5.1. Поняття, класифікація та оцінка необоротних активів бюджетної установи

До необоротних активів бюджетних установ включаються основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та нематері­альні активи.

Склад необоротних активів: земельні ділянки, капітальні ви­трати на поліпшення земель, будинки, споруди, передавальні пристрої, робочі, силові машини і обладнання, транспортні засо­би. інструменти, прилади, столовий, кухонний та господарський інвентар, обчислювальна техніка, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження, музейні цінності, експонати зоопарків, виставок, бібліотечні фонди, знаряддя лову, спеціальні інструмен­ти та спеціальні пристосування, білизна, постільні речі, одяг та взуття, тимчасові нетитульні споруди, природні ресурси, інвен­тарна тара, матеріали довготривалого використання з науковою метою, авторські та суміжні з ними права, права користування природними ресурсами, майном, об'єктами промислової власнос­ті. інші матеріальні та нематеріальні активи довготривалого вико­ристання.

Основні засоби - це матеріальні активи, які використовують­ся установою багаторазово і безперервно в процесі виконання основних функцій, надання послуг, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року і вартість яких без податку на додану вартість та інших платежів перевищує 1000 гривень за одиницю (комплект).

Особливістю основних засобів є не їх довговічність з точки зору фізичної суті, а можливість багаторазово або безперервно вико­ристовувати протягом тривалого періоду часу.

До основних засобів належать незалежно від вартості:

1. сільськогосподарські машини та знаряддя;

2. будівельний механізований інструмент;

3. робочі та продуктивні тварини;

4. усі види засобів пересування, призначені для переміщення людей і вантажів;

5. документація з типового проектування.

Незавершене капітальне будівництво - це обсяг фактично осво­єних капітальних вкладень на незакінчених і невведених в експлу­атацію будовах та об'єктах будівництва за станом на певну дату.

Строк корисного використання (експлуатації) - очікуваний пе­ріод часу, протягом якого основні засоби будуть використовувати­ся установою або з їх використанням будуть виконуватися основні функції та завдання бюджетних установ.

Строк корисної (очікуваної) експлуатації основних засобів установи встановлюється міністерством за відомчою підпорядко­ваністю або (якщо такі нормативні документи відсутні) установою самостійно в момент придбання активу. У межах одного головно­го розпорядника бюджетних коштів на однотипні основні засоби

встановлюється єдиний строк їх корисної експлуатації. При ви­значенні строку корисної (очікуваної) експлуатації основних засо­бів слід ураховувати: очікуване використання об'єкта установою з урахуванням його потужності або продуктивності; фізичний та моральний знос, що передбачається; правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

За ступенем використання основні засоби поділяються на:

• діючі (основні засоби, що використовуються в господар­ській діяльності установ, організацій, підприємств);

• ті, що знаходяться в запасі (призначені для заміни діючих основних засобів під час ремонту, модернізації);

• недіючі (основні засоби, що не використовуються через різ­ні обставини).

За належністю основні засоби поділяються на:

• власні (основні засоби, що належать установі);

• орендовані (основні засоби, які є власністю інших підпри­ємств та організацій і відповідно до угоди про оренду вико­ристовуються даною установою).

Інші необоротні матеріальні активи - це усі інші необоротні ак­тиви, що мають матеріальну форму й не ввійшли до переліку осно­вних засобів.

У складі інших необоротних матеріальних активів бюджетних установ значну частину складаються малоцінні необоротні матері­альні активи, до складу яких включають:

1. знаряддя лову (трали, неводи, сіті та ін.);

2. бензомоторні пилки, сучкорізи, троси для сплаву;

3. спеціальні інструменти та спеціальні пристосування (для серійного і масового виробництва певних виробів або виго­товлення індивідуальних замовлень):

4. предмети виробничого значення вартістю до 1000 гривень включно за одиницю (комплект) без податку на додану вар­тість - робочі столи, верстаки, кафедри, парти та ін.; об­ладнання, що сприяє охороні праці; предмети технічного значення, які не можуть бути віднесені до робочих машин (світлокопіювальні рами та ін.);

5. предмети, призначені для видачі напрокат;

6. господарський інвентар вартістю до 1000 гривень включ­но за одиницю (комплект) без податку на додану вартість - предмети конторського та господарського облаштування, конторське обладнання, переносні бар'єри, вішалки, гар­дероби, шафи різні, дивани, столи, крісла, шафи та ящики вогнетривкі, друкарські машини, гектографи, шапірогра­фи та інші ручні розмножувальні та нумерувальні апарати, переносні юрти, палатки (крім кисневих), ліжка (крім ліжок із спеціальним обладнанням), килими, портьєри, столовий, кухонний та інший господарський інвентар, а також пред­мети протипожежного значення - гідропульти, стендери, драбини ручні та ін;

7. інші малоцінні необоротні предмети, термін експлуа­тації яких більше одного року, а вартість за одиницю не перевищує 1000 гривень включно без податку на додану вартість, - телефони, обчислювальна техніка, пральні та швейні машини, холодильники та ін.

До тимчасових тимчасових нетитульних споруд відносяться :

1. тимчасові нетитульні споруди, пристосування і пристрої, витрати на зведення яких включаються до собівартості бу­дівельно-монтажних робіт;

2. сезонні дороги, тимчасові відгалуження лісовозних доріг і тимчасові будівлі у лісі (пересувні будиночки, котлопункти, пилкозаточувальні майстерні, бензозаправки та ін.).

У бухгалтерському обліку необоротні активи відображають­ся за:

• первісною вартістю - це вартість, що історично склалася, тобто собівартість за фактичними витратами на їх при­дбання, спорудження та виготовлення.

• балансовою (залишковою) вартістю - це первісна вартість за вирахуванням суми нарахованого зносу.

• відновлювальною вартістю - це первісна вартість, змінена після переоцінки.

На видатки за відповідними кодами економічної класифікації видатків відносяться:

• витрати з наймання транспорту для перевезення необорот­них активів;

• суми податку на додану вартість, які сплачуються при отри­манні (купівлі) необоротних активів.

До фактичних видатків бюджетної установи відносяться по­датки та збори, інші послуги та інші видатки, які сплачуються при придбанні необоротних активів.

Зміна первісної (відновлювальної) вартості необоротних акти­вів проводиться у разі індексації їх первісної вартості відповідно до

чинного законодавства України, а також при добудівлі, дооблад­нанні, реконструкції, частковій ліквідації відповідних об'єктів та модернізації, яка призвела до додаткового укомплектування нео­боротних активів.

Індексація первісної (відновлювальної) вартості груп необорот­них активів проводиться протягом 1-го кварталу наступного звіт­ного року згідно з коефіцієнтом індексації. Індексація первісної (відновлювальної) вартості груп необоротних активів може про­водитися за самостійним рішенням керівника установи. При про­веденні індексації одночасно проводиться індексація суми зносу, нарахованого на необоротні активи, яка склалася на момент про­ведення індексації.

Облік необоротних активів ведеться в повних гривнях, без ко­пійок. Сума копійок, сплачених за придбання необоротних акти­вів, відноситься на видатки установи.

Відповідно до «Стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007-2015 роки» методологію ве­дення обліку основних засобів у бюджетних установах з01.01.2013 року регулюватимуть:

Національне положення (стандарт) бухгалтерського облі­ку в державному секторі 121 «Основні засоби» (Наказ МФУ від 12.10.2010 р. № 1202) (Додаток Д4), відповідно до якого одини­цею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів, а саме: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загаль­ні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не само­стійно; інший актив, що відповідає визначенню основних за­собів, або частина такого активу, що контролюється суб'єктом бухгалтерського обліку в державному секторі. Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.

Об'єкт основних засобів визнається активом, коли: існує ймо­вірність отримання суб'єктом бухгалтерського обліку в державно­му секторі майбутніх економічних вигід, пов'язаних з його вико­ристанням, та/або він має потенціал корисності для суспільства; і вартість об'єкта основних засобів може бути визначена.

Об'єкт основних засобів оцінюється за первісною вартістю, якою є: вартість придбання у разі придбання за плату; собівар­тість виробництва у разі самостійного виготовлення (створення): справедлива вартість у разі отримання без оплати від фізичних та юридичних осіб (крім суб'єктів бухгалтерського обліку в держав­ному секторі); первісна (переоцінена) вартість основних засобів у разі отримання без оплати від суб'єктів бухгалтерського обліку в державному секторі; справедлива вартість, скоригована на ве­личину переданого активу чи його еквівалента у разі отримання у результаті обміну або часткового обміну на інший актив: умовна вартість у разі відсутності активного ринку.

Витрати на поліпшення об'єкта основних засобів (реконструк­цію (реставрацію), модернізацію, добудову, дообладнання) збіль­шують його первісну вартість протягом усього строку використан­ня, якщо існує ймовірність отримання суб'єктом бухгалтерського обліку в державному секторі майбутніх економічних вигід, що пе­ревищують первісно оцінений рівень його продуктивності, та/або збільшення потенціалу корисності цього об'єкта.

Витрати на утримання об'єкта основних засобів (проведення технічного нагляду, технічного обслуговування та ремонту), які здійснюються для відновлення або підтримання суб'єктом бух­галтерського обліку в державному секторі майбутніх економічних вигід або потенціалу корисності на первісно оціненому рівні про­дуктивності об'єкта основних засобів, визнаються витратами звіт­ного періоду, в якому вони були понесені.

У разі прийняття рішення суб'єктом бухгалтерського обліку в державному секторі об'єкт основних засобів може переоцінювати­ся, якщо залишкова вартість цього об'єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів здійснюється одночасна переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.

Переоцінка основних засобів тієї групи, об'єкти якої вже зазна­ли переоцінки, надалі має проводитися з такою регулярністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості. Не підлягають переоцінці малоцінні необо­ротні матеріальні активи і бібліотечні фонди, якщо амортизація їх вартості здійснюється за методом, викладеним у пункті 7 розділу

IV Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку в державному секторі 121 «Основні засоби».

Об'єктом амортизації є вартість, яка амортизується. Не підля­гають амортизації земельні ділянки, музейні фонди, піддослідні тварини, багаторічні насадження, що не досягли експлуатаційно­го віку, природні ресурси, незавершені капітальні інвестиції.

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку ко­рисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс) і при­зупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Після визнання втрат від зменшення корисності об'єкта осно­вних засобів нарахування амортизації здійснюється виходячи з переглянутого строку його корисного використання (експлуатації).

Вартість об'єкта основних засобів розподіляється на система­тичній основі протягом строку його корисного використання (екс­плуатації) шляхом щомісячного нарахування амортизації. Місяч­на сума амортизації визначається діленням річної суми амортиза­ції на 12. Нарахування амортизації починається з місяця, наступ­ного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації припиня­ється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модерніза­цію, добудову, дообладнання, консервацію.

Амортизацію основних засобів (крім інших необоротних мате­ріальних активів) суб'єкти бухгалтерського обліку в державному секторі нараховують із застосуванням прямолінійного методу.

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі 127 «Зменшення корисності активів» (Наказ МФУ від 24.12.2010 р. № 1629) (Додаток Д10), відповідно до якого на дату річної фінансової звітності суб'єкт державного сектору ви­значає наявність ознаки зменшення корисності активу.

Про зменшення корисності активу можуть свідчити такі озна­ки: зменшення ринкової вартості активу протягом звітного періоду на суттєво більшу величину, ніж очікувалося: відсутність потреби в послугах, надання яких пов'язане з використанням активу; сут­тєві негативні зміни у технологічних, правових і політичних умо­вах, в яких діє суб'єкт державного сектору, та зміна рівня, способу використання активу, що відбулися протягом звітного періоду або очікуються найближчим часом; застаріння, фізичне пошкодження активу; рішення припинити будівництво активу до його завер­шення або доведення до робочого стану; інше свідчення того, що ефективність активу є або буде значно меншою, ніж очікувалось.

За наявності ознак зменшення корисності активу визнача­ється сума очікуваного відшкодування. Незалежно від наявності ознак зменшення корисності суб'єкт державного сектору має на дату річної фінансової звітності перевіряти на зменшення корис­ності нематеріальні активи з необмеженим строком корисного ви­користання та нематеріальні активи, які не використовуються.

Втрати від зменшення корисності активу визнаються іншими витратами, а щодо активів, відображених в обліку за переоціненою вартістю, - у порядку, передбаченому відповідними національни­ми положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в держав­ному секторі з одночасним зменшенням його балансової (залиш­кової) вартості. Після визнання втрат від зменшення корисності активу, що амортизується, нарахування амортизації здійсню­ється виходячи з нової балансової (залишкової) вартості активу і переглянутого (у разі зміни) строку його корисного використання (експлуатації).

Якщо на дату річної фінансової звітності ознаки зменшення корисності активу перестали існувати, то суб'єкт державного сектору визначає і відображає вигоди від відновлення його ко­рисності.

Якщо ознаки зменшення корисності активу перестали існу­вати, то вигоди від відновлення корисності активу визнаються іншим доходом, а щодо активів, відображених в обліку за пере­оціненою вартістю, - у порядку, передбаченому відповідними на­ціональними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі, з одночасним збільшенням його балансової (залишкової) вартості.

Після відновлення корисності активу, що амортизується, на­рахування амортизації здійснюється виходячи з нової балансової (залишкової) вартості активу і переглянутого (у разі зміни) строку його корисного використання (експлуатації). Балансова (залишко­ва) вартість активу, збільшена внаслідок відновлення його корис- і юсті, не повинна перевищувати балансової (залишкової) вартості цього активу, визначеної на дату відновлення корисності без ура­хування попередньої суми втрат від зменшення його корисності.

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі 129 «Інвестиційна нерухомість» (Наказ МФУвід від 24.12.2010 р. № 1629) (Додаток Д12), за яким інвестиційна нерухомість визнається активом, якщо існує ймовірність того, що суб'єкт державного сектору отримає в майбутньому від її викорис­тання економічні вигоди або потенціал корисності, та її первісна вартість може бути достовірно визначена.

Придбана (створена) інвестиційна нерухомість зараховуєть­ся на баланс суб'єкта державного сектору за первісною вартістю. Одиницею обліку інвестиційної нерухомості є земельна ділянка, будівля (частина будівлі) або їх поєднання, а також активи, які утворюють з інвестиційною нерухомістю цілісний комплекс і в су­купності забезпечують надходження грошових коштів.

Первісна вартість придбаної інвестиційної нерухомості скла­дається з таких витрат: суми, що сплачують постачальникам (продавцям) та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на інвестиційну нерухомість; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) інвестиційної неру­хомості (якщо вони не відшкодовуються суб'єкту державного сек­тору); юридичні послуги, комісійні винагороди, пов'язані з при­дбанням інвестиційної нерухомості; інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням та доведенням об'єктів інвестиційної не­рухомості до стану, у якому вони придатні для використання із за­планованою метою.

Первісною вартістю інвестиційної нерухомості, створеної суб'єктом державного сектору, є її вартість, визначена на дату початку використання інвестиційної нерухомості виходячи із за­гальної суми витрат на її створення.

Первісна вартість інвестиційної нерухомості, одержаної у фі­нансову оренду, визначається відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку в державному секторі 126 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів Укра­їни від 24.12.2010 № 1629.

Суб'єкт державного сектору на дату балансу відображає у фі­нансовій звітності інвестиційну нерухомість за первісною вартіс­тю, зменшеною на суму нарахованої амортизації з урахуванням втрат від зменшення корисності та вигід від її відновлення, що ви­знаються відповідними національними положеннями (стандарта­ми) бухгалтерського обліку в державному секторі.