11.4. Співвідношення міжнародно-правового

і национального регулювання прав і свобод людини

та забезпечення міжнародних стандартів

прав і свобод людини

Міжнародне право відіграє значну роль у регулюванні прав та сво­бод людини і громадянина. У одних випадках норми міжнародного права встановлюють стандарти прав та свобод людини і громадянина, в інших — є безпосередньою підставою для виникнення їх суб'єктив-них прав і обов'язків. При цьому слід мати на увазі, що форма впливу міжнародно-правових норм на права та свободи людини і громадяни­на в кожній конкретній державі залежить від прийнятої в ній концепції співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного (національного) права.

Співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права, як правило, фіксується у конституциях чи конституційних законах держав.

Так, ст. 25 Конституції ФРН загальновизнані норми міжнародного права визначає як частину федерального права. Вони згідно із Кон-ституцією мають переваги перед законами і безпосередньо породжу-ють права та обов'язки для осіб, які проживають на її території. Це положення фіксує принцип верховенства загальновизнаних норм і принципів міжнародного права над внутрішньодержавним.

У конституціях деяких держав положення про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права закріплено менш де­тально, тобто лише на рівні визнання загальновизнаних норм та норм

66

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

міжнародного права складовою національного права. Зокрема, Кон­ституція Іспанії в частині першій ст. 96 визначає: «Законно укладені й офіційно опубліковані в Іспанії міжнародні договори є складовою її внутрішнього законодавства»¹. У розділі 2 ст. 6 Конституції США пе-редбачено: «Договори, що укладені чи будуть укладені Сполученими Штатами, є верховним правом країни»². Подібні положення містяться у ст. 9¹ Конституції Австрійської Республіки, ст. 8 Конституції Порту-гальської Республіки, ст. 3 Конституції Естонської Республіки та ін.

У деяких випадках конституційно фіксується верховенство міжна-родних договорів щодо національного законодавства в разі виник-нення розбіжностей між ними і водночас визнається, що вони є скла­довою національного законодавства. У частині четвертій ст. 15 Кон­ституції Російської Федерації визначено: «Загальновизнані принци-пи і норми міжнародного права та міжнародні договори Російської Федерації є складовою частиною її правової системи. Якщо міжна-родним договором Російської Федерації встановлено інші правила, ніж передбачено законом, то застосовуються правила міжнародного договору»³. Такуж перевагу надає останнім і Конституція Республіки Болгарія (ст. 5).

Іноді конституційно фіксується механізм взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права. Конституція Французької Республіки у ст. 55 установлює: «Договори чи угоди, належним чином ратифіко-вані чи схвалені, мають силу, що перевищує силу внутрішніх законів, з моменту опублікування, за умови застосування кожної угоди чи до­говору іншою стороною»⁴.

Незважаючи на різні підходи держав до вирішення питання співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права, міжнародне право поступово стає універсальним, а його принципи і норми — обов'язковими для всіх держав-учасниць міжнародного співтовариства. Це також стосується питань прав та свобод людини і громадянина.

Ставлення України до питання про співвідношення національно­го та міжнародного права вперше було сформульовано в Декларації

¹ Конституции зарубежньіх государств: Учеб. пособ. / Сост. В. В. Маклаков. — М., 1999. —С. 323.