійових регуляторів земельних відносин при відсутності вільного ринку земель1.

Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою – не більше 5 років та довгостроковою – не більше 50 років (ст. 93 Земельного кодексу України).

На підставі ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV2 відносини, пов’язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Уразі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону.

Уразі дострокового припинення договору оренди землі за ініціативою орендодавця земельної ділянки, право оренди якої набуто за результатами аукціону, орендодавець відшкодовує орендарю витрати на його набуття у строки, визначені умовами договору та законом, і збитки, які понесе орендар внаслідок дострокового припинення договору оренди, якщо інше не передбачено договором оренди.

1 Корнєєв Ю.В., Мацелик М.О. Земельне право: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – С. 40.

2 Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 10. – Ст. 102. 205

Екологічне право України

Земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути передана в оренду в разі згоди заставодержателя (ст. 6 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. За згодою сторін він може посвідчуватися нотаріально.

Передача в суборенду земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, забороняється.

Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом укладання між ними договорів суборенди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Значну новизну щодо правозастосування в земельній сфері вніс чинний з 1 січня 2002 року Земельний кодекс

206

Особлива частина

України, яким введено нові правові інститути1. Одним з таких інститутів є право земельного сервітуту.

Право обмеженого користування чужими речами (майном) – сервітути – склалося ще в часи Стародавнього Риму і було рецепійовано пізніше іншими правовими системами. Тепер це досить усталений цивільно-правовий інститут у країнах з розвинутою ринковою економікою. Його доцільність і практичність доведені багатовіковим застосуванням2.

Визначення поняття права на сервітут закріплено цивільним та земельним законодавством України. Так, у ст. 401 Цивільного кодексу України зазначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. У свою чергу, ст. 98 Земельного кодексу України закріпила право земельного сервітуту як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними (земельні сервітути, при яких одна ділянка постійно обслуговує іншу, підвищуючи її здатність задовольняти певні потреби власника (користувача) ділянки) і строковими (земельні сервітути, які встановлюються виключно на певний строк).

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування

1 Курило В.І. Організаційно-правові аспекти оформлення права власності на земельну ділянку та право земельного сервітуту // Юридична Україна. – 2004. – № 7. – С. 57.

2 Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2006. – С. 181.

207

Екологічне право України

та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

На підставі ст. 99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а)	право проходу та проїзду на велосипеді;
б)	право проїзду на транспортному засобі по наявному
	шляху;
в)	право прокладання та експлуатації ліній електропереда-
	чі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
г)	право прокладати на свою земельну ділянку водопро-
	від із чужої природної водойми або через чужу земель-
	ну ділянку;
ґ)	право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусід-
	ню або через сусідню земельну ділянку;
д)	право забору води з природної водойми, розташованої
	на сусідній земельній ділянці, та право проходу до при-
	родної водойми;
е)	право поїти свою худобу із природної водойми, розта-
	шованої на сусідній земельній ділянці, та право прого-
	ну худоби до природної водойми;
є)	право прогону худоби по наявному шляху;
ж)	право встановлення будівельних риштувань та скла-
	дування будівельних матеріалів з метою ремонту буді-
	вель та споруд;
з)	інші земельні сервітути.
	Сервітут може бути встановлений договором, законом,

заповітом або рішенням суду. Він може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

208