1.3. Фізичне виховання глухих дітей

Аналіз сучасного стану досліджень з дефектології дозволяє виз­начити однією з найбільш актуальних проблем цієї галузі науки розроб­ку конкретних методик роботи з різними категоріями аномальних дітей в процесі їх навчання, виховання, проведення спеціальних реабілітацій­них заходів’та створення матеріалів навчально-методичного забезпечення роботи ^спеціальних шкіл. Доведено, що будь-яка патологія, що призвела до інвалідності незалежно від причини, яка її викликала, і но­зологічної форми, безпосередньо відображається на руховій функції. Малорухливість спричинює гіпокінезію, яка викликає цілу низку негативних наслідків: зниження функціональних можливостей організму та працездатності, порушення соціальних зв’язків та умов самореалізації, втрату економічної та побутової незалежності, що в свою чергу викли кає стійкий емоційний стрес, створюючи комплекс неповноцінності. Окрім того, погіршуються біохімічні показники, зміни виникають і в роботі кардіо-респіраторної системи, порушується режим діяльності внутрішніх органів, викликають нервові розлади, зниження адаптацій- но-компенсаторних можливостей

Гурінович Х. Є. вивчав проблеми корекції рухового аналізатора глухих дітей через фізичні вправи розкриваючи нові шляхи перед реабілітологами Важливе значення для корекції дефектів і розвитку особистості аномальної дитини має правильна побудова процесу фізичного виховання в молодших класах. Цей вік особливо сприятливий для корекції вад розвитку, і чим раніше розпочнеться виправлення дефекту, тим швидше й успішніше його буде усунено чи послаблено. Фізичне виховання повинно розглядатися як один з основних засобів покращення не тільки рухових функцій, але й інтелектуальної підготовленості та рівня соціальної адаптації глухих дітей.

Гурінович Х. Є. вважає що ефективність використання рухливих ігор для фізичного виховання глухих школярів. Це позитивно відображається на показниках їх фізичної працездатності. Результати експериментальних груп свідчать про наближення показників фізичної працездатності до рівня здорових дітей. В контрольних групах змінифізичної працездатності є незначними і пов’язані з віковими при­ростами даного показника. Відсутність слуху негативно позначається на функціональному стані симпато-адреналової системи: Фізичне наванта­ження, позитивні емоції, які виникають у дитини під час гри, викликають активацію симпато-адреналової системи. Це відображається на про­цесах фізичної та соціальної адаптації дитини до умов навколишнього середовища. Підвищення рівня екскреції креатиніну у глухих дітей можна пояснити віковим збільшенням маси тіла та розвитком анаеробних алак- татних механізмів енергозабезпечення при м’язовій діяльності.

Подальші дослідження передбачається провести у напрямку вивчення впливу запропонованої програми рухливих ігор на функціональний стан інших систем організму,[9]

1.4. Фізичне виховання і реабілітація дітей з церебральним паралічем

За дослідом Єдинак Г. А.останнім часом в багатьох країнах світу, в тому числі і в нашій, здійснюються спроби використовувати фізичне виховання в якості лікувального та реабілітаційного засобу. Разом з тим, для його ефективного застосування необхідно провести комплекс­ний науковий аналіз засобів фізичного виховання, що використовуються з цією метою, впливу дозованих фізичних навантажень на фізичну і пси­хічну сферу неповносправних, методів і методик, що застосовуються для отримання об’єктивної інформації про результативність педагогічного впливу

У розвинутих країнах світу розробка проблем соціальної реабілі­тації та інтеграції інвалідів, їх взаємодія із здоровою частиною суспільства належить до пріоритетних напрямків наукових досліджень: При цьому, се­ред загальної чисельності неповносправних осіб, особливо велику частку становлять такі, що мають порушення опорно-рухового апарату, в тому числі з дитячим церебральним паралічем (ДЦП).

Проблема педагогічного управління фізичним станом дітей з ДЦП є однією з актуальних психолого-педагогічних, а також біологічних і соціа­льних проблем, від правильного вирішення якої значною мірою залежить. уся подальша життєдіяльність індивіда, що має обмежені можливості

Метою вирішення проблеми спеціалісти у реабілітаційній діяльності широко використовують засоби фізичного виховання: на думку 30% респондентів-фацівців, успіх фізкуль- турно-реабілітаційних заходів залежить, від точності діагнозу, результатів тестування і вибору на цій підставі найбільш раціональних методик реабі­літації. В останньому випадку, головними складовими повинні бути фі­зичні вправи на корекцію постави і засвоєння життєво-важливих рухів (35% респондентів), розвиток психомоторики (30%), ігри, спорт і рекреативна діяльність (21%), збільшення сили (14%). Нами було встановлено, що най­більша кількість дослідників надає перевагу рухливим і спортивним іграм деякі інші - гімнастичним вправам на м“ячі та з м“ячем або з обтяженнями загальнорозвиваючим вправам з предметами і без них, дихальним вправам використанню плавання ком­плексного цілеспрямованого розвитку ритмічності, рівноваги, гнучкості, силових здібностей з використанням тренажерів, швидкісних здібностей і витривалості за допомогою елементів спортивних ігор, останнім часом з“явилися пропозиції щодо використання райттерапії (їзда на конях верхи).

Серед методів організації занять фізичними вправами вирізня­ються, принаймні два головних - суворо регламентованої вправи та ігро­вий. При цьому зазначається , що рухливі ігри мають перевагу над суворо дозованими вправами, яка полягає в наявності ініціативи, фантазії, творчості, емоційному забарвленні, стимулюванні рухової активності, вони не потребують спеціальної підготовленості тих, хто займається , тощо. Разом з тим встановлено , що переважаюча більшість непов- носправних з наслідками ДЦП (71%), хоча і цікавляться ігровою і спор­тивною діяльністю, проте не мають змоги приймати участь у ній (68%) в зв“язку з низьким шансом бути її учасником (47%); при цьому, тільки 13% таких дітей мали фізичні і психічні обмеження.

Спільним у більшості методик педагогічного управління фізку- льтурно-реабілітаційною діяльністю залишається підхід до їх розробки. Так, за класифікацією А.Ф.Каптєліна усі методики можна поділити на три групи: філогенетичної спрямованості; такі, що враховують переваж­но онтогенетичні особливості розвитку організму; аналітичного харак­теру, які спрямовані на формування і тренування окремих рухів. При цьо­му, загальними і обов'язковими принципами змістової частини будь-якої методики є: регулярність, систематичність і безперервність застосуван­ня фізичних вправ; сувора індивідуалізація вправ; врахування стадій за­хворювання, його важкості, вік дитини і його психічний розвиток. Пропонується також комплексне використання засобів фізич­ного виховання і фізіотерапевтичних методів.

Інші спеціалісти пропонують відійти від стандартного розуміння сутності змагального методу і його результатів: у США, Канаді, Німеччині та деяких інших країнах широкого використання набули так звані „нові ігри” - зміна сутності змагальної діяльності у напрямку гуманізації шляхом орієнтації учасників на співпрацю, а не на конкуренцію, на боротьбу з собою, а не з суперником, недопущення будь-яких проявів агресивності або насильництва.

Наступним, не менш важливим питанням педагогічного управ* ління процесами реабілітації та адаптації неповносправних осіб, є система педагогічного контролю за результатами такої діяльності. Як свідчать до- слідження система тестування дітей з обмеженими можливостями повинна бути багатоцільовою і включати, принаймні три групи тестів: на керування основними рухами, на визначення психомоторних .і рухових функцій. При цьому останніми дослідженнями М.СЬіа доведено, що визначення здібності до тривалого виконання роботи найкраще характе­ризує проба на велоергометрі, оскільки вона є стандартизованою у час­тині методики проведення і відповідає усім вимогам теорії тестування.

Таким чином, аналіз результатів досліджень дозволяє констатува­ти факт невирішеності та неузгодженості питань, пов“язаних з усіма скла­довими педагогічного управління фізкультурно-реабілітаційним процесом дітей з обмеженими можливостями, відсутності цілісної концепції безпе­рервності такого процесу. Також, наявні дослідження практично не відо­бражають сучасних тенденцій розвитку галузі фізичної культури. Останні вже сьогодні спрямовані на удосконалення системи педагогічного управ­ління фізичним вихованням на підставі широкого застосування генетично обумовлених ознак індивіда.

3а необхідне у подальших дослідженнях вважаємо розробку кон­цептуальних положень безперервної фізкультурно-реабілітаційної роботи з контингентом дітей, що мають обмежені можливості внаслідок ДЦП. Такі положення повинні грунтуватись на сучасних тенденціях розвитку галузі фізична культура і передбачати розробку технологій педагогічного управ­ління цим процесом.[14]