2.3 Шкільний період.

Єдиних програм навчання в школі не існує, кожна дитина здійснений даний їй природою унікальний шлях розвитку. У школі не має уроків. День починається із загального « кола ». Щоранку на 15-20 хв усі збираються разом. Звучить тиха музика. Учням подобається коли вчитель сам грає на якомусь інструменті – піаніно, скрипці, гітарі. Потім починається загальна розмова або обговорення. Після кола всі розходяться, кожний вибирає сам чим він займатиметься - математикою, історією, літературою. Хтось розмовляє з учителем, хтось готує доповідь бібліотеці. Коли роботу закінчено цілком, дитина показує вчителю, щоб обговорити здобутий результат.

Дитина не отримує оцінок, але обов’язково дістає оцінку своєї праці від дорослих та дітей, оцінює себе сама.

Учням ніхто не дає ні яких завдань, не пояснює нову тему, ніхто їх не запитує біля дошки. Навчальна робота базується на абсолютній довірі до дитини, на вірі в її прагнення до пізнання довкілля.

Кожний учень веде запис досягнень. Там можуть бути написані такі слова: « Я відразу біжу допомогу, коли мене кличуть », « Я вмію придумати цікаву справу ». Про свої успіхи дитина розповідає на « колі », а діти вирішують чи так це насправді. Якщо всі погодилися, то на аркуші особистих досягнень з’являється про це запис.

Серед дня буває ще одне загальне заняття, яке в старших дітей довше, ніж у молодших. Це занурення в предмет. Діти знову на 20 хв. Збираються разом, а вчителі називають це « коло » дидактичним. Тут звичайно формуються в систему знання з того або іншого предмету, уточнюються поняття, обмислюється термінологія, обговорюються доповіді й повідомлення.

Структура будь-якого дидактичного матеріалу цілком відповідає логіці формування певного поняття. Це фіксується в спеціально розроблених учителем зошитах. Таких зошитів в учня три, з трьох інтегрованих предметів – рідної мови, математики і космічного виховання. Заповнюючи їх один за одним, учень мовби добудовує логіку вивчення предмета, переводить матеріальне в абстрактне, уточнює й систематизує свої знання.

Багаторічні спостереження за самостійним розвитком дітей навели Монтессорі – педагогів на думку про необхідність читання предмета « космічне виховання » в двох площинах. Горизонталь - щорічно повторюванні і пов’язанні зі зміною пір року зміни в природі і житті людей. Вертикаль – прямування дитячої душі в гору, розуміння невідомого світу від його невеликих частинок до створення єдиної величезної картини. Від атома до Всесвіту –ось кінцеві точки цієї вертикалі. Учні прагнуть проводити досліди з різноманітними речовинами, довідуватися про їх властивості. Для вчителя це можливість допомогти дітям замислитися про першооснови світу (землю, воду, вогонь, повітря). Інтерес до неживої природи швидко змінюється інтересом до вивчення рослин, тварин, людини, їх будови процесів розвитку і розмноження. «Космічне виховання» - інтегрований предмет.

 

2. 4 Методологія і правила «Будинку дитини»

Головне призначення будинку дитини - в наданні піклування дітям,якого батькі не можуть їм дати, бо мають йти на роботу.

У будинку дитини звертається увага на виховання, гігієну, на фізичний і етичний розвиток дітей шляхом вправ, які необхідні у дитячому віці.

При будинку дитини повинні знаходитися: керівник, лікар і наглядач.  Заняття у будинку дитини розподіляє керівник. Педагог в Будинках дитини Марії Монтессорі - спостерігач і експериментатор. Він фіксує всі зміни, які відбуваються у фізіологічному і психічному розвитку дітей, поволі направляє його, помічаючи паростки нового в житті дітей, в потрібних випадках приходить на допомогу.

У будинок дитини приймаються всі діти мешканців у віці від 3 до 7років.

Батьки, які хочуть користуватися будинком дитини, не платять нічого, але вони зобов'язуються виконувати наступні вимоги: 

- Приводити на заняття в певну годину своїх дітей в будинок дитини чисто вимитих і в охайному одязі з фартухом; 

- Виявляти повагу і шанування до вчительки і всіх осіб, що перебувають при будинку дитини ; допомагати вчительці у розвитку дітей.

Не менше разу на тиждень матері можуть розмовляти з вчителькою, повідомляючи їй відомості про домашнє життя дитини, і одержувати від неї потрібні поради і вказівки

З будинку дитини будуть виключені : 

- діти, що з'явилися брудними і не чистими ; 

- ті, які були невиправними; 

- діти, батьки яких не виявляють належної поваги особам, що перебувають при будинку дитини, або які своєю поганою поведінкою підривають виховну роботу установи. Метод спостереження М. Монтессорі включає методичні спостереження морфологічного розвитку дітей. Основа цього методу – свобода учнів в їх мимовільних, безпосередніх проявах. Маючи це на увазі,  М. Монтессорі звернула увагу на навколишнє середовище, на обстановку і меблювання класу. Дитина могла розташовуватися, як їй зручно і як їй хочеться - що саме по собі є зовнішньою ознакою свободи , хорошим виховним засобом.

Дисципліна в свободі - ось інший важливий принцип будинків дитини  М. Монтессорі. Поняття «дисципліна» в цьому випадку відрізняється від звичайно прийнятого. Раз дисципліна заснована на волі, значить, вона повинна бути активною. У будинку дитини М. Монтессорі учня називали дисциплінованим, коли він умів володіти собою і вільно розпоряджатися собою, слідуючи тому або іншому життєвому принципу. Там дитина вчилася рухатися, а не сидіти нерухомо, таким чином, вона готувалася не до школи, а до самого життя. Тобто з дитини вироблялася людина самостійна і така, що легко справляється з повсякденним життям.

Мета будинків дитини – дисциплінувати для діяльності, для праці і добра, а не для нерухомості, пасивності і слухняності. М. Монтессорі казала: «Не можна бути вільним, не будучи самостійним». Тому перші активні прояви індивідуальної свободи з дитячих років повинні направлятися таким чином, щоб у дитини поступово вироблялася самостійність.

У віці 3-х років дитина могла б багато в чому проявляти свою самостійність і свободу. Всяка педагогічна міра, придатна для виховання маленьких дітей, повинна полегшувати дітям шлях до самостійності. Потрібно вчити ходити дітей без сторонньої допомоги, бігати підійматися і опускатися по сходах, підбирати впущені речі, самостійно одягатися, митися, вимовляти виразно слова і точно висловлювати свої бажання. Що стосується нагород і покарань в будинках дитини, то М. Монтессорі писала наступне: «Людина, дисциплінована свободою, починає усвідомлювати ту істинну і єдину свою нагороду, яку ніхто не може відняти у нього, зростання його людських сил і внутрішню свободу душі ».

Як покарання застосовувалася ізоляція дитини від решти дітей, але так, щоб вона могла бачити цих дітей. Ізольованій дитині давалися всі іграшки і предмети, які вона хотіла, його оточували турботою. Така ізоляція, за відомостями М. Монтессорі, майже завжди заспокійливо діяла надитину: «Не знаю, що відбувалося в душі цих ізольованих дітей, але метаморфози з ними завжди відбувалися повні і міцні. А згодом вони гордилися тим, що навчилися працювати, поводитися як слід і більше інших проявляти ніжність і прихильність до мене і до вчительки ».

Отже, встановивши, що при дотриманні режиму свободи діти можуть проявляти свої природні схильності, керівнику неохідно перейти від спостереження до експерименту.

2а) Особливості уроку за М.Монтессорі

Чим краще, в цьому випадку, вчителька підготовлена по експериментальної психології, тим легше їй буде вести урок.

Першою і головною властивістю уроку повинна бути стислість. Друга характерна особливість уроків в школі М. Монтессорі - це простота, в уроці не повинне бути нічого, окрім абсолютної істини. Якість уроку – це об'єктивність, на уроці особа вчителя повинна відступати на другий план, даючи місце тільки предмету, до якого потрібно привернути увагу дитини. 

Основним керівництвом для ведення такого уроку повинен служити метод спостереження, що включає і свободу дитини. Керівник повинен дотримуватися

двох умов, по-перше, не можна сильно тиснути на дитину, повторюючи урок, і,по-друге, не можна давати відчути дитині, що вона помилилася або незрозуміла, тому що цим порушено її природній інтерес до матеріалу. М. Монтессорі писала: «Відмінність в реакціях відсталих і нормальних дітей на дидактичний матеріал визначається тим, що один і той же дидактичний матеріал в застосуванні до відсталих дітей робить можливим виховання, нормальним же дітям дає поштовх до самовиховання ».

2 б) Дидактичний матеріал Монтессорі як основа уроку

Дидактичний матеріал Монтессорі побічно готує дитину для майбутнього навчання. М. Монтессорі не навчає письма - письмом , читання - читанням ,а малювання - малюванням. Вона дає дитині самостійно «скласти з елементів» ці складні дії , при чому кожному у свій час,відповідально до власного сенсативного періоду. Наприклад : побічна підготовка дитини до письма охоплює оволодіння рядом « елементів» вираженій у коректній формі Монтессорі – матеріалів ,які не мають прямої мети готувати дитину до письма. Однак сумарно вони дають необхідний рівень інтелектуальної і моторної готовності до письма.

Це і робота , з блоками циліндрів (координація рухів) трьох пальців руки, що беруть участь у письмі), і робота з металічними вкладками (їх обведення олівцем,штрихування ,контурів – захоплююче заняття, яке виконує функцію «прописів») ,і звукові ігри,і робота з буквами з піщаного паперу. М`язову пам`ять на зразки букв . Цей принцип не прямої підготовки дає дитині можливість пережити успіх і допомагає розвитку впевненості в собі, ініціативи. Надаючи дитині права самій , у свій час, « скласти з елементів» . Нове вміння має Монтессорі одночасно дає їй можливість пережити ні з чим незрівняне радісне почуття , що супроводжує дійсно видатний успіх у пізнанні навколишнього світу: крок з пізнаного , в непізнане, із зробленого – у ще не зроблене

Існують основні правила користування Монтессорі - матеріалами. Оскільки вони створені для серйозної мети - розвитку дитини - малюки мають ставитися до них з повагою. З матеріалами слід поводитись акуратно , лише після того,як дитині зрозуміло їх використання. Коли дитина хоче виконати якусь вправу ,вона приносить всі необхідні матеріали і акуратно розкладає їх на килимку ,або столику в певному порядку. Коли вправу закінчено, матеріали повертаються на своє місце у початковому вигляді щоб їх могла використати інша дитина.

Дитина має право користуватись матеріалом самостійно без участі і втручання інших дітей і вихователя. Тут педагог повинен бути найбільш уважним, адже похвала або навіть усмішка можуть відволікати дитину, і в практиці роботи спостерігалися випадки, коли діти припиняли або відкладали свою діяльність , після такого незначного втручання.

Показ дитині правильного використання нового матеріалу називається презентацією або основним уроком. Мета цього уроку - не лише ознайомити дитину з основними якостями і використовуванням матеріалу , але й надати можливість педагогу більше дізнатися про дитину та її внутрішній розвиток . Педагог використовує цей урок для спостереження реакції дитини з метою подальшого практикування різних підходів до неї. У цьому відношенні «урок співвідноситься з експериментом» ( М. Монтессорі). Щоб обрати правильний момент для такого уроку необхідні уважність експериментатора і педагогічний досвід. Основний урок має ґрунтуватися виключно на основі індивідуального підходу , оскільки двоє дітей в один і той самий момент не можуть знаходитись на однаковому рівні розвитку, найкращий момент для цього особливого уроку не буде збігатися в двох різних випадках.

Основний урок (презентація) можна визначити як «певне вираження від контакту з навколишнім зовнішнім світом» ( М. Монтессорі) Щоб цей контакт мав чіткий і якісний характер педагог повинен досконально вивчити всі Монтессорі -матеріали , і заздалегіть , шляхом сумлінної практики визначити точний спосіб презентації вправи.

М. Монтессорі визначила такі вимоги до уроку: простота ( « Нічого крім безумовної істини» ) стислість ( « Веди лік своїм словам») , об`активність ( « кинути промінь світла і піти своєю дорогою» ). Тривалість уроку незначна – від 0,5 до 2- 3 хвилини. Він повинен виходити від самої дитини а не від дорослого. Педагог, спостерігаючи, за дітьми повинен зрозуміти, коли можна перейти до уроку. Створити відповідальну атмосферу і створити особистий контакт з дитиною.

На килимку або на столі повинен лежати лише матеріал для уроку з тим ,

« Щоб обмежити поле свідомості дитини предметом уроку»( М. Монтессорі ).

Спочатку педагог показує послідовність дій при роботі з матеріалом.

Після цього він пропонує дитині спробувати використати матеріал так, як було показано.

2 в) Розподіл виховних стимулів за М. Монтессорі

Особливості техніки виховання Марії Монтессорі полягають в розподілі стимулів: починати треба з небагатьох, корисних стимулів і переходити до декількох стимулів одночасно в поступовій градаціїї до все більш тонких і непомітних. Для сприяння розвитку незалежності дитини Монтессорі – матеріали дають їй можливіть самостійно коригувати помилки , побачити помилки самій ,а потім їх усунути ,відновлюючи порушений порядок. Щоб викликати стимули самовиховання ,недостатньо підсилити активність дитини ,необхідно також, щоб матеріал керував цією активністю ,вважала М. Монтессорі. Дитина повинна не просто повторити вправу , а при виконанні її не допустити більше помилок. Всі фізичні і психічні властивості предметів ,що пропонуються дітям в якості стимулів, визначаються не лише безпосередньою реакцією дитини ,але й можливістю контролю над помилками. Тобто викликають активну участь найвищих розумових здібностей. (дій порівнян ,судження).

Наступний принцип вимагає прогресу у презентації матеріалів від найпростіших до найскладніших за дизайном та використанням. Розроблений матеріал передбачає різний ступінь складності з тим, щоб дитина займалася з кожним матеріалом стільки, скільки їй цікаво, а згодом переходила до складнішого. Вважливо надати дитині можливість вільно вправлятися з матеріалом , не хвилюючись, що вона, працюючи тривалий час з одним матеріалом, відстане в іншому. Зготовими навичками, підходячи до іншого матеріалу, досягне швидких успіхів. Поруч з вертикальним членуванням Монтессорі –матеріалів. (різного ступеня складності) є горизонтальний порядок, що передбачає паралельні вправи, до яких дитина на довгий час зберігає інтерес. Змінена форма діяльності дозволяє на одне й теж саме навчальне завдання глянути під іншим кутом, надаючи дитині можливість глибше усвідомити проблему і відкрити її нові грані. Самодіяльність вільний вибір матеріалу, вдосконалення методів роботи сприяє розвитку організаційних можливостей дитини. Вона вчиться планувати, розподіляти, узгоджувати,виконувати домовленість, працювати разом з іншими, тобто вчиться вести себе диференційовано, ефективно і цілеспрямовано.

Також за правило в будинках дитину було встановлено, що діти повинні їсти тільки в встановлений час 2 рази на день: близько дванадцяти - поживний обід і легка закуска - в 4 години. Вдома дитина повинна харчуватися 2 рази: вранці і ввечері, причому вечірня їжа або вечеря повинна бути дуже легка, щоб дитину можна було незабаром покласти спати.

2г) Виховання за допомогою рухів

Під гімнастикою і м'язовому вихованням в будинках дитини  М. Монтессорі малися на увазі вправи, мета яких полягала в тому, щоб приходити на допомогу нормальному розвитку фізіологічних рухів, таких як: ходьба, дихання, розмова, особливо при вихованні відсталих або тих, які мають які-небудь вади . При цьому дітей привчали вільно виконувати рухи, необхідні для різних життєвих ситуацій: роздягання , одягання,застібання гудзиків, зав'язування шнурків, перенесення речей і т.п. Якщо коли-небудь, - писала М. Монтессорі, - спеціальна гімнастика є необхідним допоміжним засобом для дитини, то у віці від 3 до 6 років – найкращий період для її застосування.

Пристосування, які існували в будинках дитини - це круглі сходи (з не прямими, а зігнутими по спіралі сходинками); сходинки і майданчик,мотузяна драбинка для стрибків в довжину, вгору і вниз і ін. Також існували ігри: маятник (розвиває кінцівки, хребет, а також окомір у дитини), нитка (визначає правильність ходьби дитини) і ін.

Під вільною гімнастикою малася на увазі гімнастика без спеціальних інструментів. Вона підрозділялася на два типи: обов'язкову гімнастику  (маршировкою із співом) і вільні ігри (у які діти звичайно між собою грають).

Під виховною гімнастикою малися на увазі вправи, які складають частину інших шкільних занять: обробка землі, догляд за рослинами і тваринами. Іншу частину виховної гімнастики складають рухи для розвитку спритності в пальцях.

Гімнастика дихання служила в будинках дитини для регулювання дихальних вправ, тобто була направлена на постановку правильного дихання удітей.

Гімнастика губ, зубів і язика ставила собі за мету навчити правильним рухам: губи і язик під час вимовляння деяких основних приголосних звукосполучень. Вона сприяла зміцненню і гнучкості мускул, від яких ці рухи знаходяться в залежності. Іншими словами, ця гімнастика готувала органи до правильної мови.

Ручна праця, в будинках дитини М. Монтессорі, відрізняється від ручної гімнастики тим, що мета останньої «вправлятися в руку», а першої --виконувати певну роботу, що являється суспільно корисним заняттям. Метою ручної праці є праця для вдосконалення індивіда, інша - для збагачення навколишнього життя, але обидві тісно зв'язані, оскільки той, хто удосконалив руку, може виконувати корисну роботу.

У області експериментальної педагогіки одне з найголовніших місць належить вихованню відчуттів. Вправи по вихованню відчуттів, для того, щоб досягти своєї мети повинні не стомлювати, а займати дитину; у цьому і є головна трудність у виборі дидактичного матеріалу, оскільки відомо, що психометричні інструменти сильно виснажуються енергію, викликаючи тим самим у дитини нудьгу і стомлюваність. Тому необхідно бути дуже уважним при підборі матеріалу для виховання відчуттів у дитини. М. Монтессорі пропонувала різні дидактичні матеріали, які не дратували і не викликали напруги у дітей.

2д) Виховання відчуттів

Мета виховання відчуттів - загострити сприйняття предметів шляхом повторення вправ.

Але як не бажано в основу понять покласти виховання відчуттів, все ж таки спочатку слід вчити дитину асоціювати мову із сприйняттям. Для цього  Марія Монтессорі проходила з дітьми три періоди: 

1. Асоціація сенсорного сприйняття з назвою. Наприклад, ми показуємо дитині два кольори: червоний і синій. Показуючи червоний колір, говорили тільки: це червоний, а показуючи синій, - це синій. Потім кольорові круги клали на стіл так, щоб дитина весь час їх бачила. 

2. Розпізнавання предмету по назві. Дитині говорять: «Дай мені синє, дай червоне» . 

3. Запам'ятовування назви предмету. Показуючи предмет, питали дитину, якого він кольори, і дитина повинна відповісти: червоний, синій.