4. Перспективи розвитку криміналістичної тактики

Розвиток криміналістики як науки, зміни кримінально-процесуального законодавства та реалії судово-слідчої практики розслідування окремих видів злочинів визначають напрямки (перспективи) вдосконалення криміналістичної тактики.

1. Впровадження в криміналістичну тактику новітніх техніко-криміналістичних засобів та методів виявлення, фіксації, вилучення і дослідження речових доказів.

2. «Психологізація криміналістичної тактики», що виявляється у все більш активному використанні в теоріях криміналістичної тактики наукових положень та розробок судової психології, зокрема щодо вивчення криміналістичних закономірностей формування свідчень особи, встановлення психологічного контакту.

3. «Технологізація криміналістичної тактики», пов’язана з тим, що останніми роками формується поняття технології проведення певних слідчих дій.

4. Розроблення нових і вдосконалення традиційних тактичних прийомів.

5. Розроблення тактики нових слідчих дій.

6. Розроблення тактики судового слідства. Певний масив положень та рекомендацій слідчої тактики може застосовувати безпосередньо й суд, однак, ураховуючи процесуальні та організаційні особливості проведення судових дій, вважають необхідним розроблення окремої тактики судового слідства.

Тема 11. Тактика побудови і перевірки версій, планування розслідування

План лекції

1. Поняття, класифікація та значення криміналістичних версій для слідчої, експертної, судової діяльності.

2. Основні прийоми побудови і перевірки слідчих версій.

3. Поняття, підстави, принципи, види, прийоми і значення планування розслідування.

4. Техніка планування. Форми планів.

1. Поняття, класифікація та значення криміналістичних версій для слідчої, експертної, судової діяльності

Процес розслідування злочинів розглядається як окремий випадок пізнання, в якому провідна роль належить гіпотезі. Її різновидом є криміналістична версія, що за сутністю, процесом побудови і перевірки відповідає логічній структурі та стадіям розвитку гіпотези.

Криміналістична версія – обґрунтоване припущення про розслідувану подію в цілому та окремі її обставини з метою встановлення істини в кримінальній справі.

Версія – ймовірний, але аргументований умовивід про наявність події, ознак злочину, його складу відповідно до норм КК України в діянні певної особи (осіб), інших обставин скоєного; висувають її компетентні особи.

Криміналістичні версії класифікуються за різними підставами.

1. За об’ємом пояснюваних фактів події: загальні – пояснюють подію в цілому; окремі – стосуються певних обставин події, зокрема особи, яка скоїла злочин, місцезнаходження розшукуваних викрадених цінностей тощо.

2. За суб’єктом висунення і сферою застосування: слідчі – висуваються слідчим (дізнавачем) і використовуються під час досудового розслідування злочину; оперативно-розшукові (або оперативні) – висуваються в перебігу оперативно-розшукової діяльності оперативними працівниками, спрямовані на пошук осіб, трупа, предметів посягання, вчинення злочинних дій тощо; експертні – будуються і використовуються експертом під час експертного провадження; судові – висуваються суддею або державним обвинувачем (версії обвинувачення) чи захисником (версії захисту) і застосовуються в перебігу судового розгляду кримінальної справи.

3. За ступенем конкретності (визначеності): типові – результат узагальнення слідчої практики, рекомендовані наукою; конкретні (специфічні) – властиві для процесу розслідування конкретної кримінальної справи.

4. За можливим поясненням події та її окремих обставин: основні та контрверсії (мала місце крадіжка – крадіжки не було).

5. За ступенем ймовірності: більш ймовірні, мало ймовірні.

6. За часом побудови: початкові, наступні.

7. За характером відношення до предмета доказування: обвинувальні, виправдувальні.

8 За спрямованістю у часі: ретроспективні, предметом яких є події минулого, сам факт скоєння злочину та окремі його обставини; прогностичні, предметом яких є майбутні події (наприклад, слідчий на підставі вив

Криміналістична версія має велике значення в діяльності з розкриття і розслідування злочинів, тобто під час оперативно-розшукової роботи, досудового розслідування, експертних проваджень, а також у перебігу судового розгляду кримінальних справ. Версії становлять організуючу основу слідчої, оперативно-розшукової, експертної діяльності, судового слідства. Правильна побудова версій, їх перевірка допомагає досягненню результатів відповідної роботи оперативних працівників, слідчого, експерта, суду, учасників судового розгляду справи.

2. Основні прийоми побудови і перевірки слідчих версій.

Процес побудови і перевірки версій складається із декількох етапів (певною мірою умовних). Відповідно до етапів визначаються прийоми побудови і перевірки версій, які базуються на логічних методах: аналізі, синтезі, дедукції, індукції, аналогії.

Діяльність слідчого (експерта, судді) при побудові версій складається з таких етапів:

1) отримання вихідної інформації;

2) її логічної обробки;

3) формулювання версій.

Отримання вихідної інформації. Версія буде достатньо обґрунтованою, коли вона спирається на конкретні фактичні дані. Версія як розумовий процес може бути заснована на будь-якій інформації, зокрема, отриманої з таких джерел: протоколів слідчих дій; документів, що містять результати оперативно-розшукової роботи; інших джерел (листів і заяв громадян, перевірок контрольно-ревізійних органів тощо).

Логічна обробка наявних даних включає аналіз отриманої інформації та приведення встановлених фактів в систему (синтез). При цьому послідовно вирішуються наступні основні питання:

1) чи є об’єктивними наявні відомості і чи можна їх використовувати для побудови слідчих версій;

2) чи наявний взаємозв’язок між виявленими фактами і злочином, що розслідується;

3) чи немає серед встановлених фактів таких, які зобов’язують слідчого припинити подальше провадження у справі.

Формування версій. Максимальна кількість версій, що висуваються під час розслідування щодо тієї або іншої обставини злочину, не обмежена. Однак, щоб уникнути необґрунтованої перевантаженості розслідування версіями, необхідно дотримуватись певних правил побудови версій. Останні мають бути: а) реальними (хоча й є припущенням), базуватися на певних фактах, відповідати реаліям; б) конкретними, сформульованими стверджувально, наприклад, мала місце крадіжка; вчинив злочин такий-то громадянин; в) не суперечити загальновідомим фактам, науковим даним, логічним законам побудови умовиводів; г) бути логічно витриманими (обґрунтованими), внутрішньо не суперечливими; д) висуватися компетентною особою (в даному випадку слідчим), яка має право і зобов’язана їх перевірити. Версії є робочим інструментом слідчого і не фіксуються в процесуальних документах, а відображаються в письмових планах розслідування.

Перевірка версій – це дослідження припущень, які містяться в них, на підставі об’єктивних даних про конкретні обставини і факти. Можна виділити певні правила перевірки версій. Вони перевіряються: а) за можливості, паралельно, всі без винятку (хоча за певних обставин на практиці може надаватися перевага одній версії; з іншого боку іноді малоймовірна версія підтверджується); б) проведенням слідчих дій, організаційних (скажімо, документальна перевірка), оперативно-розшукових заходів; в) до тих пір, поки не буде доведена одна версія стосовно події в цілому чи певної однієї обставини, а всі інші спростовані, але лише доказами (а не іншою інформацією). Унаслідок перевірки всі версії можуть бути спростовані, а отримані докази та не процесуальна інформація стати підґрунтям, вихідним матеріалом для побудови нових версій.

2. Поняття, підстави, принципи, види, прийоми і значення планування розслідування

Планування розслідування – це складна розумова діяльність слідчого, спрямована на визначення цілей і найоптимальніших конкретних шляхів їх досягнення на конкретному етапі розслідування злочину.

Версія служить підставою планування, логічним обґрунтуванням змісту плану розслідування. Логіка взаємозв’язку знаходить своє вираження у виведенні наслідків (припущень) із версії, які стають підставою для організації слідчих дій та оперативно-розшукових заходів щодо їх перевірки, створюючи таким чином нерозривно пов’язану систему: від версії – до наслідків і до дій, спрямованих на їх перевірку.

Принципи планування – це об’єктивні і закономірні за своєю природою вимоги, які висуваються до слідчої діяльності та виступають відправними положеннями в її практичному здійсненні.

Назвемо основні принципи планування: принцип індивідуальності; принцип динамічності; принцип реальності; принцип конкретності. Крім названих принципів, в криміналістичній літературі ще називають такі: законність, обґрунтованість, економічність, оптимальність, ситуаційність, проте майже всі вони відображені в проаналізованих принципах.

Класифікація видів планування має умовний і відносний характер: чіткої межі між видами планування немає, різні види планування здійснюються паралельно, переходять один в одного в рамках єдиного процесу. Види планів залежать від того, за якими підставами здійснюється їх класифікація:

1. За об’єктом планування:

1.1. Планування, яке здійснюється по одній кримінальній справі, в тому числі планування загального процесу розслідування та його складових елементів (слідчої дії, сукупності слідчих дій, тактичних операцій, вирішення тактичних завдань, процесуальних дій тощо).

1.2. Планування у групі кримінальних справ (календарне).

2. В залежності від характеристики та обставин злочину, який розслідується:

2.1. за версіями;

2.2. за епізодами (складами злочинів);

2.3. за винними особами.

3. За організаційними формами розслідування:

3.1. планування розслідування, яке здійснюється слідчим одноособово;

3.2. узгоджене планування – слідчого і оперативного працівника;

3.3. планування розслідування, яке здійснюється групою, бригадою слідчих, слідчо-оперативною групою.

Розглянемо деякі з наведених видів планування більш детально.

Узгоджене планування (разом з оперативними працівниками) має місце у випадку розслідування у багатоепізодних справах, у складних справах про особливо тяжкі, резонансні злочини, порушених за матеріалами оперативно-розшукової діяльності тощо. Такий вид планування розглядається як форма взаємодії слідчого з органом дізнання.

Планування розслідування в конкретній кримінальній справі складається з декількох умовних етапів, що характеризуються відповідними прийомами.

На першому з них визначаються обставини, які треба встановити, з’ясувати. Для цього аналізуються наявні вихідні фактичні дані, зміст висунених версій, щоб конкретизувати наслідки, що випливають із них; ураховуються приписи ст.ст. 64 і 23 КПК України.

На другому етапі намічаються шляхи встановлення, вирішення запланованого. Під час зазначеної діяльності використовуються програми (алгоритми) розслідування, розроблені у відповідних окремих криміналістичних методиках.

Для третього етапу характерне визначення термінів, слушної послідовності проведення, виконавців запланованих дій і заходів. Переважну більшість з них виконує слідчий.

2. Техніка планування. Форми планів

Техніка планування – це діяльність, яка передбачає складання планів, робочих записів, схем, нотаток тощо (документів планування), за допомогою яких планування як розумовий процес стає робочою програмою розслідування.

Єдиної форми плану, як і загальнообов’язкових правил його складання, не існує. У будь-якому випадку план, який є концентрованим виразом розумового процесу планування, виконує певні функції, повинен відповідати його принципам та умовам.

У практиці розслідування злочинів використовуються різні форми планів, які поділяють на такі:

1. Основний план – це весь комплекс заходів у справі, що розслідується, модель розкриття і розслідування в цілому. Форма основного плану залежить від складності кримінальної справи, що розслідується.

2. Допоміжні плани, які є доповненням до основного плану.

У нескладних для розслідування, «очевидних» справах основний план розслідування складається у вигляді перерахування слідчих, процесуальних дій та оперативно-розшукових заходів із зазначенням термінів їх виконання. У складних справах план складається з трьох частин: вступної, основної та версійної.

У вступній частині вказуються: назва «план розслідування» (вказується номер кримінальної справи, номер статті КК України, за якою порушена кримінальна справа); коротка фабула справи; дані про рух справи; перелік версій, висунутих у даній справі.

Основна частина складається з п’яти елементів: обставини, які підлягають встановленню; слідчі, оперативно-розшукові, організаційні та інші дії; виконавці цих дій; терміни виконання; примітки.

При послідовному викладенні план складається оперативніше і компактніше, у вигляді ж таблиці він виходить громіздким, але більш наглядним. У будь-якому-варіанті викладення ця форма план називається основним планом розслідування.

Допоміжні плани є доповненням до основного плану. Вони охоплюють заходи щодо встановлення і доказування окремих обставин скоєного злочину. Наприклад, встановлення мотивів злочину, злочинних зв’язків, отримання окремих доказів тощо. Такими планами є плани тактичних операцій, окремих слідчих дій, план-картка на обвинуваченого, план-«шахматка» тощо. План-«шахматка» – це допоміжна форма плану, що зазвичай застосовується у справах про розкрадання, які характеризуються багатоепізодністю та великою кількістю обвинувачених. Призначення плану–«шахматки» – дати наглядне уявлення про те, хто, з ким і в яких злочинних епізодах брав участь; який ступінь доведеності вини різних учасників одного й того ж епізоду тощо.