36. Політико-правове вчення Аврелія Августина

Зазіхання церкви на участь у державній владі обґрунтовувалося теократичними теоріями. Одним із перших, хто розробив теорію теократії і взяв активну участь у цькуванні єретиків у 395 р. н. е. і до кінця життя, був єпископ Гіппона (Північна Африка, поряд із Карфагеном, на той час римська провінція) в миру Аврелій Августин. Народився він у небагатій родині в місті Тагасті 354 р., римська провінція Нумідія, Північна Африка. Батько працював у магістраті цього міста. Звали його Патрицій, язичник, а мати - Моніка, ревнісна християнка. В сім'ї Аврелій не раз мав змогу бачити протистояння язичництва і християнства. Спочатку на нього мав більший вплив батько-язичник, але потім перемогла мати-християнка. Тому, коли прийшов час вибиратися з провінції та бідності, батьки вибрали для сина "білу дорогу" до столиці за повної згоди. Вони відправили сина на навчання в Карфагенську риторичну школу. 

37.Єресі. Боротьба з єресями римсько-католицької церкви

Якщо вести мову про ранньохристиянські часи, то в ту добу церква страждала як від зовнішнього ворога - римської влади, так і від внутрішніх усобиць, основою яких були теологічні розбіжності; різні тлумачення священних книг, визнання чи невизнання окремих положень священними тощо. Відображенням такої внутрішньоцерковної боротьби, очевидно, був "Єрусалимський собор", котрий згадується у главі 15 Діянь святих апостолів, а також багато випадків, коли апостол Павло захищав власне апостольське служіння, переконував християн остерігатися самозваних пасторів або проповідей, які йшли всупереч Божому вченню. Аналогічні заклики містяться у посланнях Іоанна, у Одкровенні Іоанна Богослова.  Починаючи з II ст., християнські авторитети, користуючись релігійними першоджерелами, звинувачували деяких богословів як єретиків і пояснювали християнське вчення зрозуміліше, намагаючись уникнути помилок і неоднозначних тлумачень. У зв'язку з цим ортодоксальності почали протиставляти єресь (гр. - "вибір", мається на увазі - помилковий)

39. Вчення Фоми Аквінського про суспільство, державу і закони.  Провідну роль у впровадженні в життя офіційної релігійної ідеології відіграв засновник теологічної школи томізму італієць Фома Аквінський (1225 чи 1226—1274).  Він піддав ретельному аналізові вчення Аристотеля і використав його в розробленні християнської державно-правової концепції. Основою його поглядів на державу став твір Аристотеля "Політика". Фома Аквінський поділяв думку Аристотеля про те, що людина є політичною істотою. Головним у природі людини є прагнення жити з іншими людьми для забезпечення своїх потреб. Наслідком цього прагнення і є держава. Вона має важливе значення в житті суспільства, оскільки її метою є "загальне благо".  Стосовно влади в державі Фома Аквінський, як і його попередники, стверджував, що вона від Бога, і радив беззастережно їй коритися.  Роль володаря в державі теолог порівнював із роллю Бога у світі. Він зазначав, що Бог, перше ніж керувати всесвітом, установлює відповідний порядок. Так і монарх насамперед установлює порядок в рамках держави, а потім здійснює правління. Монархія, на думку теолога, є найдосконалішою формою правління. За низкою ознак вона є усталенішою та надійнішою, ніж інші форми, а також здатною гарантувати щасливе життя.