1.3) Предмет доказування

Предметом доказування слід вважати коло юридичних фактів, від установлення яких за допомогою доказів залежить правильне вирішення цивільної справи. Встановлення наявності чи відсутності у справі певних юридичних фактів буде свідчити про дійсні взаємовідносини сторін.

Предмет доказування визначається судом і особами, які беруть участь у справі, на підставі норм матеріального права, які підлягають застосуванню, і протягом процесу можуть в силу тих чи інших причин піддаватися змінам, наприклад, при відмові позивача від частини позовних вимог.

Межі доказування – це такий ступінь достатності і достовірності системи доказів, який дозволяє зробити однозначний і неспростовний висновок як по кожному з елементів предмета доказування, так і по справі в цілому. Він характеризується повним, усебічним та об’єктивним дослідженням усіх обставин справи. Повнота в адміністративному процесі, зокрема, означає, що всі зацікавлені особи мали можливість узяти участь у провадженні: повідомлення про адміністративний розгляд виконані у належний спосіб. Усебічність – це глибоке вивчення всієї сукупності належних до справи обставин, їх сторін, реально існуючих між ними зв’язків і взаємозалежностей [4].

Таким чином, предмет доказування — коло фактів матеріально-правового і процесуального характеру, які підлягають встановленню для вирішення цивільної справи по суті. Предмет доказування необхідний насамперед для суду, який у своїй пізнавальній діяльності прямує від припущення про існування фактів до достовірного знання про них. Доти, поки суд не має достовірного знання про які-небудь події або дії, вони трактуються як обставини, тобто припущення про існування фактів. Якщо ж суд про яку-небудь обставину має уявлення як про факт (наприклад, у силу його загальновідомості), то до предмета доказування вона взагалі не включається.

Іі) обтавини, що не підлягають доказуванню

2.1) Обставини визнані сторонами та іншими особами

Обов‘язок щодо доказування не є безмежним. Коментована стаття встановлює три групи обставин, від доказування яких звільняються сторони та інші особи, які беруть участь у справі.

Разом з тим, слід звернути увагу, що відповідно до п.3 ч.6 ст. 130 ЦПК в попередньому судовому засіданні суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню [5].

Визнання обставини, яку повинна доказувати інша сторона, не означає згоду того, хто цю обставину  визнав, із запропонованою оцінкою цієї обставини. Так, наприклад, відповідач може визнавати факт заподіння шкоди здоров‘ю позивача, але може покликатися на зовсім інші, ніж позивач, причини заподіння такої шкоди (наприклад, на необхідну оборону).

Визнання обставини не можна ототожнювати із визнанням позову.

Самі ж фактичні обставини конкретної справи не можуть бути пізнані судом безпосередньо, оскільки вони, як правило, мали місце в минулому. Тому виникає питання про дослідження джерел, що містять відомості про фактичні обставини справи.

Таке дослідження джерел, що містять відомості про розшукувані юридичні факти, називається судовим доказуванням, а самі відомості про факти, будь-які фактичні дані називаються доказами [6].

Таким чином, не за усіма фактами предмета доказування здійснюється доказова процесуальна діяльність. Не потребують доказування загальновідомі, преюдиціальні факти і факти, що презумуються. Суд також може вважати визнаний стороною факт встановленим і звільнити від його доказування.