1 Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Ка-чуренко.- 2-ге вид.- к.: Юрінформ, 1992.- с. 38.

міжнародне *і ґ "^

гуманітарне право І О /

Європейська конвенція також містить статтю щодо модс_ ливості відступу від зобов'язань щодо прав людини під час війни або іншого надзвичайного стану в державі, який загро­жує життю нації (ст. 15) К Однак на відміну від МПГПП від. хилення від прав людини можливе у більшій кількості випад, ків. Не допускається лише відступ від зобов'язань щодо гаран­тій права на життя (ст. 2); права на свободу від катувань чи нелюдського або такого, що принижує гідність людини, пово­дження чи покарання (ст. 3) та свободу від рабства і підневіль­ного стану (п. 1 ст. 4), а також покарання без закону (ст. 7).

Отже, фактично можуть виникати ситуації, коли не діють ні норми гуманітарного права, ні норми з прав людини. Наскіль­ки швидко держави готові проголосити надзвичайний стан у державі, настільки зволікають вони у проголошенні збройно­го конфлікту, котрий тягне за собою застосування міжнарод­ного гуманітарного права.

УРСР ратифікувала згадані вище Женев­ ські конвенції 3 липня 1954 р., і вони набули І~1 чинності для України 3 січня 1955 р. Делега-

I юрушення ці_я у_Кр_аї_ни брала участь у розробці додатко- прав ЛЮДИНИ ^вих Протоколу І та Протоколу II 1977 р. до чотирьох Женевських конвенцій 1949 р. під В результаті час Дипломатичної конференції з питань під- ,- - твердження та розвитку гуманітарного права

ЗОроинИХ !974-1977 рр. Ці Протоколи були ратифіко- КОнфліКТІВ вані Президією Верховної Ради УРСР 18 бе­ резня 1989 р. з такою заявою: «Українська Ра- ТО ПОЗИЦІЯ дянська Соціалістична Республіка, відповідно у •• до пункту 2 статті 90 Протоколу І, визнає ірзо

^ іасіо і без спеціальної угоди стосовно будь-якої

іншої Високої Договірної Сторони, яка бере на себе таке саме зобов'язання, компетенцію Міжнародної комісії щодо встановлення фак­тів» ². Створення такої Комісії у складі 15 чле­нів було передбачено ст. 90 Протоколу І для розслідування будь-яких фактів серйозних порушень Женевських конвенцій

¹ Конвенція про захист прав людини і основних свобод із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 // Застосування євро­пейських стандартів з прав людини у внутрішньому правопорядку України (Європейська конвенція з прав людини та практика Європейського суду з прав людини).- К.: Українська правнича фундація, 1998.- С. 71-72.

²ВВР.- 1989.- № 35.- Ст. 624, 625.

РОЗДІЛ 10

158

та даного Протоколу, а також надання послуг з метою забезпе­чення шанобливого ставлення до цих документів ¹.

Україна, проголосивши в Декларації про державний суве­ренітет 1990 р. про свій намір стати постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках, яка пер­шою у світі добровільно відмовилася від ядерної зброї і дотри­мується трьох неядерних принципів: не приймати, не вироб­ляти і не набувати ядерної зброї ², послідовно виступає проти вирішення будь-яких конфліктів - міжнародних чи внутріш­ніх - шляхом застосування сили. Як зазначав міністр закор­донних справ України Б. Тарасюк, «уже протягом декількох років Україну визнають у Європі й світі як демократичну єв­ропейську державу, яка робить свій вагомий внесок у підтри­мання миру і стабільності на континенті. ... Ми беремо актив­ну участь у врегулюванні конфлікту в Придністров'ї (Молдо­ва), Косові (СРЮ), Абхазії (Грузія), Боснії і Герцеґовині, Нагір­ному Карабаху (Азербайджан)» ³. Україна неодноразово висловлювала занепокоєння з приводу бойових дій у Косові й закликала до негайного переведення конфлікту в політико-дипломатичне русло. З самого початку бомбардувань у Косові Україна невтомно прагнула спрямувати розв'язання конфлік­ту на дипломатичний шлях, пропонуючи свої посередницькі послуги. Миротворчі зусилля України, здійснені за вказівкою Президента і згідно з постановою Верховної Ради, стали осно­вою політичного врегулювання на Балканах — рішення Кон­тактної групи, пропозицій Генерального секретаря ООН Кофі Аннана і, врешті, резолюції РБ ООН 1244, співавтором якої є Україна ⁴. Як зазначав Б. Тарасюк після візиту до Брюсселя у травні 1999 р., «ми виступаємо проти численних явних пору­шень прав людини, проти етнічних чисток. Застосування сили щодо суверенної держави без законного мандату Ради Безпеки ООН є неприйнятним. Ми розуміємо НАТО, проте вважаємо, що до кризи навколо Косова слід підходити з позицій міжна­родного права» ⁵. Разом з тим, як висловився Генеральний се­кретар ООН Кофі Аннан, перед світовою спільнотою на зорі нового століття гостро постане питання про нову міжнародну

'Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, Що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) // Міжнародні договори України.- Т. 1: 1986-1990.- К., 1997.- С. 347-348.

² Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Права людини.- Вказ. праця.- С. 11.

³ Європейський вибір України // Голос України.- 23 лист. 1999.- № 217.- С 3.

⁴ Грушко І. Вже виорана нива. Не бачить прорості лише упереджений // Голос України.- З лют. 2000.- № 20.- С. 4.

⁵ Тарасюк Б. У нас реалістична позиція // Голос України.- 26 трав. 1999.- № 94.- С. 8.

міжнародне 1 ГЛ гуманітарне право | ^ 7

правову норму, котра дозволяє «гуманітарне втручання» у спра­ви суверенних держав *.

Межуючи з державами, де мають місце внутрішні конфлікти, Україна стоїть перед проблемою надання статусу біженця осо­бам, які звернулися з такими заявами. За офіційними даними, протягом 1995-1998 років більш ніж 8000 осіб з країн СНД звернулося із заявами про надання їм статусу біженців в Укра­їні. Майже 3048 осіб з Абхазії (Грузія) користуються особли­вим статусом біженців із зон конфлікту. До травня 1997 р. при­близно 1900 осіб, які прибули з Чечні (Російська Федерація), мали такий статус, але тимчасовий захист був нещодавно ска­сований, і ця категорія осіб має проходити через індивідуальну процедуру визначення статусу біженця ². Процедуру визначен­ня статусу біженця в Україні було запроваджено на початку 1996 р. З того часу приблизно 3452 заявникам, що прибули з країн СНД та інших країн, переважно з Афганістану, у тому числі 1106 дітям, було надано статус біженця в Україні³.

Україна тісно співпрацює з Управлінням Верховного комі­сара ООН у справах біженців щодо вирішення проблеми ре­патріації кримських татар та інших депортованих народів на свою історичну батьківщину. Було підписано Угоду про спів­робітництво між УВКБ та Україною, в рамках якої відкрило­ся повноважне постійне представництво УВКБ в Україні⁴.

Україна має позитивний досвід досягнення міжетнічного миру та стабільності всередині країни. Місія ОБСЄ досягла успіху саме в Україні, коли завдяки тісній співпраці з централь­ними і місцевими органами влади вдалося мирним політич­ним шляхом урегулювати потенційно вибухонебезпечну ситу­ацію в Криму. Переконливим доказом стабілізуючої ролі Украї­ни в своєму регіоні та інших частинах світу стало її обрання до Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 рр.⁵

Все зазначене вище підтверджує, що міжнародне право з прав людини та міжнародне гуманітарне право, залишаючись незалеж­ними галузями міжнародного права, водночас є взаємопов'яза­ними та взаємозалежними. Будь-яке порушення громадянського миру веде до серйозних порушень прав людини. Переваги одного режиму забезпечення та захисту прав людини повинні застосо­вуватись на противагу слабким сторонам іншого режиму. Украї­на дотримується норм міжнародного гуманітарного права, виклю­чаючи тим самим можливість серйозних порушень прав люди­ни, до яких ведуть внутрішні чи міжнародні збройні конфлікти.

¹ Наступний рік буде багатий на правові норми // Голос України.— 29 груд. 1999.- № 243.- С. 4.

² У світі — понад 20 мільйонів біженців. Для декого з них другою батьківщиною стала Україна // Урядовий кур'єр.- 2 лист. 1999.- № 206.- С. 4.

³Там само.

⁴ Женева - важлива міжнародна трибуна // Голос України.- 2 жовт. 1996.- № 180.- С. 2.

⁵ Європейський вибір України.— Вказ. праця.— С. 3.

160