- •Міжнародно-правова діяльність України: історія та сучасність
- •Міжнародно-правова діяльність України: історія та сучасність
- •Розділ 1
- •Поняття та особливості сучасного міжнародного права
- •1 Фельдман д. И. Система международного права.- Казань, 1983.- с. 47. 3 0 розділ 1
- •1 Ввр.- 1992.- № 41.- Ст. 61-62. 36 розділ 2
- •Міжнародна о "т правосуб'єктн'їсть о /
- •Розділ 2
- •1 МеїЬойе (гІпіегргеіаіїоп еі Зоигсе еп РгоН Ргіує Розіїіі.- 1899, рага. 110. 46 розділ з
- •8Наш м. N. Іпіегпаїіопаі 1997.- р. 67.
- •Міжнародне та внутрішньодержавне право
- •1 Див.: Вулф к. Етнічний націоналізм: Аналіз і захист. Пер. З англ. // Націоналізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, в. Лісовий.- к.: Смолоскип, 2000.- с. 493.
- •1 Шульга м. Подвійне громадянство у часі і просторі // Політика і час—і 1995.- № з.- с. 4.
- •1 Рабінович п. М. Основи загальної теорії держави та права.— к., 1994.— с. 9. 92 розділ 7
- •Право міжнародних договорів
- •Розділ 7
- •Право міжнародних договорів
- •Розділ 8 Права людини і міжнародне право
- •1 Загальна декларація прав людини // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко.- 2-ге вид.- к.: Юрінформ, 1992.- с. 23.
- •Права людини і міжнародне право
- •Розділ 8
- •Права людини 111 і міжнародне право III.
- •1 Права людини. Міжнародні договори України...— Вказ. Праця.- с. 197.
- •1 Участь в оон: активність, ініціатива // Урядовий кур'єр.- 8 черв. 1995.- № 84-85.
- •Права людини і міжнародне право
- •Розділ 8
- •Розділ 8
- •1 Див.: ЬеШеп .Іоигпаі оі Іпіегпа(;іопа1 Ьач/.- 1990.- V. 34.- n0. 3.- р. 79. Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі.-1999.- № 1,- с. 299-300.
- •Розділ 9
- •Європейська система захисту прав людини
- •1 Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Ка-чуренко.- 2-ге вид.- к.: Юрінформ, 1992.- с. 38.
- •Розділ 11 Міжнародне карне право
- •Міжнародне і карне право |
- •Дипломатичне та консульське право
- •Дипломатичне та консульське право
- •Дипломатичне та консульське право
- •1 Мальвіни. Вони ж Фолкленди // Голос України.- зо черв. 1999.-№ 117.- с. 10.
- •Розділ 13
- •1 Закон України «Про державний кордон України» // ввр.- 1992.- № 2.-Ст. 5.
- •Територія л о7 в міжнародному праві | о/
- •Територія в міжнародному праві
- •1 Згідно з визначенням терміна «Район» в ст. 1 ч. І Конвенції це - дно моря та океану і їх надра, що знаходяться поза межами національної юрисдикції.
- •Морське право
- •Розділ 14
- •Розділ 17 Міжнародне економічне право
- •1 Дипломатический словарь.- т. II.- м.: Наука, 1985.- с. 49. 224 розділ 17
- •Міжнародне економічне право
- •Розділ 17
- •Розділ 1 7
- •Міжнародне економічне право
- •1 Неліп м. І., Мережко о. О. Силовий захист прав людини: питання легітим-ності в сучасному міжнародному праві.- к.: Наук, думка, 1998.- с. 124-125. 28/Ке8/ 687 (1991).
Дипломатичне та консульське право
173.
Дипломатичний корпус утворюється всіма дипломатичними представниками, що перебувають у даній країні. У вузькому розумінні дипломатичний корпус — це глави посольств і місій. У широкому смислі дипломатичний корпус - це всі особи, що мають дипломатичні карточки, включно з аташе, а в деяких країнах навіть домашні лікарі й особисті секретарі посла. Вони мають дипломатичний паспорт і дипломатичні карточки, що видаються державою перебування. Дипломатичний корпус, як правило, має свого старшину — дуайєна або декана -старшого за класом і першого за часом своєї служби в даній країні в цьому ранзі дипломатичного представника. Він консультує колег щодо місцевих дипломатичних звичаїв і очолює корпус на прийомах. Дипломатичний корпус не є політичним об'єднанням чи організацією, що має права юридичної особи, і відіграє в основному церемоніальні функції.
Для початку місії глави представництва важливим є отримання так званого агреману (а^геетепі), тобто згоди країни перебування на прийняття даної особи як глави дипломатичного представництва. Відповідно до ст. 4 Конвенції 1961 р. отримання агреману є обов'язковим. У разі відмови в агремані держава не зобов'язана надавати пояснення своєї відмови. Запит на агреман робиться зазвичай через попереднього дипломатичного представника, який повідомляє урядові країни перебування про те, що передбачається його заміна новою особою, і просить повідомити, чи прийнятна ця особа.
Зідно зі ст. 13 Віденської конвенції початок виконання функцій главою дипломатичного представництва визначається залежно від практики, що існує в цій державі, з моменту вручення своїх вірчих грамот або ж з моменту повідомлення про своє прибуття і представлення завірених копій вірчих грамот відомству закордонних справ або іншому міністерству щодо якого є домовленість. Вірчі грамоти, як правило, даються послу чи посланнику. Якщо ж призначається постійний повірений у справах чи інший аналогічний представник, то він повинен вручити листа міністрові закордонних справ країни перебування від міністра закордонних справ акредитуючої держави.
Вірчі грамоти підписуються главою акредитуючої держави і адресуються главі держави перебування. В тексті грамоти зазначається, що глава держави просить главу іншої держави вірити всьому тому, що цей представник буде заявляти в країні перебування. Однак вірчі грамоти не дають права дипломатичному представнику підписувати міжнародні угоди без спеціальних на те повноважень за підписом глави держави або глави уряду.
Є випадки, коли глава представництва в одній державі акредитований також як глава представництва в іншій чи в
декількох інших державах. Можливі також випадки суміщення посади дипломатичного представника, акредитованого при главі держави, і посади постійного представника при міжнародній організації.
Серед головних функцій дипломатичного представництва в ст. З Віденської конвенції про дипломатичні зносини зазначаються:
-
представництво акредитуючої держави в державі пере бування;
-
захист інтересів акредитуючої держави та її громадян в державі перебування;
-
ведення переговорів з урядом держави перебування;
-
з'ясування усіма законними засобами становища та по дій в державі перебування і повідомлення про них урядові акредитуючої держави;
-
сприяння дружнім відносинам між акредитуючою дер жавою та державою перебування та розвиток їх економічних, культурних та наукових взаємин.
Дипломатичне представництво може також здійснювати консульські функції, для чого у складі представництва створюється консульський відділ чи виділяється спеціальний співробітник (ст. З Віденської конвенції про консульські зносини).
Хоч структура дипломатичних представництв різних країн неоднакова, в них, як правило, є політичний, консульський, економічний відділи, канцелярія, а також відділи друку, з питань культури, адміністративно-господарський та військовий аташат. Аташе (що буквально означає «прикріплений») бувають цивільні та військові. Цивільні аташе є дипломатичними працівниками, які можуть відповідати за різні ділянки, наприклад, аташе з питань преси, фінансів, культури, торговий аташе тощо. Військові аташе є генералами, адміралами і офіцерами дійсної служби. Відповідно персонал дипломатичного представництва поділяється на дипломатичний, адміністративно-технічний та обслуговуючий. Дипломатичний персонал -це співробітники дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг.
Функції дипломатичного агента припиняються:
-
після закінчення терміну, якщо такий термін існував і не був продовжений;
-
після повідомлення урядом акредитуючої держави уря дові держави перебування про те, що функції дипломатичного агента припиняються;
-
після повідомлення державою перебування, що вона від мовляється визнати дипломатичного агента співробітником представництва.
174
РОЗДІЛ 12