Романтизм в українському живописі 19 століття

Романтизм – це художній та духовний напрямок в образотворчому мистецтві на межі XVIII і XIX століть. Для нього характерна відмова від стереотипів мислення, висока оцінка особистості художника характеризують романтизм в живописі. У цей період у мистецтві з'явився мрійливий захоплення з приводу всього середньовічного.

Глибина власних особистих переживань і думок - ось що передають живописці через свій художній образ, який зроблений за допомогою кольору, композиції і акцентів

Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини. Його ідеологія спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу людської особистості, до психологічних проблем її внутрішнього "Я". У центрі зображення романтиків винятковий характер у виняткових обставинах.

В Україні не завмирала ідея автономії, українські політичні діячі плекали плани відокремлення України від Росії. Національні права шляхетства боронила група діячів, таких, як А.Чепа, В.Полетика, Т.Калинський. Саме в цей час з'являється чимало копій з давніх портретів Б.Хмельницького, Ю.Хмельницького, І.Скоропадського, Д.Апостола, П.Конашевича-Сагайдачного, І.Мазепи й інших українських діячів.

Так було започатковане існування двох напрямів: класицизму і романтизму. З одного боку — звертання до героїчних постатей минулого, з іншого — вимога стильового вираження епохи, немовби за заповітами В.Боровиковського.

Мистецтво романтизму — це передусім малярство й, очевидно, графіка. Малярству належить першочергова роль. Романтизм у мистецтві — надзвичайно багатозмістовне поняття, що вміщує різні історичні художні стилі, саме ті, в яких відсутня чітко визначена міра, особливо сковуючі норми класицизму й академізму. Для романтизму характерне історичне художнє мислення, оскільки наслідування минувшини входило в норму.

В образотворчому мистецтві, насамперед малярстві, цього періоду не спостерігалось таких глибоких явищ, які б зачіпали глобальні процеси суспільно-громадського життя. Однак і малярство не обійшли нові віяння, оскільки світська тематика все-таки переважала. В малярстві продовжилась і ширше розвинулась розпочата класицизмом.сторінка європейського портрета.

На львівському ґрунті художні явища, перенесені з Відня, набували спрощеного вигляду. В середовищі львівського міщанства цінувалось старанне і сухувате виконання, близьке до натури. Такий педантичний натуралізм з дотичною достовірністю предметного відображення та дріб'язковою, нестримно солодкуватою описовістю деталей повсюдно підтримувався.

Провідне становище портрета в образотворчому мистецтві — характерне для романтизму. Саме в ньому через образ сучасника виражалася епоха та її ідеали.

Зіткнулися культурні надбання львів'ян з німецькою культурою. Здавалося б, Львів підкориться мистецькому диктату Відня, але цього не сталося. Романтизм тут набув інших і глибших форм.

Провідне становище портрета в образотворчому мистецтві — характерне для романтизму. Саме в ньому через образ сучасника виражалася епоха та її ідеали.

Таке явище було новим для традицій українського мистецтва, проте на той час і не чужим. Можливо, для Східної України бідермайєр не зовсім відповідав, але все-таки в портретному жанрі, провадженому німецькими художниками, та в оформленні зручного побуту бідермаєр відіграв свою роль. У Львові відгук віденського художнього життя піднесено сприймався доти, поки німецький романтизм у короткому часі не виродився в обмежений, міщанський натуралізм, з його ідеєю практичності й комфорту. Міщанське середовище міста, провінційність атмосфери повністю виявились в характері цього мистецтва.

Рівень портретів того часу засвідчує, що у них нерідко наслідувалися репрезентативні, авторитетні пози зі знаменитих зображень столичного мистецтва. Ефектна парадність шанувалась більше, ніж розкриття духовного стану, який, по суті, за нормативами догматичної естетики того часу до уваги не брався. Тому популярним був штамп, а не глибоке вивчення життя.

У Львові не зазнав диференціації лише портрет вищого духовенства, зберігши станові й стильові риси ідеалу минулого століття. Інші соціальні прошарки — дворянство, молода буржуазія, купецтво, нова інтелігенція, виражаючи передусім загальні вимоги третього стану, висували новий ідеал "натуральної людини".

Поступово змінилось становище в суспільстві художника. Ще зовсім недавно, з існуванням малярського цеху, його членам була приготовлена роль ремісників із незмінними засобами, манерою виконання та звичайним колом замовників. Автопортрети — жанр, найпоширеніший у мистецтві романтизму, особливо порівняно з минулими епохами, коли в українському мистецтві не спостерігалось появи подібного різновиду. Романтизм, співзвучний емоційною піднесеністю бароко, сприяв такому явищу, як культ художника — визнання мистецької особистості та її творчості, що стало яскравим свідченням змін у суспільному світогляді, відношеннях до мистецтва й індивідуальної оцінки творця. У період романтизму автопортрет став виразником художньої свідомості, духовного розвитку творчої особистості, оновлених пластичних засобів. Новаторський характер такого портрета не піддається сумніву. Взагалі портрет для романтизму залишався визначальним жанром в образотворчому мистецтві Галичини. Його успішний розвиток припадає на 20-40-ті роки XIX ст. У портреті представлене наче все суспільство, і в такий спосіб міняються соціальні функції портретування, воно значно демократизується й соціально диференціюється. Однак у межах Львівщини портрет поширювався серед невеликої групи людей. Натомість у портретах цього часу відображена різноманітна суспільна картина. [4 ]

2. Санкт-Петербурзька академія мистецтв і її вплив на формування українського образотворчого мистецтва.

Санкт-Петербурзька академія мистецтв    -   вища державна установа в області образотворчих мистецтв і архітектури, що було також вищою художньою школою. Заснована в Петербурзі в 1757 як «особлива трьох зверхників мистецтв Академія» за проектом І. І. Шувалова, який став її «першим головним директором» . [5 ]

Століттями неможливо було розмежувати мистецтво на російське і українське без урахування взаємопроникнення традицій. Розвиток української культури неможливо уявити без російської академічної школи. У російське мистецтво ще в XVIII столітті вливалося чимало художників- вихідців з України : Д. Левицький , В. Боровиковський , А.Лосенко та ін. Багата тема російської академізму у творчості українських художників , роботи яких зберігаються в Росії і в Україні. Введення в історично-культурний пласт багатьох імен талановитих російських і українських художників є важливим завданням і значно збагачує уявлення як про українську, так і російську культуру, про глибоке коріння їх взаємозбагачення, подальший розвиток якого як ніколи актуально. Міжнаціональна взаємодія українського та російського мистецтва виразилося в художньо - естетичних програмах творців XIX в . Українське мистецтво було закономірним розвитком творчої спадщини Росії . Ця тенденція відбилася у творчості відомих художників, що увійшли в історію російського і українського мистецтва без будь-якого розмежування : Н. Кузнецова , П. Левченко , К. Первухина , К. Констанді , С. Світославського , М. Мурашка , К. Лебедєва , П . Мартиновича , О. Сластіона , І. Селезньова , І. Будашкевіча , М. Пимоненка , С. Костенко , В. Мохова , Н. Ярового , Ф. Костецького , Г. Світлицького, І. Макушенко та багатьох інших. Мистецтво кінця XIX - початку XX ст . в Росії і на Україні не можна розглядати поза загальних процесів заснування стилів, так як вони істотно позначилися у ставленні до традиції, її переосмисленні та вироблення нових художніх особливостей національної школи. Як і в попередні періоди, в кінці XIX - початку XX століть формування художніх особливостей українського мистецтва здійснювалося в тісному зв'язку і під впливом російської школи. [6 ]