33.Соціальна політика єс. Соціальна Хартія Європейського Союзу (1989). Політика зайнятості в єс.

Соціальна політика Європейського Союзу має на меті сприян-ня зайнятості, поліпшення життя та праці трудівників країн-членів. Вона спрямована на забезпечення соціального захисту населення, встановлення партнерських відносин між управлінцями й працівни-ками, боротьбу з безпідставними звільненнями робітників. Серед цілей соціальної політики одне з чільних місць посідає поліпшення умов праці, захист здоров’я та безпека працівників. Ста-виться завдання забезпечити рівність чоловіків і жінок щодо можли-востей на ринку праці та ставлення до них на роботі. Передбачається захист робітників по закінченні строку дії їхнього контракту. Європейська комісія координує співпрацю держав-членів у таких напрямах: • зайнятість; • трудове законодавство та умови праці; • соціальний захист; • запобігання нещасним випадкам під час роботи та професій-ним хворобам; • гігієна праці; • права на асоціації та колективні договори між управлінцями та працівниками. • заходи щодо цих напрямків Комісія узгоджує з економічним і соціальним комітетом (ЕКОСОК).

Целью Европейской Социальной политики является обеспечение достойного уровня жизни для всех граждан в активном и здоровом обществе. Политика направлена на помощь миллионам граждан ЕС, включая безработных, престарелых, людей с ограниченными физическими возможностями, людям, страдающим от социальной и расовой дискриминации.

Основным инструментом реализации социальной политики является Европейский Социальный Фонд, который с 1957 года финансирует программы и проекты, способствующие созданию новых рабочих мест.

Экономический и социальный комитет (ЭСК) был создан по решению Договора о ЕЭС. Его цель – в своих рамках обеспечивать представительство интересов различных категорий общества, адекватное их месту в экономической и социальной жизни. Состоит из представителей предпринимателей, потребителей, малых и средних предприятий, промышленных и сельскохозяйственных рабочих, научных работников, транспортников, ассоциаций по охране окружающей среды, лиц свободных профессий/

1961, 1996, 1999 году вступила в силу Европейская социальная хартия (пересмотренная)

Вона встановила основні права працівників і закріпила 13 основоположних принципів:

• право переїжджати з метою пошуку роботи з однієї держави-члена до іншої;

• право на справедливу винагороду;

• право займатися будь-якою діяльністю на тих самих умовах, що застосовуються до працівників, які займаються такою самою діяльністю в країні перебування;

• право на поліпшення рівня життя та умов праці;

• право на соціальний захист, який надається національними системами, разом з мінімальним доходом для тих, хто не може влаштуватися на роботу, або тих, хто більше не користується правом на отримання допомоги у зв'язку з безробіттям;

• право на свободу об'єднань та на укладання коллективного трудового договору;

• право на професійну підготовку;

• право чоловіків і жінок на однакове ставлення;

• право працівників на отримання інформації і консультацій та право на участь у прийнятті рішень;

• право на захист здоров'я та безпеку на робочому місці;

• захист дітей та підлітків;

• гарантований мінімальний стандарт рівня життя для людей похилого віку;

• поліпшення соціальної та професійної інтеграції осіб, які не можуть працювати за станом здоров'я.

Важным шагом в развитии социальной политики стало принятие в 1997 году Европейской стратегии занятости. В соответствии с ней государства ЕС ежегодно принимают годовой план по улучшению ситуации на рынке труда, касающийся отдельных отраслей экономики.

Итак, теперь Европейская стратегия занятости основана на следующих четырех компонентах:

1. Объединенные рекомендации для экономического роста и занятости (одновременно с данными рекомендациями теперь представляются также указания для макроэкономической и микроэкономической стратегий ЕС на период в три года);

2. Национальные программы реформ для каждой страны;

3. Ежегодный отчет Еврокомиссии об экономическом росте и занятости, в котором анализируются 25 новых национальных программ реформ, которые были представлены государствами-членами ЕС;

4. Любые рекомендации, принятые Советом.

При этом приоритетными направлениями являются наука и исследования, образование, занятость, борьба с бедностью, а также защита окружающей среды новая стратегия приходит на смену предыдущему 10-летнему плану, многие положения которого так и не удалось реализовать. В задачах на ближайшие годы – борьба с бедностью, повышение конкурентоспособности и развитие инноваций. Однако помешать движению к цели могут внутренние разногласия.

Для реалізації європейської стратегії зайнятості Люксембурзький саміт розробив новий, так званий «відкритий метод координації», коли замість примусових постанов використовується добровільна співпраця і «м'які постанови». Комісія та Рада міністрів щороку аналізують політику зайнятості держав-членів і оприлюднюють «Спільний звіт». Далі Комісія пропонує, а Рада затверджує «Головні напрямки щодо зайнятості», на підставі яких країни ЄС розробляють національні «Плани дій щодо зайнятості». Допомагає Раді в цій роботі Комітет із зайнятості, також створений згідно з Амстердамським договором на заміну Комітету з зайнятості та ринку праці, створеного 1996року. Комітет із зайнятості моніторить політику держав членів у сфері зайнятості та ринків праці, сприяє її координації та висловлює свою думку. До нього входять по два представника від кожної держави-члена і два представника від Комісії.

2000 року відбувся Лісабонський самміт Європейської Ради, яким було ухвалено ключовий стратегічний документ ЄС – «План економічного та соціального оновлення для Європи до 2010 року», що в широкому вжитку отримав назву Лісабонської стратегії. Згідно з Лісабонською стратегією, передбачалося до 2010 року перетворити економіку Європейського Союзу на найефективнішу у світі структуру, орієнтовану на розвиток і залучення високих технологій, шляхом:

• створення консолідованої, динамічної та орієнтованої на високі технології економіки;

• забезпечення прискореного й сталого економічного зростання;

• забезпечення повної зайнятості як ключової мети економічної та соціальної політики, включаючи зниження рівня безробіття до того, якого вже досягнуто в найуспішніших країнах-членах;

• модернізацію соціальної політики.

Отже, Лісабонською стратегією забезпечення повної зайнятості визначено ключовою метою економічної та соціальної політики, а її успішну реалізацію – одним з головних пріоритетів Союзу. Відзначимо також, що після розробки Лісабонської стратегії саме на її виконання було орієнтовано інші європейські програми в галузі зайнятості. Виконання високих цілей поставлених перед об’єднанням пов’язано з проведенням структурних реформ, що є об’єктом глибоких досліджень з боку провідних наукових та аналітичних інституцій, які здійснюються на замовлення структур Євросоюзу.