Менеджмент

цілісної системи із складною структурою, кожний елемент якої має певне призначення і виконує специфічні функції (ролі), спрямовані на задоволення відповідних потреб системи та її очікувань. Функціональний аналіз виявляє спосіб взаємозв’язку елементів, їх взаємовплив, який забезпечує відтворення цілісності.

Досить поширеним у вивченні управлінської сфери етнополітики є порівняльний метод, який становить собою пізнавальну операцію, засновану на судженнях щодо схожості або відмінності об’єктів. За допомогою порівняння з’ясовуються їх якісні та кількісні характеристики. Головна умова застосування цього методу полягає у наявності загальних підвалин (ознак), за якими порівнюються досліджувані об’єкти. Вирізнені ознаки повинні бути вагомими для певного розгляду; при цьому об’єкти, порівнянні за одними ознаками, можуть бути непорівнянними за іншими. Ознаки можуть мати оптимальний, змістовний або функціональний характер. Цей метод передбачає зіставлення переважно однотипних управлінських систем етнополітики з метою виявлення їх спільних рис і специфіки, знаходження найефективніших видів етнополітичного менеджменту або оптимальних шляхів вирішення управлінських завдань. Застосування порівняльного методу розширює кругозір науковця, сприяє плідному використанню досвіду інших країн і народів. Особливо це актуально для української етнополітології в умовах її становлення.

Останнім часом широкого застосування у вивченні етнополітичної сфери, її управлінської частини набуває комунікативно-кібернетичний метод, який дає змогу досліджувати її через призму інформаційних потоків, побудованих на принципах зворотного зв’язку, і мережі цілеспрямованих комунікативних дій та механізмів, що показує відносини між етносуб’єктами менеджменту на усіх рівнях взаємовідносин у суспільстві.

У вивченні теорії етнополітичного менеджменту істотне значення має біхевіористський метод (англ. “біхевіори” — “поведінка”), у центрі якого — вивчення правил, меж і мотивів політичної поведінки. Цей метод посідає провідне місце у політології США і претендує на максимальну науковість у політичних дослідженнях порівняно з іншими методами. Біхевіоризм вимагає застосування до політики методів, що використовуються в природничих науках і конкретній соціології, та передбачає вивчення поведінки окремих осіб і груп з позицій експліцитності (чіткості вираження і визначення дослідницької процедури) та верифікації (перевірки знань досвідом).

Прихильники біхевіоризму виходять із таких засад:

•політика як соціальне явище має передусім індивідуальний характер, усі групові форми політичної діяльності можна вивести з аналізу політичної поведінки індивідів, об’єднаних груповими зв’язками;

•панівними мотивами у політиці є психологічні за своїм походженням орієнтації;

•індивіди по-різному виявляють свої психологічні стани і емоції у знакових для них політичних явищах і процесах.

Для осмислення теорії етнополітичного менеджменту мають методологічне значення такі засади цього методу:

1) політика (етнополітика) має особистісний вимір, і дії людей (колективні, групові) започатковуються поведінкою конкретних особистостей, які є головним об’єктом етнополітичного дослідження;

161

2)для вченого важливими є теоретичні знання, тому що пізнання етнополітичних явищ може передувати техніці їх конкретного дослідження;

3)завдання політології (в тому числі етнополітології) не стільки в тому, щоб описувати й аналізувати певні факти, скільки в тому, щоб трактувати їх

зточки зору необхідності удосконалення суспільства;

4)у етнополітології доцільно використовувати досягнення інших наук, зокрема природничих. Це зумовлено тим, що моделі (зразки) поведінки людей схожі у різних ситуаціях і різних видах діяльності, у тому числі й у етнополітичному менеджменті;

5)науковці повинні нести відповідальність перед суспільством за методи і висновки дослідження щодо збереження і примноження існуючих цінностей цивілізації;

6)політичні явища вимірюються кількісно, що відкриває перед етнополітологією широкі можливості використання математичних та інших методів, статистичних даних, результатів анкетних та інших опитувань, комп’ютерної техніки.

Емпіричні методи. Становлять окрему групу осмислення теорії етнополітичного менеджменту і ґрунтуються на різних варіантах дослідження структури, функцій, механізму функціонування управлінської частини етнополітики. Це методи, запозичені із інших наук. Вивчають стиль діяльності учасників менеджменту, ефективність політичних рішень, рівень етнічної та національної свідомості, етнокультури різних етносуб’єктів, стан етнічного напруження тощо.

При цьому використовують:

• спостереження — пряма реєстрація етнополітичних явищ і процесів їх

очевидцями;

• аналіздокументівофіційнихінеофіційних—використовуєтьсядлязби-

рання первинної інформації, зафіксованої у текстах, рукописах, книгах, періодичнихвиданнях,кінострічках,магнітнихзаписах,комп’ютерних

файлах, усних повідомленнях, статистичних даних тощо;

• метод експертної оцінки — виявлення думок найбільш авторитетних

спеціалістів — знавців етнополітичних процесів;

• метод опитування — усного (інтерв’ювання) та письмового (анкетування) — вивчають як суб’єктивні, так і об’єктивні характеристики дослі­ джуваного етнополітичного явища).

Складові етнополітичного менеджменту. Система державного управління етнонаціональною сферою у будь-якій багатонаціональній (поліетнічній) дер­ жаві охоплює такі складові: суб’єкти та об’єкти управління, що перебувають під організуючим впливом держави, а також управлінська діяльність (процес), тобто відповідного роду суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі та зворотні зв’язки між суб’єктами та об’єктами етнополітичного менеджменту.

Обов’язковими елементами етнополітичного менеджменту є суб’єкти і об’єкти, які розглядаються у єдності, взаємозв’язку і взаємозалежності. Водночас кожен із цих елементів має свої, властиві йому ознаки.

Суб’єктами виступають носії предметно-практичної діяльності, тобто особи (індивід, група індивідів або об’єднання індивідів), задіяні у системі управління етнонаціональною сферою, які вирішують міжетнічні й міжнаціональні

162

проблеми та наділені певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їм втілювати свою волю у формі керівних команд чи рішень, обов’язкових для виконання. У цілому вони становлять систему, що управляє об’єктами етнонаціональних процесів. У їх ролі виступають керівники вищої, середньої та нижчої ланок, елітні групи, етнонаціональні організації.

Загалом суб’єкти етнополітичного менеджменту у процесі демократично спрямованої та реалізованої державної етнополітики є носіями багатоманітної діяльності, що зосереджена на досягненні стабільності багатонаціонального (поліетнічного) соціуму шляхом узгодження, врегулювання, вирішення етнонаціональних інтересів і вимог, проблем та суперечностей.

Об’єктами управління етнаціональною сферою суспільства є окремі особи, етноси, корінні народи, нації, етнічні й національні меншини, їх інститути, етнополітичні процеси, міжетнічні та міжнаціональні відносини. В цілому вони становлять систему, яка підпорядковується владній волі суб’єкта управління і виконує його рішення.

Принципи та особливості етнополітичного менеджменту. Управління ет-

нонаціональними процесами як цілеспрямована діяльність з врегулювання етнонаціональних відносин можливе за таких умов:

•наявності владних відносин, тобто відносин між керівниками і керованими;

•скоординованого впливу суб’єктів управління на групові дії або дії окремої особи, підпорядковані груповим завданням;

•поєднання дій людей різних професій і спеціальностей;

•узгодження особистих інтересів учасників етнополітичного процесу з цілями й інтересами суспільства;

•створення і використання нормативно-правової бази;

•визначення перспективних і поточних завдань та підпорядкування для їх реалізації наявних трудових, матеріальних, фінансових тощо ресурсів.

Етнополітичний менеджмент передбачає

1)з’ясування об’єктивних закономірностей, тенденцій розвитку етносів, міжнаціональних і міжетнічних відносин та розроблення на цій основі оптимальної соціальної політики в етнонаціональній сфері;

2)комплексний підхід при аналізі етнонаціональних проблем, врахування усіх аспектів етнонаціональних відносин — політичних, соціальних, економічних, культурних, мовних, психологічних тощо;

3)цілеспрямоване управління етнополітикою, що охоплює планування, регулювання і контроль;

4)диференційований підхід до здійснення етнополітики з урахуванням етнонаціональних аспектів, природно-кліматичних умов, соціально-історичних особливостей формування та існування етносів, етнічних груп тощо;

5)охоплення усіх рівнів та форм міжетнічної взаємодії, у тому числі між­ особистісних відносин;

6)своєчасне виявлення і подолання суперечностей і перешкод на шляху інтегративного розвитку етнонаціональної сфери;

7)визначення і впровадження заходів щодо стабільності, міцності та подальшого вдосконалення усього механізму функціонування етнополі­ тики;

163

8)використання національного та світового досвіду врегулювання міжетнічних відносин, розв’язання етнонаціональних проблем.

Враховуючи особливу делікатність та своєрідність міжнаціональних, між­ етнічних відносин, необхідно під час здійснення управлінських функцій виявляти особливу чутливість і обережність у всіх тих питаннях, які стосуються інтересів кожного етносу, національних почуттів людей.

Здійснення етнополітичного менеджменту в кожній багатонаціональній та поліетнічній державі має характерні особливості, зумовлені специфікою прояву національного фактора у всіх галузях суспільного життя, й вимагає цілеспрямованого впливу владних структур на всі сфери життєдіяльності етносуб’єктів на різних рівнях регулювання:

•загальнодержавному, що передбачає розроблення стратегічних концептуальних засад державної етнополітики, їх політико-правове закріплення, формування загальнонаціональних програм її реалізації;

•відносинах між центром та регіонами, які в умовах поліетнізму містять етнонаціональні аспекти;

•відносинах між регіонами, де відбуваються узгодження їх інтересів, розв’язання суперечностей;

•регулюванні міжетнічних процесів всередині регіонів;

•на первинному рівні регулювання міжетнічних відносин — у колективах (трудових, навчальних, військових тощо), які, як правило, є поліетнічними.

Мета і функції етнополітичного менеджменту. Державна етнополітика виз-

начає мету, основні завдання та напрями етнополітичного менеджменту, який виступає головним засобом її реалізації. У демократичному суспільстві вищою метою етнополітичного менеджменту є створення відповідно до законів і тенденцій, що існують в етнополітичній сфері, системи оптимального розвитку і зміцнення етноспільнот, своєчасного розв’язання проблем та суперечностей, що виникають у міжетнічних відносинах.

Головними функціями етнополітичного менеджменту є:

•планування, визначення цілей та завдань етнополітичних дій, розроблення програм діяльності відповідно до інтересів усіх етнокомпонентів країни. Воно дає уявлення про сучасний стан, напрями необхідного та вірогідного етнополітичного розвитку, а також найефективніші способи вирішення поставлених завдань;

•організаційно-регулятивна функція — визначає організаційну побудову етнооб’єкта управління, його внутрішню структурну ієрархію, конкретні завдання, повноваження та відповідальність підрозділів або окремих людей, забезпечує вплив їх та організацій на етнополітичний процес, участь етносуб’єктів у політичних подіях й політичному житті;

•інструментальна функція — розроблення певних проектів прийняття рішень для досягнення конкретного етнополітичного результату з урахуванням науково-теоретичних (економічних, правових, соціологічних та інших) розробок та різноманітних факторів (етнокультурних, етнопсихологічних), які впливають на реалізацію державної етнополітики;

•виховна функція — сприяє вихованню людей у дусі поваги до національної гідності кожного, високої культури міжетнічного спілкування, не-

164

примиренності до проявів шовінізму, націонал-радикалізму, екстремізму тощо;

•інтегративна функція — спрямована на зближення і налагодження співпраці між етноспільнотами на основі спільності їх етноінтересів та цілей;

•прогностична функція — розроблення превентивних заходів із запобігання можливим ускладненням та загостренню етнонаціональної ситуації в країні, регіоні; допомагає осмислити основні тенденції розвитку етнополітичних процесів імовірності подій, своєчасне коригування етнополітики;

•функція розв’язання міжетнічних суперечностей, розробка ефектив-

них шляхів та методів врегулювання міжетнічних конфліктів;

•світоглядна функція — сприяє об’єктивній оцінці співвідношення загальнолюдських, державних, національних, групових, особистих інтересів, визначенню власного місця людини в етнополітичному житті суспільства;

•контрольна функція — перевірка виконання сформованих і затвердже-

них планів, визначених у них заходів на всіх рівнях управлінської системи.

В енциклопедичній літературі розкривається механізм розроблення і конструювання технології “етнополітичного менеджменту”. Під ним слід розуміти спосіб організації функціонування управлінської системи в етнонаціональній сфері, комплекс принципів, соціальних важелів, правових і моральних норм та інших засобів і процедур, що впливають на керовану систему для досягнення конкретної мети. Вони базуються на принципах наукової обґрунтованості, цілісності, об’єктивності, узгодженості з використанням відповідних методів управління, спрямованих на реалізацію цілей етнополітики.

У створенні моделі етнополітичного менеджменту слід враховувати і той фактор, що етнонаціональні відносини належать до складу важко керованих об’єктів суспільного життя. Зазвичай вони потребують тривалого систематичного впливу, а очікувані результати отримуються не так швидко, як хотілося б, бажані перетворення відбуваються надто повільними темпами.

Важливо мати на увазі, що управлінські дії в етнополітичній сфері не повинні передбачати втручання в об’єктивний природно-історичний процес розвитку етносів, націй, корінних народів, етнонаціональних меншин та в цілому міжетнічних відносин. Неприйнятними є застосування політики насильницької асиміляції. Тобто управління етнонаціональними процесами несумісне із суб’єктивізмом й волюнтаризмом.

Механізм етнополітичного менеджменту. Здійснення етнополітичного ме-

неджменту складається з кількох послідовних етапів:

•творчий— пов’язаний з визначенням мети, об’єкта технологізації, поділом об’єкта на складові та з’ясуванням соціальних зв’язків;

•методичний — вибір методів, засобів отримання інформації, її оброблення, аналізу, принципів її трансформації у конкретні висновки та рекомендації;

•процедурний — організація практичної діяльності з розроблення управлінської технології.

165

Усукупності все це становить систему розроблення соціальних технологій регулювання етнонаціональної сфери. Така система містить низку процедур,

кожна з яких є сукупністю конкретних операцій:

• діагностика реального стану етнонаціональної сфери, виявлення больо-

вих точок, уточнення актуальних проблем розвитку, цілей, завдань;

• розроблення можливих варіантів досягнення мети, аналіз альтернатив;

• вибір рішення на основі побудови імітаційних моделей, опитування сус-

пільної думки, здійснення соціологічного експерименту тощо;

• визначення оптимально необхідних операцій, що забезпечують регулю-

вання етнонаціонального процесу;

• підготовка сценарію дій та його затвердження (визначення форм взаємодії об’єкта та суб’єкта технологізацій, ступеня використання методів

управління та суб’єктивних умов реалізації технологій);

• визначення потреби у правовому, політичному забезпеченні кожного з

етапів розроблення та засвоєння соціальної технології;

• контроль за ходом реалізації програми (форми та методи діагностики на проміжних етапах її засвоєння).

На процедурному етапі механізму етнополітичного менеджменту важливе значення має процес розроблення і прийняття управлінських рішень, за до-

помогою якого з’ясовуються цілі, методи, засоби розв’язання проблем етнополітичної сфери, перспектив розвитку міжетнічних відносин. Цей процес має власну циклічну послідовність:

1) концептуальна стадія підготовки рішення, що передбачає визначення стратегічних засад розвитку етнонаціональних відносин. До її розроблення залучаються наукові інституції, інформаційно-аналітичні центри, експертні групи, різноманітні тимчасові ситуативні колективи тощо. На основі концепції формується програма етнонаціонального розвитку соціуму;

2) стадія створення політико-правових законодавчих засад функціонування етнополітики, її управлінської структури в державі. На цьому етапі приймають закони, нормативно-правові акти, постанови, що визначають правовий механізм розв’язання поставлених завдань. Суб’єктами реалізації завдань цієї стадії є законодавча влада, президентські структури, інші нормотворчі органи.

3) стадія практичної реалізації прийнятих рішень та законоположень, де визначальна роль належить виконавчим органам центрального, регіонального та місцевого рівнів, узгодженості їх дій, подоланню зайвого дублювання, неузгодженості, впровадженню в практику системи чіткої координації та взаємодії у прийнятті рішень.

Головною ознакою етнополітичного менеджменту як складової системи державного управління є те, що він здійснюється не безпосередньо, а опосередковано, через весь багатоаспектний комплекс економічних, соціальних, духовно-культурних, демографічних, міграційних та інших факторів забезпечення життєдіяльності багатонаціонального (поліетнічного) суспільства. Перебудова різних сторін етнонаціональних відносин можуть мати неадекватні результати, що зумовлено багатоманітністю і особливостями прояву етнічного фактора у кожній із сфер суспільного життя.

Упроцесі розвитку багатонаціональних та поліетнічних суспільств сформувався відповідний механізм управління етнонаціональними процесами, який у кожній державі має свою національну специфіку.

166

Українська практика. Етнополітичний менеджмент в Україні є важливою складовою системи державного управління. За роки незалежності створено відповідний механізм функціонування, який можна поділити на три рівні: стратегічний, тактичний та оперативний.

На стратегічному рівні відбувається діяльність, пов’язана із законодавчим та нормативно-правовим забезпеченням процесу управління. Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами та відомствами, обласними й місцевими адміністраціями розроб­ ляються і приймаються декларації, закони, укази, постанови, накази, розпорядження, рішення, положення, що містять правові норми регулювання етноуправлінської сфери. Визначальну роль серед них відіграють Декларація про державний суверенітет України, Декларація прав національностей України, Закон України “Про національні меншини в Україні” тощо.

На тактичному рівні здійснюється опрацювання програм, заходів, процедур тощо, які забезпечують виконання державної етнополітики, та формується управлінський механізм їх реалізації. Провідне місце тут належить відповідним органам у структурі Кабінету Міністрів, зокрема центральному органу виконавчої влади — Державному комітету України у справах національностей та релігій, діяльність якого спрямовується і координується урядом.

Основними його завданнями є:

•участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, міграції, забезпечення захисту прав національних меншин України, депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну, біженців та інших категорій мігрантів;

•управління у зазначеній сфері, міжгалузева координація та функціональне регулювання з питань, що належать до його компетенції;

•координування роботи з підготовки і здійснення органами виконавчої влади заходів щодо забезпечення захисту прав національних меншин, осіб, які повернулися, біженців, а також у межах своїх повноважень — прав інших категорій мігрантів;

•участь у забезпеченні розвитку зв’язків із закордонними українцями та їх громадськими організаціями, у тому числі національно-культурни- ми автономіями, товариствами, земляцтвами, координування заходів, здійснюваних у цій сфері, що належать до компетенції Комітету;

•узагальнення практики застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розроблення пропозицій щодо вдосконалення цього законодавства та їх внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України;

•забезпечення виконання законодавства з питань, що належать до його компетенції;

•створення умов для вільного розвитку мов корінних народів і національних меншин України;

•сприяння задоволенню національно-культурних, освітніх потреб, розвитку етнічної самобутності корінних народів та національних меншин України.

Відповідно до покладених на нього завдань Державний комітет виконує такі функції:

167

•готує пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, міграції, етномовної політики, забезпечення захисту прав національних меншин України, осіб які, повернулися, біженців та інших категорій мігрантів;

•бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, інших державних програм та забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень;

•вивчає та аналізує міграційну ситуацію в Україні, проблеми біженців, осіб, які повернулися, інших категорій мігрантів, тенденції етнонаціонального та культурного розвитку національних меншин України, етномовних процесів у державі, розробляє поточні та довгострокові прогнози із зазначених питань;

•забезпечує взаємодію органів виконавчої влади під час здійснення ними заходів щодо забезпечення захисту прав національних меншин України, осіб, які повернулися, біженців та інших категорій мігрантів;

•сприяє реалізації в установленому порядку прав осіб, які належать до національних меншин України, осіб, які повернулися, біженців, інших категорій мігрантів;

•вживає заходів з реалізації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин в частині забезпечення задоволення етномовних потреб національних меншин України;

•сприяє діяльності громадських організацій національних меншин в Україні, здійсненню благодійних акцій та заходів, спрямованих на розвиток етнічної самобутності національних меншин України, осіб, які повернулися; залучає в установленому порядку кошти міжнародних та неурядових організацій, установ іноземних держав для проведення благодійних акцій та виконання програм, спрямованих на забезпечення захисту прав національних меншин України, осіб, які повернулися, біженців, інших категорій мігрантів;

•надає організаційно-методичну та консультаційну допомогу органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування у вирішенні питань, що належать до його компетенції;

•вживає заходів щодо запобігання проявам розпалювання міжетнічної, расової та міжконфесійної ворожнечі;

•подає в установленому порядку пропозиції щодо приведення законодавства України у відповідність із міжнародними нормами і стандартами з питань, що належать до його повноважень;

•забезпечує роз’яснення, в тому числі за допомогою засобів масової інформації, змісту державної політики у сфері міграції, міжнаціональних відносин, етномовної політики, захисту прав національних меншин України, осіб, які повернулися, біженців, інших категорій мігрантів;

•співпрацює в установленому порядку з державними установами, громадськими організаціями іноземних держав, а також міжнародними організаціями;

•організовує здійснення наукових досліджень з питань міжнаціональних відносин, забезпечення захисту прав національних меншин України, осіб, які повернулися, біженців, інших категорій мігрантів;

168

•взаємодіє з вітчизняними та іноземними науково-дослідними установами

інавчальними закладами з метою обміну досвідом роботи щодо проведення наукових досліджень з формування і реалізації державної політики з питань міграції, міжнаціональних відносин, етномовної політики, забезпечення захисту прав національних меншин України, осіб, які повернулися, біженців, інших категорій мігрантів;

•бере участь у розробленні проектів міжнародних договорів України з питань, що належать до його компетенції, забезпечує виконання визначених міжнародними договорами зобов’язань України;

•подає в установленому порядку пропозиції щодо зупинення дії або скасування актів центральних органів виконавчої влади, місцевих держадміністрацій, рішень, прийнятих органами місцевого самоврядування, посадовими особами підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що суперечать законодавству про міграцію, міжнаціональні відносини, забезпечення захисту прав національних меншин України, осіб, які повернулися, біженців, інших категорій мігрантів;

•організовує і бере участь у проведенні конгресів, форумів, конференцій, семінарів, нарад, інших заходів, здійснює інформаційну та видавничу діяльність з питань, що належать до його компетенції;

•організовує в установленому порядку професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників свого центрального апарату, відповідних органів Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, органів міграційної служби;

•розподіляє відповідно до законодавства кошти і матеріальні ресурси та контролює їх використання; затверджує відповідно до законодавства кошториси витрат на впровадження заходів, необхідних для реалізації своїх завдань;

•виконує інші функції відповідно до покладених на нього завдань. Управлінські функції у сфері державної етнополітики здійснюють струк-

турні підрозділи інших міністерств: відділ освіти національних меншин та діаспори в Міністерстві освіти і науки; відділ культури національних меншин в Міністерстві культури і мистецтв. У системі виконавчої влади Автономної Республіки Крим створено Республіканський комітет у справах національностей та депортованих громадян.

Відповідно до законодавства України органи, які займаються питаннями етнонаціонального розвитку, у тому числі його управлінням, повинні створюватись (функціонувати) не тільки на центральному, а й на місцевому рівні:

Стаття акта законодавства	Функції і органи, на які вони покладені
Ст. 119 Конституції України	Реалізація програм національно-культурного розвитку
	меншин — в місцях компактного проживання корінних
	народів і національних меншин здійснюється місцевими
	державними адміністраціями
Ст. 2 Закону України “Про	Виконання в місцях компактного проживання корінних
місцеві державні адміністрації”	народів і національних меншин програм їх національно-
	культурного розвитку — забезпечують місцеві державні
	адміністрації
Ст. 25 Закону України “Про	Виконання законодавства щодо національних меншин і
місцеві державні адміністрації”	міграції, про свободу думки і слова, свободу світогляду
	і віросповідання — забезпечує місцева державна
	адміністрація

169

Ст. 5 Закону України “Про У Верховній Раді України (в разі необхідності в місцевих національні меншини в Україні” Радах народних депутатів) діють постійні комісії з питань

	міжнаціональних відносин. В місцевих органах державної
	виконавчої влади можуть створюватися відповідні
	структурні підрозділи
Ст. 5 Закону України “Про	При місцевих Радах народних депутатів можуть

національні меншини в Україні” утворюватися і функціонувати на громадських засадах дорадчі органи з представників національних меншин

Нині структурні підрозділи з питань національних меншин і міграції створені та функціонують практично при всіх обласних державних адміністраціях, а також у деяких містах з поліетнічним складом населення (наприклад, Київ, Севастополь, Ужгород та ін.).

У етнополітичному менеджменті України задіяно широкий загал неурядових організацій, які намагаються впливати на формування і реалізацію дер­ жавної політики у сфері міжетнічних відносин. Так, ст. 5 Закону України “Про національні меншини в Україні” передбачено, що в Україні може функціонувати такий консультаційно-дорадчий орган, як Рада представників громадських об’єднань національних меншин. Цей орган створено при Державному комітеті України у справах національностей і релігій і при Президентові України. Рада при Президентові у своїй діяльності керується Положенням про Раду представниківгромадськихорганізаційнаціональнихменшинУкраїни,затвердженим Указом Президента України від 22 липня 2000 р.

Практично вся робота рад зводитися до моніторингу поточного становища національних меншин, аналізу законодавства у цій сфері, а також розроблення пропозицій щодо їх поліпшення. Основні завдання і функції Ради представників громадських організацій національних меншин України:

•підготовка пропозицій щодо формування державної етнонаціональної політики, забезпечення прав національних меншин України, їх участі в процесах створення держави;

•аналіз стану виконання законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України з питань етнонаціональної політики, тенденцій і перспектив етнонаціонального розвитку України, становища національних меншин України;

•розглядстанувирішенняполітико-правових,соціально-економічних,куль- турних, освітніх, мовних та інших проблем, пов’язаних з діяльністю національних меншин України, і підготовка відповідних пропозицій органам виконавчої влади з метою ефективного вирішення таких проблем;

•розглядпроектівзаконів,актівПрезидентаУкраїниіКабінетуМіністрівУкраїни, міжнародних договорів, цільових програм, затверджених органами виконавчої влади, які стосуються національних меншин України, і підготовка щодо них своїх пропозицій;

•внесення в установленому порядку пропозицій з питань етнокультурного розвитку національнихменшинУкраїни,яківимагаютьправовоговрегулювання;

•внесення пропозицій щодо запобігання випадкам дискримінації, ворожого ставлення або насильства на підставі етнічної, культурної, мовної чи релігійної самобутності;

170