47. Колективізація сг в україні та голодомор 32-33 рр

Колективізація

Колекти́вне сільське́ господа́рство — об'єднання індивідуальних сільських господарств у спілку, яка заснована на колективній власності на засоби виробництва. Типовими прикладамиє колгоспи, що домінували у сільському господарстві СРСР

Поштовхом до колективізації - хлібозаготівельна криза 1928 р. В Україні цей рік був неврожайним, і селяни почали ще активніше ухилятися від державних хлібозаготівель. Сталін наказав почати прямі реквізиції зерна. Це означало крах нової економічної політики і неминучу колективізацію сіл. Восени 1929 р. новий генеральний секретар ЦК КП(б)У С. Косіор оголосив головним завданням комуністів проведення суцільної колективізації в Україні.

Оскільки переважна більшість селян не бажали розлучатися зі своєю власністю, до колгоспів заганяли насильно. Спочатку усуспільнювалось все - земля, інвентар, худоба, свійська птиця і так далі. Пізніше селянам дозволили мати невелику присадибну ділянку. Почалася активна боротьба з "куркулями" і "ліквідація куркульства як класу". На практиці це означало фізичне знищення заможних селян. За роки колективізації в Україні експропріювали близько 200 тис. селянських господарств. До середини 1930-х рр. колективізація в Україні "успішно" завершилася. Згідно комуністичної теорії земля й інвентар колгоспів належали селянам. На практиці колгоспи були зобов'язані суворо виконувати державні замовлення на сільськогосподарську продукцію і повністю контролювалися призначеними владою чиновниками. Зостаннім, відносно незалежним класом - селянством - було покінчено. В Україні утвердилась тоталітарна система.

Голодомор 1932 - 1933 років

Політика колективізації спочатку призвела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. (збір зерна зменшився з 23 млн т. до 13 мли т. )Не бажаючи миритися з подібним проявом саботажу з боку селянства влада постійно збільшувала для України хлібозаготівельні плани. У результаті така політика привела до справжнього голодомору.

Урожай зернових в Україні в 1932 р. був всього лише на 12 % нижче за середньорічні показники, так що продуктів харчування в країні цілком вистачало. Проте влада знову збільшила план заготівлі хліба. Було оголошено, що колгоспи не мають права видавати зерно селянам до тих пір, поки не виконаний державний план закупівель зерна. Були ухвалені закони про боротьбу з крадіжкою колгоспного майна і "боротьбу зі спекуляцією". (кримінальна відповідальність і смертна кара) Другий закон забороняв селянам обмінювати свої особисті речі на продукти харчування ("спекуляція) і каралися тюремним ув'язненням від 5 до 10 років. Для проведення успішної хлібозаготівельної компанії до України з Москви прибула комісія на чолі із В. Молотовим.

Повсякденною практикою стала поява в українських селах регулярних частин Червоної армії та загонів ГПУ (Головне політичне управління),які силоміць забирали хліб і решту всіх продуктів у селян. Сталін направив до України свого особистого уповноваженого П Постишева, який офіційно обійняв посаду другого секретаря ЦК КП(б) У, а фактично отримав диктаторські повноваження. Головне завдання П Постишева -за будь-яку ціну завершити колективізацію в Україні, "вичистити" КП(б)У від тих, які коливаються і сумніваються, припинити процес українізації. У таких умовах в українських селах почав розповсюджуватися голод.

Свого апогею голодомор досяг взимку і навесні 1933 р. З'ївши все, що було можна і неможна, селяни вимирали цілими селами, а пошуки і реквізиції продуктів активно продовжувалися. Загибель мільйонів людей в Україні ретельно приховувалася владою. ЗМІ мовчали. СРСР продовжував експорт зерна до західних країн і відмовлявся прийняти будь-яку допомогу від них для голодуючої України, офіційно не визнаючи факту голодомору. Ніяких статистичних даних щодо померлих від голоду в Україні в 1932 - 1933 рр. не існує. Проте більшість дослідників вважають, що кількість жертв голодомору коливається від 4 до 8 млн чоловік.