6. Дієздатність неповнолітніх осіб

6.1. Фізична особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років вважається неповнолітньою. За обсягом цивільна дієздатність не­повнолітньої особи є неповною.

Згідно зі ст. 32 ЦК неповнолітні особи мають такі ж права, які належать і малолітнім особам. Отже, неповнолітні особи мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини та здійсню­вати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, твор­чої діяльності, що охороняється законом.

Крім того, неповнолітні особи самостійно розпоряджаються своїм заробітком, стипендією та іншими доходами. Закріплення цих прав за неповнолітньою особою обумовлено низкою чинників (п. 1ч. 1ст. 32 ЦК).

По-перше, згідно зі ст. 188Кодексу законів про працю України¹ фізична особа, що досягла 16років (а за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, особа, що досягла 15років) може бути при­йнята на роботу за трудовим договором і має право на отримання заробітної плати. Заробітна плата відповідно до ст. 1Закону України

¹ Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 p. № 322-VIII// Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada. gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

96 Офь%~

«Про оплату праці»' -це винагорода, обчислена, як правило, у гро­шовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноваже­ний ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

По-друге, неповнолітні особи можуть бути учнями професійно-технічних навчальних закладів та студентами вищих навчальних за­кладів, що відповідно до ст. 41Закону України «Про освіту»² мають право на забезпечення стипендіями в порядку, встановленому КМУ

По-третє, неповнолітні особи можуть мати й інші доходи, пов'язані з використанням речей, власниками яких вони є. Йдеться, зокрема, про дивіденди, орендну плату за користування майном тощо.

Увага, нотаріусе! Отриманим заробітком, стипендією чи іншим доходом неповнолітня особа має право розпоря­джатися на власний розсуд. Однак розпорядження речами, що були придбані неповнолітньою особою за рахунок заробітної плати, стипендії чи інших власних доходів, може бути здійснено такою особою самостійно лише у випадках, коли це від­бувається в межах дрібного побутового правочину. Всі інші право-чини можуть вчинюватися неповнолітньою особою з дотриманням правила, що міститься в ч. 2ст. 32 ЦК.

6.2. Слід вказати на те, що право неповнолітньої особи на само­стійне розпорядження своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами може бути обмежене, або особа може бути повністю по­збавлена цього права судом за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки і піклування. Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи встановлюється ЦПК. Згідно зі ст. 238 ЦПК у заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, пси­хічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права. Таку справу суд розглядає за участю заявника та представни-

¹ Про оплату праці: Закон України від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

² Про освіту: Закон України від 23 травня 1991 р. № 1060-ХІІ // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi- bin/laws/main.cgi.

ка органу опіки і піклування. Відповідно до ст. 241 ЦПК рішення суду про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Таке рі­шення є підставою для призначення фізичній особі, обмеженій у цивільній дієздатності, піклувальника.

Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм за­робітком, стипендією чи іншими доходами у разі, якщо відпали обставини, що були підставою для його прийняття.

Увага, нотаріусе! Таким чином, неповнолітні особи мо­жуть бути як з загальним обсягом дієздатності, властивим цій категорії осіб, так і з обмеженим обсягом дієздатності. Це слід враховувати при вчиненні нотаріальних дій.

3. Неповнолітня особа самостійно здійснює не тільки особисті немайнові, а й майнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом (п. 2ч. 1ст. 32 ЦК).Майновими правами інтелектуальної власності, зокрема, є: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право давати дозвіл на використання зазначеного об'єкта іншій особі та перешкоджати неправомірному його використанню (ст. 424 ЦК).

4. Неповнолітній особі надане право бути учасником (заснов­ником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами конкретної юридичної особи (п. З ч. 1ст. 32 ЦК).

Ціла низка законів передбачає таке право неповнолітніх осіб. Так, відповідно до ст. 8Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію »'членом сільськогосподарських кооперативів можуть бути фізичні особи, які досягли віку 16років.

Відповідно до ст. 5Закону України «Про фермерське господарство»² право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного

¹ Про сільськогосподарську кооперацію: Закон України від 17 липня 1997 р. № 469/97 - ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 39. - Ст. 261.

² Про фермерське господарство: Закон України від 19 червня 2003 р. № 973-IV // Відомості Верховної Ради. - 2003. - № 45. - Ст.363.

98 Св^Р^"^

віку виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства. Членами ж фермерського господарства згідно зі ст. З цього ж Закону України можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14 років, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського госпо­дарства. При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його статуту.

Засновниками молодіжних та дитячих громадських організацій згідно зі ст. 4Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації»¹ можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, які досягли віку 15років.

Індивідуальними членами молодіжних та дитячих громадських організацій згідно з ч. З ст. 5цього ж Закону України (в редакції Закону від 19жовтня 2006р.) можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Украї­ні на законних підставах. Відповідно до ч. 4 ст. 5 цього ж Закону України індивідуальними членами молодіжних громадських орга­нізацій можуть бути особи віком від 14 до 35 років, а дитячих гро­мадських організацій - від 6 до 18 років.

Навпаки, іншими законами або установчими документами може бути встановлена заборона для неповнолітніх осіб брати участь в юридичних особах.

Увага, нотаріусе! При посвідченні установчих документів або змін до них, якщо це пов'язано з участю в юридичних особах неповнолітніх осіб, нотаріус має пересвідчитись у відсутності заборони на те, щоб такі особи виступали учас­никами товариств чи засновниками установ. 6.5.Згідно з п. 4ч. 1ст. 32 ЦКнеповнолітні особи мають право самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку). Оскільки, як вже відзначалося, неповнолітня особа може отриму­вати заробітну плату, стипендію, інші прибутки, цілком логічним є надання такій особі права самостійно укладати договір банківсько-

¹ Про молодіжні та дитячі громадські організації: Закон України від 1 грудня 1998 р. № 281-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 1. - Ст. 2.

S^^S^ 99 говкладу (рахунку). Надаючи таке право неповнолітній особі, закон вирішує і порядок розпорядження нею вкладом (грошовими кош­тами на рахунку) залежно від того, хто вніс їх на її ім'я.

Увага, нотаріусе! Вкладом (грошовими коштами на ра­хунку, що були внесені самою неповнолітньою особою), вона розпоряджається самостійно. Грошовими коштами, що були внесені у фінансову установу повністю або част­ково іншими особами на ім'я неповнолітньої особи, остання може розпоряджатися за згодою органу опіки і піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

6.6. Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 32 ЦКусі інші правочини непов­ нолітня особа вчиняє за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Під усіма іншими правочинами слід вважати право­ чини, які виходять за межі тих, що вказані в ч. 1ст. 32 ЦК.

За загальним правилом така згода може бути надана в усній фор­мі. Виключення з цього загального правила зроблено в абз. 2ч. 2ст. 32 ЦКлише для правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо тран­спортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклуваль­ника і дозвіл органу опіки та піклування (абз. 2 ч. 2 ст. 32 ЦК).

Безумовно, є сенс у тому, щоб такі вимоги поширити на всі пра­вочини, які підлягають нотаріальному посвідченню. Саме така формула міститься в ст. 71 ЦК, що закріплює перелік правочинів, які вчиняються з дозволу органів опіки і піклування. З урахуванням цього, є необхідність у внесенні змін до ЦК шляхом викладення абз. 2 ч. 2 ст. 32 ЦК у такій редакції: «На вчинення неповнолітньою особою правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, повин­на бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлю­вачів) або піклувальників і дозвіл органу опіки і піклування».

6.7. Порівняймо правила про отримання згоди батьків (усинов­ лювачів) або піклувальника на вчинення правочину неповнолітньою особою, поміщені в ЦК, СКта Інструкції.

Регулювання цього питання в ЦК

Особливо слід зупинитися на правилі, що вміщено в ч. 4ст. 32 ЦК,згідно з яким згода на вчинення неповнолітньою особою право-

чину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклуваль­ника та органу опіки та піклування. Виникає питання про співвід­ношення правил, закріплених в абз. 1ч. 2ст. 32 ЦКта ч. 4ст. 32 ЦК,оскільки може скластися враження, що в них йдеться про різні правочини. Дійсно, якщо за абз. 1 ч. 2 ст. 32 ЦК неповнолітня осо­ба вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників, то за ч. 4 ст. 32 ЦК згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування. Що ж це за пра­вочини, для вчинення яких неповнолітня особа має одержати згоду не тільки від батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а ще й органу опіки і піклування? До речі, ЦК в главі 6 « Опіка та піклуван­ня» не передбачає правочинів, що вчиняються за згодою органу опіки та піклування, він лише встановлює в ст. 71 перелік право­чинів, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування.

Все це лише красномовно свідчить про сучасний рівень «удоско­налення» законодавства. Підставою для такого висновку є наступне. Якщо порівняти зміст абз. 1ч. 2ст. 32 ЦКз первісною редакцією ч. 4ст. 32 ЦК, тостає зрозумілим хоча б те, що в них йдеться про ті ж самі правочини. Для вчинення їх батьками (усиновлювачами), піклу­вальниками неповнолітньої особи існувало загальне правило, закріп­лене в абз. 1ч.2 ст. 32 ЦК тавиключення з нього, закріплене в ч. 4ст. 32 ЦК. Прицьому зазначені правила були узгоджені між собою.

При зміні редакції ст. 32 ЦК 15грудня 2005р. загальне правило залишилося без зміни («Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою обох батьків (усиновлювачів) або піклувальників»). Виключення ж із загального правила, вміщеного в ч. 4 ст. 32 ЦК, було змінено таким чином, що на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана згода не тільки обох з батьків (уси­новлювачів) або піклувальника, а ще й органу опіки та піклування.

В результаті такого «доопрацювання» ст. 32 ЦК вній з'явилося два загальних правила, що стосуються одних і тих же правочинів, які вступили між собою в протиріччя. Безумовно, це протиріччя має бути усунено шляхом скасування ч. 4ст. 32 ЦК.

До цього моменту нотаріусам слід керуватися правилом, викла­деним у ч. 4ст. 32 ЦК,оскільки воно є більш широким за змістом і

поглинає собою правило, вміщене в абз. 1ч. 2ст. 32 ЦК.Тим більше, що орган опіки і піклування без наявності згоди обох з батьків (усиновлювачів) чи піклувальника неповнолітньої особи не пого­диться на вчинення нею такого правочину.

Певний внесок в регулювання відносин щодо вчинення право­чинів неповнолітніми особами за згодою батьків зробив і Сімейний кодекс. В ст. 177СК міститься правило про те, що батьки не мо­жуть давати згоду на вчинення неповнолітньою особою окремих правочинів без дозволу органу опіки і піклування. Йдеться про правочини, передбачені ч. 1ст. 71 ЦК. Прицьому відразу виникає питання про правомірність закріплення цього правила в СК з ура­хуванням наступних обставин.

По-перше, ст. 177СК присвячена питанням управління майном дитини. Згідно з правилом, закріпленим в ч.І ст.177 СК, батьки управляють майном, що належить малолітній дитині. І це вірно, адже неповнолітня особа сама управляє належним їй майном, а її батькам належить лише право давати їхнім неповнолітнім дітям згоду на вчинення правочину, що знаходиться за межами ч. 1 ст. 32 ЦК. Уже з урахуванням цього правило, закріплене в ч. З ст. 177СК, не може знаходитися в СК і має бути вилучено з нього.

По-друге, правила, закріплені в ч. 1ст. 71 ЦК,адресовані не бать­кам, а опікунам та піклувальникам, які відповідно не можуть вчи­нювати правочини або давати згоду на їх вчинення без дозволу ор­ганів опіки і піклування. Поширювати правила, встановлені для опікунів та піклувальників, на батьків неможливо за чинним СК. Це пов'язано з тим, що чинний СК не містить норми, аналогічної тій, що була закріплена в ст. 78 Кодексу про шлюб та сім'ю в Україні від 20 червня 1969 р. Згідно з цією нормою, якщо у неповнолітніх було майно, батьки управляли ним як опікун або піклувальник без спе­ціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку та піклування.

Нарешті, треба висвітлити правила нотаріального посвідчення правочинів, що вчиняються неповнолітньою особою, які закріпле­ні в п. 40 Інструкції.

По-перше, Інструкція в абз. 8 п. 40 підкреслює, що правочини від імені неповнолітньої особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти

років можуть бути посвідчені лише за умови, якщо вони вчинені за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. По суті Інструкція відтворює правило, що вміщено в абз. 1ч.2 ст. 32 ЦК.

По-друге, Інструкція в абз. 12п. 40визначає, що справжність під­пису батьків (усиновлювача) або піклувальника на заяві про їх згоду на посвідчення правочину від імені неповнолітньої особи ві­ком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років повинна бути засвід­чена в нотаріальному порядку. Засвідчення справжності підпису не потрібна, якщо батьки, усиновлювачі або піклувальники особисто подадуть нотаріусу заву про згоду на посвідчення правочину. Це правило Інструкції не викликає сумніву, оскільки воно деталізує загальне правило, закріплене в абз. 1ч. 2ст. 32 ЦК.

По-третє, в абз. 9, 10п. 40Інструкції закріплюється наступне правило.

Для укладення правочину неповнолітньою дитиною нотаріус має одержати згоду будь-кого з батьків (усиновлювачів). У цьому разі така згода обов'язково витребується від того з батьків, з ким неповнолітня дитина постійно проживає, за умови попереднього повідомлення про здійснення правочину неповнолітньою особою другого з батьків (усиновлювачів). Повідомлення поро намір вчи­нити неповнолітньою дитиною правочин за згодою одного з бать­ків (усиновлювача) надсилається нотаріусом за кошти зацікавленої особи або особисто зацікавленою особою. В останньому випадку нотаріусу подаються докази відправлення та одержання адресатом такого повідомлення.

Це правило по суті відтворює в модифікованому вигляді правило ч. 4ст. 32 ЦК вїї первісній редакції, що було, як вже відзначалося, змінено 15грудня 2005p.,без врахування змісту абз. 1ч. 2ст. 32 ЦК.Тому невипадковим є те, що правило, викладене в абз. 9п. 40Ін­струкції протирічить змісту абз. 8п. 40Інструкції. Це протиріччя має бути усунено шляхом скасування абз. 8 ст. 40 Інструкції.

Увага, нотаріусе! При застосуванні Інструкції це слід враховувати, адже вищенаведене є загальним правилом про те, що знов прийнятий акт відмінює попередній. Аяк-що новий нормативно-правовий акт впливає на підзакон-

не регулювання, яке не зазнало відповідних змін, то застосовуються положення закону. В противному разі дії нотаріуса визнаватимуться незаконними.

По-четверте, згідно з абз. 4п. 40Інструкції на вчинення неповно­літньою особою правочину щодо транспортних засобів або неру­хомого майна має бути згода обох батьків (усиновлювачів) або пі­клувальника.

Це правило протирічить вимогам абз. 2ч. 2ст. 32 ЦК,оскільки для вчинення правочину щодо транспортних засобів або нерухо­мого майна потрібним є й дозвіл органу опіки і піклування. Задля усунення цього протиріччя в абз. 4п. 40Інструкції необхідно від­творити правило абз. 2ч. 2ст. 32 ЦК.

6.8. Питанням цивільної відповідальності неповнолітньої особи присвячена ст. 33 ЦК.Оскільки неповнолітня особа може вчиняти правочини як самостійно, так і за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників, ст. 33 ЦКрозмежовує відповідальність неповнолітньої особи за порушення укладеного нею договору. Крім того, слід роз­межовувати договірну та не договірну відповідальність.

• Якщо неповнолітня особа порушила договір, укладений нею самостійно відповідно до закону, цивільну відповідальність за це несе виключно ця особа.

• Самостійну цивільну відповідальність несе неповнолітня особа й у разі порушення договору, укладеного нею за згодою батьків, однак, якщо у неї недостатньо майна для особистого відшкодуван­ня завданих збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

• Нарешті, згідно з ч. З ст. 33 ЦКнеповнолітня особа несе відпо­відальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до ст. 1179 ЦК{недоговорна відповідальність). В ній закріплене правило про те, що неповнолітня особа відповідає за завдану нею шкоду само­стійно на загальних підставах, тобто вона визнається деліктоздатною. Але у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частині, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (уси-новлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їх вини. За таких саме умов відшкодовує

шкоду і заклад, в якому перебувала неповнолітня особа, якщо він за законом здійснює щодо неї функції піклувальника. Відповідальність батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, в якому перебува­ла неповнолітня особа, носить субсидіарний (додатковий) характер і припиняється після досягнення особою, що завдала шкоди, повно­ліття, а також у разі, коли до досягнення повноліття особа стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

7. Повну цивільну дієздатність згідно зі ст. 34 ЦКмає фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Це означає, що повнолітня особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керу­вати ними, самостійно набуває для себе будь-які цивільні права і самостійно здійснює їх, а також самостійно створює для себе будь-які цивільні обов'язки та виконує їх, а також самостійно несе ци­вільну відповідальність у разі невиконання своїх обов'язків.

7.1.3 цього загального правила щодо моменту виникнення повної цивільної дієздатності фізичної особи ст. 34 ЦК містить єдине ви­ключення. Воно стосується фізичної особи, яка зареєструвала шлюб до настання повноліття. У цьому випадку особа, яка не досягла повноліття, з моменту реєстрації шлюбу, набуває повну цивільну дієздатність. Право на шлюб згідно з ч. 1ст. 23СК мають особи, які досягли шлюбного віку. Шлюбний вік для жінки встановлюється в сімнадцять, а для чоловіків -у вісімнадцять років (ч. 1ст. 22СК).

Отже, по-перше, виключення із загального правила щодо моменту виникнення повної цивільної дієздатності, передбачене ст. 34 ЦК,стосується неповнолітньої особи жіночої статі, яка зареєструвала шлюб після досягнення шлюбного віку, але до досягнення повно­ліття. По-друге, з урахуванням правила, закріпленого в ч. 2 ст. 23 СК, таке виключення може стосуватися неповнолітньої особи як чоло­вічої, так і жіночої статі, яка досягла чотирнадцяти років та якій за рішенням суду надано право на шлюб. Таке право може бути надане судом за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, якщо це відповідає її інтересам.

Набуття особою, яка не досягла повноліття, цивільної дієздат­ності у повному обсязі з моменту реєстрації шлюбу носить авто­матичний характер. ЦКвиходить з того, що набута повна цивільна дієздатність такою особою є безвідкличною. Це випливає з абз. 2

ч. 2 ст. 34 ЦК, згідно з якою у разі припинення шлюбу до досягнен­ня фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна діє­здатність зберігається.

При визнанні шлюбу недійсним набута повна цивільна дієздатність зберігається лише тоді, коли підстава визнання шлюбу недійсним не пов'язана з протиправною поведінкою неповнолітньої особи. Отже, в іншому випадку (коли підстава визнання шлюбу недійсним пов'язана з протиправною поведінкою неповнолітньої особи) набута такою особою повна цивільна дієздатність не зберігається. З дня набран­ня чинності рішенням суду про визнання шлюбу недійсним, діє­здатність неповнолітньої особи вважається неповною.

З урахуванням викладеного принципове значення має вирішення питання про те, коли підстава визнання шлюбу недійсним є такою, що не пов'язана з протиправною поведінкою неповнолітньої осо­би. Це тим більш важливо, що ст. 38 СК виходить з того, що будь-яка підстава недійсності шлюбу пов'язана з порушенням вимог, встанов­лених ст. ст. 22,24-26 СК, тобто з правопорушенням. При вирішен­ні цього питання слід використовувати критерій, закріплений в ст. 46 СК, що передбачає особливі правові наслідки недійсності шлюбу. Мова йде про добросовісну поведінку неповнолітньої особи, яка не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу. Оскільки ст. 46 СК містить виключний (закритий) перелік прав, що належать особі, яка не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, її слід доповнити підпунктом п'ятим такого змісту:

«5) на збереження за неповнолітньою особою набутої нею цивільної дієздатності у повному обсязі після визнання шлюбу не­дійсним».

7.2. Від набуття фізичною особою, яка не досягла повноліття, цивільної дієздатності у повному обсязі, слід відрізняти випадки надання такій особі повної цивільної дієздатності на підставі ст. 35 ЦК.Йдеться про емансипацію дитини (від латинського emansipatio-звільнення), тобто звільнення дитини з-під батьківської опіки.

Надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі, яка досягла віку шістнадцяти років, може мати місце за умови, що така особа працює за трудовим договором або записана матір'ю або батьком дитини.

За наявності письмової згоди батьків (усиновлювачів) або піклу­вальника особи, що бажає надання їй повної цивільної дієздатності, вона звертається із заявою про це до органу опіки і піклування. У разі надання заявникові повної цивільної дієздатності орган опіки та піклування приймає рішення про це.

За відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника повна цивільна дієздатність може бути надана зазначеній особі за рішенням суду. Розгляд судом справ про надання неповнолітній осо­бі, яка досягла шістнадцяти років, повної цивільної дієздатності відбувається за правилами, закріпленими в ст. ст. 242-245 ЦПК.

Суд, розглянувши справу про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, ухвалює рішення, яким задовольняє або від­мовляє у задоволенні вимоги заявника. У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили (ст. 245 ЦПК).

Стаття 35 ЦК передбачає особливий випадок надання повної цивільної дієздатності фізичній особі, яка досягла віку шістнадцяти років, і бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Така особа може бути зареєстрована як підприємець за наявнос­ті письмової згоди на це її батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки і піклування. У разі здійснення такої реєстрації фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

7.3. Нарешті, ст. 35 ЦКзакріплює ще два важливих правила.

По-перше, повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на всі цивільні права та обов'язки. Однак слід мати на увазі, що ст. 1180 ЦК передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої такою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності.

По-друге, у разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

Увага, нотаріусе! Таким чином, неповнолітні особи бу­вають з двома обсягами дієздатності: за загальним прави­лом -неповною, а як виключення -повною (у разі еман­сипації).

Про повну цивільну дієздатність емансипованої особи, що згодом припинила трудовий договір або припинила здіснення підприєм­ницької діяльності, будуть свідчити наступні документи.

При припиненні емансипованою особою трудового договору -паспорт особи, що досягла 16 років, та рішення органу опіки і піклування (рішення суду) про надання їй повної цивільної діє­здатності.

При припиненні емансипованою особою здійснення підпри­ємницької діяльності - паспорт особи, що досягла 16 років, та Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності.

lOS^g^Jt^

^Щ^109

РОЗДІЛ 6

Обмеження дієздатності

фізичної особи

Стаття 36. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

1. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

2. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

3. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

4. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Стаття 37. Правові наслідки обмеження ци­вільної дієздатності фізичної особи

1. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування.

2. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.

3. Правочини щодо розпорядження майном та інші право­чини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклу­вальника.

Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскарже-

на особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

4. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджан­ня ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипен­дію, інші доходи та розпоряджатися ними.

5. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно не­се відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

Стаття 38. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена

1. У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздат­ність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічно­го стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідом­лювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність.

2. У разі припинення фізичною особою зловживання спирт­ними напоями, наркотичними засобами, токсичними речови­нами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.

3. Піклування, встановлене над фізичною особою, припи­няється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.

4. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлю­ється Цивільним процесуальним кодексом України.

СІ. Підстави обмеження дієздатності фізичної J} особи 1.1. Під обмеженням дієздатності фізичної особи слід розуміти заборону особі на підставі рішення суду самостійно вчиняти правочини щодо розпорядження майном (оплатного і безоплатного відчуження, передачі у позику, найом тощо) без згоди піклувальника. Одержання заробітку, пенсії, сти­пендії, інших доходів особи, яка обмежена у дієздатності, та розпо­рядження ними здійснюються піклувальником.

1.2. Положення ЦКпередбачають можливість обмеження цивіль­ної дієздатності особи у двох випадках:

1. особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здат­ність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

2. особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

1.3. Перша підстава обмеження особи в дієздатності передбачає наявність двох критеріїв: медичного - психічний розлад і психоло­гічного — істотний вплив психічного розладу на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

• Термін «психічний розлад» включає психічні захворювання, різні за походженням та патогенетичними механізмами, основною ознакою яких є істотний вплив на здатність фізичної особи усвідом­лювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Якщо медичний критерій характеризується наявністю в особи психічних захворювань, то психологічний відображає ступінь виразності психічних розладів, змін нервово-психічної діяльності внаслідок наявного в особи пси­хічного захворювання. Інакше кажучи, психічний розлад повинен бути такого ступеня виразності, щоб істотно впливати на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

• Слід зазначити, що законодавство не містить приблизного чи вичерпного переліку психічних розладів, наявність яких є підставою для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи. Дане питан­ня вирішується виключно судом, з урахуванням результатів судово-психіатричної експертизи та інших доказів. Як приклади можуть бути наведені такі психоневрологічні захворювання, за наявності яких цивільну дієздатність особи було обмежено судом:

• шизофренія параноїдної форми з безперервно-прогредієнтним перебігом та апатико-дисоціативним типом дефекту¹;

• легка розумова відсталість (в ступені легкої дебільності), усклад­неної емоційно-вольовою нестійкістю²;

¹ Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2007 р. Справа № 2-0-2 / 2007 р. // Єдиний державний реєстр судових рішень України: http://www. reyestr.court.gov.ua.

² Рішення Камїнь-Каширського районного суду Волинської області від 21 грудня 2007 р. Справа №2-0-57/2007 р.// Єдиний державний реєстр судових рішень України: http:// www.reyestr.court.gov.ua.

• стійкі когнітивні порушення та розлади поведінки у вигляді пси-хопатоподібного синдрому внаслідок вживання алкоголю¹;

• церебральний атеросклероз з помірно вираженим інтелек-туально-мнестичним зниженням, ускладненим рядом чинників (фізичних, психологічних, соматичних)² та ін.

• За наявності діагностованого психічного захворювання в особи можуть бути різної тривалості періоди, коли вона перебуває в стані ремісії, здатна в певній мірі керувати своїми діями та усвідомлювати їх значення. Визначити грань стану такої особи, при якій вчинення правочину можливо або неможливо, для нотаріуса, який не володіє достатніми медичними знаннями, до того ж не обізнаного у спеціаль­но призначених для цього методиках, звісно, не завжди реально. У будь-якому випадку клінічне наповнення терміну «психічний роз­лад», його зв'язок із психологічним критерієм обмеження дієздат­ності є компетенцією спеціалістів у галузі судової психіатрії.

1.4. Щодо обмеження цивільної дієздатності особи, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними ре­човинами тощо, то наведені підстави будуть тоді враховані судом, якщо вони об'єктивно підтверджені і обґрунтовані. Наприклад, до­веденню підлягають обставини, пов'язані з перебуванням особи на спеціальному обліку і лікуванні, проведенням з нею інших лікувально-профілактичних заходів (медичний огляд, медичне обстеження, добровільне і примусове лікування). Як зазначено у п. З Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про визнання гро­мадянина обмежено дієздатним чи недієздатним»³, такі дані можуть міститися в актах міліції і громадських організацій, рішеннях това­риських судів та інших доказах, які підтверджують факти зловжи­вання спиртними напоями або наркотичними засобами.

¹ Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 травня 2008 р. Справа № 2-0-42/2008 р. // Єдиний державний реєстр судових рішень України: http://www. reyestr.court.gov.ua.

² Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 березня 2008 р. Справа № 2-0-88/2008 р. // Єдиний державний реєстр судових рішень України: http:// www.reyestr.court.gov.ua.

³ Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним: Постанова Пленуму Верховного суду України від 28 березня 1972 р. № 3 // Цивільний кодекс. Цивільний процесуальний кодекс України. Постанови Пле­ нуму Верховного Суду України в цивільних справах / Відп. ред. П.І. Шевчук. - К: Юрінком Інтер, 1999. - С. 262-265.

• Під зловживанням наркотичними засобами або психотропни­ми речовинами розуміється умисне систематичне незаконне вживання особою наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 1Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зло­вживанню ними»), яке здійснюється всупереч інтересам його сім'ї, тягне за собою непомірні витрати на їх придбання та викликає матеріальні труднощі у визначених ч. 2ст. 36 ЦКосіб.

• У розумінні положень ЦК,що коментуються, зловживання вказаними засобами як підстава обмеження особи у дієздатності не завжди означає наявність у особи хворобливої токсикоманічної залежності, тобто законодавець, припускаючи можливість обме­ження дієздатності з цієї підстави, виходить не з фізичної залежнос­ті особи від алкогольних речовин (наркотичних, психотропних тощо), яка може набути хворобливих форм, а з міркувань матері­ального стану сім'ї та. інших осіб.

1.5. З наведеного можна зробити декілька висновків практично­го характеру:

а) саме по собі зловживання особою спиртними напоями, нарко­ тичними засобами, психотропними речовинами не може бути підставою для обмеження її цивільної дієздатності;

б) цивільна дієздатність фізичної особи обмежується лише тоді, коли таке зловживання призвело до того, що особа ставить себе, свою сім'ю, інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утри­ мувати, у скрутне матеріальне становище. При цьому до уваги приймається реальне перебування зазначених осіб у скрутному матеріальному становищі, а не його загроза, навіть і тоді, коли вона носить реальний характер;

в) коло осіб, які перебувають у скрутному матеріальному станови­ щі внаслідок зловживання особою спиртними напоями, нарко­ тичними засобами та психотропними речовинами, окреслено законодавцем досить вичерпно. До нього входять сама особа, яка зловживає спритними напоями, наркотичними засобами, психо­ тропними речовинами тощо, члени її сім'ї, яку складають особи визначені відповідно до ст. З СК, зокрема дружина, чоловік, повнолітні діти, батьки, інші особи, яких дана особа за законом

зобов'язана утримувати. В останню групу входять родичі, обов'язок по утриманню яких покладається на дану особу сімейним зако­нодавством. Так, за ст. 266СК повнолітні внуки, правнуки зобов'язані утримувати за певних обставин бабу, діда, прабабу, прадіда. Водночас, до цієї групи не входять особи, обов'язок по утриманню яких покладено на підставі цивільно-правового до­говору, наприклад довічного утримання (ст. 744 ЦК)або спад­кового договору (ст. 1302 ЦК),іншого зобов'язання;

г) за змістом ч. 2ст. 36 ЦКособу може бути обмежено в дієздат­ності не тільки за наявності з її боку зловживань спиртними на­поями, наркотичними засобами та психотропними речовинами, а й за наявності з її боку інших хворобливих залежностей, які призводять до скрутного матеріального становища її самої та її сім'ї. Тут доречно назвати зловживання азартними іграми і парі. Спірним є розуміння як підстави для обмеження особи в дієздат­ності марнотратства, яке відоме законодавству інших країн, на­приклад Німеччини та Франції. 1.6.1хоча ЦКпрямо не передбачає такої підстави обмеження

дієздатності, це не виключається внаслідок невичерпного переліку

підстав зловживання.

• Скажімо, цього не можна не побачити, якщо до нотаріуса не­ одноразово звертається особа за посвідченням тих чи інших право- чинів, що викликає непокоєння стосовно її психічного стану -вона постійно скуповує щось або продає. І якщо це не виходить за межі звичайної поведінки особи -одна справа. Якщо ж поведінка особи в контексті інших її дій наштовхує на думку про хворобливі прояви, нотаріус має звернутися до органів опіки та піклування для про­ яснення ситуації, а не залишатися байдужим.

• В науковій літературі звертається увага на інші види адиктивної поведінки (надмірна сексуальна активність, переїдання чи голоду­ вання, тривале прослуховування ритмічної музики), які хоча і тягнуть за собою психологічну залежність, але дуже рідко можуть стати підставою для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи. Навіть і ці окремі випадки (витрачання великих сум заради стате­ вого задоволення; для купівлі надто дорогої їжі; для придбання великої кількості препаратів і кремів для схуднення чи різноманітних

тренажерів; скуповування безлічі музичних дисків) можуть при­звести до скрутного матеріального становища особи чи її сім'ї, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, напевно, також можуть бути підставою для визнання особи обме­жено дієздатною¹.

1.7. Оскільки обмеження цивільної дієздатності особи є істотним вторгненням до її правового статусу, перелік підстав обмеження цивільної дієздатності, на відміну від підстав зловживання, є ви­черпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

2. Суб'єктом обмеження дієздатності може бути повнолітня фізична особа. Втім, прямо в ст. 36 ЦК це не зазначається, оскільки в ній йдеться загалом про фізичних осіб і не вказується, що обме­женню підлягає лише повна цивільна дієздатність.

Водночас, про обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи йдеться в ч. ч. 5, 6ст. 32 ЦК,тобто в такому разі ця норма може вважатися спеціальною. Однак привертає увагу той факт, що, на відміну від ст. 36 ЦК, вст. 32законодавцем не вміщено переліку підстав, за яких неповнолітня особа може обмежуватися у праві розпоряджатися своїми доходами, а лише вказується, що це мож­ливо «за наявності достатніх підстав». У всякому разі, такими підставами можуть бути ті, що перелічені в ст. 36,оскільки вони визнані вагомими для обмеження особи в дієздатності, якою б вона не була -повнолітньою чи неповнолітньою. Тим більше, що саме неповнолітні, будучи особами, психіка яких не сформувалася, час­тіше зазнають шкідливого впливу і стають залежними від звичок до вживання спиртних напоїв, наркотичних речовин, надмірного про­ведення часу в ігрових салонах тощо. В подальшому ж ці небезпеч­ні пристрасті можуть перерости в критичні для особи, яка хворіти­ме на алкоголізм, наркоманію, ігроманію тощо, тобто набути хворобливих форм. Інша річ, що до неповнолітніх осіб не підходить другий чинник, який має бути обов'язково врахований при вирі­шенні питання про обмеження у дієздатності повнолітніх осіб - це ставлення себе чи своєї сім'ю, а також інших осіб, визначених у ч. 2 ст. 36 ЦК, у скрутне матеріальне становище. Зазвичай неповноліт-

¹ Стефанчук М. О. Адикція як підстава обмеження цивільної дієздатності фізичної особи // Університетські наукові записки. - 2006. - № 3-4 (19-20).- С. 173-176.

ні особи такого обов'язку не мають, до того ж в більшості випадків їхній заробіток істотно не впливає на матеріальний стан сім'ї. Між тим існують різні життєві випадки і можливо зворотне. Закон (ст. 206 СК) допускає у виняткових випадках стягнення з неповно­літньої особи, яка має дохід, витрат на догляд та лікування батьків.

Підставами для обмеження неповнолітньої особи у дієздатності можуть бути й інші, а не лише визначені у ст. 36 ЦК, зокрема, не­розумні трати нею коштів, без врахування потреб у харчуванні, придбанні одягу, інших необхідних речей, для навчання тощо.

Граничного віку обмеження у дієздатності фізичної особи за­конодавство не визначає.

На відміну від визнання особи недієздатною, обмеження цивільної дієздатності завжди поширюється лише на майбутнє. Моментом об­меження цивільної дієздатності є набрання законної сили рішенням суду про це, тоді як визнання фізичної особи недієздатною може мати як ретроспективний, так і ретроактивний характер (ч. 2 ст. 40 ЦК).

Обмеження судом цивільної дієздатності фізичної особи не є саме по собі підставою для визнання недійсними правочинів, укла­дених нею до набуття законної сили рішенням суду про це.

Увага, нотаріусе! При поданні нотаріусу рішення суду про обмеження дієздатності фізичної особи слід уважно пере­віряти термін набрання ним чинності (ст. 295ЦПК), оскіль­ки саме з ним пов'язуються відповідні правові наслідки.