14 Територіальний поділ праці як основа формування економіки регіонів

Територіальний поділ праці (ТПП) – це процес виробничої спеціалізації регіону (території), зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами. Це просторовий вияв поділу суспільної праці взагалі, зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних регіонів та їхнім географічним положенням; один з факторів підвищення продуктивності праці. Ступінь ТПП залежить від рівня суспільного поділу праці у даній країні й, таким чином, може відбивати ступінь розвитку її продуктивних сил.

Власне, в основі територіального поділу праці лежать природні умови й ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між населенням, що там мешкає, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого продукту на одній території потребує менших витрат праці, а на іншій – більших. Тому доцільно зосередити зусилля на виробництві саме того продукту, витрати на який нижчі, відмовившись від виробництва деяких інших продуктів, виробництво яких ефективніше на інших територіях. Водночас продукти, яких бракує, можна одержати в обмін на свої.

У межах України виокремлюють внутрішньорайонний поділ праці (спеціалізацію окремих виробництв усередині економічного району) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію районів та обмін товарами між ними). Природні умови є об'єктивними передумовами для появи й розвитку територіального поділу праці.

Виділяють шість різновидів територіального поділу праці.

1. Генеральний

2. Внутрішньорайонний.

3. Довкола економічного центру

4. Постадійний

5. Фазовий

6. Епізодичний

Основою визначення спеціалізації є ступінь участі регіону в територіальному поділі праці. Територіальний поділ праці – це одна з форм суспільного поділу праці, нерозривно пов'язана з галузевою її формою. Саме поділ праці диференціює процес виробництва, зумовлює глибину його спеціалізації, формує галузеву структуру, забезпечуючи тим самим високу ефективність індустріального розвитку. При цьому галузі розташовують свої підприємства на території, найбільш сприятливій для їхнього розвитку.

Виробниче спеціалізованими є галузі, що мають коефіцієнт локалізації та виробництва продукції на душу населення понад одиницю та продукція яких великою мірою задовольняє потреби інших регіонів країни.

15. Особливості структури господ. Комплексу Донецького (та всіх інших) екон. Району.Промислова спеціалізація регіону.

Донецьк. р-н найбільш ек. розвинений. ПЕРЕВАЖАЮТЬ ТАКІ ГАЛУЗІ ЯК електроенергетика, вугільна, металургійна, хімічна пром., важке машинобудування та промисловють буд1вельних MaTepiaлів. У с/г домінуе приміський тип господарювання. т'вариншщтво переважае рослинництво. Воно забезпечуе міських жител1в молоком i м'ясом. Рослинництво, KpiM північної частини Луганської обл спеціал1зусться на вирощуванні oboчів, ягід i фруктів.

Район мае вихід до Азовського моря i розгалужену транспортну мережу. Нею Донецьк i Макіївка фактично злилися в одну агломерацію. В цих двох містах разом з оточуючими М1стами i селищами живе близько 2 млн. чоовік.