3. Розгляд скарг на дії слідчого та органу дізнання.

Порядок розгляду скарг на дії слідчого й органу дізнання регламентовано Кримінально-процесуальним кодексом України та наказами Генерального прокурора України. Так, ст. ПО КПК України передбачає порядок оскарження дій і постанов органів дізнання, а ст.ст. 215, 234, 235 КПК – оскарження дій слідчого. Крім норм Кримінально-процесуального кодексу України, питання розгляду скарг на дії слідчого й органів дізнання регламентуються Наказом Генерального прокурора України № 4/ Ігн від 20 квітня 2004 р. "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство та Інструкцією про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому громадян в органах прокуратури України, затвердженою наказом Генерального прокурора № 5 гн від 9 квітня 2004 р.

Скарги на дії слідчого можуть бути подані як через слідчого, так і безпосередньо прокурору. Прокурор протягом трьох днів після одержання скарги зобов’язаний вирішити ії та про результати повідомити скаржника.

Скаргу та копію повідомлення про результати її розв’язання долучають до справи. Відмова в задоволенні скарги повинна бути мотивована (ст. 235 КПК.). Усі заяви щодо фальсифікації матеріалів дослідчої перевірки або кримінальної справи, застосування погроз, фізичного насильства, інших незаконних методів дізнання та досудового слідства необхідно перевіряти з прийняттям рішення в порядку ст. 97 КПК. Матеріали про відмову в порушенні справи з відповідною постановою долучати до кримінальних справ (п. 13.1 наказу № 4/1).

Рішення прокурора за скаргою може бути оскаржене вищому прокуророві, а у випадках, передбачених законом, – в суд. Перевіряючи скаргу, прокурор ознайомлюється з матеріалами кримінальної справи, опитує скаржника й інших осіб, вимагає пояснення у працівників органів дізнання і слідчих, а за необхідності проводить окремі слідчі дії. Під час перевірки скарги прокурор може виявити порушення закону, які допустили органи дізнання або слідчі. При цьому прокурор зобов’язаний ужити заходів щодо усунення порушень закону і повідомити заявника.

4. Доручення керівникам органів досудового слідства, дізнання щодо проведення перевірок у підвідомчих їм підрозділах. Відповідно до вимог ст. 30 Закону України "Про прокуратуру" прокурор має право в необхідних випадках доручити керівникам органів досудового слідства, дізнання проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою виявлення й усунення порушень закону. Такі вимоги прокурора є обов’язковими для виконання керівниками цих органів (ст. 8 Закону "Про прокуратуру").

За виявленими порушеннями керівники органів досудового слідства і дізнання повинні вжити заходів реагування, про що повідомляється прокурор. У разі необхідності він може витребувати матеріали перевірки для ознайомлення й оцінки вжитих заходів реагування. Проте необхідно мати на увазі, що вимоги прокурора про проведення перевірок не повинні перетворюватися на систему, він не повинен перекладати свої функції на керівників піднаглядних органів. Прокурор зобов’язаний сам систематично перевіряти додержання законів органами, які проводять дізнання і досудове слідство. Доручати проведення перевірок керівникам піднаглядних органів доцільно в тих випадках, коли прокурор має дані про поширеність порушень у цих органах.

Таким чином, використовуючи своє право, прокурор за допомогою керівників піднаглядних органів уживає заходів до виявлення та усунення порушень закону.

5. Участь прокурора в розгляді кримінальних справ у суді. Вимоги закону зобов’язують прокурора брати участь у судовому засіданні при розгляді всіх кримінальних справ, крім справ приватного обвинувачення (ст. 264 КПК). Така участь дає можливість прокурору виявити порушення законів під час проведення досудового слідства. Незважаючи на те, що кримінальна справа перебуває за межами прокурорського нагляду, факти порушень закону під час досудового слідства повинні виявлятися, і за ними вживатися заходи реагування.

Судовий розгляд кримінальної справи найбільш чітко виявляє якість досудового слідства і прокурорського нагляду за його законністю, його помилки, недоліки та порушення в роботі органів дізнання, слідчого, прокурора. Прокурор, державний обвинувач повинен уміло використовувати такі дані, щоб уникнути їх повторення в подальшій роботі при розслідуванні злочинів. Державний обвинувач фіксує виявлені недоліки та порушення в довідці про результати розгляду кримінальної справи судом і доповідає прокурору.

Прокурор, залежно від характеру недоліків і порушень, приймає рішення про акти реагування та відповідальність посадових осіб. Незважаючи на те, що недоліки та порушення виявляються після закінчення досудового слідства, а також судового розгляду кримінальної справи, прокурор зобов’язаний реагувати на них.

6. Узагальнення даних нагляду за розслідуванням кримінальних справ. Узагальнювати й аналізувати стан прокурорського нагляду за законністю розслідування кримінальних справ прокурор повинен за звітні періоди. Доцільно при цьому проводити узагальнення за окремими категоріями розслідуваних справ. При цьому можуть виявлятися типові помилки та порушення законів, що допускаються при розслідуванні, а також недоліки прокурорського нагляду. Виявлені порушення та помилки прокурор може відобразити в актах реагування: підготувати подання, обговорити на оперативних і координаційних нарадах, на семінарських заняттях. Необхідно систематично узагальнювати найбільш актуальні питання стану прокурорського нагляду за додержанням законності органів дізнання і досудового слідства, уживати заходів щодо підвищення ефективності наглядової діяльності (п. 20.7 наказу № 4/1).

Таким чином, прокурор використовує дані узагальнення для попередження подібних порушень у діяльності органів досудового слідства і дізнання.

-50-

Визначаючи характер повноважень прокурорів із нагляду за додержанням законів в оперативно-розшуковій діяльності, необхідно враховувати сутність цієї діяльності. У статті 30 Закону України «Про прокуратуру», яка регламентує нагляд прокуратури за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, передбачено тільки заходи, яких уживає прокурор при здійсненні нагляду за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, і підкреслено, що повноваження прокурора при цьому визначаються кримінально-процесуальним законодавством. Повноваження ж прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, ні цією, ні іншими статтями Закону України "Про прокуратуру" не регламентовано. Ці права прокуратури при здійсненні нагляду закріплено в Законі України "Про оперативно-розшукову діяльність". Згідно зі ст. 14 Закону прокурор у межах своєї компетенції має право:

1. безперешкодно входити в усі приміщення органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність;

2. вимагати для перевірки розпорядження, інструкції, накази й інші акти щодо оперативно-розшукової діяльності, оперативно-розшукові справи, реєстраційні, облікові, звітні, статистичні, аналітичні документи та інші відомості щодо здійснення оперативно-розшукових заходів;

3. доручати керівникам відповідних органів проведення в підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень закону;

4. давати письмові вказівки про проведення оперативно-розшукових заходів в інтересах кримінального судочинства, про розшук осіб, які безвісно відсутні;

5. давати згоду на продовження строку проведення оперативно-розшукової діяльності;

6. отримувати пояснення щодо порушень вимог закону від посадових осіб органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність;

7. перевіряти скарги на порушення законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, з ознайомленням у необхідних випадках з оперативно-розшуковими матеріалами;

8. скасовувати незаконні постанови про заведення або закриття оперативно-розшукової справи, зупинення або поновлення оперативно-розшукової діяльності чи про інші рішення, що суперечать закону;

9. вживати заходів щодо усунення порушень законності під час проведення оперативно-розшукової діяльності та щодо притягнення винних до встановленої законом відповідальності;

10. опротестовувати незаконну постанову суду про дозвіл або відмову на проведення оперативно-розшукових заходів. Принесення подання зупиняє проведення оперативно-розшукових заходів, дозвіл на які дано судом.

Незважаючи на такий широкий перелік прав прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів в оперативно-розшуковій діяльності, вони мають деякі обмеження, пов’язані з особливістю цієї діяльності. Наприклад, право на безперешкодний вхід в усі приміщення органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність (п. 1 ст. 14 Закону), прокурор у ряді випадків не може реалізувати через те, що в цьому приміщенні може знаходитися спеціальна техніка, з якою працюють штатні негласні працівники органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, або особи, які допомагають цим органам на конфіденційній основі. Тому це право може бути реалізоване з урахуванням предмета і меж нагляду у визначеній сфері. Перевірка виконання законів в оперативно-розшуковій діяльності може проводитися з урахуванням цих обмежень. Підставами для перевірки можуть бути обставини, які виникли не лише з одержаної інформації про факти порушення закону, що надійшли до прокуратури, але й з інших підстав, які виникли внаслідок неналежного виконання вимог законів в оперативно-розшуковій діяльності.

Прокурор має деякі обмеження прав при витребуванні для перевірки документів та інших відомостей щодо здійснення оперативно-розшукових заходів (п. 2 ст. 14 Закону). Це стосується перш за все осіб, які є гласними та негласними працівниками, документації, яка зашифровує особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів оперативних підрозділів, тощо.

Відомості про осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальним органом України, належність конкретних осіб до кадрового складу розвідувальних органів, а також форми, методи й засоби розвідувальної діяльності й Інформаційно-штатна структура розвідувальних органів до предмета прокурорського нагляду не відносяться (ч. З ст. 14 Закону).

Прокурор у кожному конкретному випадку повинен ураховувати межі нагляду.

У ст. 14 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність" не передбачено права прокурора вимагати від керівників органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, виділення спеціалістів для проведення перевірок. Уважаємо, що таке право за прокурором залишається з огляду на його повноваження, передбачені п. З ст. 20 Закону "Про прокуратуру". Необхідність участі спеціаліста в перевірці може виникнути за певних обставин. Наприклад, коли проводиться перевірка правомірності використання спеціальних засобів, які завдали шкоди здоровю людей або майну. У даному випадку прокурору проводити перевірку доцільно за участі спеціаліста.

Прокурор має право розглядати й перевіряти скарги на порушення законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність. Такі повноваження передбачені не лише Законом України "Про прокуратуру" (ст. 12), але й Законом "Про оперативно-розшукову діяльність" (п. 7 ст. 14 Закону), які зобов’язують прокурора при порушенні органом (посадовою особою), який здійснює оперативно-розшукову діяльність, прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб уживати заходів до поновлення порушених прав і законних інтересів, притягнення винних до встановленої законом відповідальності: дисциплінарної, матеріальної (п. 9 ст. 14 Закону).

-51-

Стаття 227. Повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства

Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор у межах своєї компетенції:

1) вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини; перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини;

2) скасовує незаконні і необгрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання;

3) дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини, у тому числі щодо видачі особи (екстрадиції);

3-1) перевіряє перед направленням вищому прокуророві документи органу досудового слідства про видачу особи (екстрадицію), повертає їх відповідному органу з письмовими вказівками, якщо вважає їх необґрунтованими або такими, що не відповідають вимогам міжнародного договору України чи іншого акта законодавства України;

3-2) погоджує доручення органів дізнання та досудового слідства про міжнародну правову допомогу і перейняття кримінального переслідування або з власної ініціативи звертається з такими дорученнями в порядку, встановленому цим Кодексом;

3-3) доручає органам дізнання та досудового слідства виконання запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу, перевіряє повноту і законність проведених слідчих та інших процесуальних дій;

4) доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури;

4-1) доручає органам дізнання проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили злочини за межами України, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави;

5) бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі;

6) санкціонує проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених цим Кодексом;

7) продовжує строк розслідування у випадках і порядку, встановлених цим Кодексом;

7-1) дає згоду або подає до суду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про продовження строку тримання під вартою в порядку, встановленому цим Кодексом;

8) повертає кримінальні справи органам досудового слідства з своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування;

9) вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного розслідування;

10) усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від дальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи;

11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні; закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим в тих випадках, коли це передбачено цим Кодексом; затверджує обвинувальні висновки (постанови); направляє кримінальні справи до суду;

12) вирішує питання про допущення захисника до участі в справі.

Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому цим Кодексом.

Вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, дані в порядку, передбаченому цим Кодексом, є для цих органів обов'язковими. Оскарження одержаних вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 114 цього Кодексу.

{ Стаття 227 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 986-VIII ( 986-08 ) від 30.08.72, N 6834-X ( 6834-10 ) від 16.04.84, Законами N 3351-XII ( 3351-12 ) від 30.06.93, N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001, N 2286-VI ( 2286-17 ) від 21.05.2010, N 3529-VI ( 3529-17 ) від 16.06.2011 }

-53-

Здійснюючи нагляд за законністю діяльності органів дізнання і досудового слідства, прокурор перш за все приділяє увагу нагляду за законністю та обґрунтованістю порушення й відмови в порушенні кримінальної справи. Виконуючи цю функцію, він керується вимогами Кримінально-процесуального кодексу, Закону України «Про прокуратуру» і Наказу Генерального прокурора України № 4/1гн від 20 квітня 2004 р. «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство». При цьому наглядова діяльність прокурора починається з нагляду за виконанням вимог закону щодо прийняття заяв і повідомлень про злочини та порядку їх розгляду.

Закон зобов’язує всі органи, які мають право порушувати кримінальні справи, приймати заяви та повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, у тому числі й у справах, які не підлягають їх віданню (ст. 97 КК). Такі вимоги закону виключають можливість повернення заявнику заяви з пропозицією звернутися до іншого органу, що забезпечує оперативність реагування на повідомлення про злочин.

За заявою або повідомленням про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити в порушенні кримінальної справи, направити заяву або повідомлення за належністю (п. 2 ст. 97 КПК). Коли виникає необхідність перевіряти заяву або повідомлення про злочин до порушення кримінальної справи, така перевірка здійснюється в строк не більше десяти днів.

Відповідно до п. 1 ст. 227 КПК прокурор, здійснюючи нагляд, зобов’язаний не менше ніж один раз на місяць перевіряти виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв і повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини.

Таким чином, прокурорський нагляд за законністю діяльності органів дізнання і досудового слідства починається з моменту, коли посадовим особам стає відомо про вчинений злочин. Відтоді прокурор здійснює нагляд за законністю додержання строків, визначених для перевірки повідомлень про злочини, а також за законністю та обґрунтованістю порушення або відмови в порушенні кримінальної справи.

Генеральний прокурор вимагає від прокурорів своєчасно виявляти приховування злочинів від обліку, у кожному правоохоронному органі перевіряти виконання вимог закону з зазначених питань. При цьому забезпечувати комплексний підхід, використовуючи дані органів державного нагляду та контролю, лікувальних закладів, звернення громадян, установ, організацій та інші (п. 3.1 наказу № 4/Ігн). У практичній діяльності органів прокуратури позитивно зарекомендувала себе практика витребування з метою перевірки об’єктивності обліку та реєстрації заяв і повідомлень про злочини відомостей з медичних установ про надання допомоги громадянам у зв’язку з кримінальними травмами; відомостей зі страхових установ про виплати страхових сум у зв’язку з фактами правопорушень; з підрозділів охорони об’єктів про злочини на об’єктах; використання матеріалів засобів масової інформації та інших відомостей. Одержавши відомості від перелічених установ і організацій, прокурор перевіряє повноту обліку інформації про злочини, які зафіксовано в журналі реєстрації про злочини й інші події, що знаходиться в черговій частині, порівнюючи з відомостями про злочинні прояви, що містяться в одержаній інформації. При цьому необхідно, якщо прокуратура проводить перевірку в районному відділі внутрішніх справ, звернути увагу на стан внутрішньовідомчого контролю.

В Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, яка затверджена наказом міністра внутрішніх справ України № 400 від 14 квітня 2004 р., визначено порядок реєстрації, обліку інформації про злочини та інші події, що надійшли до органів. Крім цього, інструкцією передбачено журнали обліку Інформації, що не містить явних ознак злочину; журнали реєстрації заяв, повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, а також журнали реєстрації інформації про злочини та події, що надійшли телефонною лінією та іншими засобами зв’язку.

Порівняння даних, що виявляються прокуратурою, з Даними державного нагляду та контролю, а також лікувальних закладів та інших органів і установ дозволяє прокурору робити висновки про організацію роботи з додержання встановленого порядку приймання, реєстрації та розгляду заяв і повідомлень про злочини. Практика свідчить, що найбільш поширеними недоліками при перевірці заяв і повідомлень про злочини є невиконання або неповне проведення перевірних дій, які дають підстави для порушення або відмови в порушенні кримінальної справи.

У зв’язку з цим прокурору необхідно перевіряти своєчасність, обґрунтованість та повноту перевірки заяв і повідомлень про злочини й робити висновки про законність порушення або відмови в порушенні кримінальної справи. Перевіряючи матеріали, за якими прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, прокурор повинен контролювати не тільки законність і обґрунтованість прийнятого рішення, але й з’ясовувати, чи своєчасно прийнято, зареєстровано та взято на облік заяви й повідомлення, чи додержано процесуального порядку перевірки інформації, чи не порушено прав заінтересованих осіб. Вивчаючи матеріали, за якими порушено кримінальну справу, прокурор з’ясовує, коли було подано і зареєстровано заяву, у який термін і які перевірні дії проводилися, через який. проміжок часу після надходження заяви або повідомлення було порушено кримінальну справу.

Виявити порушення закону прокурор може і порівнюючи одержану інформацію про вчинені злочини а записом у різних документах органів дізнання, у тому числі в журналі обліку матеріалів, за якими прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, а також у журналі обліку злочинів і осіб, що їх вчинили, та ін.

Організація прокурорського нагляду за законністю порушення і відмови в порушенні кримінальних справ значною мірою залежить від обсягу роботи, кількості працівників, яких наказом прокурора району, міста закріплено за цим напрямком наглядової діяльності, та інших обставин. Деякі прокурори районів, міст перевіряють матеріали, за якими відмовлено в порушенні кримінальних справ, один раз на місяць, під час перевірки в черговій частині додержання законності при прийманні, реєстрації, обліку та розгляді заяв, повідомлень про злочини. Уважаємо, що така прокурорська діяльність не відповідає завданням нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство. На практиці незаконне рішення про відмову в порушенні кримінальної справи скасовується через 15-20 днів після його прийняття, що може неґативно вплинути на розкриття злочину, на захист особи, її прав, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань. Ефективнішою була б практика наглядової діяльності, коли прокурор установлює порядок перевірки кожного матеріалу відразу після прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. Такий порядок прокурор може встановити, домовившись з керівництвом міськрайоргану про те, щоб матеріали, за якими відмовлено в порушенні кримінальної справи, не приймали до обліку без відповідної відмітки прокурора про згоду з таким рішенням. Це дозволить прокуророві робити за ними висновки відразу після прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. У випадках прийняття незаконного та необґрунтованого рішення прокурор скасовує його і порушує кримінальну справу, а якщо перевірку проведено неповно, поверхово, скасовує і направляє його для додаткової перевірки.

Така організація нагляду за додержанням законності при порушенні та відмові в порушенні кримінальних має свої значні переваги: забезпечує своєчасний і ефективний нагляд, скорочує строки й оперативно вирішує питання про порушення кримінальної справи, що збільшує можливості успішного розслідування, з’являється можливість своєчасно передати кримінальну справу до суду. Перевіряючи матеріали, за якими порушено кримінальні справи або відмовлено в їх порушенні, прокурор повинен звертати увагу на факти, коли під час перевірки заяви чи повідомлення про злочин органи дізнання проводять слідчі дії. У деяких випадках ще до порушення кримінальної справи вони проводять допити, затримують громадян, проводять інші слідчі дії, що є грубим порушенням норм КПК. Виявивши подібні факти, прокурор негайно вживає заходів щодо усунення порушень закону і притягнення винних осіб до відповідальності.

При здійсненні нагляду прокурор особливу увагу також приділяє законності порушення кримінальних справ. Виявивши факти порушення справ без законних підстав, тобто з порушенням вимог ст. 94 КПК, прокурор своєю постановою повинен скасувати незаконну постанову слідчого чи органу дізнання або закрити справу. Якщо при перевірці прокурор установлює, що справу порушено без законних підстав і в справі ще не проводилися слідчі дії, він скасовує постанову про порушення справи, якщо такі дії проводилися, він її закриває (ст. 100 КПК). Для ефективного нагляду за законністю порушення кримінальних справ важливо, щоб прокурору своєчасно надходили повідомлення про порушення кримінальних справ. Згідно зі ст. 100 КПК слідчий та орган дізнання зобов’язані не пізніше доби направити прокуророві копію постанови про порушення кримінальної справи. Додержання цих вимог дозволяє прокурору своєчасно виконувати свої повноваження з нагляду за законністю при порушенні кримінальної справи.

-54-

Удосконалення діяльності слідчого має важливе значення для вирішення проблеми встановлення істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі.

Проблемам діяльності слідчого приділяють увагу науковці як Росії [1], так і України [2]. Вченими-юристами висловлені пропозиції та сформульовані проекти щодо реформування слідчих підрозділів.

Разом із тим, як зауважують деякі дослідники, наявність розгалуженої системи слідчих підрозділів у різних відомствах теж має свої переваги – між ними виникає конкуренція, яка може бути використана на користь справі. При цьому важливо забезпечити гарантії процесуальної самостійності й незалежності слідчого.

Але як слідчий може забезпечувати швидке й об’єктивне розслідування, коли чинний закон надає право підслідній особі оскаржити постанову про порушення справи до суду? Що робити слідчому, доки розглядається скарга? Як йому забезпечувати захист прав інших учасників процесу – наприклад, потерпілого? Розслідування за таких обставин (враховуючи ще й апеляційне оскарження) може взагалі блокуватись. І для чого така норма, коли існує інститут прокурорського нагляду (з тими самими повноваженнями)? Зазначимо, що Конституція України орієнтує суд лише на здійснення контролю за захистом прав і свобод людини, а не уповноважує його на тотальне втручання у слідство.

Проблема недосконалості статусу слідчого особливо гостро проявляється у правовідносинах учасників процесу при затриманні підозрюваного. Цьому питанню хоч і приділялась увага в літературі [3], але вона ще не була проаналізована з урахуванням чинного законодавства.

Згідно зі ст. 114 чинного КПК України, слідчий усі рішення про спрямування слідства та про провадження слідчих дій приймає самостійно, за винятком випадків, коли закон передбачає одержання санкції суду або згоди прокурора.

До таких винятків належить і прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст. 165-2 КПК).

Виходячи з норм КПК, рішення про затримання особи слідчий або орган дізнання приймає самостійно і несе повну відповідальність за законність та своєчасність проведення цієї слідчої дії (ч. 1 ст. 114 КПК). У ст. 106 КПК України міститься перелік підстав для затримання підозрюваного в скоєнні злочину.

Протягом сімдесяти двох годин після затримання слідчий доставляє затриманого до судді з поданням, складеним згідно зі ст. 165-2 КПК України, про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Нібито все зрозуміло: рішення про затримання приймає слідчий, рішення про взяття підозрюваного під варту приймає суддя шляхом винесення відповідної постанови.

Тоді незрозумілою є позиція прокурора як проміжної ланки між перетворенням рішення та переконання слідчого в рішення та переконання судді.

Згідно зі ст. 14 КПК, прокурор має негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі. Згідно з вимогами цієї статті, негайно після затримання підозрюваного копія протоколу надсилається прокурору, і на його вимогу направляються матеріали, які стали підставою для затримання.

Подання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту має бути узгоджене з прокурором (на практиці – до доставлення затриманого до суду для вирішення питання про його арешт), матеріали кримінальної справи надають прокурору для отримання його згоди.

Проблема в тому, як діяти слідчому в ситуації, коли прокурор не згоден підписати подання до суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Закон не містить пояснень щодо цього, мабуть, законодавець вважав, що думка прокурора співпадатиме з думкою слідчого чи навпаки. Є ситуації (і їх дуже багато), коли слідчий переконаний у тому, що для особи після її затримання в порядку ст. 115 КПК України слід обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Він готує матеріали до суду і їде з ними до прокурора міста або району, щоб отримати згоду останнього, завізувати його підписом подання згідно зі ст. 165-2 КПК України. Прокурор має особливі повноваження у кримінальному процесі, і часто він не дає згоди на обрання такого виду запобіжного заходу, а ставить на поданні візу, де пише, що, на його думку, підстав для обрання запобіжного заходу немає. Як далі діяти слідчому, якщо його думка не співпадає з думкою прокурора?

Якщо ми звернемось до ст. 165-2 КПК України, то встановимо, що прокурор при дачі згоди має ознайомитись з усіма матеріалами, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення. Тобто прокурор має виходити з того, чи достатньо доказів для обвинувачення і чи належать вони до справи, чи є законними й допустимими. Метою ж обрання запобіжного заходу взагалі є перешкоджання обвинуваченому ухилитись від слідства та суду, встановленню істини у справі, займатися злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку. Тобто у ст. 148 КПК не вказано, що запобіжний захід може бути обраний тільки за наявності достатніх доказів для пред’явлення обвинувачення. Функції прокурора, вказані у ст. 165-2 КПК, співпадають з основними функціям прокурора в кримінальному процесі – функцією нагляду за законністю дій слідчого, до яких належить і перевірка законності отримання доказів.

Пленум Верховного Суду у своїй постанові ”Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства” від 25 квітня 2004 р. № 4 на це питання відповідає однозначно: суди не повинні брати до провадження подання, винесені відповідно до ст. 165-2 КПК, якщо на порушення ч. 2 цієї статті вони не були погоджені з прокурором, або той з ним не погодився, або з подання незрозуміло, який саме прокурор дав згоду [4].

Верховний Суд вказав, що суддя не повинен приймати такі подання, але не вказав, яке рішення в даному випадку має винести суд, якщо подання подано слідчим – усно відмовити, чи винести якусь постанову.

На думку автора, в цьому випадку норми ст. 114 КПК про процесуальну самостійність слідчого взагалі не враховані, навіть порушені.

Як же слідчому відстояти свою позицію? Згідно зі ст. 114 КПК, слідчий не може навіть оскаржити відмову прокурора вищому за підлеглістю прокурору, він може оскаржити тільки вказівки прокурора щодо притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину, про направлення справ до суду і т. ін.

Вважається, що ст. 114 потрібно доповнити положенням, що в разі незгоди з рішенням прокурора не підтримати подання про обрання запобіжного заходу, слідчий має право оскаржити ці дії вищому за підлеглістю прокурору. Однак це не зупиняє виконання вимог прокурора згідно зі ст. 227 КПК.

Згідно зі ст. 30 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор вживає заходів для того, щоб органи дізнання і попереднього слідства:

1. додержувалися передбаченого законом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що містять ознаки злочину, проведення оперативно-розшукових заходів, застосування технічних засобів, припинення та закриття справ, а також додержувалися строків провадження слідства і тримання під вартою;

2. при розслідуванні злочинів неухильно виконували вимоги закону про всебічне, повне та об'єктивне дослідження всіх обставин справи, з'ясовували обставини, що викривають чи виправдовують обвинуваченого, а також пом'якшують чи обтяжують його відповідальність;

3. виявляли причини вчинення злочинів та умов, що сприяють цьому, вживали заходів до їх усунення.

Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами досудового слідства й дізнання визначаються кримінально-процесуальним законодавством.

Чому згаданий Закон не містить жодного слова про те, що прокурор вживає заходів для того, щоб органи слідства виконували вимоги КПК про затримання особи, або про участь прокурора у прийняті рішення про обрання запобіжних заходів?

Чому в КПК права та свободи підозрюваного, затриманого безпідставно розширені? [5] Адже прав у затриманого, підозрюваного та обвинуваченого набагато більше, ніж у потерпілого чи будь-якого законослухняного громадянина України. Чому слідчий у межах наданих йому повноважень не може реалізувати своє право на самостійне прийняття рішення, на відстоювання своєї думки?

У п. 13 згаданої вище постанови Пленуму ВСУ вказано, що відмова суду у взятті під варту не перешкоджає (за погодженням із прокурором) повторно звернутися до суду з відповідним поданням у тій самій кримінальній справі за умови одержання нових даних, що свідчать на користь застосування саме цього запобіжного заходу. Але ж знову таки, вказано, що це можливо за погодженням із прокурором.

Згідно зі ст. 206 КПК, затриманий може оскаржити дії слідчого до суду. У випадку оскарження рішення про затримання до суду скарга затриманого негайно надсилається начальником місця попереднього ув'язнення до суду. Скарга розглядається суддею одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, суддя розглядає її протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або скарга надійшла після закінчення сімдесятидвогодинного строку після затримання, суддя розглядає скаргу на затримання протягом п'яти діб з часу надходження.

Скарга розглядається з додержанням вимог, передбачених ст. 165-2 КПК. За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги й визнання затримання незаконним. Копія постанови направляється прокурору, органу дізнання, затриманому, а також начальнику місця попереднього ув'язнення.

На постанову судді протягом семи діб з дня винесення постанови може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду.

Затриманий може також оскаржити дії слідчого на підставі ст. 234 КПК прокурору.

Особа, для якої суддя обрав запобіжний захід у вигляді взяття під варту, може оскаржити рішення судді згідно з ч. 8 ст. 165-2 КПУ протягом трьох діб до апеляційного суду.

Отже, є декілька рівнів оскарження дій слідчого та судді з боку затриманого (арештованого): відразу після затримання – прокурору, протягом 72 годин – до суду, протягом трьох діб – до апеляційного суду на рішення судді. Слідчий обмежений у можливостях відстоювати свої права, адже вони фактично належним чином не захищені законом. Він може тільки “накопати” новий епізод злочинної діяльності і знову отримати незгоду прокурора. Річ у тім, що на практиці якщо судді відмовили один раз у санкції на арешт, потім не змінюють свою думку, оскільки подання знову ж таки подається до того самого суду або навіть до того самого судді – закон цього не забороняє. А який суддя може сказати, що він змінив свою думку, оскільки раніше помилився? Який прокурор визнає, що він також раніше помилявся і теж змінив думку?

Автор вважає, що в КПК необхідно передбачити норму, яка б забороняла потворно розглядати подання про обрання запобіжного заходу щодо затриманого тому самому судді, який вперше відмовив в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Необхідно доповнити ст. 165-2 КПК нормою про те, що у випадку неотримання згоди прокурора щодо подання про арешт слідчий має право звернутися до суду в передбаченому цією статтею порядку, а суддя має оцінювати незгоду прокурора як обставину, яку можна врахувати, а можна й не враховувати при прийнятті рішення про арешт особи.

Вказівки прокурора, його заступника органам, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство щодо порушення кримінальних справ і провадження розслідування, які даються відповідно до кримінально-процесуального законодавства, є обов'язковими для цих органів. { Стаття 32 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2663-III від 12.07.2001 }

-58-

Правову основу досудового розслідування складають Конституція України, Кримінальний, Кримінально-процесуальний кодекси України й інші законодавчі акти, у яких закріплено правомочність учасників організації цієї діяльності. Детальний порядок вирішення деяких питань, що стосуються організаційного забезпечення виконання приписів законів, регламентується наказами й інструкціями Генерального прокурора України, керівників МВС, СБУ і податкової міліції.

Розслідування злочинів провадиться у двох формах: слідства та дізнання. Досудове слідство здійснюється, відповідно до ст. 102 КПК, слідчими чотирьох відомств: прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції та Служби безпеки України. Організаційний розподіл слідчих і розмежування їх компетенцій пояснюється історичними умовами формування слідчого апарату в державі.

До 1860 року досудове слідство відносилося до компетенції поліції, а потім його було передано органам юстиції та запроваджено посади судових слідчих, які здійснювали попереднє слідство. Після 1917 року попереднім розслідуванням займалися слідчі комісії Військово-революційних комітетів. У 1920 році було засновано інститут слідчих: при раді народних суддів міст, повітів – народні слідчі; при відділах юстиції губернських виконкомів – особливі слідчі у важливих справах; при народному комісаріаті юстиції – слідчі у важливих справах. З жовтня 1928 року органи слідства – народних слідчих, старших слідчих окружних судів і слідчих у найважливіших справах Верховного Суду УСРР – передано до структури органів прокуратури, які перебували в штаті народного комісаріату юстиції УСРР. З грудня 1929 року набрало чинності нове Положення про судоустрій, на підставі якого слідчий апарат підпорядковувався прокуратурі. При окружних прокуратурах працювали старші слідчі, а на слідчих дільницях – народні слідчі.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 липня 1961 р. право провадити попереднє слідство надано слідчим органів державної безпеки (зараз органи Служби безпеки України), а указом від 6 квітня 1963 р. і слідчим органів охорони громадського порядку (зараз органи внутрішніх справ України). Відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 р. у податковій службі створено підрозділи податкової міліції, у структурі якої діють слідчі підрозділи. Незважаючи на такий організаційний поділ слідчих органів, їх діяльність однакова і специфічна за своєю юридичною природою, завданнями, принципами та змістом.

Кримінально-процесуальним кодексом України (ст. 112) чітко визначено підслідність кримінальних справ за предметною ознакою через перелік складу злочинів, розслідування яких віднесено до компетенції слідчих прокуратури й інших слідчих органів, що створені в державі.

Досудове слідство здійснюється органами прокуратури під керівництвом прокурорів. Правовий статус прокурора в досудових стадіях кримінального судочинства, предмет його наглядової діяльності та коло наданих йому повноважень однакові й не залежать від відомчої належності слідчих і підслідності розслідуваних кримінальних справ. Організація прокурорського нагляду за додержанням законів під час досудового слідства в повному обсязі застосовується і до діяльності слідчих прокуратури. Водночас слід відмітити, що деяка специфіка в організації роботи визначається тими обставинами, що слідчі прокуратур перебувають у службовому підпорядкуванні прокурора. У зв’язку з цим у справах, розслідуваних підлеглими прокурору слідчими, він здійснює не тільки нагляд, але й організаційне та процесуальне керівництво їх роботою: організацію виїздів слідчих на місце подій, складання планів розслідування та ін.

Характерно, що в справах, підслідних слідчим інших відомств, прокурор, як правило, здійснює тільки нагляд, питання організації їх роботи його майже не цікавлять. Можна зробити висновок, що відмінність діяльності прокурора при здійсненні нагляду за законністю полягає в характері й обсязі цієї діяльності. Ураховуючи, що основним змістом роботи слідчих є процесуальна діяльність, прокурор здійснює процесуальне керівництво, спрямовує розслідування на досягнення завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК), на всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин кримінальної справи (ст. 22 КПК).

Процесуальне керівництво в справах слідчих прокуратури здійснюється самим міськрайпрокурором, інколи заступником протягом усього досудового слідства. Більше того, Наказом Генерального прокурора України № 4 гн від 20 квітня 2004 р, "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство" міськрайпрокурори зобов’язані після одержання повідомлень про вбивства, терористичні акти, бандитизм, масові безпорядки та вчинення інших резонанських злочинів особисто виїжджати на місце подій для вжиття заходів до якісного проведення огляду місця подій, організації невідкладних, першочергових слідчих дій І оперативно-розшукових заходів, забезпечення кваліфікованого слідства та розкриття злочину (п. 3.2 наказу).

Слід підкреслити, що необхідність виїзду прокурора на місце подій у справах слідчих прокуратури виникає значно частіше. Усе залежить від тяжкості скоєного злочину, складності огляду місця події, кваліфікації слідчого й інших важливих обставин, специфічних для кожного злочину. Беручи участь в огляді місця події, прокурор, залежно від конкретних обставин, може: 1) особисто провести огляд місця події; 2) дати слідчому тактичні рекомендації про порядок його проведення, використання науково-технічних засобів; 3) організувати взаємодію та обмін інформацією з працівниками органів дізнання; 4) поставити перед ними конкретні завдання щодо встановлення свідків, потерпілого, особи злочинців та ін.

Діяльність прокурора на місці події не повинна обмежуватися організацією проведення тільки цієї слідчої дії та даванням доручень працівникам органів дізнання. У разі порушення кримінальної справи прокурору доцільно взяти участь в огляді предметів, які в подальшому можуть стати речовими доказами, у допиті свідків, очевидців. Прокурору варто на оперативній нараді зі слідчими та працівниками органів дізнання обговорити основні версії, план розслідування та ін. У деяких випадках, за складності справи, прокурору треба особисто провести невідкладні слідчі дії або взяти участь у їх проведенні.

Особливо важливою є координаційна роль прокурора в розслідуванні злочинів, вчинених в умовах неочевидності, в організації розслідування, в обміні інформацією. Тому проведення прокурором нарад слідчих прокуратури й оперативних працівників органів дізнання за нерозкритими злочинами дає позитивні результати. Це дозволяє прокурору контролювати процес розслідування, відпрацьовувати оптимальні рішення щодо розкриття злочинів.

Після встановлення особи, яка скоїла злочин, і пред’явлення обвинувачення процесуальне керівництво прокурора в справах підпорядкованих йому слідчих в основному спрямовується на забезпечення всебічного, повного й об’єктивного розслідування. Належне процесуальне керівництво діяльністю слідчих прокуратури з боку міськрайпрокурора забезпечує законність розслідування та сприяє успішному виконанню завдань кримінального судочинства в процесі розслідування злочинів, створюючи передумови для оптимального судового розгляду кримінальних справ.

Генеральний прокурор України в наказі № 4/1 від 20 квітня 2004 р. приділяє особливу увагу підвищенню рівня прокурорського нагляду за законністю порушення кримінальної справи, вимагає від прокурорів забезпечення складання в кожній кримінальній справі детального плану провадження досудового слідства, який затверджується відповідними керівниками, здійснення контролю за реалізацією передбачених заходів (п. 4 наказу).

У наказі наголошується на підвищенні якості досудового слідства, у тому числі і в органах прокуратури. У кожному випадку повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування треба проводити з цього приводу службову перевірку. Результати перевірки розглядати на оперативних нарадах. У випадках установлення фактів грубого порушення слідчим вимог матеріального чи процесуального права, відсутності належного прокурорського нагляду за розслідуванням справи вирішувати питання про відповідальність винних осіб (п. 10 наказу). Більш суворі заходи пропонується застосовувати до осіб, винних у незаконному притягненні громадян до кримінальної відповідальності.

Згідно з наказом прокурори областей і прирівняні до них прокурори мають невідкладно вживати заходів реагування щодо осіб, винних у незаконному притягненні громадян до кримінальної відповідальності. У місячний термін такі справи з висновками надсилаються до галузевих підрозділів Генеральної прокуратури України з залученням матеріалів про покарання винних службових осіб (п. 12.2 наказу). Стан додержання конституційних прав громадян при провадженні дізнання та досудового слідства повинен аналізуватися прокуратурами обласного рівня та структурними підрозділами Генеральної прокуратури за підсумками роботи за півріччя і рік (п. 12.3 наказу).

Вимоги наказу свідчать про те, що керівникам прокуратур усіх рівнів треба значно підвищити якість нагляду за додержанням законності при проведенні дізнання та досудового слідства. Це, безумовно, стосується і діяльності слідчих органів прокуратури. Один з істотних чинників, який впливає на рівень злочинності та є найкращим способом її профілактики, – це розкриття злочинів. Проте слід зазначити, що показник розкриваністі в Україні залишається надто низьким. У 2003 році із зареєстрованих понад 560 тис. злочинів, що майже на чверть більше порівняно з 2002 роком, залишилися нерозкритими більше третини. Нерозкритими залишилося 382 вбивства проти 325 у 2002 році. Як заявив Генеральний прокурор України на колегії Генпрокуратури за підсумками роботи за 2003 рік, одна з причин такого становища – це неналежна організація роботи ще на початкових етапах розслідування. Майже в усіх областях прокурори переклали свій прямий обов’язок щодо огляду місця подай тільки на слідчих і навіть на дільничних інспекторів міліції, що, безумовно, привело до порушень законності. Такі обставини знайшли відбиття Й у Наказі Генерального прокурора України № 47/12-ок від 15 квітня 2004 р. "Про вжиття додаткових заходів щодо посилення боротьби з вбивствами". У наказі підкреслюється, що ситуація в цьому році на краще не змінилася. У деяких областях відмічається зростання кількості умисних вбивств, що пояснюється послабленням організуючої ролі прокурорів усіх рівнів і керівників органів внутрішніх справ. їх вплив на діяльність постійно діючих слідчо-оперативних груп малоефективний, а в деяких районах вони фактично не працюють.

Незадовільна організація роботи з розслідування кримінальних справ визначеної категорії в ряді випадків пояснюється неналежним виконанням службових обов’язків слідчими та прокурорами, численними порушеннями при проведенні невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Прокурорами не організовано ефективну роботу постійно діючих слідчо-оперативних груп, більшість з яких несвоєчасно та неповно перевіряють усі вірогідні версії. За незадовільну організацію роботи з розслідування кримінальних справ про умисні вбивства ряд прокурорів областей попереджено, і визначено строк для поліпшення організації роботи щодо розкриття та розслідування умисних убивств.

Аналіз зауважень і вимог, викладених у наказі Генерального прокурора, свідчить, що основна вимога – значно підвищити рівень прокурорського нагляду за законністю розслідування кримінальних справ слідчими органів прокуратури.

Підвищення рівня прокурорського нагляду за законністю розслідування кримінальних справ слідчими органів прокуратури не означає обмеження їх процесуальних функцій. Слідчий прокуратури є також самостійним суб’єктом кримінально-процесуальної діяльності, який має певні обов’язки та необхідні права, що визначаються нормами КПК України. Слідчому прокуратури ніхто, крім прокурора, не може давати вказівок у кримінальній справі. Його постанови, внесені відповідно до закону в справах, що перебувають у Його провадженні, обов’язкові для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян І виконуються невідкладно або в передбачені законом чи слідчим строки.

При провадженні досудового слідства всі рішення про проведення слідчих дій слідчий прокуратури приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання від прокурора чи суду відповідних санкцій. Отже, у процесі розслідування відносини слідчого з прокурором мають не адміністративний, а процесуальний характер. Про це свідчать і повноваження слідчого, які передбачені в ст. 114 КПК, коли слідчий, у разі незгоди із вказівками прокурора про притягнення обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи, вправі подати справу вищому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень.

У цьому разі вищий прокурор або скасовує вказівки нижчого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

Прокурорський нагляд за слідством не тільки не позбавляє слідчого самостійності та не зменшує його авторитету, а й, навпаки, забезпечує всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи, тобто допомагає виконати в повному обсязі вимоги ст. 22 КПК України.

З метою усунення порушень закону прокурор, як правило, застосовує такі ж акти реагування, як І стосовно порушень, що допускають слідчі інших відомств: постанови, письмові вказівки про виконання конкретних слідчих дій. У випадках неналежного виконання слідчим прокуратури своїх професійних обов’язків або порушення законності прокурор як керівник і особа, що виконує наглядові повноваження, має право заслухати інформацію слідчого на оперативній нараді, в особистій бесіді або поставити питання про його відповідальність відповідно до Дисциплінарного статуту прокуратури України.

-59

  Про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю

( Із змінами, внесеними згідно з Наказом Генерального прокурора N 5 від 20.01.2001 )

Указом Президента України від 12 лютого 2000 року N 229 "Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю" визначено, що відповідно до частини третьої статті 29 Закону України "Про прокуратуру" діяльність по боротьбі зі злочинністю, в тому числі з її проявами в організованих формах і корупцією, координують прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст і районів, військові прокурори регіонів.

Статтю 6 Указу Президента України від 30 грудня 1994 року N 829 "Про заходи щодо вдосконалення діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю", статтю 2 Указу Президента України від 31 січня 1996 року N 102 "Про внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 30 грудня 1994 року N 829", згідно з якими були утворені координаційні комітети по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях та затверджено Тимчасове положення про ці комітети, визнано такими, що втратили чинність.

На виконання Указу Президента України від 12 лютого 2000 року N 229 "Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю" і на підставі пункту 7 статті 15 Закону України "Про прокуратуру" НАКАЗУЮ:

1. Координацію діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної податкової адміністрації, охорони державного кордону. Державної митної служби та інших правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю, в тому числі з її проявами в організованих формах і корупцією, покласти на прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, військових прокурорів регіонів, районних, міських та прирівняних до них спеціалізованих прокурорів.

Заступникам Генерального прокурора України, начальникам управлінь та відділів Генеральної прокуратури України, територіальним і спеціалізованим прокурорам при виконанні своїх повноважень виходити з того, що координація діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю є одним із важливих напрямів у роботі органів прокуратури.

2. Прокурорам усіх рівнів:

2.1. Координацію діяльності правоохоронних органів здійснювати шляхом:

- проведення координаційних нарад керівників правоохоронних органів;

- обміну інформацією з питань боротьби зі злочинністю;

- видання спільних наказів, вказівок, підготовки інформаційних листів та інших організаційно-розпорядчих документів;

- спільних виїздів до регіонів для проведення узгоджених дій, перевірок і надання допомоги місцевим правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю;

- вивчення і поширення позитивного досвіду;

- створення слідчо-оперативних груп для розслідування конкретних злочинів;

- проведення спільних цільових заходів з метою виявлення і припинення злочинів, а також усунення причин і умов, що сприяли їх вчиненню;

- взаємного використання можливостей правоохоронних органів для підвищення кваліфікації працівників, проведення спільних семінарів, конференцій;

- розроблення і затвердження узгоджених планів координаційної діяльності та інших напрацьованих практикою форм.

Вибір форм координаційної діяльності визначати в кожному конкретному випадку, виходячи з обстановки і характеру питання, що має бути вирішеним.

2.2. На координаційних нарадах, до складу яких за посадою входять прокурор (голова наради) і перші керівники відповідних правоохоронних органів або виконуючі їх обов'язки (учасники наради), розглядати найбільш важливі актуальні питання боротьби зі злочинністю. Скликати такі координаційні наради у міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал, а також за ініціативою одного з учасників координаційної наради.

Для участі в координаційних нарадах за необхідності запрошувати інших працівників правоохоронних органів, керівників місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, інших посадових осіб, з якими має бути взаємодія з питань запобігання та викорінення злочинів.

2.3. Постанову координаційної наради оформляти у письмовій формі і вважати прийнятою, якщо її схвалено керівниками правоохоронних органів, на яких покладається її виконання. При проведенні координаційної наради ведеться протокол. Копії протоколів та постанов координаційних нарад надсилати до вищестоящих прокуратур у двотижневий строк з дня проведення координаційної наради. ( Підпункт 2.3 пункту 2 в редакції Наказу Генерального прокурора N 5 від 20.01.2001 )

2.4. З метою підвищення ефективності координації діяльності правоохоронних органів здійснювати взаємодію з судами шляхом взаємного інформування про стан злочинності і судимості, використання даних судової статистики та матеріалів судової практики при розробленні заходів щодо посилення боротьби зі злочинністю, проведення спільних семінарів і конференцій з метою підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів тощо.

Практикувати запрошення голів судів, керівників органів юстиції для їх участі в координаційних нарадах правоохоронних органів.

3. Управлінню нагляду за додержанням антикорупційних законів та координації діяльності по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю Генеральної прокуратури України підготувати Положення про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю.

Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Генерального прокурора України Гарника М.В. та заступника Генерального прокурора України - начальника Головного управління нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства Винокурова С.М.

З наказом ознайомити усіх працівників органів прокуратури України.

-60-

У Конституції України самостійною функцією прокуратури виділено функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян (п. 4 ст. 121). Ця функція для органів прокуратури є традиційною, адже від самого початку свого існування в Російській імперії вони здійснювали опіку в арештантських справах, перш за все з метою попередження зловживань персоналу місць ув’язнення.

Імператорським Указом від 3 вересня 1733 р. губернським прокурорам наказувалося "дивитись" за негайним і правильним вирішенням справ про колодників, щоб під виглядом арешту за недоїмки селяни не трималися під караулом "для використання на приватних роботах" губернаторами та воєводами. Тим же Указом прокурорам ставилося в обов’язки інформувати Генерал-прокурора про стан арештантських справ і утримуваних за ними колодників.

У Положенні про прокурорський нагляд в УРСР від 1922 р. на прокуратуру покладався нагляд за правильним триманням ув’язнених під вартою та звільнення "неправильно затриманих".

За Законом "Про прокуратуру СРСР" від 1979 р. прокуратура здійснювала нагляд за додержанням законів при виконанні покарань як пов’язаних, так і не пов’язаних з позбавленням волі. Подальший розвиток даної функції прокурорського нагляду було закріплено в Законі України "Про прокуратуру" (ст. 5), де визначено об’єкти нагляду. Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" прокурорський нагляд поширюється на місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, на виправно-трудові й інші установи, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом.

Виокремлення цього нагляду в самостійну функцію зумовлено важливістю забезпечення прав і свобод громадян, які відбувають покарання, а також осіб, які підозрюються й обвинувачуються у вчиненні злочинів у випадках, коли їх затримують або беруть під варту. Для цих осіб гарантією охорони їх прав є наглядова діяльність прокуратур. Гарантією попередження і своєчасного усунення порушень прав та інтересів затриманих, узятих під варту і засуджених, осіб, які перебувають за рішенням суду в психіатричних лікарнях, є проведення прокурором перевірок в установах і органах, де вони тримаються, систематично, незалежно від наявності даних про порушення законності.

Засобами прокурорського нагляду забезпечується виконання не лише прав засуджених, затриманих осіб, узятих під варту і тих, до кого застосовано примусові заходи медичного характеру, але й вимог щодо захисту прав людини у сфері боротьби зі злочинністю.

Законом України "Про прокуратуру" (ст. 44) визначено й предмет прокурорського нагляду:

1. законність перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом;

2. додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах;

3. додержання встановлених законодавством прав осіб, які перебувають у цих установах, і виконання ними своїх обов’язків;

4. законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації виправно-трудових та інших установ, які виконують покарання або заходи примусового характеру, пов’язані з обмеженням особистої свободи громадян.

Ураховуючи, що в установах для попереднього ув’язнення тримаються в основному обвинувачені та підсудні, а в установах тримання затриманих –підозрювані, то права й обов’язки їх регламентуються кримінально-процесуальним законодавством та Законом України "Про попереднє ув’язнення".

В органах та установах, які виконують покарання або заходи примусового характеру, що призначаються судом, тримаються особи, щодо яких прийнято рішення судів. Права й обов’язки цих осіб регламентуються Кримінально-виконавчим кодексом та Законом України "Про попереднє ув’язнення".

Таким чином, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, керується Конституцією України, Законами України "Про прокуратуру", "Про попереднє ув’язнення", Кримінально-процесуальним кодексом, Кримінально-виконавчим кодексом, іншим національним законодавством, а також вимогами Загальної декларації прав людини, Європейських пенітенціарних правил (1987 р.) та інших міжнародних актів.

Виконуючи цю функцію і враховуючи предмет нагляду, прокурор вирішує головне завдання нагляду:

1. не допускати незаконних обмежень особистої свободи громадян, гарантованої Конституцією України;

2. усувати незаконні обмеження особистої свободи громадян і поновлювати їх порушені права;

3. не допускати обмежень особистої свободи громадян, а застосовувати їх тільки тоді, коли для невідкладного захисту інтересів громадян або держави інші заходи будуть визнані недостатніми чи малоефективними;

4. стежити, щоб примусові заходи медичного і виховного характеру застосовувалися лише до суспільно небезпечних осіб за наявності достатніх медичних підстав.

Таким чином, завдання прокурорського нагляду полягають у нагляді не лише за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, але й за забезпеченням виконання затриманими, взятими під варту і засудженими покладених на них обов’язків, за дотриманням їх прав, регламентованих законом.

Зважаючи на вимоги законодавчих актів, які регламентують наглядову діяльність, прокурор зобов’язаний:

1. забезпечити нагляд за своєчасним і правильним виконанням, відповідно до закону, судових рішень у кримінальних справах;

2. забезпечити нагляд за законністю перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших органах і установах, які виконують кримінальне покарання або реалізують застосування заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

3. забезпечити нагляд за додержанням установлених законом прав осіб, які перебувають під вартою, засуджених, виконанням ними обов’язків, а також додержанням порядку й умов їх тримання та відбування покарання;

4. забезпечити нагляд за додержанням вимог законодавства про звільнення засуджених від відбування покарання, виконання вироку та з інших питань, пов’язаних з виконанням вироку.

З метою виконання судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, повязаних з обмеженням особистої свободи громадян, у державі створено установи й органи, які виконують і застосовують ці заходи.

Дані статистики судимості та призначення заходів кримінального покарання свідчать про те, що в Україні за останні три роки кількість засуджених осіб має тенденцію до скорочення. Якщо у 2000 році всього засуджено 230903 особи, то у 2001 р. – 201627 осіб, а у 2002 р. – 194212 осіб, а за п’ять останніх років кількість засуджених зменшилася на 17,9 %. Водночас у структурі видів покарань значну питому вагу має такий вид покарань, як позбавлення волі на певний строк. У 2002 році засуджено до позбавлення волі 61013 осіб, або 31,4 % від загальної кількості засуджених. Широко застосовуються й такі види покарань, як штрафи, виправні роботи й інші заходи.

У Кримінальному кодексі (ст. 51) передбачено 12 різних видів покарань, які застосовують у своїй практичній діяльності суди. Крім цих видів покарань, вони щорічно беруть під варту понад 50 тис. осіб, застосовують і інші заходи примусового характеру, пов’язані з обмеженням особистої свободи. Органи прокуратури, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, проводять перевірки в державних установах й органах, які виконують судові рішення, а також застосовують заходи примусового характеру, які обмежують особисту свободу людини. Безпосередніми об’єктами нагляду є державні органи й установи, у тому числі:

1. Органи й установи Державного департаменту України з питань виконання покарань: а) кримінально-виконавчі інспекції; б) спеціально-виховні установи (виховні колонії); в) арештні доми; г) кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі – виправні центри); ґ) кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі – виправні колонії); д) слідчі ізолятори; є) державна виконавча служба.

2. Місця тримання затримання органів внутрішніх: оправ і прикордонної служби: а) ізолятори тимчасового тримання (ІТТ) і кімнати для доставлених осіб у чергових частинах райміськвідділів внутрішніх справ.

3. Органи внутрішніх справ, на яких покладається: контроль за виконанням покарань у вигляді індивідуально-профілактичної роботи за місцем перебування засудженого до громадських робіт, а також контроль за поведінкою осіб, звільнених судом від відбування покарання з іспитовим строком (ст. 75 КК), вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, звільнених від покарання з іспитовим строком, умовно-достроково звільнених осіб від покарання (ст. 81 КК).

4. Військові частини, гауптвахти виконують покарання у вигляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з триманням засуджених на гауптвахтах.

5. Дисциплінарні батальйони, де відбувають покарання засуджені військовослужбовці дострокової служби.

6. Психіатричні стаціонари Міністерства охорони здоров’я (психіатричні лікарні), де виконуються рішення судів у кримінальних справах щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

7. Спеціалізовані державні органи (спеціальні виховні або лікувально-виховні установи для неповнолітніх), які реалізують примусові заходи виховного характеру, застосовані судом до неповнолітніх, яких суд звільнив від покарання а також до неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності.

Відповідно до п. 1 Наказу Генерального прокурора України № 8 гн від 23 квітня 2004 р. "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян" визначено суб’єкти з нагляду за додержанням законів на таких об’єктах:

1. У слідчих ізоляторах управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі – ДДУПВП) в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києва та Київської області, у тому числі стосовно засуджених до арешту, які до створення арештних домів тимчасово тримаються в окремих секціях (постах) слідчих ізоляторів, а також у регіональних комісіях з питань розподілу, направлення та переведення засуджених до позбавлення волі зі слідчих ізоляторів до виправно-трудових установ управлінь (відділів ДДУПВП) – відділи прокуратур АРК та областей (старші помічники прокурорів областей і м. Києва) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, у взаємодії з іншими структурними підрозділами.

2. У міжобласних центрах і відділеннях стаціонарної судово-психіатричної експертизи для осіб, які тримаються під вартою, відділи прокуратур Автономної Республіки Крим, областей (старші помічники прокурорів областей і м. Києва) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистостої свободи громадян, за місцем розташування таких медичних закладів.

3. У Республіканській психіатричній лікарні із суворим наглядом, відділеннях психіатричних лікарень з посиленим наглядом при застосуванні примусових заходів медичного характеру стосовно осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, – відділи прокуратур АРК та областей (старші помічники прокурорів областей) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, за місцем розташування таких медичних закладів.

4. У виправних і виховних колоніях, у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах), дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, лікувально-трудових профілакторіях управлінь (відділів) ДДУПВП в АРК та областях – прокурори з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, у разі відсутності таких прокурорів – міські, районні, міжрайонні прокурори, за місцем їх розташування.

5. У дисциплінарному батальйоні Збройних сил України – військовий прокурор північного регіону України; на гауптвахтах, де відбувають арешт військовослужбовці, – відповідні військові прокурори гарнізонів. У військових частинах зі службового обмеження для військовослужбовців і засуджених до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, – військові прокурори гарнізонів за місцем дислокації військових частин.

6. У кримінально-виконавчих інспекціях управлінь (відділів) ДДУПВП в АРК, областях, м. Києві та Київській області, м. Севастополі – районні, міські, районні в містах і міжрайонні прокурори, за місцем їх розташування.

7. У районних, міських, районних у містах відділах Державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції щодо виконання кримінальних покарань у вигляді штрафу та конфіскації в кримінальних справах у частині майна – районні, міські, районні в містах і міжрайонні прокурори, за місцем їх розташування.

8. В ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ), кімнатах для доставлених у чергових частинах МРВ УМВС – міські, районні та міжрайонні прокурори.

Таким чином, згщно з вимогами Генерального прокурора міські, районні та міжрайонні прокурори здійснюють нагляд за додержанням законів у кримінально-виконавчих інспекціях управлінь (відділів) ДДУПВП, Ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ) і кімнатах для доставлених у чергових частинах райвідділів і міськвідділів управлінь внутрішніх справ, а також у райміськвідділах Державної виконавчої служби управління юстиції щодо виконання вироків, ухвал і постанов судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень і позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

З урахуванням визначених вимог наказу Генерального прокурора України міськрайпрокурорам необхідно розподіляти службові обовязки й планувати роботу в прокуратурі.

-61-

Відповідно до ст. 22 КВК України прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами згідно з Законом України "Про прокуратуру".

Для здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів адміністраціями органів і установ, які виконують покарання і застосовують призначені судом заходи примусового характеру, адміністраціями місць тримання затриманих і взятих під варту; для попередження, виявлення й усунення порушень закону прокурори наділені відповідними повноваженнями.

Згідно з ч. 2 ст. 44 Закону України "Про прокуратуру" прокурор має право:

1. у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього увязнення, установи, у яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховування;

2. безперешкодно входити до всіх приміщень, де перебувають особи, до яких застосовані заходи медичного та виховного характеру, а також тримаються адміністративно затримані, заарештовані;

3. опитувати затриманих, заарештованих і засуджених;

4. знайомитися з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;

5. перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству;

6. вимагати від посадових осіб органів, виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання, пояснень з приводу допущених порушень, а також: проведення перевірок;

7. негайно звільняти особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

Здійснюючи нагляд за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру, прокурор користується повноваженнями владно-розпорядчого характеру. Закон України "Про прокуратуру" визначає, що постанови та вказівки прокурора щодо додержання законності й умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі, інших покарань, а також осіб, до яких застосовані заходи примусового характеру, є обов’язковими та підлягають негайному виконанню (ст. 45 Закону), такі ж вимоги містяться в ст. 22 (КВК).

Указані норми Гарантують захист прав і законних Інтересів затриманих, заарештованих і позбавлених волі осіб, визначених нормами КПК, КВК, Законом України "Про попереднє ув’язнення", а також у відомчих актах Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства охорони здоров’я та інших органів, які видають накази, розпорядження та інструкції, що забезпечують виконання чинного законодавства. Незважаючи на те, що прокурор не здійснює нагляд за виконанням відомчих актів, порушення або невиконання їх означає одночасно і порушення законів, бо акти, як правило, роз’яснюють порядок застосування законів, а їх невиконання створює причини й умови порушення закону. Прокурор, реагуючи на виявлені порушення закону, указує на причини й умови цих порушень, посилаючись на відомчі акти.

Генеральний прокурор України в наказі за № 8 гн від 23 квітня 2004 р. вимагає від підлеглих прокурорів проводити комплексні перевірки додержання законів, визначаючи терміни їх проведення (п. б наказу), а саме:

1. у слідчих ізоляторах, дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, а також комісіях з питань розподілу, направлення та переведення засуджених до позбавлення волі зі слідчих ізоляторів до виправних і виховних установ – щомісяця;

2. у місцях виконання покарань і заходів примусового характеру, що призначаються судом, – один раз на півріччя;

3. у кримінально-виконавчих інспекціях – щокварталу;

4. у відділах державної виконавчої служби – один раз на півріччя;

5. у дисциплінарних батальйонах – один раз на півріччя;

6. на гауптвахтах – щомісяця;

7. у міжобласних центрах і відділеннях стаціонарної судово-психіатричної експертизи для осіб, які тримаються під вартою, – щомісяця.

Крім цього, відповідно до вимог п. 7 Наказу Генерального прокурора за № 4 від 28 жовтня 2002 р. "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство" визначаються і такі терміни перевірок:

1. прокурорами АРК, областей, міст Києва і Севастополя в слідчих ізоляторах МВС та СБУ – щомісяця;

2. міськими, районними, міжрайонними й іншими прирівняними до них прокурорами – не рідше як один раз на десять днів перевіряти в ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ), кімнатах для Доставлених у чергових частинах МРВ УМВС законність затримання осіб.

При цьому з урахуванням стану законності та правопорядку в місцях попереднього ув’язнення, виконання покарань і заходів примусового характеру, що призначаються судом, необхідно проводити цільові перевірки з питань, які потребують негайного вирішення. За необхідності такі перевірки здійснюються за участі відповідних спеціалістів (у тому числі з управлінь ДДУГШП) і працівників структурних підрозділів прокуратур.

Генеральний прокурор України покладає на прокурорів обов’язок проводити комплексні перевірки, під час яких особливу увагу звертати на наявність законних підстав та обґрунтованість тримання громадян у місцях попереднього ув’язнення, установах виконання покарань і заходів примусового характеру, що призначаються судом; додержання вимог закону щодо режиму тримання; додержання прав ув’язнених і засуджених і виконання ними своїх обов’язків; застосування до таких осіб заходів заохочення та дисциплінарного впливу; їх матеріально-побутове та медико-санітарне забезпечення; залучення до суспільно корисної праці та додержання законів про охорону праці; створення умов для їх виправлення і ресоціалізації; додержання законів при звільненні; додержання вимог закону в діяльності спостережних комісій, служб у справах неповнолітніх щодо здійснення ними громадського контролю за дотриманням прав ув’язнених і Засуджених (п. 4 наказу №8гн).

Перевіряючи додержання законності в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установ, у яких засуджені відбувають покарання, установ для примусового лікування і виховання, прокурор має право опитувати осіб, які там перебувають, знайомитися з документами, на підставі яких цих осіб затримано, заарештовано, засуджено або до них застосовано заходи примусового характеру (ст. 44 Закону "Про прокуратуру"). Опитування є однією з форм виявлення порушень законності, проводиться воно як у присутності адміністрації, так і без неї. Крім цього, прокурор має право приймати заяви та скарги від осіб, які перебувають у цих установах.

Відвідуючи ці установи, прокурор має право перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації, зупиняти виконання незаконних актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень (п. 2 ст. 44 Закону України "Про прокуратуру").

Перевірка цих актів може здійснюватись як за заявами та скаргами, так і з особистої ініціативи прокурора. Прокурор має право скасувати будь-яку постанову посадових осіб органів і установ виконання покаранню, слідчих ізоляторів і лікувально-трудових профілакторіїв щодо встановлених законодавством порядку й умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, якщо виявлено їх невідповідність законодавству.

Незаконні накази та розпорядження адміністрації установ прокурор опротестовує, керуючись ст. 21 Закону України "Про прокуратуру". Особливу увагу він повинен приділяти дотриманню вимог законодавчих актів, які регламентують перебування осіб у цих установах. Виявивши осіб, які незаконно перебувають у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру, прокурор зобов’язаний негайно їх звільнити (п. З ч. 2 ст. 44 Закону України "Про прокуратуру").

Незаконним уважається перебування в указаних установах осіб, направлених без належного оформлення документів, осіб, які підлягали звільненню після закінчення строку затримання, перебування під вартою на досудовому слідстві, відбуття строку покарання, відповідно до акта про помилування, за постановою або ухвалою судових інстанцій, на підставі рішення суду про умовно-дострокове звільнення та в інших випадках, передбачених ст. 152 КВК України.

Звільнення осіб, які незаконно перебувають у цих установах, здійснюються на підставі постанови прокурора. Постанови, а також указівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку й умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, згідно зі ст. 45 Закону "Про прокуратуру" є обов’язковими і підлягають негайному виконанню.

Таким чином, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру, використовує повноваження владно-розпорядчого характеру, що забезпечує і ґарантує захист прав і законних інтересів затриманих, заарештованих і позбавлених волі осіб. Аналіз законодавчих актів, які визначають права й обовязки прокурора в процесі здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, дозволяє зробити висновок, що він наділений такими повноваженнями, які дозволяють йому успішно вирішувати завдання нагляду. Тобто ці повноваження дозволяють прокурору виконувати наглядову функцію, яка передбачена п. 4 ст. 121 Конституції України, у повному обсязі й завжди виступати гарантом забезпечення прав і свобод специфічної категорії осіб, які тримаються в кримінально-виконавчих органах і установах.

Основним завданням нагляду за додержанням законів цими органами й установами є забезпечення законності щодо порядку й умов тримання або відбування покарання особами, їх прав і виконання ними своїх обов’язків.

Для більш детального ознайомлення з діяльністю прокурора зі здійснення наглядової функції доцільно проаналізувати особливості нагляду за додержанням законів у місцях позбавлення або обмеження волі, у місцях тримання затриманих і попереднього ув’язнення, а також у місцях виконання покарання, не пов’язаного з позбавленням волі.

-64-

Нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань спрямований на те, щоб не порушувалися передбачені кримінально-виконавчим законодавством порядок та умови утримання осіб при відбуванні ними покарань, додержувалися права затриманих, узятих під варту, засуджених до позбавлення волі чи інших заходів примусового характеру, виконувалися цими особами покладені на них обов’язки.

Повноваження прокурора дають йому можливість своєчасно виявляти й усувати порушення законів при виконанні кримінальних покарань, уживати заходів до відновлення порушених прав і притягнення винних до встановленої законом відповідальності. Розпорядження прокурора, що стосуються виконання вироків, ухвал і постанов суду, обов’язкові для всіх органів, посадових осіб, які їх виконують (ч. 2 ст. 415 КПК). Органи й установи виконання покарань зобов’язані виконувати постанови та вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, установленого кримінально-виконавчим законодавством (ч. 2 ст. 22 КВК).

Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань, поєднує всі основні функції, передбачені ст. 121 Конституції України та ст.ст. 5, 19 Закону України "Про прокуратуру". Це дає підстави стверджувати, що він має можливість уживати всіх передбачених заходів реагування на виявлені порушення законів. Заходи реагування прокурора на виявлені порушення законів при виконанні покарань необхідно поділити на дві групи.

1. Пропозиції та вимоги прокурора, що мають владно-розпорядчий характер.

2. Пропозиції прокурора щодо усунення компетентними органами виявлених порушень.

Першу групу складають заходи реагування на виявлені порушення вимог кримінально-виконавчого та кримінально-процесуального законодавства. Прокурор, маючи повноваження, передбачені ст. 44 Закону "Про прокуратуру", які дозволяють своєчасно виявляти Й усувати порушення законів при виконанні кримінальних покарань, уживає заходів до поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення (ст. 6 Закону "Про прокуратуру").

Закон "Про прокуратуру" зобов’язує прокурора негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру (п. З ч. 2 ст. 44 Закону), а ст. 45 цього Закону передбачає обов’язкові до виконання акти реагування прокурора на виявлені порушення. Цими актами є постанова і вказівка, які мають деякі особливості й застосовуються прокурором при виявленні різних по суті порушень закону.

Так, постанова вноситься прокурором у випадках виявлення осіб, які незаконно затримані, незаконно перебувають у місцях попереднього ув’язнення; установлення незаконних постанов і рішень адміністрації місць попереднього ув’язнення щодо порядку й умов тримання затриманих, узятих під варту, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань; виявлення у штрафних чи дисциплінарних ізоляторах, карцері незаконно заарештованих.

Указівка прокурора – це захід реагування на виявлені порушення законодавства про порядок і умови відбування покарання. Указівки можуть даватися прокурором у письмовій або усній формі. Як правило, вони мають на меті негайне усунення порушень законів. Письмові вказівки видаються окремим документом (указівка про усунення виявленого факту порушення закону) або вказуються в акті перевірки місць відбування покарання (це може бути довідка, акт). Усні вказівки, як правило, прокурор дає у зв’язку з виявленням незначних одиничних порушень. Такі вказівки негайно виконуються, а порушення усувається.

Слід зазначити, що в практичній діяльності органів прокуратури широко використовується такий ефективний акт реагування, як припис, передбачений ст. 22 Закону "Про прокуратуру". Припис – це письмовий акт прокурорського реагування на порушення закону з вимогою негайно їх усунути та повідомити про це прокурору.

До першої групи заходів реагування слід також віднести акти, які прокурор використовує при нагляді за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство. Цей нагляд регламентується ст.ст. 100, 227 КПК і ст.ст. 29-32 Закону України "Про прокуратуру", що наділяють прокурора владно-розпорядчими повноваженнями. Прокурор, виявивши порушення закону, застосовує постанови і вказівки. Постанови прокурора можуть бути про:

• закриття справи, якщо її порушено без законних підстав, або про скасування постанови про порушення справи, якщо в цій справі не проводилися слідчі дії;

• скасування незаконної відмови в порушенні кримінальної справи та незаконного порушення справи;

• скасування незаконних і необґрунтованих постанов слідчих та осіб, які провадять дізнання;

• повернення кримінальної справи органам дізнання та досудового слідства на додаткове розслідування з указівками щодо виконання слідчих дій;

• усунення особи, яка провадить дізнання, або слідчого від подальшого ведення дізнання чи досудового слідства;

• зупинення провадження в кримінальній справі.

Постанова прокурора, відповідно до вимог ст. 130 КПК, повинна бути вмотивованою, з обґрунтуванням прийнятого рішення, а також статті КПК, на підставі якої прийнято рішення.

При розслідуванні злочинів прокурор дає письмові вказівки в справі, яка підлягає виконанню органом дізнання та слідчим.

Друга група заходів реагування включає акти, передбачені ч. 2 ст. 20, ст.ст. 21 і 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", – протести, подання, постанови, звернення до суду з заявами.

Прокурор реалізує своє право, вносячи протести на незаконні накази, розпорядження чи дії адміністрації установи виконання покарання (ст. 21 Закону України "Про прокуратуру"). Подання про усунення порушень закону, причин цих порушень, умов, що їм сприяють, прокурор вносить адміністрації установи як за матеріалами комплексної перевірки додержання законів, так і за результатами аналізу або узагальнення стану законності в установі виконання покарань (ст. 23). Поряд із цим, прокурор, керуючись ст. 24 Закону України "Про прокуратуру", може винести постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи. Прокурор на підставі п. 6 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" може звертатися до суду з заявою або позовом про захист законних інтересів установи виконання покарання.

Таким чином, прокурор за результатами проведеної перевірки вживає відповідних заходів прокурорського реагування щодо усунення виявлених порушень законності, поновлення порушених прав і свобод громадян, притягнення винних посадових осіб до передбаченої законом відповідальності.

Які акти реагування на виявлені порушення законів застосувати, прокурор визначає залежно від характеру порушень і наслідків, що настали.

-66-

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про прокуратуру" предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є:

1. Відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями й посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

До числа правових актів відносяться накази, інструкції, постанови, розпорядження, правила, статути, положення тощо, які видаються як посадовими особами, так і органами.

Законність нормативних актів, які не відповідають вимогам закону, порушують права фізичних і юридичних осіб, прокурор повинен перевіряти в першочерговому порядку, виходячи з їх відповідності Конституції України та законам.

2. Додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі та гідності, якщо законом не передбаченого іншого порядку захисту цих прав.

Конституція України Гарантує кожному недоторканність особи, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за мотивованим рішенням суду і тільки з підстав і в порядку, установлених законом. Прокурорський нагляд за додержанням законів є однією з Гарантій забезпечення недоторканності особи та захисту конституційних прав громадян.

3. Додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Прокуратура повинна забезпечити нагляд за до-ржанням законів у сфері економічних відносин, законів, спрямованих на реалізацію економічної реформи та ринкових відносин.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни України різних національностей мають рівні права, органи прокуратури повинні вживати заходів до виключення їх дискримінації за національною ознакою та виникнення конфліктів на цій основі.

Крім цього, органи прокуратури зобов’язані забезпечити нагляд за додержанням законів про охорону навколишнього середовища, а також за додержанням законодавства про зовнішньоекономічну та митну діяльність.

Здійснюючи нагляд, органи прокуратури вживають заходів до захисту державних інтересів.

Межі нагляду за додержанням і застосуванням законів визначаються:

1. Колом актів, за додержанням яких здійснюється нагляд – Конституція України, у тому числі й міжнародні правові акти, які ратифіковані Верховною Радою України.

2. Органами, які піднаглядові прокуратурі, за винятком Верховної Ради України, Президента України, Конституційного Суду України.

3. Компетенцією прокурора з розгляду заяв і карг громадян. Прокурор на підставі ч. 1 ст. 12 Закону "Про прокуратуру", розглядає всі заяви і скарги про порушення прав громадян і юридичних осіб, за винятком тих, розгляд яких віднесено до компетенції суду.

4. Неприпустимістю підміни прокуратурою органів відомчого управління та контролю; втручання в господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству (ч. 2 ст. 19 Закону "Про прокуратуру").

Прокурорський нагляд повинен своєчасно і в повному обсязі виявляти порушення законів на ненаглядових об’єктах, не підміняти органи відомчого контролю.

-67-

а)Завдання та організація нагляду за законністю правових актів органів місцевого самоврядування

Забезпечення законності правових актів, які видаються органами державної влади та місцевого самоврядування є одним із пріоритетних завдань прокурорсько-наглядової діяльності (ч.1 ст.19 Закону “Про прокуратуру”, п.2.2 Наказу Генерального прокурора України № 6 ГН від 15.04.2004 р. ”Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян та інтересів держави”).

Законність нормативно-правових актів перевіряється у першочерговому порядку, оскільки порушення закону при їх виданні тягнуть відповідні порушення прав громадян та юридичних осіб при застосуванні таких актів у конкретних правовідносинах. Визнано за доцільно здійснювати такі перевірки не рідше одного разу на квартал незалежно від надходження інформації про порушення закону (п.2.2 Наказу Генерального прокурора України № 6 гн від 15.04.2004 р.).

Організація нагляду за законністю актів, які видаються органами місцевого самоврядування, складається з послідовного проведення таких дій: а)збирання інформації про порушення закону; б)аналізу зібраної інформації; в)планування відповідних заходів, заснованих на оцінці стану законності на піднаглядових об’єктах.

Джерелами інформації про порушення закону при виданні актів можуть бути скарги громадян та юридичних осіб, повідомлення засобів масової інформації, матеріали контролюючих органів тощо, а також безпосереднє виявлення порушень закону прокурором, який бере участь у засіданні колегіального органу місцевого самоврядування.

Зібрану інформацію слід проаналізувати, виходячи з трьох критеріїв: вид порушення; громадська небезпека порушення закону; розповсюдженість порушень на окремих об’єктах. В підсумку прокурор одержує більш точне уявлення про стан додержання законів і може скерувати відповідні заходи. У наглядовій діяльності прокурора по виявленню порушень закону розрізняють: 1)вибір засобів виявлення порушень закону; 2)застосування засобів виявлення порушень закону; 3)аналіз інформації про порушення закону з метою визначення заходів прокурорського реагування.

Під час підготовки до перевірки прокурор враховує особливості правового статусу органів місцевого самоврядування, вивчає законодавство, яке визначає компетенцію цих органів щодо видання актів нормативного характеру та актів застосування норм права.

Слід мати на увазі, що систему органів місцевого самоврядування, відповідно до ст.2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” складають: територіальна громада; сільська, селищна, міська рада; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільські, селищної, міської ради; районні та обласні ради; органи самоорганізації населення. У містах із районним поділом можуть також утворюватися районні у місті ради, які разом із виконавчим органом також входять до системи місцевого самоврядування. Сільська, селищна, міська, районна у місті рада проводять свою роботу сесійно (п.1 ст.46 Закону). Сесії скликаються у міру необхідності, проте не рідше, ніж 1 раз на квартал. На сесії приймається Регламент роботи ради та Положення про її постійні комісії. Відповідно до п.12 ст.46 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” у регламенті мають бути оговорені порядок скликання сесії ради, процедура підготовки та розгляду питань, порядок роботи сесії та ін.

Органами ради є постійні комісії, які обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду та підготовки питань, віднесених до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету (п.1 ст.47 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Основне завдання прокурора в сфері нагляду за відповідністю закону актів, що видаються органами місцевого самоврядування, є попередження порушень закону. З цією метою прокурор має регулярно брати участь у засіданнях рад, їх виконкомів, інших органів місцевого самоврядування (ч.3 ст.9 Закону “Про прокуратуру”). При цьому треба заздалегідь одержувати порядок денний сесії ради (її виконкому) та проектів рішень, з тим, щоб орієнтуватися у їх правовому полі та бути націленим на виявлення порушень закону. Позитивно треба оцінювати роботу тих прокурорів, які заздалегідь знайомляться не тільки з проектами рішень, а й з документами, які покладено в основу їх підготовки.

Як правило, проекти рішень сесії ради попередньо підготовлюються та розглядаються постійними комісіями ради (ст. 47 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”). Беручи участь у засіданні постійних комісій рад, прокурор тим самим попереджає прийняття радою незаконних рішень.

Перевірку законності актів, які видаються органами місцевого самоврядування, прокурор може здійснювати як шляхом їх витребування до прокуратури (для цього він використовує повноваження, надане йому п.2 ч.1 ст.20 Закону “Про прокуратуру”), так і шляхом ознайомлення з ними безпосередньо за місцем їх видання. При цьому перевагу слід надати перевіркам законності актів органів місцевого самоврядування за місцем їх видання – у відповідній раді, її виконкомі, оскільки без ознайомлення з матеріалами, на основі яких приймалися акти( протоколи, клопотання, заяви, звернення, рішення, установчі документи, висновки спеціалістів, плани відведення земельної ділянки, тощо) , не завжди можна зробити правильний висновок про їх відповідність закону, а також встановити осіб, які причетні до їх видання (якщо акт буде визнано таким, що не відповідає вимогам закону).

В плані проведення перевірки додержання законів при виданні актів місцевого самоврядування треба також передбачити, зокрема, ознайомлення з регламентом ради, положеннями про відділи, управління , інші структурні підрозділи виконкому ради, договорами про делегування повноважень ради (ст.16,44 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Про проведення перевірки має заздалегідь ставитись до відома голова ради(сільський, селищний, міський голова) або його заступник.

б) Виявлення прокурором порушень закону при виданні правових актів органами місцевого самоврядування

Виявленню прокурором порушень закону при виданні актів органами місцевого самоврядування значною мірою сприяє знання ним повноважень місцевої ради та її виконкому щодо здійснення функцій, покладених на них Законом “Про місцеве самоврядування в Україні”, інших нормативних актів.

Прокурор має враховувати, що видання актів є однією з форм здійснення управлінської діяльності органом місцевого самоврядування.

Активній, цілеспрямованій роботі прокурора по нагляду за законністю при виданні правових актів органами місцевого самоврядування багато в чому сприяє знання прокурором типових, найбільш поширених порушень закону, яких припускаються органи місцевого самоврядування при здійсненні нормотворчої та правозастосовчої діяльності. Зокрема, до таких порушень відносяться такі:

порушення закону при реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності; порушення законодавства про місцеві податки та збори; порушення антимонопольного законодавства; порушення порядку витрачання бюджетних коштів; порушення порядку управління комунальною власністю; порушення земельного законодавства.

1).Порушення законів при реєстрації суб’єктів підприємництва

веде до створення фіктивних фірм, унеможливлює виконання суб’єктами господарювання зобов’язань кредитно-фінансового характеру тощо. За оцінками спеціалістів в Україні 20% загального числа зареєстрованих юридичних осіб є фіктивними та займаються “відмиванням” грошей, їх конвертацією тощо. Реєструються такі фірми, як правило, за дорученнями, які видані на неіснуючих осіб, за орендованими юридичними адресами; при створенні таких юридичних осіб нерідко порушується порядок формування статутного фонду (ст.52 Закону “Про господарські товариства”) та ін.

2)Порушення законодавства про місцеві податки та збори. Місцеві ради, їх виконкоми встановлюють податки, не передбачені Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. “Про місцеві податки і збори”, іншими законодавчими актами або неправильно обчислюють суми, строки та порядок їх внесення. У ряді випадків, на порушення п.п.24 п.1 ст.26 Декрету, місцеві податки та збори, розміри їх ставок встановлюються виконавчими органами рад, головами, в той час як це питання віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. До виключної компетенції цих рад віднесено також надання відповідно до діючого законодавства пільг за місцевими податками та зборами (п.п.28 п.1 ст.26 Декрету).

3. Порушення антимонопольного законодавства. Всупереч вимогам ст.6 Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, органи місцевого самоврядування приймають рішення про заборону створення нових підприємств або інших форм господарювання, про встановлення обмежень на здійснення певних видів діяльності; примушують суб’єктів господарювання до укладання певних договорів, першочергового постачання товарів певному колу споживачів; про централізацію розподілу товарів; встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в інший; про надання певним суб’єктам господарювання податкових та інших пільг тощо.

Треба також враховувати положення ст.14 та 15 цього Закону про необхідність з метою попередження монопольного становища окремих суб’єктів господарювання, одержання попереднього дозволу органів Антимонопольного комітету України на створення, реорганізацію, ліквідацію суб’єктів господарювання, надання їх майна в оренду.

4. Порушення порядку витрачання бюджетних коштів. Виключною компетенцією місцевих рад є затвердження місцевого бюджету, внесення до нього змін, затвердження звіту про виконання відповідного бюджету. При цьому види податків та інших платежів, які підлягають зарахуванню до місцевих бюджетів відповідного рівня, мають визначатися, виходячи із бюджетного законодавства.

Порушеннями цього законодавства є прийняття рішень про використання бюджетних коштів не за цільовим призначенням, про створення непередбачених законом позабюджетних фондів, на рахунки яких надходять кошти, які підлягають зарахуванню до місцевого бюджету, тощо.

5. Порушення порядку управління комунальною власністю. Відповідно до ст.26 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься прийняття рішень про відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, умов та порядку приватизації об’єктів комунальної власності; про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання об’єктів комунальної власності відповідної територіальної громади; прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень по управлінню майном, що відноситься до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж їх повноважень та умов їх здійснення. Виходячи із повноважень, визначених ст.29 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, виконавчі органи сільських, селищних та міських рад керують майном, яке відноситься до комунальної власності, в межах, встановлених радою.

Для забезпечення належної правової оцінки рішень органів місцевого самоврядування прокурору треба мати перелік об’єктів, які відносяться до комунальної власності територіальних громад, а також об’єктів їх спільної власності. Відповідно до ст.16 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, рішення про наділення міських рад повноваженнями по управлінню майном та фінансовими ресурсами, що є у спільній власності територіальних громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах відповідних громад.

Типовими порушеннями є відчуження об’єктів комунальної власності за рішенням виконкому (в тому числі, з подальшим одержанням згоди ради), всупереч встановленому законом державного та комунального майна тощо.

6. Порушення земельного законодавства. Всупереч вимогам ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, рішення про приватизацію земельних ділянок громадянами приймаються без попередньої розробки проектів їх відведення, без вказівки на цільове їх використання; аналогічні порушення ст.123 ЗК допускаються при наданні у постійне користування земельних ділянок юридичним особам. В окремих випадках проекти відведення земельних ділянок не погоджуються із органом по земельних ресурсах, природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини. Не завжди додержуються вимоги закону щодо підстав та порядку примусового припинення прав на земельну ділянку тощо.

Прокурору потрібно знати порядок видання актів органами місцевого самоврядування і ті спеціальні вимоги, які відносяться до видання деяких актів цих органів. Зокрема :а)видання акта з подальшим його затвердженням вищестоящим органом або за погодженням з іншим органом; б)видання акта на підставі акта вищестоящого органу державного управління; в)встановлення особливого порядку та строку дії акта тощо.

В залежності від характеру перевірки прокурор витребує усі акти, які прийняті (видані) за певний проміжок часу, або окремий акт (акти), видані з певних питань. Прокурор знайомиться з матеріалами, на підставі яких були прийняті правові акти органів місцевого самоврядування, у тому числі і головою одноособово, а також із зверненнями громадян та юридичними особами на порушення їх прав та законних інтересів органами місцевого самоврядування.

Процес перевірки складається із ознайомлення прокурора з текстом акта, порівнянням приписів, які містяться в ньому, з нормами закону, який мав застосовуватися, а також вивчення матеріалів, на підставі яких прийнято акт.

В ході перевірки законності актів органів місцевого самоврядування прокурор, як правило, з’ясовує такі питання:

чи мав орган відповідні повноваження на видання акту з даного питання;

чи не порушено при виданні акту норм матеріального закону;

чи не обмежує акт права та свободи громадян, права та законні інтереси юридичних осіб;

чи не встановлює акт обов’язки громадян та юридичних осіб, не передбачені Конституцією України та законами;

чи додержано порядок прийняття (видання) акту;

чи набрав акт чинності.

Виявивши порушення закону, яке полягає у виданні акту, що суперечить закону, прокурор має встановити причину порушення закону, умови, що йому сприяли, а також посадових осіб, винних в цьому. Дане питання з’ясовується шляхом одержання пояснень від осіб, які підписали такий акт, готували його проект, сприяли прийняттю незаконного акту (експерти, спеціалісти тощо).

Якщо видано незаконний акт нормативно-правового характеру, прокурор з’ясовує, кому його було направлено для виконання, чи потягло це прийняття незаконних індивідуальних актів у процесі його застосування. кому й яку шкоду було завдано (наслідки прийняття незаконного акту нормативного характеру).

Одночасно прокурор з’ясовує, чи виконує виконавчий орган місцевого самоврядування вимоги ст.52 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” про скасування або зміну актів підпорядкованих йому управлінь та відділів, посадових осіб; чи звертаються такі органи до суду із заявою про визнання незаконним актів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які обмежують права територіальних громад, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування (ст.38 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Одержані відомості доцільно порівняти з матеріалами прокурорської та судової практики опротестування та оскарження громадянами та юридичними особами актів органів місцевого самоврядування.

в) Особливості реагування прокурора на порушення законів при виданні правових актів органами місцевого самоврядування

При виявленні порушень закону при виданні актів органами місцевого самоврядування прокурору треба вжити заходів до скасування незаконних актів (якщо повністю не відповідають вимогам закону) або приведенню їх у відповідність з вимогами закону (якщо закону суперечить окреме положення акта). Для цього прокурор використовує повноваження, надані йому п.п.1.2 ч.2 ст.20, ст.21 Закону “Про прокуратуру”.

В залежності від характеру порушень закону при виданні незаконного акту та їх наслідків, прокурор вирішує питання про притягнення посадових осіб органів місцевого самоврядування до кримінальної, адміністративної (зокрема, за Законом “Про боротьбу з корупцією”) або дисциплінарної відповідальності. Також вживаються заходи до відшкодування шкоди, завданої такими порушеннями закону, громадянам або юридичним особам.

-71-

Конституція України на рівні сучасних міжнародних стандартів закріпила права, свободи й обов’язки людини та громадянина в Україні. Конституційні права і свободи – це гарантовані державою можливості, які дають кожній людині та громадянину вільно й самостійно обирати вид і міру своєї поведінки, користуватися наданими йому соціальними благами як в особистих, так і в загальних інтересах. Закріплені в Основному Законі України права і свободи являють собою цілісну систему, яка забезпечує гідний конституційно-правовий статус особи.

Основою правового статусу особи є особисті права і свободи. До них належать права: на життя; на повагу гідності; на свободу й особисту недоторканність; на недоторканність житла; на таємницю листування, телефонних розмов; телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання в особисте та сімейне життя; на вільний вибір місця проживання; на свободу думки і слова; на свободу світогляду і віросповідання (ст.ст. 27-35 Конституції).

У Конституції України закріплено політичні права і свободи, тобто права, які належать людині як члену політичного співтовариства, коли він виступає як громадянин держави. Вони пов’язані з участю в громадському житті та в управлінні державою. До політичних прав і свобод відносяться: право на свободу об’єднання в політичні партії, громадські організації; право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати та бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування; право збиратися мирно, без зброї та проводити збори, мітинги, походи й демонстрації; право направляти Індивідуальні чи колективні письмові звернення (ст.ст. 36-40 Конституції).

У Конституції України знайшли закріплення економічні, соціальні та культурні права. Це права, які пов’язані з діяльністю людини в господарській сфері, її соціальними відносинами з суспільством, державою, колективами, іншими людьми, з діяльністю у сфері культури та духовного життя. Перелік цих прав подається в ст.ст. 41-54 Конституції України: це право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; на працю, на належні, безпечні й здорові умови праці, на зарплату, не нижчу від визначеної законом; на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; на відпочинок; на соціальний захист; на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування; на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; на освіту; свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості; на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Перелічені права і свободи людини та громадянина, як визначено в ст. 55 Конституції України, захищаються судом, куди кожний має право звертатися. Водночас слід відмітити, що закріплені в Конституції України права і свободи людини та громадянина, не мають детальних Гарантій їх реалізації, а деякі гарантії є декларативними. В умовах існуючого правового безладдя в державі питання про фактичну реалізацію конституційних прав і свобод людини та громадянина породжують безліч проблем, які особливо ускладнюються через бідність населення.

У державі створено системи контролюючих, правоохоронних, судових органів, які по суті своєї діяльності повинні стояти на сторожі конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Проте слід визнати, що якість правозастосовчої та правоохоронної діяльності цих органів не завжди відповідає тим потребам, які Гарантують захист прав і свобод. Незважаючи на всю важливість діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Конституційного Суду України, контролюючих і судових органів, їх роль у забезпеченні прав і свобод людини та громадянина на сьогодні ще недостатня. У цих умовах на порядок денний стало питання про розширення функцій прокуратури, закріплення в Конституції України функції нагляду за додержанням прав і свобод людини та громадянина, додержанням законів з цих питань органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами. Передбачені проектом зміни до Конституції свідчать, що в наглядовій діяльності органів прокуратури захист Гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян є одним із головних завдань. Крім цього, зазначені зміни дозволяють вести мову про гармонізацію законодавства щодо прокуратури з нормами міжнародного права.

Правовими підставами нагляду за додержанням законів про права і свободи людини та громадянина, а також за законністю правових актів із тих питань, що видають органи державної влади та місцевого самоврядування, є нормативні правові акти: Конституція України, ряд законів України, які регламентують права і свободи громадян, Закон України "Про прокуратуру", а також Наказ Генерального прокурора України за № 6 гн від 15 квітня 2004 року "Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян та інтересів держави".

При цьому можна однозначно стверджувати, що повноваження прокурора з нагляду за додержанням прав і свобод людини та громадянина поширюються на всі органи і всіх посадових осіб незалежно від їх підпорядкованості і форм власності. Закон у цьому відношенні не має яких-небудь обмежень. У разі надходження до прокуратури відомостей про порушення прав і свобод людини та громадянина прокурор зобов’язаний провести перевірку або здійснити інші наглядові дії на будь-якому підприємстві, в установі чи організації, у тому числі в громадських організаціях і об’єднаннях. При цьому треба мати на увазі, що забезпечення прав і свобод людини та громадянина згідно з Конституцією України покладається на всі без винятку органи.

Основні завдання прокурорського нагляду – забезпечити верховенство Конституції України, правовий захист прав громадян. Своєчасне виявлення І припинення порушень законів позитивно впливає на зміцнення законності й тому обґрунтовано визнається ефективним засобом попередження злочинів.

На сьогодні в діяльності органів прокуратури особливе значення надається захисту конституційних прав і свобод громадян. Генеральний прокурор України в наказі N6 б гн від 15 квітня 2004 року вимагає від прокурорів усіх рівнів забезпечити дієвий нагляд за додержанням законів, спрямованих на захист соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина, насамперед законів про:

• реалізацію прав на працю, її оплату й охорону;

• охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування;

• соціальне та пенсійне забезпечення;

• соціальний захист пільгових категорій громадян;

• захист прав споживачів;

• міграцію населення та біженців;

• міжнаціональні та міжконфесійні відносини;

• захист громадської моралі;

• захист прав неповнолітніх;

• захист прав громадян при притягненні їх до адміністративної відповідальності;

• запобігання наркоманії;

• інформаційну діяльність (п. 2. 4 наказу).

При цьому виокремлюється категорія громадян, захист прав яких має першочергове значення. Це учасники війни, інваліди, особи похилого віку й інші особи, які потребують соціального захисту та державної підтримки.

Особливу увагу слід приділити нагляду за додержанням законів про адміністративні правопорушення правоохоронними та контролюючими органами, у тому числі заходам адміністративного примусу.

У процесі перевірки додержання законів про права і свободи людини та громадянина необхідно враховувати вимоги міжнародних актів, які Україна ратифікувала, і акти, що містять загальновизнані принципи та норми міжнародного права, які згідно зі ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства. Характерно, що такі акти мають пріоритетне значення у випадках розбіжності з вітчизняним законодавством.

До переліку актів міжнародно-правового характеру необхідно віднести такі, як: Загальна декларація прав людини (1946 р.), Конвенція міжнародної організації праці (1958 р.), Міжнародний пакт про громадські та політичні права (1966 р.) та інші. При цьому необхідно враховувати, що підзаконні акти, які видаються на підставі й для виконання законів, відіграють значну роль у забезпеченні їх виконання. Однак їх виконання – це не предмет нагляду органів прокуратури, а предмет діяльності інших органів, і в першу чергу органів контролю. Водночас прокуратура здійснює нагляд за відповідністю цих підзаконних актів чинному законодавству.

Особливості прокурорського нагляду за додержанням законів про права і свободи людини та громадянина зумовлюють високі вимоги до його організації. Робота прокурора повинна організовуватися таким чином, щоб у полі його зору перебували всі актуальні питання забезпечення законності. Сутність діяльності прокурора з нагляду за додержанням законів про права і свободи людини та громадянина полягає в здійсненні ним від імені держави специфічної діяльності, яка спрямована на отримання й аналіз інформації про порушення законів, і застосуванні заходів прокурорського реагування з метою усунення порушень закону, поновлення порушених прав І притягнення у встановленому порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Таким чином, завданнями наглядової діяльності прокурора є попередження, виявлення й усунення порушення закону щодо прав і свобод людини та громадянина, захист їх інтересів. З цією метою прокурор перевіряє:

1. відповідність актів, які видаються всіма органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, вимогам Конституції України, чинним законам та указам Президента України;

2. додержання законів, перш за все вимог Конституції України про особисті права і свободи (ст.ст. 27-36 Конституції), політичні права і свободи (ст.ст. 36-40 Конституції) та економічні, соціальні й культурні права {ст.ст. 41-54 Конституції), а також інших законів, які регламентують права і свободи людини та громадянина; додержання законів про адміністративні правопорушення.

Використовуючи повноваження, прокурор прагне досягти неухильного додержання прав і свобод громадян органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, а також своєчасного скасування незаконних актів, припинення їх діяльності та притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

-72-

іяльність прокурорів щодо нагляду за додержанням законів про захист соціальних, майнових і особистих прав неповнолітніх охоплює значну кількість законодавчих актів. Тому в першу чергу необхідно визначити закони, що стосуються неповнолітніх, які потребують підвищеного соціального захисту.

До числа неповнолітніх, що потребують підвищеного соціального захисту, відносяться діти й підлітки-сироти або напівсироти, які позбавлені батьківської опіки; які виховуються та навчаються в дитячих будинках і школах-інтернатах; діти-інваліди, а також, ті які потерпіли або захворіли внаслідок Чорнобильської катастрофи. Конституція України (ст. 52) визначає: "Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу". Здійснюючи нагляд за додержанням цієї конституційної норми, прокурор перш за все повинен перевіряти додержання вимог Сімейного кодексу України, який регламентує питання опіки та піклування над дітьми, що залишились без батьків. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування – над дитиною віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України (ст. 243 Сімейного кодексу). Дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків або щодо яких батьки виконують обов’язки з виховання неналежним чином чи зловживають батьківськими правами, зобов’язані виявляти: органи ЗАГСу при реєстрації смерті батьків, нотаріальні органи; керівники шкіл і дошкільних установ, близькі родичі Й інші особи, судові, слідчі органи, органи внутрішніх справ, інші посадові особи.

Інформацію про таку категорію дітей вони зобов’язані подавати до відповідних відділів та управлінь районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах, а також селищних і сільських рад.

Безпосереднє ведення справ про опіку та піклування покладається на відділи й управління освіти виконкомів міських рад і районних державних адміністрацій, а також виконкоми селищних і сільських рад, які здійснюють таку діяльність відповідно до вимог Сімейного кодексу України.

При здійсненні нагляду за додержанням законів стосовно дітей цієї категорії звертається увага на своєчасність встановлення опіки або піклування, законність прийнятих рішень, на стан контролю з боку органів опіки та піклування за виконанням опікунами та піклувальниками своїх обов’язків, виплатою грошової допомоги на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням. Таку допомогу передбачено Законом України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" від 21 листопада 1992 р.

При перевірці додержання законодавства у дитячих закладах, де перебувають діти цієї категорії, звертається увага на повноту забезпечення їх одягом, харчуванням, здійснення оздоровчих заходів та інше.

При цьому перевіряється стан контролю за умовами утримання та виховання неповнолітніх з боку працівників районної служби у справах неповнолітніх, які відповідно до Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх від 24 січня 1995 р.1 зобов’язані здійснювати такий контроль.

До дітей, які потребують соціального захисту, відносяться й діти, що постраждали від Чорнобильської катастрофи. їх статус визначено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". 6 червня 1996 року до цього Закону було внесено зміни – "Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи", де подано вичерпний перелік дітей, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи (ст. 27 Закону), а також перелік пільг І компенсацій, які встановлено дітям та їх батькам (ст. 30 Закону). Виконання перелічених норм Закону повинне бути в полі зору прокурора, у тому числі питання про своєчасну й у повному обсязі виплату, визначених коштів.

Потребують правового захисту держави й діти-інваліди. Конвенція про права дитини, схвалена на сесії Генеральної Асамблеї ООН 29 листопада 1991 року, яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, зобов’язує держав-учасниць визнавати, що неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має право на повноцінне й достойне життя в умовах, які забезпечують її" гідність, сприяють почуттю впевненості в собі й полегшують її активну участь у житті суспільства (ст. 23). Основним законодавчим актом, який регулює захист інвалідів в Україні, є Закон "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", прийнятий 21 березня 1991 року. Згідно з вимогами ст.. 4 Закону держава Гарантує для інвалідів створення правових, економічних, політичних, соціальних, побутових, соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров’я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій і громадській діяльності. Соціальний захист держави полягає в наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування та інших засобів комунікаційного зв’язку залежно від особливостей інвалідів. Крім цього, держава Гарантує дітям-інвалідам дошкільне виховання, що відповідає їх здібностям і можливостям (ст. 21). Після закінчення навчального закладу дитина-інвалід отримує право вибору місця роботи з наявних варіантів або право вільного працевлаштування за її бажанням. Перелічені норми Закону повинні виконувати органи місцевої державної влади, а органи прокуратури – здійснювати нагляд за їх додержанням і застосуванням.

У Конституції України закріплено право кожного громадянина на освіту. Стаття 53 Конституції України проголошує: "Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної, середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах...". Ця конституційна норма конкретизована в Законі України "Про освіту" від 23 травня 1991 року. Державну політику в галузі освіти й у межах їх компетенції відповідно до ст. 14 Закону "Про освіту" здійснюють органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. На них покладено обов’язки організовувати облік дітей дошкільного і шкільного віку, контролювати виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти, створювати належні умови за місцем проживання та виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів. Місцевими органами державної виконавчої влади й органами місцевого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких, поряд з іншим, спрямовується на координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім’ї, громадськості з питань навчання та виховання дітей. Прокурори зобов’язані перевіряти додержання Закону України "Про освіту" в органах державного управління освітою, а також у місцевих органах державної виконавчої влади й органах місцевого самоврядування та підпорядкованих їм органах. У виконавчих органах місцевого самоврядування і місцевих державних адміністраціях перевіряється, як забезпечується в місті (районі) правовий і соціальний захист неповнолітніх, чи створено необхідні умови для одержання освіти, професійної підготовки, охорони здоров’я, чи виділяються в місцевому бюджеті цільові кошти на фінансування державної молодіжної політики, фінансування закладів освіти, установ, організацій системи освіти, та ряд інших питань.

Перевіряючи відділи освіти, прокурор ознайомлюється з наказами, розпорядженнями, актами ревізій, матеріалами перевірок шкіл, з заявами та скаргами громадян, які містять відомості щодо порушень законодавства про освіту, з актами розслідування нещасних випадків; матеріалами перевірок СЕС про здорові та безпечні умови навчання і з’ясовує:

• як здійснюється контроль за дотриманням законодавства з питань освіти, яким є рівень дошкільної, позашкільної, загальної, середньої та професійно-технічної освіти незалежно від їх підпорядкування і форм власності навчально-виховних закладів;

• як організовано облік дітей дошкільного та шкільного віку, що підлягають навчанню в загальноосвітніх навчально-виховних закладах;

• як здійснюється спільно з органами охорони здоров’я контроль за охороною здоров’я дітей і організацією оздоровчих заходів, створенням безпечних умов навчання та праці;

• чи проводяться районні (міські) конференції педагогічних працівників; рішення яких питань віднесено до їх ведення, законність прийнятих рішень (ст. 16 Закону "Про освіту").

Перевіряючи середні загальноосвітні школи, прокурор ознайомлюється зі статутом школи (ст. 18 Закону "Про освіту"), з колективною угодою, з наказами, протоколами засідань педагогічної ради, загальних зборів (конференцій) колективу закладу освіти, з’ясовує інші питання, у тому числі про додержання вимог ст. 10 Закону "Про освіту", створення системи державних органів управління й органів громадського самоврядування. Самоврядування закладів освіти передбачає їх право на самостійне планування економічної та фінансово-господарської діяльності й інше.

Прокурор перевіряє додержання закону про права учнів. Відповідно до Закону України "Про освіту" (ст. 51) учні мають право на навчання для здобуття певного освітнього рівня; вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять; одержання направлення на навчання до інших закладів освіти, у тому числі за кордон; користування навчальною, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти; безпечні та нешкідливі умови навчання та праці; трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час; користування послугами закладів охорони здоровя, засобами лікування, профілактики захворювань і зміцнення здоровя; захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність, та інше.

Учні мають право на безпечні та нешкідливі умови навчання, праці та виховання (ст. 26 Закону "Про освіту"), на безкоштовне або на пільгових умовах користування позашкільними закладами освіти: палацами, будинками, центрами, станціями дитячої, юнацької творчості, учнівськими клубами, дитячо-юнацькими спортивними школами, школами мистецтв, студіями, початковими спеціалізованими мистецькими навчальними закладами, бібліотеками, оздоровчими й іншими закладами.

У процесі перевірки прокурор залучає спеціалістів органів санітарно-епідеміологічного контролю, держінспекціі з охорони праці для перевірки відповідності санітарно-гігієнічним нормам шкільних меблів, освітлення в приміщеннях для занять; створення безпечних умов для занять фізичною культурою та трудовим навчанням; якості харчування й т.ін.

Прокурор також перевіряє додержання законодавства про права педагогічних працівників. Відповідно до ст. 55 Закону "Про освіту" педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на захист професійної честі, гідності; вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи; індивідуальну педагогічну діяльність; участь у громадському самоврядуванні; забезпечення житлом у першочерговому порядку, пільгові кредити для індивідуального й кооперативного будівництва; одержання службового житла; підвищення кваліфікації, перепідготовку. Відволікання педагогічних і науково-педагогічних працівників від виконання професійних обов’язків не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Поряд із цим, звертається увага на роботу з відбору та виховання педагогічних кадрів. Педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов’язки.

Закон України "Про освіту" (ст. 57) передбачає державні гарантії педагогічним працівникам належних умов пращ, побуту, відпочинку, медичного обслуговування; підвищення кваліфікації, правового, соціального, професійного захисту; компенсацій, установлених законодавством, тощо. Педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості та селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали педагогічними працівниками в цих населених пунктах і проживають у них, держава забезпечує безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах установлених норм, бони мають право на одержання у власність земельної ділянки в розмірі середньої земельної частки відповідно до чинного законодавства.

Особлива увага приділяється додержанню законодавства про попередження правопорушень серед учнів. З’ясовуються питання про залучення учнів і підлітків до участі в гуртках, секціях, клубах, товариствах за інтересами в школі, позашкільних закладах, за місцем проживання, особливо дітей, схильних до правопорушень.

Перевіряється стан виконання вимог ст. 59 Закону України "Про освіту" щодо відповідальності батьків за розвиток дитини. Законом передбачено, що батьки й особи, які їх заміняють, зобов’язані постійно турбуватися про фізичний розвиток, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їхніх природних здібностей; поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя та ін.; сприяти одержанню дітьми освіти.

Завжди в полі зору прокурора додержання законів про працю неповнолітніх, охорону їх трудових прав.

Перевірки можуть проводитися як у контролюючих органах, так і безпосередньо на підприємствах та в установах, організаціях різних форм власності.

Органи місцевої влади встановлюють квоти робочих місць для підлітків на підприємствах та в організаціях. Відповідно до ст. 7 Закону "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" у разі відмови в прийнятті на роботу підлітків у межах встановленої квоти з підприємств стягується штраф у розмірі середньомісячного заробітку за кожну відмову. Відомості про такі порушення закону можуть стати для прокурора підставою для перевірки і вжиття відповідних заходів реагування щодо окремих підприємств та організацій і в цілому по місту (району).

Водночас при перевірках виконання законів прокурори звертають увагу на додержання вимог про прийняття на роботу підлітків, які не досягли віку, установленого законом (ст. 188 КЗпП), тобто 16 років, а у виняткових випадках – 15 років (за згодою профспілкового комітету) та з 14 років – учнів шкіл, професійно-технічних закладів освіти для підготовки до праці за згодою одного з батьків або осіб, що їх заміняють. При цьому прокурор з’ясовує також, чи не використовуються вони на важкій роботі або на роботі зі шкідливими умовами праці, для переміщення вантажів, які перевищують встановлені норми; чи здійснюються попередні медичні огляди осіб, які не досягли 18-річного віку, чи не залучаються вони до надурочних робіт, у нічний час і вихідні дні, чи надається відпустка тривалістю один календарний місяць (ст. 75 КЗпП), чи надається учбова відпустка тим, хто навчається.

-73-

Нагляд за додержанням і застосуванням законодавства щодо порядку розгляду звернень громадян є однією з форм захисту прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про прокуратуру", ст. 29 Закону України "Про звернення громадян" прокурор здійснює нагляд за додержанням і застосуванням законодавства про порядок розгляду звернень усіма органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами.

Здійснюючи нагляд за додержанням і застосуванням законодавства про звернення громадян, прокурори регулярно проводять перевірки.

При виборі об’єкта перевірки враховуються:

• стан законності на об’єкті перевірки;

• наявність сигналів про порушення законних прав та інтересів громадян.

Під час перевірок додержання законодавства про порядок розгляду звернень прокурор знайомиться з матеріалами реєстрації, листуванням за заявами та скаргами, за необхідності витребує пояснення від осіб, які займаються перевіркою, уточнює окремі обставини в самих заявників і з’ясовує такі основні питання:

• додержання встановлених законом прав громадян, які звернулися зі скаргою, заявою;

• дотримання встановлених законом термінів розгляду та вирішення звернень;

• законність направлення звернень на розгляд і вирішення до інших органів;

• додержання вимог закону в частині повноти та об’єктивності перевірок заяв і скарг з урахуванням аргументів заявників;

• відповідність закону й обставинам справи рішень, прийнятих за зверненнями; чи даються заявникам умотивовані відповіді;

• здійснення контролю за фактичними усуненнями порушених прав і поновленням законності, притягнення винних до відповідальності;

• виконання вимог закону про аналіз практики розгляду заяв і скарг з метою вдосконалення цієї роботи та вжиття заходів до усунення причин, які зумовлюють обґрунтовані звернення громадян.

Під час перевірок прокурори з’ясовують також стан дотримання встановлених правил обліку та реєстрації звернень, наявність графіку прийому громадян, дані про відповідальних за цю ланку роботи посадових осіб та інше. Ураховуючи характер і наслідки порушень законодавства щодо порядку розгляду звернень, прокурор приймає рішення про заходи прокурорського реагування: протест, подання, порушення щодо винних кримінальної справи, провадження про адміністративне правопорушення або дисциплінарне провадження.

-74-77-

1. Протест. 2. Припис. 3. Представлення. 4. Постанова. 5. Вимоги, пропоновані до документів прокурорського реагування. До актів прокурорського реагування в порядку загального нагляду відносяться: протест, подання, припис та постанова прокурора. «Протест - це документ прокурора (його заступника), що містить звернене до компетентного органу чи посадовій особі обов'язкову для розгляду вимога про скасування акта, що суперечить закону, рішення або про приведення їх у відповідність до закону, або про припинення незаконно дії посадової особи, відновлення порушеного права . »1 Прокурор приносить протест органу або посадової особи, який видав незаконний акт або вчинила незаконна дія, або до вищого органу або вищій посадовій особі. Необхідність принесення протесту до вищого органу або вищій посадовій особі виникає у випадках, коли у прокурора є підстави вважати, що орган або посадова особа відхилить протест чи затримає його розгляд, або видання акту було погоджено з вищестоящим органом або посадовою особою або затверджено ім. При необхідності протест приноситься двох чи більше органам або посадовим особам на спільно виданий ними акт (наприклад, на рішення адміністрації та профспілкового комітету підприємства). При виявленні декількох незаконних актів, виданих одним і тим же органом або посадовою особою з однакові ми порушеннями закону, може бути принесений один протест. Принесення протесту у вищий орган або вищій посадовій особі прокурором, якому вони не піднаглядних, проводиться через вищестоящого прокурора. У такому ж порядку направляються подання, припис та постанови. Самостійне звернення прокурора в не піднаглядний йому орган або до не піднаглядним посадовій особі є перевищенням компетенції. «У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або введення його у відповідність до закону, а також припинення незаконної дії посадової особи, відновлення порушеного права» 2. У протесті прокурор вимагає скасування акту, коли він повністю не відповідає закону, або внесення до нього змін, доповнень, що знімають протиправність. Задоволення протесту тягне за собою видання іншого акту скасовує, змінює або доповнює опротестований, чи припинення незаконної дії, що носить продовжуємо характер. Скасування, зміна або доповнення актів, не виконаних до розгляду протесту, автоматично усуває правопорушення. Якщо ж видання акта або вчинення дії спричинило наслідки, то в протест включається вимога про їх усунення, про відновлення порушеного права. Наприклад, в протест на наказ керівника державного підприємства про списання на збиток недостачі або псування цінностей всупереч закону прокурор вимагає відновити їх вартість на балансі і віднести її за рахунок винних; в протесті на наказ про прийом на матеріально відповідальну посаду особи, яка має судимість за корисливі злочини , - припинити трудовий договір. Якщо опротестований акт спрямований який видав його органом або посадовою особою іншим органам, підприємствам, установам, організаціям або посадовим особам або опублікований у пресі, то в протесті пропонується оповістити одержувачів або помістити у пресі повідомлення про його скасування або зміну. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про результати розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору. Призупинення опротестованого акта означає припинення його дії на час до розгляду. Дія опротестованих нормативних актів призупиняється у всіх випадках. Індивідуальні акти припиняються, якщо вони не виконані або виконані частково. Розгляд протесту включає в себе ознайомлення з ним або його обговорення колегіальним органом і прийняття по ньому рішення (про повне або часткове задоволення вимог прокурора або їх відхилення, про заходи щодо усунення порушень закону). У десятиденний строк з дня надходження протесту відповідний орган або посадова особа приймає рішення на вимогу прокурора і повідомляє йому про результати розгляду, а у разі відхилення вказує мотиви. Дотримання цього терміну не залежить від періодичності засідань колегіального органу. Для отримання більш детальної інформації про задоволення протесту або мотиви його відхилення прокурор може витребувати копію акта, виданого за результатами розгляду. При ухиленні від розгляду протесту протягом десяти днів або повного чи часткового його відхилення прокурор або його заступник, незгодний з цим, може звернутися протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду до суду із заявою визнання акта незаконним. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта. Пропуск без поважних причин строку для звернення до суду тягне за собою відмову у задоволенні заяви. При наявності поважної причини суд може цей термін відновити. У заяві зазначаються: * Суд, в який направляються матеріали; * Прокурор, який звернувся із заявою; * Орган або посадова особа, якої було прийнято незаконний акт, і його місцезнаходження: назву і номер акта, час і місце його видання; * Положення опротестованого акта, що суперечать відповідним законом, і в чому це виражається; * Вимоги про визнання незаконним всього акта або його частини. До заяви додаються: * Копія оспорюваного акта або завірена виписка з нього; * Повідомлення про відхилення протесту або підтвердження ухилення від його розгляду (виписка з журналу вихідної кореспонденції прокуратури, копії нагадувань органу або посадової особи про розгляд протесту, довідка секретаря прокуратури про неотримання відповіді); * Інші необхідні документи. Заява розглядається судом у десятиденний строк за участю прокурора і представника органу або посадової особи, що прийняв акт. Їх неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду заяви, якщо суд не визнає явку обов'язковою. Одним із актів прокурорського реагування в порядку загального нагляду є припис прокурора. «Припис - це документ прокурора (його заступника), що містить звернене до органу або посадової особи і підлягає негайному виконанню вимога про усунення очевидного порушення закону, щоб уникнути можливого заподіяння істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації або громадянам» 3. Припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому в порядку підлеглості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення. Воно засвідчується гербовою печаткою прокуратури і вручається під розписку, а при неможливості це зробити - надсилається поштою. При відмові отримати припис про це робиться відмітка на другому його примірнику і припис направляється до вищих орган. У цьому випадку прокурор може вжити заходів щодо притягнення керівника органу або посадової особи до відповідальності за невиконання законодавства про прокуратуру. Вимоги приписи носять імперативний характер: * Скасувати правовий акт; * Привести акт у відповідність до закону; * Відновити порушене право; * Вчинити дії, необхідні для запобігання істотного збитку; * Утриматися від вчинення дій і т. п. Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Заподіяння шкоди може виражатися в: пошкодження або втрату майна; припинення виробничо-господарської діяльності або створення серйозних перешкод для її продовження; забруднення середовища проживання і знищення природних об'єктів; катастрофи, аварії та інші надзвичайні наслідки; істотне обмеження гарантованих Конституцією трудових, житлових та інших прав і свобод громадян. Характер істотного збитку і наявність причинного зв'язку між ним і порушенням закону встановлюються прокурором в кожному випадку з урахуванням конкретних обставин. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору. Вимога негайного виконання приписи означає, що порушення закону має бути усунуто невідкладно або в термін, встановлений прокурором. Письмове повідомлення про це повинно бути надіслано прокурору відразу після прийняття належних заходів. На відміну від протесту або подання припис не можна відхилити, а можна лише оскаржити. Тому орган чи посадова особа можуть оскаржити: припис заступника прокурора - прокурора, припис прокурора - вищестоящому прокурору. Оскаржити його можуть орган або посадова особа, якій воно внесено, а також громадяни, інтереси яких зачіпаються виконанням розпорядження. Виходячи з негайному виконанню, оскаржити припис слід одразу після його винесення, Скарга розглядається у десятиденний термін. Результатом її розгляду може бути підтвердження законності та обгрунтованості приписи або його відгук, про що повідомляється заявнику. Рішення вищестоящого прокурора по скарзі на припис є остаточним. «Подання - це звернений до вповноваженими державними органами, громадської організації або посадовій особі документ прокурора (його заступника), який містить аналіз порушень закону, причин цих порушень та умов, що їм умов, а також вимога про їх усунення» 4. У поданні наводяться дані про поширеність порушень закону та найбільш характерні факти. У ньому не повинно бути декларативних тверджень, загальних закликів, припущень і застережень. Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і що їм сприяють, вноситься прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. При внесенні подання на основі узагальненої практики прокурорського нагляду (наприклад, до місцевого органу самоврядування) у ньому вказуються ті заходи, які вже були прийняті прокуратурою для усунення порушень закону, причин цих порушень та умов, що їм умов. Усунення порушень закону з викладеного в поданні вимогу може полягати як у вчиненні дій, що пропонуються законодавством (наприклад, забезпечення очисними пристроями джерел викиду шкідливих речовин в атмосферу), так і в припиненні незаконної діяльності - сукупності взаємопов'язаних дій, що свідчать про неблагополучному стан законності в цілому або стосовно до окремих галузей законодавства (систематичні порушення підприємством законів після винесеного попередження). Усунення порушень закону припускає також ліквідацію наслідків (приведення до попереднього стану земель, виведених з сільськогосподарського обороту в результаті порушень земельного законодавства). Вимоги про усунення причин порушень закону та умов, що їм умов (роз'яснення чинного законодавства, упорядкування обліку цінностей і т. п.) спрямовані на їх попередження. Якщо в поданні названі особи, винні в порушенні закону, то прокурор має право поставити питання про їх дисциплінарної відповідальності, а також про відшкодування ними матеріальних збитків. Невідкладність припускає розгляд подання відразу ж після його надходження. «Не пізніше ніж у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушень закону, причин і умов, що їм умов і про наслідки повідомлено прокурору» 5. Колегіальний орган, якому внесено подання, повинен розглянути його на своєму засіданні, дата проведення якого встановлюється з урахуванням необхідності виконання вимоги невідкладності. Подання може бути обговорено на зборах трудового колективу, жителів населеного пункту, мікрорайону і т. п. Прокурор має право вимагати розгляду подання з його участю. Про день розгляду подання колегіальним органом (сесією Ради народних депутатів, керівним органом громадської організації і т. д.) прокурор повинен бути завчасно повідомлено. Його неявка не перешкоджає розгляду подання у призначений термін. Результати розгляду можуть бути відображені в наказі, рішенні, плані заходів і т. п. Повідомлення прокурору має містити відповіді на всі його вимоги, а відхилення подання повністю або в певній частині повинна бути мотивована. При необгрунтованому відхиленні подання воно може бути внесено до вищого органу (громадську організацію, посадовій особі), а при неповноту повідомлення прокурор має право витребувати додаткові відомості. При наявності сумнівів у достовірності повідомлення про вжиті заходи прокурор може провести контрольну перевірку або вимагати її проведення від органу управління або контролю. «Подання по малозначним фактами, коли усунення правопорушення можна досягти шляхом усної вимоги та роз'яснення закону, не вносяться» 6. Усна вимога можна також використовувати замість протесту для скасування чи приведення у відповідність із законом правового акта або припинення незаконної дії посадової особи. У разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор, його заступник, залежно від характеру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб. Таким чином можна сказати, що постанова прокурора (його заступника), що виносяться при здійсненні загального нагляду, - це документ, яким відносно посадової особи чи громадянина порушується дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або кримінальну справу. Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення, якщо воно спрямоване одному органу чи посадовій особі, може бути винесена одночасно щодо кількох осіб, які допустили дане порушення. У ньому обгрунтовується наявність складу дисциплінарного чи адміністративного проступку і робиться посилання на порушену норму і норму, за якою порушник підлягає притягненню до відповідальності. До винесення постанови від залучаються до відповідальності осіб витребуються письмові пояснення, протокол про адміністративне правопорушення на додаток до ухвали не складається. Постанова про порушення кримінальної справи направляється органам дізнання чи попереднього лиха (ч. 3 ст. 98 КПК). Постанова про порушення дисциплінарного провадження повинна бути розглянута органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження, постанова про порушення провадження про адміністративне правопорушення розглядається протягом десяти днів, якщо законом не передбачено більш короткий термін. Якщо орган чи посадова особа приходить до висновку про необгрунтованість постанови прокурора, то приймається рішення про відмову в залученні до дисциплінарної відповідальності (ст.147 КЗпП) або про припинення справи про адміністративне правопорушення (ч.1 ст.284 КпАП). При розгляді постанови орган або посадова особа має право замість накладення дисциплінарного стягнення передати матеріали трудовому колективу або його органу для вжиття заходів громадського впливу (ст.152 КЗпП), а замість накладення адміністративного стягнення - передати матеріали за місцем роботи на розгляд товариського суду, комісії з боротьби з пияцтвом, загальножавної організації або трудового колективу (ч.1 ст.187 КпАП). У разі незгоди з результатами розгляду постанови прокурор у межах строку давності притягнення до відповідальності (ст.148 КЗпП, ст.38 КпАП) направляє постанову про порушення дисциплінарного провадження вищому органу або посадовій особі (ч.2 ст.147 КЗпП) або опротестовує постанову про припинення справи про адміністративне правопорушення (ст.290 КпАП). Закон не зобов'язує орган або посадова особа повідомляти прокурору про результати розгляду постанови про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення. Проте прокурор може на підставі закону про прокуратуру витребувати копію акта виданого за результатами розгляду постанови, або отримати інформацію в іншій формі. Всі перераховані вище документи прокурорського реагування складаються відповідно до певних вимог. «У протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення.» 7 У документах прокурорського реагування слід вказувати: а) ким допущено порушення закону; б) яке його положення порушено; в) в чому полягає порушення; г) що слід зробити для його усунення; д) у який термін порушення повинно бути усунуто. Вимога про зазначення особи, яка вчинила правопорушення не належить до постанови про порушення кримінальної справи - у ньому можуть бути названі тільки ознаки злочину (ч.2 ст.94 КПК). Посилаючись на положення закону, що порушено, прокурор називає його статтю (частину, пункт). Виклад порушення закону означає опис його фактичної сторони. Вказівка про те, що необхідно зробити посадовій особі чи органу для усунення порушення, дається у вигляді вимог. Термін усунення порушення визначається законом України «Про прокуратуру», стосовно до приписом він може бути конкретизований прокурором. Документ прокурорського реагування включає в себе: 1) вступну частину - прізвище, ініціали та посада особи або найменування органу, якому адресується документ, назва документа, дату і місце його винесення, а стосовно до постанови - посаду, класний чин, прізвище, ініціали прокурора або його заступника; 2) описово-мотивувальну частину - джерело інформації про порушення закону, ким і яке його положення порушено, в чому полягає порушення, посилання на норму, якою керується прокурор; 3) заключну (резолютивну) частину-вказівка на те, що необхідно зробити для усунення порушення законів, причин порушення та сприяють йому умов (в протесті, приписі, поданні), відносно кого порушується дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, якому посадовій особі або органу документ направляється для розгляду або кому доручається розслідування кримінальної справи. У документі вказується також, що він підлягає обов'язковому розгляду у встановлений законом термін і про результати має бути повідомлено прокурора, роз'яснюється право на оскарження (в розпорядженні). Документ повинен бути підписаний прокурором (його заступником) із зазначенням посади, класного чину, прізвища та ініціалів. До документа можуть бути включені матеріали, що підтверджують викладені в ньому висновки та вимоги. Крім загальних, до документів прокурорського реагування пред'являються і спеціальні вимоги. «Управління загального нагляду Генеральної прокуратури та інші її підрозділи, що займаються загальним наглядом, відповідні відділи прокуратури Республіки Крим, прокуратур областей і прирівняних до них, прокуратури міста Києва повинні вивчати та аналізувати документи прокурорського реагування, відкликаючи ті з них, які не відповідають вимогам закону» 8. Аналіз їх якості слід проводити також в міських, районних міжрайонних та прирівняних до них прокуратора. Копії документів прокурорського реагування невідкладно надсилаються вищестоящим прокурорам. Це дозволяє своєчасно направляти підлеглим прокурорам зауваження за документами або відмовляти їх. Приводом до відкликання можуть бути, по-перше, необгрунтовані принесення протестів, внесення приписів та подань, винесення постанов і, по-друге, недотримання вимог викладених вище. У першому випадку відгукуються як розглянуті, так і нерозглянуті документи, у другому _ тільки нерозглянуті. Припис можна також відкликати у зв'язку з розглядом поданої на нього скарги. При відкликання розглянутого документа усуваються наслідки порушення закону, допущеного у зв'язку з виконанням необгрунтованих вимог прокурора (визнається таким, що втратив чинність, наказ про скасування опротестованого акта прокурором, відміняється накладене дисциплінарне стягнення і т.д.). Вказівка вищестоящого прокурора про відкликання документа реагування виповнюється невідкладно. Документ, внесений заступником прокурора, може бути відкликаний прокурором. Переконавшись у необгрунтованості внесення документа реагування або недотриманні що пред'являються до нього вимог, прокурор повинен відкликати його за власною ініціативою.

-79-

У Конституції України (п.9 Перехідних положень) і Законі України «Про прокуратуру» (ст.ст. 19-28) зазначено, що прокуратура здійснює нагляд за додержанням і застосуванням законів – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів по контролю за додержанням законів. Дія цих положень не обмежена в часових межах, і тому існує перспектива подальшого існування цієї функції прокуратури, тим більше, що її ліквідація не сприяла б стабілізації обстановки у країні і зміцненню правопорядку. Отже, на сьогодні не втрачають актуальності питання вдосконалення прокурорського нагляду, а в умовах трансформації українського суспільства виникають нові проблеми, які вимагають теоретичного осмислення і практичного вирішення. Як зазначає Т.В. Корнякова, «окремі з цих проблем існували і раніше, але завдяки інертності керівництва Прокуратури Союзу РСР і Генеральної прокуратури України тривалий час не вирішувались». Однією з них є проблема взаємовідносин між прокуратурою і численними владними структурами, які здійснюють контроль за додержанням різних правових норм і правил у господарській, соціальній та інших сферах життя .4,4суспільства Дослідження співвідношення прокурорського нагляду і державного (відомчого) контролю актуальне у зв’язку з тим, що по багатьох напрямах діяльність даних органів на практиці тісно переплітається. Ознайомлення з параметрами цього співвідношення дозволяє з теоретичних позицій дослідити специфіку прокурорського нагляду і особливості діяльності контролюючих установ, визначити місця «конкуренції» в області правореалізації, а також опрацювати фактори ефективності (оптимальності) результатів їх роботи. Питання прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів протягом десятиріч були предметом уваги низки науковців. В Україні ними займались такі учені, як Д.Бакаєв, Л.Давиденко, Ю.Грошевий, В.Долежан, В.Зеленецький, І.Марочкін, М.Мичко, М.Косюта, О.Михайленко, М.Руденко, Г. Середа М.Штефан, Ю.Шемшученко, М.Якимчук та інші. Діяльність органів позавідомчого контролю висвітлювали такі науковці, як О.Андрійко, А.Альохін, В.Авер’янов, В.Бессарабов, Г.Васильєв, Н.Коваленко, М. Кучерявенко, М.Мельник, М.Хавронюк, І.Шахов та інші. Метою цієї роботи є дослідження проблем розмежування прокурорського нагляду і позавідомчого контролю, визначення місця і ролі органів прокуратури та органів позавідомчого контролю у зміцненні правопорядку шляхом порівняльного аналізу їх правового статусу. Здійснюючи аналіз відмінностей у правовому статусі органів прокуратури і позавідомчого контролю, необхідно мати на увазі, що як перші так і другі взагалі роблять одну справу, забезпечують режим законності в державі, але кожен на своєму рівні. Природно, що не можна ставити знак рівності в діяльності прокуратури і органів контролю. Прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів — це динамічний вид діяльності, що концентрує свої зусилля лише на дотриманні законів. Він може і повинен бути ефективною гарантією у відстоюванні принципу верховенства закону у правозастосуванні. Досліджуючи питання про співвідношення прокурорського нагляду і позавідомчого контролю, слід звернути увагу на характер відмінностей, які існують між ними. Прокуратура і контролюючі органи належать до різних гілок влади. Безперечним є той факт, що прокуратура у сучасних умовах не належить ні до законодавчої, ні до виконавчої, ні до судової влади. Переважна більшість органів позавідомчого контролю функціонує у системі органів державної виконавчої влади у складі міністерств, державних комітетів, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Окремі контролюючі органи є представниками парламентського контролю, а саме Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його апарат, Рахункова палата, Центральна виборча комісія. Своєрідним контрольним органом, який сприяє формуванню судової влади, є Вища рада юстиції .4,27 Органи прокуратури наділені правом здійснювати нагляд за додержанням і застосуванням законів контролюючими органами. Останні ж таким правом стосовно прокуратури не наділені, хоча у процесі своєї контрольної діяльності можуть з’ясовувати окремі питання внутрішньо-управлінської діяльності прокуратури (наприклад, витрачання бюджетних коштів або додержання правил землеустрою при будівництві об’єктів прокурорської інфраструктури). Органи прокуратури складають єдину централізовану систему, з підпорядкуванням нижчих органів вищим, аж до Генерального прокурора України, на відміну від контролюючих органів. Незалежність органів прокуратури від зовнішніх впливів є значно більшою, ніж незалежність контролюючих органів, значна частина яких діє за 4,27].принципом «подвійного підпорядкування» До предмету прокурорських перевірок виконання законів не входить додержання підзаконних актів. Органи прокуратури здійснюють нагляд за додержанням і застосуванням лише законів, тоді як контролюючі органи – також за реалізацією підзаконних актів, виданих органами виконавчої влади різного рівня. Прокурори можуть цікавитись додержанням підзаконних актів (постанов, положень) для встановлення причин порушень законів та умов, що сприяли цим порушенням. При здійсненні нагляду і інших функцій прокурор виступає від імені 6, 89].держави в цілому, а не від імені конкретного відомства На відміну від більшості контролюючих органів, прокурорський нагляд за додержанням і застосуванням законів поширюється не на окремі правові сфери, як у спеціалізованих органів контролю, а на увесь комплекс проблем, пов’язаних з забезпеченням правопорядку, що випливає з ч.1 ст.19 Закону України «Про прокуратуру». Існують серйозні відмінності стосовно повноважень прокуратури і контролюючих органів, особливо з реагування на виявлені порушення. Зокрема, прокуратура не наділена при здійсненні нагляду імперативними повноваженнями, за винятком приписів, не має права застосовувати заходи адміністративного стягнення, а також санкції до юридичних осіб, що роблять контролюючі органи. Позавідомчий контроль носить постійний характер з плануванням перевірок як за сигналами про правопорушення, так і без них (наприклад, періодичні ревізії, що проводяться органами КРУ), тоді як наглядові заходи повинні здійснюватись, як правило, на основі вірогідної інформації про порушення законів. Підсумовуючи, потрібно зазначити, що наглядова функція прокуратури характеризується двома головними аспектами, а саме: перший - це координація прокуратурою роботи органів контролю та правоохоронних установ; другий - це взаємодія в процесі прокурорських перевірок зі спеціалістами контролюючих органів. Забезпечення ефективності прокурорського нагляду за виконанням законів у тісній взаємодії з установами позавідомчого контролю виступає одним з актуальних завдань зміцнення правопорядку в державі в цілому і в окремих сферах суспільного життя.

-85-86-

Постановка завдань, підготовка та реалізація планів, перевірка виконання і контроль за діяльністю підпорядкованих працівників — основні організаційні елементи роботи прокуратури.

Керівництво діяльністю органів прокуратури здійснює Генеральний прокурор України, який на підставі і на виконання законів видає накази та інструкції, дає вказівки, які обов' язкові для всіх органів прокуратури. Повноваження Генерального прокурора щодо керівництва органами прокуратури визначені в ст. 15 Закону «Про прокуратуру». Генеральний прокурор України у відповідності з Конституцією, іншими законами на підставі аналізу стану законності визначає головні завдан-

25

ня, які повинні вирішувати органи прокуратури. Планування забезпечує:

визначення першочерговості проблем, які мають бути вирішені прокуратурою в цілому і в конкретний період часу (квартал, півріччя, рік);

персональну відповідальність за виконання намічених заходів та послідовність їхнього виконання.

Для забезпечення належного планування в прокуратурі слід визначити пріоритетні напрямки в усіх галузях проку-рорськоїдіяльності. Це дає можливість концентрувати зусилля прокуратури на вирішенні найбільш актуальних проблем. В залежності від строків розрізняють поточне та перспективне планування. Поточне планування служить вирішенню проміжних завдань в короткі періоди часу. Перспективне планування розраховане на більш тривалий строк і передбачає здійснення комплексу міроприємств щодо вирішення суттєвих питань зміцнення законності та боротьби із злочинністю. Обидва види планування пов'язані між собою. При цьому вирішальна роль відводиться перспективному плануванню, націленому на тривалий час здійснення міроприємств, що дозволяє досягти практичних успіхів в забезпеченні законності.

В Генеральній прокуратурі України, прокуратурах АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя, прирівняних до них прокуратурах робота планується на півріччя з врахуванням стану законності та нагляду за виконанням законів.

В міських, районних та прирівняних до них прокуратурах плани роботи складаються щоквартально. При цьому прокурорам надана самостійність планування роботи (п. 2 наказу Генерального прокурора України від 4.01.95 р. № 1 «Про організацію роботи органів прокуратури України»).

Вищестоящі прокурори безпосереднє керівництво роботою підпорядкованих органів здійснюють шляхом:

— виїзду на місця для перевірок роботи. Перевірки бувають галузеві та комплексні. Вони проводяться і здійснюються вищестоящою прокуратурою в залежності від стану справ в боротьбі із правопорушеннями у тому чи іншому районі, місті, області. Комплексні перевірки повинні проводитися не частіше одного разу в п'ять років, а галузеві — одного разу на рік (п. 4 наказу Генерального прокурора України № 1 від 4.01.95 р. ). Результати перевірок розглядаються на місці;

— надання практичної допомоги в правильній організації роботи, запобігання та усунення наявних недоліків;

— дачі підпорядкованим прокурорам письмових вказівок, видання та направлення їм наказів, оглядів, інформаційнихта методичнихлистівта іншихдокументів щодоусунення недоліків в їхній роботі;

— заслуховування керівників прокуратур та інших працівників на засіданнях колегій та на оперативних нарадах;

— організація навчання та підвищення кваліфікації прокурорських та слідчих працівників.

Єдиноначальствування  в  роботі  органів  прокуратури поєднується з колегіальністю при розгляді найбільш важливих проблем прокурорсько-слідчої діяльності. Для цього в Генеральній прокуратурі України, прокуратурі АР Крим, прокуратурах областей та прирівнянихдо них, прокуратурах міст Києва та Севастополя утворюються колегії, які є дорадчими органами. Вони розглядають найбільш важливі питання, які стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури. На засіданнях колегій можуть заслуховуватися повідомлення та пояснення керівників  міністерств,   відомств,   органів  державного управління, нагляду та контролю, підприємств, установ та організацій, їхніх об'єднань, інших посадових осіб з приводу порушень законодавства.

Рішення колегій доводяться до відома працівників органів прокуратури. У разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить в життя своє рішення.

-86

Облік та звітність — важливіші елементи правильної організації роботи органів прокуратури. Достовірна, об'єктивна, оперативна, стабільна та цілісна статистична інформація дозволяє прокурору, по-перше, правильно оцінити стан справ, по-друге, намітити заходи щодо зміцнення законності на всіх ділянках прокурорської діяльності, по-третє, покращити ор- \І ганізацію роботи органів прокуратури.

Статистична звітність в органах прокуратури, яка базується на матеріал ах первинного обліку роботи прокурорівта слідчих, дозволяє фіксувати визначені закінчені процесуальні рішення (акти прокурора з загального нагляду, з нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу із злочинністю та ін.). На підставі цих рішень враховуються явища та процеси, які контролюються прокуратурою.'

З метою забезпечення організації належного обліку роботи і ведення статистики в органах прокуратури прокурори зобов'язані постійно вести первинний облік фактично вико-

27

наної роботи для повного і своєчасного відображення у звітах статистичних даних (п. 1 наказу Генерального прокурора України № 17 від 4.04.92р. «Про організацію обліку роботи та статистики в органах прокуратури»).

Статистичні звіти про роботу складаються особисто міськими, районними, міжрайонними, а також іншими прирівняними до них прокурорами на підставі встановлених документів первинного обліку. В апаратах прокуратур АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняних до них прокуратурах міст з районним поділом звіти складають начальники уПравліньта відділів (старші помічники та помічники прокурорів) в обсязі своїх розділів. Звіти по управлінню та відділу підписують начальники структурних підрозділів і подають їху визначені прокурором строки старшому помічнику прокурора з питань статистики для складання зведеного звіту по апарату прокуратури. Старший помічник з питань статистики перед складанням зведеного звіту по апарату прокуратури області або відповідного району зобов'язаний перевірити за матеріалами первинного обліку достовірність показників звіту, який надано управлінням або відділом. Аналогічний порядок подання звітів розповсюджується на управління та відділи Генеральної прокуратури України. Зведені звіти про роботу прокурора по області або регіону підписують відповідні прокурори.

В прокуратурі У країни облік роботи ведеться у відповідності з статистичним звітом форми № П «Про роботу прокурора», затвердженого наказом Мінстату України від 29.10.96 р. № 320. Інструкція по складанню статистичного звіту за цією формою затверджена наказом Генерального прокурора України № 17 від 29.10.96 р.

Структура звіту про роботу прокурора зформована у відповідності з галузями п рокурорської діяльності і складається з 6 розділів: 1) загальний нагляд; 2) нагляд за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу із злочинністю;

3) участь прокурора в розгляді кримінальних справ у судах;

4) участь прокурора у цивільному та арбітражному судочинстві; 5) нагляд за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру, ізоляторах, спеціальних приміщеннях, приймальниках-розподільниках для неповнолітніх; 6) розгляд скарг (звернень).

Прокурори АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міські, районні, міжрайонні, а також інші прирівняні до них прокурори складають статистичний звіт за формою № П відповідно до підпорядкованості два рази на рік — за півріччя та за весь рік.

Відповідальність за достовірність та своєчасніть надання

28

статистичного звіту покладається на прокурора, який його

підписав.

Органам прокуратури на місцях заборонено встановлювати додаткову звітність та змінювати передбачені Інструкцією, затвердженою наказом Генерального прокурора України від 29.10.96 р. № 17, порядок обліку даних і надання звітів.

Звітні дані підлягають аналізу. На їх підставі виявляються тенденції, які виникають в прокурорській діяльності, динаміці та структурі злочинності, розслідуванні злочинів. З їх урахуванням в органах прокуратури розробляються відповідні плани та міроприємства.

-89-

Вимоги, що ставляться до осіб, які призначаються на посади прокурорсько-слідчих працівників, чітко регламентовано Законом України "Про прокуратуру". Стаття 46 Закону визначає, що прокурорами та слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості.

Який же зміст вкладається у вимоги про "ділові та моральні якості"? Поняття "ділові якості" означає риси, які характеризують ставлення до громадської, службової діяльності, до роботи.

Ділові якості прокурорсько-слідчих працівників охоплюють комплекс професійних знань і практичних навичок, а також ставлення їх до виконання службових обов’язків. Де вид і рівень професійного уміння працівника, наявність у нього знань, навиків і особистих якостей, необхідних для виконання відповідної роботи, а також показник певної професійної діяльності.

Ділові якості працівників прокуратури – це теоретична підготовка і практичний досвід, уміння організувати роботу і якісно її виконувати, уміння виявити недоліки в роботі та їх подолати, здатність реально оцінити результати своєї роботи. На формування у працівників ділових якостей значно впливають такі чинники:

1. знання чинного законодавства, особливо матеріального та процесуального права, тобто рівень юридичної підготовки;

2. персональний інтерес працівника до обраної професії;

3. правильна організація роботи в міськрайпрокуратурі;

4. добре організоване навчання з підвищення кваліфікації працівників;

5. наявність в міськрайпрокуратурі необхідної літератури для підвищення теоретичного і професійного рівня;

6. стимулювання працівників до результативної праці. Безумовно, необхідно вміло застосовувати професійні знання на практиці, володіти сучасними методами прокурорського нагляду, розслідування злочинів і виконування інших функцій прокуратури. Ділові (професійні) якості треба постійно вдосконалювати, використовуючи позитивний досвід і методичні рекомендації за умови, що працівник до цього прагне.

Моральні якості – одна з головних умов добору кадрів в органах прокуратури.

Мораль – це правила моральності, а моральність – це духовні якості, які необхідні людині в суспільстві, а також виконання цих правил.

Добір працівників з високими моральними якостями -вимога, передбачена Законом України "Про прокуратуру", а також Наказом Генерального прокурора № 2 від 25 лютого 2004 р. Моральні якості працівника визначаються його світоглядом і переконаннями. Моральні властивості особистості, моральні переконання, моральні почуття – це регулятори моральних вчинків особистості.

Моральна подоба людини розкривається в її вчинках, діях. На які моральні якості необхідно перш за все звертати увагу, призначаючи на посаду працівників прокуратури? Із численних моральних властивостей особистості вирізняються: чесність, принциповість, скромність, непідкупність, добросовісність, відповідальність, вірність професійному обов’язку, здатність правильно сприймати критику, чуйність і уважність до людей, нетерпимість до недоліків та ін.

З оцінкою цих моральних якостей особистості необхідно підходити до вирішення питань формування кадрів органів прокуратури. Такі вимоги передбачено наказом Генерального прокурора України №2 від 25 січня 2004 р.: "Домагатися, щоб усі напрямки прокурорського нагляду і слідства були укомплектовані принциповими, непідкупними, компетентними і добросовісними працівниками, які здатні творчо, цілеспрямовано і якісно виконувати завдання, що стоять перед органами прокуратури України" (п. 1.1 Наказу).

Визначення цих якостей як головних зумовлено тим, що прокурорсько-слідчі працівники покликані вирішувати виключно важливі завдання, які на них покладено Законом України "Про прокуратуру". Виконання покладених завдань можливе тільки за умови, якщо вони будуть укомплектовані кадрами, котрі мають перелічені якості.

Більшість якостей, у тому числі й моральних, напрацьовуються в процесі роботи, формуються в колективі, де людина працює. При цьому слід мати на увазі, що будь-який підрозділ прокуратури, кожний колектив відзначається специфічними, тільки йому притаманними особливостями. Ці особливості складаються з багатьох факторів: від вимогливості керівника до підлеглих, стану трудової та службової дисципліни, рівня громадської активності працівників та ін.

Таким чином, у вирішенні питань добору кадрів для органів прокуратури одне з головних завдань – не допустити в прокуратуру людей випадкових, недостатньо кваліфікованих чи здатних зрадити інтереси справи. Це дає підстави стверджувати, що при доборі та розміщенні кадрів в органах прокуратури необхідно суворо дотримуватись основних принципів кадрової роботи; а) професійної, моральної та вікової придатності; б) бездоганної репутації; в) законності в діяльності кадрових служб прокуратури; г) позапартійності; ґ) рівності вимог до проходження служби в органах прокуратури; д) відповідальності керівників органів прокуратури за добір, розміщення і виховання прокурорських кадрів.

Важливу роль у доборі та розміщенні кадрів відіграє атестація працівників. Атестація – ці організаційний фактор, який стимулює результативну працю і професіональний розвиток працівника. Генеральний прокурор України вимагає, щоб у справі професійної підготовки і виховання кадрів службове атестування здійснювалося на якісно новому рівні (п. 7.1 Наказу №2).

Таким чином, можна зробити висновок, що робота з добору та розміщення кадрів – це творчий процес, і завдання зводиться до того, щоб жоден працівник не залишився поза увагою керівника. На жаль, ця важлива і відповідальна робота не всюди організована належним чином, трапляються випадки, коли на місцях, у районних і міських прокуратурах не приділяється необхідної уваги вихованню кадрів, підвищенню їх професійного рівня, додержанню моральних норм. Особливо від цього страждають молоді спеціалісти, які приходять на роботу в прокуратуру після закінчення вищого навчального закладу. Добре відомо, що початок професійної діяльності молодого спеціаліста – це відповідальний етап, від якого значною мірою залежить подальша його доля. Тому дуже важливо, щоб праця молодого спеціаліста була належним чином організована.

-90—

Така відповідальність передбачається тільки для конкретно визначених категорій працівників на підставі статутів та положень про дисципліну і спеціальних нормативних актів. Вона характеризується спеціальним суб'єктом дисциплінарного проступку, особливим характером дисциплінарного проступку, спеціальними видами дисциплінарних стягнень, особливим порядком накладення та оскарження дисциплінарного стягнення. Спеціальним суб'єктом є працівник, який несе дисциплінарну відповідальність за спеціальними нормативно-правовими актами - статутами, положеннями, законами (Статут про дисципліну працівників зв'язку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 р. №877 // ЗП України. - 1996. - №15. - Ст. 420; Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №4. - Ст. 15; Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 р. №55 // ЗП України. - №4-5. - Ст. 71; Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України, затверджене. Указом Президента України від 12 березня 1996 р. // Урядовий кур'єр. - 1996. - 28 березня; Положення про дисципліну працівників споживчої кооперації України, затверджене постановою Першої конференції споживчої кооперації України від 25 червня 1997 р. // Офіційний вісник України. - 1997. - Число 45. - С. 215; Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №8. - Ст. 56; Закон України "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України" від 2 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №22. - С. 140; Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №52. - Ст. 490; Закон України "Про зв'язок" від 16 травня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №20. - Ст. 143; Гірничий закон України від 6 жовтня 1999 р. // Урядовий кур'єр. - 1999. - №225. - 1 грудня). Спеціальна дисциплінарна відповідальність працівників відрізняється від загальної дисциплінарної відповідальності більш широким змістом дисциплінарного проступку і більш суворими санкціями. Так, для певних категорій працівників, вимоги морального змісту включені в їх трудові обов'язки. Це стосується суддів, прокурорів, державних службовців, працівників, що виконують виховні функції. Недотримання таких норм, аморальна поведінка не тільки під час роботи, але і в побуті є підставою для притягнення такого працівника до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення з посади. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну передбачено більш широке коло дисциплінарних стягнень. Так, Дисциплінарний статут прокуратури України передбачає як дисциплінарні стягнення такі заходи впливу: догана, пониження в класному чині, пониження в посаді, позбавлення нагрудного знака "Почесний працівник прокуратури України", звільнення, звільнення з позбавленням класного чину. Слід звернути увагу на те, що окремі нормативно-правові акти про дисципліну містять положення про таке дисциплінарне покарання, як переведення на нижчу посаду. Наприклад, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту передбачає серед дисциплінарних стягнень переміщення на нижчеоплачувану роботу на строк до 3 місяців, переміщення на нижчу посаду на строк до 6 місяців. Ці норми у даний час не можуть застосовуватись як такі, що суперечать конституційному положенню про заборону примусової праці, про що зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. №9. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями й іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися не тільки органом, який відає прийомом на роботу, а також і вищестоячими органами. Працівники, що займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише за підставами, передбаченими законодавством (ст. 147-1 КЗпП України). Передбачаються інші, ніж для загальної дисциплінарної відповідальності, строки накладення дисциплінарного стягнення. Дисциплінарний статут прокуратури встановлює, що дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не рахуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше 1 року з дня вчинення проступку. Строк службової перевірки не може перевищувати 2 місяців. У разі вчинення працівником діяння, не сумісного з перебуванням на роботі в органах прокуратури, його звільнення провадиться незалежно від часу вчинення проступку. Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене прокурорським працівником до Генерального прокурора України у місячний строк з дня ознайомлення з наказом. Генеральний прокурор приймає рішення у 10-денний строк, а у разі проведення перевірки - не пізніше 1 місяця з дня надходження скарги, при цьому він має право скасувати дисциплінарне стягнення, посилити або пом'якшити його. У разі незаконного пониження на посаді або звільнення працівника з посади Генеральний прокурор видає наказ про поновлення на посаді з виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітній платі за час роботи на нижчеоплачуваній роботі, але не більше як за 3 місяці. Якщо не з вини працівника час вимушеного прогулу становить більше 3 місяців, Генеральний прокурор може прийняти рішення про виплату середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу. Поновлення в попередньому класному чині або на попередній посаді може провадитися тільки у порядку атестування. Рішення Президента України та Генерального прокурора України про позбавлення класного чину, наказ Генерального прокурора про застосування дисциплінарного стягнення або відмова у поновленні на роботі прокурорсько-слідчих працівників, звільнених прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва та прирівняних до них прокурорів, можуть бути оскаржені до Верховного Суду України в місячний строк.

-91-

Начало формы

Документ 1795-12, редакцiя вiд 06.11.1991 (1 сторiнка)
Сторiнка "Законодавство України" сайту Верховної Ради	[ 03.01.12 17:48 ]

Конец формы

                                                          

П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 4, ст.14 )

Відповідно до статті 47 Закону України "Про прокуратуру" ( 1789-12 ) Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Затвердити Положення про класні чини працівників органів прокуратури України і ввести його в дію з 1 грудня 1991 року (додається).

2. Зберегти за працівниками органів прокуратури України класні чини, які вони мають на день прийняття Закону України "Про прокуратуру".

Голова Верховної Ради України Л.КРАВЧУК

м. Київ, 6 листопада 1991 року N 1795-XII

ПОЛОЖЕННЯ про класні чини працівників органів прокуратури України

I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" ( 1789-12 ) це Положення визначає порядок встановлення і присвоєння класних чинів працівникам органів прокуратури.

2. Встановлюється 10 класних чинів працівників органів прокуратури:

державний радник юстиції України державний радник юстиції 1 класу державний радник юстиції 2 класу державний радник юстиції 3 класу старший радник юстиції радник юстиції молодший радник юстиції юрист 1 класу юрист 2 класу юрист 3 класу

3. Присвоєння класного чину провадиться в послідовному порядку з урахуванням ділових і особистих якостей працівника відповідно до посади, яку він займає, та стажу роботи.

Присвоєння класного чину без додержання цих вимог може мати місце лише у випадках, передбачених статтею 9 цього Положення.

4. Працівникам органів прокуратури присвоюються відповідні даній посаді класні чини:

————————————————————————————————————————————————————————————————

N | Назва класного | Посада

пп | чину |

————————————————————————————————————————————————————————————————

1. Державний радник Генеральний прокурор України юстиції України

2. Державний радник перший заступник Генерального юстиції 1 класу прокурора України

3. Державний радник 1) заступники Генерального прокурора юстиції 2 класу України 2) прокурор Кримської АРСР 3) прокурори областей поза групою та м. Києва

4. Державний радник 1) начальники та заступники юстиції 3 класу начальників управлінь, начальники відділів, старші слідчі в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України, старші помічники Генерального прокурора України з особливих доручень 2) прокурори областей, транспортні, природоохоронні та інші прокурори (на правах обласних), прокурори міст поза групою 3) перші заступники прокурорів Кримської АРСР, областей поза групою та м. Києва 4) ректор інституту підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України

5. Старший радник 1) заступники начальників відділів, юстиції начальники відділів у складі управлінь Генеральної прокуратури України 2) старші прокурори, слідчі в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України, помічники Генерального прокурора України з особливих доручень 3) заступники прокурорів Кримської АРСР, областей, м. Києва, транспортних, природоохоронних, інших прокурорів (на правах обласних) та міст поза групою 4) начальники управлінь та відділів прокуратур Кримської АРСР, областей, транспортних, природоохоронних та інших (на правах обласних) 5) старші слідчі в особливо важливих справах прокуратури Кримської АРСР, старші помічники прокурорів Кримської АРСР, областей та м. Києва 6) прокурори міст першої групи 7) проректор інституту підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України та завідуючі кафедрами цього інституту 8) начальник учбового центру Генеральної прокуратури України

6. Радник юстиції 1) прокурори управлінь та відділів Генеральної прокуратури України 2) заступники начальників, старші прокурори управлінь і відділів, слідчі в особливо важливих справах, старші слідчі прокуратур Кримської АРСР, областей, м. Києва, транспортних і природоохоронних прокуратур (на правах обласних), слідчі в особливо важливих справах прокуратур міст 3) прокурори міст другої та третьої груп, районів та прирівняні до них прокурори 4) заступники прокурорів міст першої групи 5) начальники відділів, завідуючі кабінетами, лабораторіями, викладачі інституту підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України

7. Молодший радник 1) помічники прокурорів, прокурори юстиції управлінь, відділів прокуратур Кримської АРСР, областей, м. Києва, транспортних, природоохоронних та прирівняних до них прокуратур 2) заступники прокурорів міст другої та третьої груп, районів та прирівняних до них прокуратур 3) старші помічники прокурорів, старші слідчі, слідчі прокуратур міст, районів та прирівняних до них прокуратур 4) викладачі учбового центру Генеральної прокуратури України

8. Юрист 1 класу помічники міських, районних та 9. Юрист 2 класу прирівняних до них прокурорів 10. Юрист 3 класу (залежно від строку перебування в класному чині)

Як виняток, присвоєння вищого класного чину працівникові, незалежно від посади, яку він займає, може мати місце за зразкове виконання службових обов'язків, ініціативу в роботі, інші значні заслуги, з урахуванням стажу роботи.

5. Строки перебування в класних чинах:

юриста 3 класу — 2 роки юриста 2 класу — 2 роки юриста 1 класу — 3 роки молодшого радника юстиції — 3 роки радника юстиції — 4 роки старшого радника юстиції — 4 роки.

Строки перебування в чинах державного радника юстиції 1, 2, 3 класів не встановлюються. Присвоєння чергового чину цих класів можливе у випадках підвищення працівника на посаді або за особливі заслуги в роботі.

II. ПРИСВОЄННЯ КЛАСНИХ ЧИНІВ

6. Згідно з Законом України "Про прокуратуру" ( 1789-12 ) класні чини державного радника юстиції України, державного радника юстиції 1, 2, 3 класів присвоюються Президентом України.

Інші класні чини присвоюються Генеральним прокурором України.

7. Класний чин юриста 3 класу присвоюється працівникам, які працюють в органах прокуратури не менше 6 місяців, а молодим спеціалістам - після закінчення строку стажування і призначення на посаду.

8. Працівникам, що перейшли на роботу в органи прокуратури з інших організацій, класні чини присвоюються з урахуванням посад, на які їх призначено, і досвіду роботи.

9. Генеральний прокурор України має право:

а) в окремих випадках за зразкове виконання службових обов'язків присвоювати працівникам чергові класні чини до закінчення строку, зазначеного в статті 5 цього Положення;

б) при призначенні на вищу посаду присвоювати чин без дотримання черговості, але не більш як на два чини вище того, в якому працівник перебуває;

в) входити з поданням до Президента України про присвоєння класного чину Державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.

10. Працівники органів прокуратури, яким присвоєно класні чини, перебувають у них довічно. Позбавлення класного чину може мати місце при звільненні працівника з органів прокуратури за проступки, що порочать його. У разі грубих порушень службового обов'язку працівником прокуратури чи негідної поведінки його може бути понижено в чині.

11. Працівникам органів прокуратури, які мають класні чини, виплачуються відповідні грошові надбавки до посадових окладів.

12. Працівники органів прокуратури, які мають класні чини, під час виконання службових обов'язків носять формений одяг. Документ взятo з сайту ВPУ - zakon.rada.gov.ua

-94-

Конституція України (ст. 9) передбачає, що чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Органи державної влади, у тому числі й органи прокуратури, повинні суворо дотримуватися вимог, що містяться в таких міжнародних договорах. У законодавчому порядку конкретизовано питання, що випливають з міждержавних угод і стосуються діяльності прокуратури. Так, у статті 26 Закону України "Про прокуратуру" передбачено: "Генеральний прокурор України відповідно до міждержавних угод про надання правової допомоги вирішує питання про порушення і розслідування кримінальних справ, проведення дізнання, видачу злочинців або осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, направлення повідомлень про наслідки кримінального переслідування, а також інші передбачені такими угодами питання". Це означає, що саме Генеральний прокурор України відповідно до міждержавних угод про надання правової допомоги вирішує питання у галузі прокурорсько-слідчої діяльності.

Крім цього, Верховна Рада України своєю постановою №3611-ХІІ від 17 листопада 1993 р. надала Генеральному прокуророві України право на підписання від імені України угод про прийняття громадян України, засуджених судами інших держав, для відбування покарання на території України та про передачу громадян іноземних держав, засуджених судами України, для відбування покарання на території цих держав. Таким чином, законодавець визначає Генеральну прокуратуру України як центральний орган, на який покладаються повноваження щодо здійснення міжнародного співробітництва в міжнародних справах на стадії досудового слідства. Такий підхід законодавця цілком відповідає функції нагляду за додержанням законів при провадженні дізнання та досудового слідства. Крім названих законодавчих актів, які стосуються діяльності Генеральної прокуратури України, міжнародне її співробітництво здійснюється також на підставі міжнародних договорів і угод, учасницею яких є Україна, законів України та нормативних відомчих актів Генеральної прокуратури України.

До важливих міжнародних документів слід віднести ряд актів ООН, які регламентують права людини, у тому числі: Загальну декларацію прав людини, Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми, Типовий договір про взаємну допомогу, Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою, Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку та інші акти, які прийняті Генеральною Асамблеєю ООН і спрямовані на вдосконалення міжнародного співробітництва правоохоронних органів держав – членів ООН.

Україна як член ООН поширює на національне законодавство дію цих міжнародно-правових актів.

Важливу роль у забезпеченні міжнародного співробітництва органів прокуратури відіграють багатосторонні договори, які ратифіковані Україною:

• Європейська конвенція про видачу правопорушників (1957 р.);

• Європейська конвенція про взаємну правову допомогу в кримінальних справах (1959 р.);

• Конвенція про передачу засуджених осіб (1983 р.);

• Європейська конвенція про міжнародну діяльність рішень у кримінальних справах (1970 р.);

• Європейська конвенція про передачу провадження в кримінальних справах (1972 р.) та інші.

Поряд із цим, Генеральна прокуратура України уклала ряд угод про правову допомогу і співробітництво з прокуратурами всіх країн СНД, а також з інших країн світу.

Особливе місце в міжнародному співробітництві прокуратури України відіграє Координаційна Рада Генеральних прокурорів країн – учасниць СНД, де приймаються і рішення з координації спільних дій у сфері боротьби з організованою злочинністю, виконання законів у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, інтересів держави.

Питання 80, 81

http://www.pravo.vuzlib.net/book_z440.html

1 М. Руденко. Щодо питання здійснення прокурорських повноважень поза сферою кримінального переслідування. Право України № 4/2007, стор. 75

2 Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень. Наказ Генерального прокурора України від 29.11.2006р. № 6ги

3 М. Руденко. Форми представництва прокурора у цивільному процесі. Юридичний журнал № 10/2006