Розділ 3. Кримінологічна та криміналістична характеристика видів тілесних ушкоджень

3.1. Проблеми при визначенні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Експертиза ступеня тяжкості тілесних ушкоджень є одним з поширених видів експертизи живих осіб. Питома вага її серед експертиз живих осіб сягає 90 %. Вона призначається в кожному випадку, якщо необхідно визначити ступінь вини і міру покарання винного за нанесення тілесних ушкоджень. Визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Визначаючи ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, експерт не має права зазначати у висновках свого акту статтю КК, яка передбачає тяжкість покарання, оскільки юридична кваліфікація дії, передбаченої законом, проводиться органами розслідування чи суду з урахуванням інших об’єктивних і суб’єктивних факторів.

Встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень впливає на кваліфікацію злочину, тобто має обов’язковий характер. У багатьох випадках експертиза не обходиться без допомоги спеціалісту. Знання спеціаліста потрібні для встановлення часу заподіяння тілесних ушкоджень, з’ясування механізму їх заподіяння і знаряддя, яке для цього використовувалося. Аналіз слідчої практики показує, що при розслідуванні даних злочинів спеціальні знання використовувались у формі консультацій, порад, рекомендацій, передачі додаткової інформації, участі у підготовці та проведенні процесуальних дій, проведення попередніх досліджень (82,4 % - медичних, 5,9% - криміналістичних).

Зважаючи на психологічний стан, у якому перебуває потерпілий суттєвого значення набуває допомога психолога в процесі підготовки слідчого до спілкування та під час отримання інформації від потерпілого. Спеціаліст допоможе слідчому правильно визначити ознаки вчиненого фізичного і психологічного насилля, виявити іншу інформацію, яка може мати значення для встановлення психологічного контакту з потерпілим з метою отримання повних та об’єктивних свідчень про обставини події та особу злочинця. Тільки залучивши до розслідування професійного психолога можна отримати дані, що дозволяють зрозуміти та правильно оцінити особливості психічної діяльності і проявів людини, які мають значення для висновків правового характеру.

Процесуальною формою використання спеціальних знань при розслідуванні тілесних ушкоджень є судова експертиза. Відповідно до ст.75 КПК України вона призначається, коли для вирішення певних питань у справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Науковцями вірно звертається увага не те, що призначення експертизи можливе лише у порушеній кримінальній справі, а правом її призначення наділено особу, у провадженні якої перебуває справа. Вивчення матеріалів кримінальних справ про тілесні ушкодження показало, що в процесі розслідування призначалися та проводилися наступні види експертиз: судово-медична (потерпілого – 96,1%) та (підозрюваного – 7,8%); судово-психіатрична (обвинуваченого) – 68,6%; медико-криміналістична – 60,8%; балістична – 15,7%; дактилоскопічна – 23,5%; трасологічна – 37,3%; мікрооб’єктів – 25,5%; судово-наркологічна (підозрюваного) – 7,8%; холодної зброї – 15,7%; імунологічна – 1,96%.[16]

З наведеного вище випливає те, що найбільша частка серед судових експертиз при розслідування тілесних ушкоджень належить: судово-медичним, судово-психіатричим та медико-криміналістичним дослідженням. Ознайомимось більш детально з основним видом експертизи, що проводиться під час встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень – судово-медичною експертизою. Згідно з Правилами Судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих, Проведення цієї експертизи тільки за медичними документами (історії хвороби, індивідуальній карті амбулаторного хворого тощо) допускається у виняткових випадках і лише за наявності справжніх повноцінних документів, що містять вичерпні дані про характер ушкоджень, їх клінічний перебіг та інші необхідні відомості.

Також, експерт повинен:

1. встановити особу обстежуваного за паспортом чи іншим документом, що його замінює

2. з’ясувати у нього обставини заподіяння ушкоджень, скарги та, за потребою, інші відомості

3. ознайомитись з матеріалами справи і наявними медичними документами

4. всі отриманні відомості зафіксувати у висновку експерта (акті судово-медичного обстеження)

Чинне законодавство не встановлює терміни для призначення експертизи. Відповідно до ст.75 КПК України експертизу призначають, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Слідчим мають бути зібрані матеріали, необхідні для проведення дослідження та формулювання висновку. На жаль, матеріали для дослідження експерту подаються не в повному обсязі. За запитом експерта представлялися додаткові матеріали, що потрібні для дослідження: характеристики, довідки, медичні документи (історія хвороби).[17]

Також важливу інформацію можуть містити неофіційні особисті документи, щоденники, записні книжки, замітки, листи, вірші, проза, малюнки тощо. Додаткові відомості, потрібні експерту для обґрунтування висновку, можуть бути отримані в процесі допиту чергового лікаря, який приймав хворого, хірурга, що проводив операцію, лікаря, який спостерігав за хворим і спілкувався з ним. Доцільно щоб під час такого допиту був присутній судовий медик, який може звернути увагу на обставини, що мають важливе значення для формування висновку.

При призначенні судово-медичної експертизи слідчий в постанові має сформулювати типові для таких ситуацій запитання, а також врахувати ознаки конкретної специфічної ситуації. Частіше за все перед експертом ставлять такі запитання:

1. в якому положенні перебував потерпілий в момент заподіяння тілесних ушкоджень

2. яка кількість тілесних ушкоджень, їх локалізація, характер, ступінь тяжкості кожного

3. давність тілесних ушкоджень

4. на якій відстані від постраждалого відбувся вибух; одиничне чи неодиничні осколочні поранення заподіяні потерпілому; чи є тілесне ушкодження кульовим, дробовим ,осколочним; одним чи кількома пострілами заподіяні тілесні ушкодження;

5. як відобразилися на тілі потерпілого особливості предметів, що використовувалися для заподіяння тілесних ушкоджень

6. пошкодження заподіяно самим потерпілим чи іншою особою

Крім того, можуть проводитися інші різновиди судово-медичної експертизи. А також медико-імунологічні, судово-психіатричні, судово-психологічні, психолого-психіатричні, а також криміналістична експертизи.[18]

3.2. Особливості злочинця та особи потерпілого при заподіянні тяжких тілесних ушкоджень.

Під час розгляду обставин, які підлягають доказуванню по кримінальним справам пов’язаним з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень особливий інтерес викликає саме характеристика особи злочинця. Саме інформація про особу злочинця під час дослідження слідів нанесення тяжких тілесних ушкоджень, дозволяє висунути версії про мотиви та мету, про спосіб вчинення і приховування злочину,а також щодо місця знаходження розшукуваних.

В комплекс ознак особи, як елементу криміналістичної характеристики включаються всі ознаки, які можуть сприяти визначенню ефективних шляхів і методів встановлення, розшуку та викриття злочинця. Частина їх має не тільки криміналістичне значення (наприклад, попередні судимості), але і важлива для розкриття злочину (наприклад, хитрощі злочинця). Зміст даного елементу криміналістичної характеристики визначається набором ознак особи, специфічних для осіб, що вчиняють злочини даного виду, і суттєвих для їх ефективного розслідування.

Аналіз кримінальних справ про тяжкі тілесні ушкодження надає можливість виділити три основні групи криміналістично-значущих властивостей особистості злочинця, які мають важливе значення для криміналістичної характеристики тяжких тілесних ушкоджень:

1. Дослідження біологічних властивостей особи, які включають статеві, вікові, анатомічні, фізіологічні та інші ознаки.

2. Дослідження психічних властивостей особи, що свідчать про інтелект, емоційну і вольову сфери індивіда.

3. Дослідження соціальних властивостей особи, що характеризують її суспільний статус, професійну належність, родинний стан, місце проживання, рід занять, взаємостосунки з іншими членами суспільства.

Вивчення кримінальних справ показало, що переважна більшість умисно заподіяних тяжких тілесних ушкоджень вчинюється особами чоловічої статі – 88 % і лише 12 % жінками. Переважно даний злочин скоюють чоловіки у віці після 30 років (30,9%). Причому 80,1% злочинів досліджуваної категорії вчинювалося однією особою і лише 19,9% групою, з них, лише 5% у складі двох осіб. Перевага належить особам, які під час вчинення злочину перебували у стані алкогольного 58,4% або наркотичного 18% сп’яніння. З загальної кількості 5% злочинів зазначеної категорії вчинено особами без визначеного місця проживання, і лише 1% приїжджими.

Загальноосвітній рівень характеризує така тенденція: 29% злочинців мали базову загальну середню освіту, 56% - повну загальну середню освіту, 9% базову вищу освіту (молодший спеціаліст), 6 % повну вищу освіту (спеціаліст).

У момент вчинення злочину 47,2 % осіб були без певного роду занять, тобто не навчалися і не працювали, 42% - робітники, 11% - службовці, 23,6% - учні різних навчальних закладів (шкіл – 9,6%, коледжів – 6,7% , інститутів – 7,3%), 4% -пенсіонери. 55% осіб були самотніми, не мали ні родини,ні друзів. Із загального числа осіб, що заподіяли умисне тяжке тілесне ушкодження 56% - вчинили злочин вперше, решта 44% - раніше були засуджені за різні види злочинів, з них лише 11% - за злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи.

Значний інтерес представляє зв’язок злочинця з потерпілим. Майже кожен п’ятий злочин вчинила особа, яка перебувала в родинних відносинах з потерпілим (4,5% - брат або сестра; 3,4% - батько або мати; 6,7% - інші родичі). Значна кількість злочинців перебувала в тих чи інших дружніх стосунках з потерпілим (сусіди – 13,5%, друзі по роботі, навчанню – 16,9%, познайомилися напередодні злочину – 19,7%). Разом з тим треба зазначити, що значна кількість злочинів вчиняється особами, які не знайомі потерпілому – 35,4%, а тому слід на першому етапі розкриття злочину вжити можливі заходи для встановлення додаткових джерел інформації про особу злочинця.

Також слід відмітити, що ознаки особи злочинця мають важливе значення для спрямування слідчо-оперативного пошуку під час розкриття та розслідування кримінальних справ про тяжкі тілесні ушкодження.

Не менше значення для розслідування цих злочинів має характеристика потерпілого. Проведене дослідження показало, що із загальної кількості постраждалих чоловіки складають 73%. Тобто, як би дивно це не звучало, але на жінок вчиняється лише кожне четверте посягання на тілесну цілісність. За віковими характеристиками потерпілі розподіляються наступним чином: до 18 років – 15,1%, 18-25 років – 25,3%, 25-30 років – 21,9%, 30-40 років – 11,6%, 40-50 років – 12,3%, 50-60 років – 7,5%, після 60 років – 6,2%. Отже,найбільш вразливою є категорія осіб у віці до 30 років, на долю яких припадає більше половини усіх тілесних ушкоджень (62%).

По відношенню до суспільно-корисної праці потерпілі розподіляються так: кожен четвертий постраждалий навчався (у школі – 7,5%, коледжі – 4,8%, інституті - 13%). Майже половина таких осіб працювали: на підприємстві – 17,1%, в установі – 10,3%, займалися підприємницькою діяльністю – 11,6%, були керівниками або власниками фірм тощо – 8,2%. Не працював і не навчався кожен п’ятий постраждалий – 19,9%.

Слід зазначити, що під час вчинення злочину майже половина постраждалих перебувала в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння – 44,6% та 4% відповідно. Співставлення цих даних з даними, що характеризують злочинця показує,що негативні риси цих категорій осіб співпадають. У даний час в багатьох наукових роботах звертається увага на тісний зв’язок між злочинцем і потерпілим, так як обидві ці категорії пов’язані з подією злочину. У зв’язку з цим, для організації пошукової роботи важливе значення мають відомості про місце проживання потерпілого і злочинця. Проведені дослідження показали, що 26% таких осіб мешкали в одній квартирі; 1,8% - в під’їзді одного будинку, 7,4% - в одному будинку, 6,8% - на одній вулиці, 47,6% - в одному населеному пункті, 9,3% - в різних населених пунктах.[19]

Наведені дані переконливо свідчать про зв’язок злочинця з потерпілим за місцем їх проживання, що слід враховувати в процесі висування і перевірки слідчих версій. При заподіянні тяжких тілесних ушкоджень жертва злочину проявляє себе у криміналістичній характеристиці як елемент, який безпосередньо відображає ознаки об’єкта злочину. Тобто, при заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, як свідомий і активний елемент кримінальної ситуації становить невід’ємний елемент механізму злочину і обстановки його вчинення.

Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що в криміналістичній характеристиці злочинів взагалі і зокрема тяжких тілесних ушкоджень відомості про особу злочинця та особу потерпілого мають дуже важливе значення. Так, володіючи відомостями про фізичні, психічні і соціальні ознаки потерпілого, слідчий в процесі розслідування може створити приблизну модель його особистості, а це в свою чергу сприяє висуненню версії про обставини, мотиви заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, про особу злочинця.