Вибори в Україні

14.1. Поняття та правові засади виборів

У вітчизняній і зарубіжній науці конституційного права наявні різні погляди щодо суті і визначення виборів.

На нашу думку, вибори — це суспільно-правовий інститут. За умов демократичного суспільства вибори за своею суттю — це вияв реальної волі народу, процес здійснення цієїволі, який має відбуватися за допомо-гою держави (тільки в межах и конституційної компетенції), під кон­тролем держави (повинен здійснюватися поряд з іншим також судовий захист усіх без винятку виборчих прав суб'єктів виборчого процесу), проте за своею суттю це недержавний інститут. Здійснення виборів не має державницької природи, оскільки вибори за своїм змістом — це інститут встановлення влади, зокрема державної; процес формування представницьких органів державної влади і органів місцевого само-врядування.

За своею формою вибори — це форма безпосереднього народовлад-дя, що здійснюється за умов демократичного суспільства і правовоі держави тільки в порядку, передбаченому конституцією і законами. Тобто щодо форми здійснення виборів, то тут, на нашу думку, основ-ним є розуміння виборів як юридичного процесу, котрий має внутрішню цілісність і відособленість. Інституціалізація виборів зна-ходить свое відображення в існуванні об'єктивного виборчого права.

5а-8152

137

Розділ 14

Насамперед виборчий процес є прикладом установчого юридич-ного процесу. Це врегульований законом порядок організації та проведення виборів, діяльність уповноважених органів і громадян держави, спрямована на формування конституційного якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Будучи нормативно врегульованим, цей процес відповідно впо-рядкований через систему спонукальних обставин (як певних юри-дичних обставин, що потребують певних юридичних дій) і юридич-них фактів (як юридичних дій, що забезпечують початок відповідних процедур, які закріплюються в нормах матеріального і процесуаль-ного виборчого права). Виходячи з того, що шляхом організації та проведення виборчого процесу відбувається формування консти­туційного складу представницьких органів державної влади, органів місцевого самоврядування та заміщення виборних посад, слід відзначити одну важливу особливість саме виборчого юридичного процесу, пов'язану із суспільною, політичною природою саме ви­борів. Виборчий процес — не тільки і не стільки переважно адміністративний технологічний процес, скільки публічний, конку-рентний процес, у межах якого розгортається політична право-суб'єктність громадян-виборців і шляхом їх волевиявлення відтво-рюється і легітимується діяльність представницьких інститутів влади тауправління¹.

Виборчий процес завжди включає в себе встановлену законодавст-вом сукупність процесуальних форм проведення виборів, які визнача-ють кількість та зміст стадій виборчого процесу. Кожний вид виборів, що проводяться в Україні, опосередковується власним виборчим про-цесом, строки та порядок організації і проведення якого визначають-ся відповідною системою виборчого законодавства України. Водночас можна виділити основні стадії організації та проведення виборів, які характерні для всіх видів виборів в Україні: призначення або проголо-шення виборів; формування територіальних виборчих одиниць — ви-борчих округів та виборчих дільниць; формування виборчих комісій; передвиборна агітація; голосування; підрахунок голосів і встановлен-

¹ Веденеев Ю. А., Лисенко В. И. Избирательньій процесс: понятиен основньіе стадии // Избирательное право и избирательньій процесс в Российской Федерации: Учебник для вузов / Отв. ред. А. В. Иванченко. — М., 1999.

138

Вибори в Україні

ня результатів голосування, підсумків виборів. Іноді проводиться і альтернативна стадія виборів — повторне голосування.

Отже, виходячи із аналізу виборів за суттю, змістом і формою здійснення їх можна розглядати як передбачену Конституцією та за­конами України форму прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування консти-туційного якісного і кількісного складу представницьких органів дер­жавно!' влади та органів місцевого самоврядування.

Сучасні вимоги до проведення виборів в Україні об'єктивно пе-редбачають їх належне законодавче забезпечення й існування ком­плексного інституту виборчого законодавства України.

Законодавство про вибори в Україні становлять законодавчі акти, які, на нашу думку, можна поділити на нотири групи.

До першої групи належать норми Конституції України, що станов­лять основу системи виборчого законодавства, закладають загальні принципи виборчого права і засади організації та проведення ви­борів.

Друга група — це, власне, спеціальні конституційні законодавчі ак­ти про вибори в Україні: закони України «Про вибори народних депу-татів України»', «Про вибори Президента України»², «Про вибори де-путатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»³, «Про Центральну виборчу комісію»⁴та інші нормативно-правові акти, що приймаються Верхов­ною Радою України.

До третьої групи належать нормативно-правові акти консти-туційного законодавства, зокрема: закони України «Про громадянст-во України»⁵; «Про об'єднання громадян»⁶; «Про політичні партії в Україні»⁷; «Про мови»⁸; «Про свободу совісті та релігійні органі­зації»⁹; «Про державні символи»¹⁰; «Про статус народного депутата

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 38-39. — Ст. 449.

^2 Там само.	— 2004.	— № 20-	-21.— Ст. 291.
^3 Там само.	— 2004.	— № 30-	-31. —Ст. 382.
^4 Там само.	— 2004.	— № 36.	— Ст. 448.
^5 Там само.	— 2001.	— №13.	— Ст. 65.
^6 Там само.	— 1992.	— № 34.	— Ст. 504.
^7 Там само.	— 2001.	— № 23.	— Ст. 118.
^8 Там само.	— 1989.	— № 45.	— Ст. 631.
^9 Там само.	— 1991.	— № 25.	— Ст. 283.

Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 6. — Ст. 17.

139

Розділ 14

України»¹; «Про національні меншини в Україні»²; «Про все-український та місцеві референдуми»³; «Про Конституційний Суд України»⁴.

Найбільшу, четверту, групу нормативних актів становлять галузеві нормативні акти суміжних галузей, якими регулюються певні проце-дури та інститути виборчого процесу. Маються на увазі норми адміністративного законодавства, трудового, житлового, криміналь-ного, кримінально-процесуального, фінансового, які певний час ре-алізовувалися у процесі правового регулювання виборів, а також нові для виборчого процесу норми цивільного, цивільно-процесуального, пенсійного, господарського, митного, інформаційного, сімейного, законодавства про зв'язок, освіту, банківського, податкового, екологічного тощо.

Загалом становлення системи виборчого законодавства Української держави відповідає сучасному світовому, зокрема пост-соціалістичному, досвіду регламентації інституту виборів. Консти-туція України, предметом регулювання якої є, власне, питання організації влади в суспільстві, передбачає, шо забезпечення стабіль-ності й перманентності, легітимності і незворотності її існування закладається ще з моменту встановлення цієї влади, тобто забезпе-чується шляхом конституційного регулювання форм прямої демо­крата і насамперед виборів.

Історично склалося так, що конституційне регулювання виборів визначено як в основному розділі III «Вибори. Референдум», так і в імпліцитних нормах практично всіх розділів Конституції України: зокрема, розділу I «Загальні засади»; розділу II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина»; розділу IV «Верховна Рада України»; розділу V «Президент України» та інших.

За чинною Конституцією України нормативно-правове закріп-лення отримала, по-перше, правова форма виборів. У ст. 5 Конституції України визначено, що «носієм суверенітету і единим джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Стат-тя 69 Конституції України передбачає, що «народне волевиявлення

¹ Там само. — 2001. — № 42. — Ст. 212.

² Там само. — 1992. — № 36. — Ст. 529.

³ Там само. — 1991. — № 33. — Ст. 443.

⁴ Там само. — 1996. — № 49. — Ст. 272.

140

Вибори в Україні

здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосеред-ньої демократа».

По-друге, встановлено принципи виборів. Стаття 71 Конституції України передбачає, що «вибори до органів державної влади та ор-ганів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного го-лосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення».

По-третє, частиною першою ст. 77 Конституції України визначено періодичність проведення чергових виборів до Верховної Ради України, частиною п'ятою ст. 103 Конституції — Президента України.

По-четверте, визначено підстави та суб'єкти призначення позачер-гових виборів. Відповідно до частини другої ст. 77 Конституції України позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Пре­зидентом України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

По-п'яте, визначено виключну компетенцію тільки законодавчого регулювання виборів в Україні. Пунктом 20 ст. 92 Конституції України визначається, що організація і порядок проведення виборів і рефе-рендумів регулюється виключно законами України.

По-шосте, визначено загальні засади утворення Центрально! ви-борчої комісії. Пунктом 21 ст. 85 Конституції України передбачено, що призначення на посаду та припинення повноважень членів Цент-ральної виборчої комісії за поданням Президента України належить до повноважень Верховної Ради України.

По-сьоме, ст. 38 Конституції України поряд з іншими політични-ми правами громадян визначено суб'єктивне активне і пасивне вибор-че право громадян України: «Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих ре­ферендумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування».

По-восьме, встановлено нормативно-правове регулювання здійс-нення суб'єктивного активного і пасивного виборчого права. Стаття 70 Конституції України передбачає, що право голосу на виборах і рефе­рендумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.

Частиною другою ст. 76 Конституції України встановлено, що на-родним депутатом України може бути громадянин України, який на

141

Розділ 14

день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні про-тягом останніх п'яти років. Частиною третьою цієї статті передбаче-но, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадя-нин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якшо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

По-дев'яте, визначено засади пріоритетної участі партій у вибо-рах, які проводяться в Україні. Частиною першою ст. 36 Конституції України передбачається, що «громадяни України мають право на сво­боду об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей». Частиною другою цієї статті встановлено, що «політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політич­них партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Консти-туцією і законами України».

По-десяте, перехідними положеннями встановлено конкретні да­та проведення перших після прийняття Конституції України черго-вих виборів. Чергові вибори до Верховної Ради України, як і було виз­начено, проводилися у березні 1998 р. Такий самий строк визначено і для місцевих виборів. Чергові вибори Президента України проводи­лися в останню неділю жовтня 1999 р. Отже, саме перехідними поло­женнями Конституції України встановлено відлік часу для черговості проведення виборів в Україні на майбутнє.

Певний час порядок проведення виборів в Україні поряд з означе-ною системою законодавчих актів у галузі виборчого права фактично регулювався також рішеннями Конституційного Суду України, зокрема Рішенням Конституційного Суду України у справі за консти-туційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про вибори народних депутатів України» (справа про вибори народних депутатів України¹) та Рішенням Конституційного Суду України у справі за подан­ням Центральное виборчої комісії щодо офіційного тлумачення положень

¹ Вісник Конституційного Суду України. — 1998. — № 2. — С. 4-19.

142

Вибори в Україні

частини одинадцятої та тринадцятої ст. 423акону України «Провибо­ри народних депутатів України» (справа про тлумачення Закону Ук­раїни «Про вибори народних депутатів України»'.

Крім того, у правовому регулюванні виборів поки що значну роль відіграють підзаконні акти конституційного права, нормативні акти інших галузей права та законодавства, зокрема Регламент Централь-ної виборчої комісії, Положення про Секретаріат Центрально! вибор­чої комісії², постанови Центрально!' виборчої комісії з конкретних питань організації та проведення виборів.

У 2001 р. у правовому регулюванні виборів з'явилася ще одна новела — з метою створення належних умов для реалізації консти­туційного права громадян вільно обирати і бути обраним до органів державно! влади та місцевого самоврядування, дотримання принципів демократа, відкритості й прозорості здійснення свідомого волевиявлення виборців під час підготовки та проведення виборів на­родних депутатів України, депутатів місцевих рад, сільських, селищ-них, міських голів, що відбудуться у 2002 р., Президент України як га­рант додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина 30 жовтня 2001 р. видав Указ «Про забезпечення реалізації прав гро­мадян, принципів демократичного суспільства, відкритості і прозо­рості у процесі підготовки та проведення виборів 2002 року»³. Цим указом Президент України, практично не втручаючись у виборчий процес, передбачив ряд допоміжних заходів, спрямованих на забезпе­чення демократичних принципів та засад виборчого процесу, роз'яс-нення та вивчення виборчого законодавства України.

Подібний підхід визначено і в Указі Президента України від 23 січня 2006 р. № 62/2006 «Про забезпечення проведення демокра­тичних, чесних і прозорих виборів 2006 року»⁴ та в Указі Президента України від 25 лютого 2006 р. № 151/2006 «Про Громадську раду з пи­тань забезпечення реалізації виборчих прав громадян України під час проведення виборів 2006 року»⁵. При проведенні позачергових виборів народних депутатів України 30 вересня 2007 р. Президентом України також було видано Указ № 593/2007 «Про забезпечення ре-

¹ Вісник Конституційного Суду України. — 1998. — № 2. — С. 24-28.

² Збірник нормативних актів, що регламентують діяльність Центрально! виборчої комісії та її Секретаріату. — К., 1998. — С. 7-32.

³ Офіційний вісник України. — 2001. — № 44. — Ст. 1956.

⁴ Там само. — 2006. — № 4. — Ст. 153. ^! Там само. — 2006. — № 9. — Ст. 524.

143

Розділ 14

алізації виборчих прав громадян України, законності, прозорості та відкритості виборчого процесу на позачергових виборах до Верховної Ради України¹.

Отже, сучасному етапові утвердження якісно нового виборчого за-конодавства відповідають окремі законодавчі акти, що регулюють певні види виборів, а також окремі інститути виборчого права. На на­шу думку, вже сьогодні визрівають досить позитивні тенденції, що можуть бути підставою для розвитку кодифікаційних робіт з метою створення Виборчого кодексу України.

14.2. Основні принципи виборів

Під принципами виборчого права України розуміють вихідні поло­ження, фундаментальні ідеї, які відображають суть виборів як передба-ченої Конституцією України пріоритетної форми безпосередньої демо­крата, визначають засади правового регулювання реалізації і гаранту-вання виборчих прав громадян України та забезпечують передбачений законодавством України порядок організації і проведення всіх видів виборів у державі.

Усі принципи поділяють на загальні і спеціальні (міжгалузеві, галузеві, інституціональні). Загальними принципами в питаннях організації виборів є конституційні принципи безпосередньої демо­крата.

Галузеві принципи виборчого права можна класифікувати на-принципи, що визначають вибори як пріоритетну форму народовлад-дя: вільних виборів, обов'язкового проведення виборів, періодичного проведення виборів, принцип справедливих виборів, дійсних, чесних виборів, допустимості застосування різних виборчих систем; принци­пи участі громадян у виборах: вільного волевиявлення, добровільної участі у виборах, загального виборчого права, прямого виборчого права, рівного виборчого права, таємного голосування, рівності кон-ституційних виборчих прав громадян; принципи організації виборчо­го процесу.

Аналіз принципів свідчить, що їх можна поділити на ті, що харак-терні для всіх стадій виборчого процесу, та інституційні — притаманні

¹ Урядовий кур'єр. — 2007. — 6 липня.

144

Вибори в Україні

окремим виборчим процедурам. До перших належать принципи альтернативности багатопартійності виборів, відкритості, гласності виборів, організації виборів спеціальними незалежними органами, територіальної організації виборів. До інституційних принципів мож-на віднести спеціальні: фінансування виборів, рівних можливостей для всіх кандидатів у проведенні передвиборної агітації, свободи агітації, юридичної відповідальності за порушення виборчого законо-давства. Існують інші інституційні принципи виборчого права Ук­раїни.

Коротко розглянемо зміст основних принципів виборчого права України.

Принцип вільних виборів є одним із основоположних принципів ви­борів. В Україні цей принцип уперше був задекларований на рівні Ос­новного Закону в Конституції 1996 р. Принцип вільних виборів озна­чав, що в процесі їхньої організації і проведення повністю виклю-чається будь-який примус щодо участі або неучасті як у виборах у цілому, так і власне у самій процедурі голосування, а також тиск на виборця при визначенні ним, як йому голосувати на виборах.

Ураховуючи положення ст. 21 Загальної декларації прав людини, якою передбачено, що кожна людина має право брати участь в уп-равлінні своею країною безпосередньо або через вільно обраних представників, в українській Конституції одразу кілька статей закріплюють положення, які запроваджують та гарантують ре-алізацію принципу вільних виборів. Так, у ст. 5 Конституції України гарантується право народу на здійснення влади безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Стат-тя 38 передбачає, що громадяни мають право брати участь в управ-лінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референ­думах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Подібний правовий підхід містять і положення ст. 71 Конституції, як-то, вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Послідовна реалізація принципу вільних виборів передбачає, що при визначенні їхніх результатів не береться до уваги відсоток участі громадян у виборах. Саме таке розуміння цього принципу сьогодні притаманне законодавству більшості країн світу. В Україні також за-пропоновано такий підхід і на виборах народних депутатів України, і

145

Розділ 14

на виборах депутатів Верховно!' Ради Автономно'! Республіки Крим, і на місцевих виборах. Єдиний виняток становлять вибори Президен­та України, що, як відомо, мають свої особливості.

Загальний підхід до вільних виборів вимагає в процесі їх ор-ганізації і проведення реалізації повною мірою та в порядку, передба-ченому законодавством України, таких конституційних прав, як пра­ва на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і пе-реконань, права збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних та інших інтересів, права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрации 3 цього погляду масив законодавства України потребує суттєвого вдоскона-лення.

Формою вираження принципу вільних виборів є насамперед про­цедура таємного голосування. У п. 3 ст. 21 Загальної декларації прав людини закріплено, що вибори «повинні проводитися шляхом таємного голосування або через інші рівноцінні форми, що забезпе-чують свободу голосування». Однак уже у ст. 3 Протоколу № 1 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод фіксується зобов'язання держав проводити вільні вибори «шляхом таємного голосування в таких умовах, які забезпечують вільне волевиявлення народу...»

В Україні голосування на всіх виборах представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування проводиться шляхом таємного заповнення виборчих бюлетенів.

Не менш важливим є принцип обов'язкового і періодичного про­ведення виборів, що забезпечує стабільність, поступовість і на-ступність у формуванні органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Принцип обов'яжовості виборів у конституційному праві трак-тується не завжди однаково. Іноді під обов'язковістю мається наувазі те, що законодавством встановлений обов'язок для громадян брати участь у виборах. Обов'язковість виборів забезпечується встановлен-ням відповідних санкцій для виборців, які не беруть участі у виборах, зокрема накладенням відповідних штрафів (Австралія, Люксембург), вираження громадської догани, осуду (Італія, Бельгія), іноді це може бути відповідальність навіть кримінального характеру у вигляді поз-бавлення волі на певний період часу.

146

Вибори в Україні

Водночас міжнародно-правові акти щодо виборчих стандартів визначають дещо інші підходи до розуміння принципу обов'язковості виборів. Як зазначено у Загальній декларації прав людини, вибори за-безпечують реалізацію волі народу, яка «повинна бути основою влади уряду». Обов'язковість виборів передбачає, що вибори є единим за-конним способом формування представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування. 3 огляду на це передба-чається, що органи, повноважні призначати вибори, не мають права ухилятися від їхнього призначення в строки та в порядку, передбачені законодавством.

Принцип періодичності проведення виборів означає, що вибори ма­ють проводитися з оптимальною періодичністю. Періодичність про­ведення виборів залежить безпосередньо від строків повноважень відповідних органів. У Конституції та виборчому законодавстві України визначено строки та періодичність проведення виборів. На-приклад, відповідно до частини першої ст. 77 Конституції чергові ви­бори народних депутатів України відбуваються в останню неділю ос-таннього місяця п'ятого року повноважень Верховно!' Ради України; згідно з частиною п'ятою ст. 103 Конституції чергові вибори Прези­дента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Президента України.

Законодавство про вибори передбачає можливість проведення також дострокових, позачергових виборів, які пов'язуються з дост-роковим припиненням повноважень представницького органу або обраної посадової особи. Причому у разі проведення позачергових виборів встановлюються, передовсім Конституцією України, чіткі строки призначення і проведення таких виборів. До прикладу, відповідно до частини другої ст. 77 Конституції України позачергові вибори до Верховно'/ Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішен-ня про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Ук­раїни.

У подальшому належне забезпечення принципів обов'язкового та періодичного проведення виборів вимагає від українського законо-давця запровадження в законі прямої заборони на непризначення виборів у встановленому законом порядку, на перенесення консти-туційних строків проведення виборів, вирішення питання щодо мож-ливості або неможливості проведення виборів за умов проголошення надзвичайного стану в країні, в окремих регіонах тощо.

147

Розділ 14

Принципи обов'язковості й періодичності виборів мають слугува-ти правовою гарантією проти можливої узурпації влади. 3 огляду на досвід багатьох постсоціалістичних держав законодавство України в майбутньому повинно також містити норму, яка забороняла б про-довжувати строки повноважень відповідних представницьких органів або посадових осіб шляхом проведення референдумів, опитувань. Має запроваджуватись і відповідна юридична відповідальність за по-рушення цих норм.

Принцип справедливих виборів також є міжнародним стандартом ор-ганізації і проведення виборів. Він тісно пов'язаний із реалізацією громадянами як суб'єктів своїх виборчих прав: права обирати та бути обраним. Статті 2, 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права встановлюють, що кожен громадянин без будь-якої дискримінації щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного і соціального поход-ження, майнового стану, народження чи інших обставин та без не-обгрунтованих обмежень повинен мати право та можливість брати участь в управлінні державними справами, голосувати і бути обраним на дійсних періодичних виборах, що забезпечують вільне волевияв-лення та проводяться на основі загального і рівного виборчого права шляхом таємного голосування. Такий підхід не суперечить тому, що особа, яка має право брати участь у виборах, зобов'язана відповідати певним вимогам: досягти певного віку, бути громадянином держави, дієздатним тощо.

Комітет ООН з прав людини у своїх документах неодноразово вказував на недопустимість обмежень у сучасних умовах виборчих прав громадян залежно від володіння власністю, наявності доходів, отримання державної матеріальної допомоги, знання мови, вимог шодо грамотності, надмірних вимог щодо проживання в країні, щодо прав засуджених осіб.

3 погляду вироблених міжнародною спільнотою вимог до принци­пу справедливих виборів українське виборче законодавство загалом можна визнати таким, що відповідає цим вимогам.

Не менш важливим для проведення справді демократичних і вільних виборів є принцип дійсних і чесних, несфальсифікованих виборів.

Поняття дійсних, чесних, несфальсифікованих виборів викорис-товується у багатьох міжнародних документах щодо стандартів виборів: у Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті

148

Вибори в Україні

про громадянські і політичні права, Документі Копенгагенськоїнаради конференції з людського виміру НБСЄ, Декларації про критерії вільних і справедливих виборів тощо.

Дійсні, чесні, несфальсифіковані вибори дають змогу громадянам держави зробити справжній реальний вибір. Саме через такі вибори виявляється і реалізується справжня воля народу як единого джерела влади, носія суверенітету. При проведенні дійсних і чесних виборів має панувати політичний плюралізм, альтернативність, рівні умови висування та участі кандидатів у виборах, широка поінформованість громадян, жорсткий контроль за фінансуванням виборчих кампаній кандидатів, громадський контроль за ходом голосування та встанов-ленням результатів виборів тощо.

На сучасному етапі, коли Конституцією України не закріплено жодного виду виборчих систем як конституційного принципу ор-ганізації і проведення виборів, можна стверджувати, що в державі діє принцип допустимості різних виборчих систем.

Конституційну основу правового регулювання виборів в Україні становлять основоположні принципи участі громадян у виборах — за-гальне, рівне та пряме виборче право і таємне волевиявлення. Ці принципи традиційні, загальновизнані міжнародними стандартами, їх запровадження в законодавстві є однією з ознак демократичного режиму. Проголошення цих принципів на конституційному рівні ро-бить їх обов'язковими для всіх видів виборів, виключаючи мож-ливість порушення будь-якого з цих принципів або усіх принципів одночасно.

Принципи загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні визнані універсальними. Проте в жодній країні світу, у тому числі в Україні, право голосу не дається всім без винятку. Кожний виборець має відповідати низці характеристик і не потрап-ляти в категорію осіб, позбавлених законодавством виборчих прав. Таким є загальний підхід до розуміння ролі й значення принципів здійснення виборів. Чим демократичніший правовий режим держа­ви, тим менше існує обмежень щодо виборчих прав громадян та інших суб'єктів виборчого процесу.

Принцип загальності виборчого права означав, що суб'єктивне активне виборче право, тобто право обирати, відповідно до ст. 70 Конституції України мають усі громадяни України, які на день голо­сування досягли 18 років, за винятком осіб, визнаних судом недієздатними.

149

Розділ 14

Суб'єктивне пасивне виборче право, тобто право бути обраним, як і раніше, має свої особливості залежно від виду виборів. Так, відповідно до ст. 76 Конституції та ст. 9 Закону України «Про вибори народних депутатів України»¹ народним депутатом може бути обра-ний громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Президентом України відповідно до ст. 103 Конституції може бути об-раний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна і та сама особа не може бу­ти обрана Президентом України більш як на два строки. Депутатом сільської, селищної, міської рад може бути обраний громадянин Ук­раїни, який має право голосу, на день виборів досяг 18 років, постійно проживає на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Принцип рівності виборчого права передбачає, що всі громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Це означав, що всі виборці мають однакову кількість голосів і кожний голос має рівну з іншими вагу, тобто кожний виборець однаково впливає на результати виборів.

Рівність голосів на виборах в Україні забезпечується утворенням виборчих округів з приблизно однаковою кількістю виборців, тобто за єдиними нормами представництва, окремо для кожного виду ви­борів, створенням рівних можливостей для кандидатів під час реєстрації їх виборчими комісіями, при веденні передвиборної агітації тощо.

При цьому здійснення громадянами України права обирати і бути обраними не залежить від їхньої раси, кольору шкіри, політичних, релігійнихта інших переконань, статі, етнічного та соціального похо-дження, маинового стану, місця проживання, мовних або інших ознак. Конституцією (ст. 64) та виборчим законодавством України встановлюється, що обмеження виборчих прав громадян України, крім випадків, передбачених Конституцією, забороняється. Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономно! Рес­публики Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»²

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 38-39. — Ст. 449.

² Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 30-31. — Ст. 382.

150

Вибори в Україні

встановлено, що на місцевих виборах громадянин України одночасно може балотуватися кандидатом у депутата лише однієї ради або кан­дидатом на посаду відповідно сільського, селищного, міського голо-ви. Законодавством надається право одночасного балотування до Верховно!' Ради України і до місцевих рад. Проте депутатом громадя­нин може бути лише одного представницького органу.

3 набранням чинності Законом України «Про вибори народних депутатів України»¹ 1997 р. були закладені основи такого порядку ви-борів, за яким кількість голосів у виборця залежала від виду виборів, у яких він бере участь. Як відомо, до того часу в Україні виборці завжди мали по одному голосу, незалежно від виду виборів. На вибо­рах народних депутатів України у 1998 р. кожний виборець уперше мав два голоси — по одному в одномандатному та багатомандатному загальнодержавному виборчих округах. Щоправда, такий підхід зако-нодавцем було змінено при прийнятті Закону України «Про вибори народних депутатів України» 2004 р. із запровадженням пропорційної виборчої системи на парламентських виборах.

На виборах Президента України кожен виборець завжди має один голос.

На місцевих виборах виборець володіє також одним голосом відповідно до кожного із цих видів виборів.

Принцип прямого виборчого права визначає право громадян обирати кандидатів на виборах безпосередньо. Конституцією передбачаються прямі вибори народних депутатів України, Президента, депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних та облас-них рад та сільських, селищних, міських голів.

Принцип таємності голосування означає, що контроль за волевияв-ленням виборців не допускається, гарантується повна свобода воле-виявлення. У рамках виборчого законодавства це досягається тим, що кожний виборець голосує особисто; голосування за інших осіб не до­пускається. Виборчий бюлетень заповнюється голосуючим у кабіні або в кімнаті для таємного голосування, без присутності сторонніх. Виборець, який не має можливості заповнити бюлетень особисто, може запросити в кабіну для таємного голосування іншу особу на свій розеуд, за винятком членів виборчої комісії, кандидатів, які балоту-ються, їхніх довірених осіб, а також уповноважених осіб, представ-ників партій, виборчих блоків партій, що беруть участь у виборах.

¹ Відомості Верховно! Ради України. — 2004. — № 30-31. — Ст. 280.

151

Розділ 14

14.3. Види виборів та виборчих систем

Поняття виборчої системи наукою конституційного права, у тому числі національною, традиційно розглядається у двох значеннях. У широкому сенсі під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, що охоплює порядок організації і проведення виборів представницьких органів державно!' влади і органів місцевого самоврядування. 3 цього погляду виборча система України являє со­бою сукупність усіх видів виборів, що відповідно до Конституції та за-конодавства України відбуваються на території держави. Водночас термін «виборча система» застосовується і у вузькому значенні — як спосіб визначення результатів виборів, від якого залежить порядок розподілу депутатських мандатів і сам механізм організації виборів.

У різних країнах обрання типу виборчої системи залежить від спо­собу організації державно!' влади, форми державного устрою, національного складу суспільства, його традицій та культури, впливу зовнішніх чинників¹.

Трактування виборчої системи як системи суспільних відносин дає змогу класифікувати вибори за різними ознаками.

За територіальною ознакою вибори бувають:

• загальнонаціональні (загальнодержавні), що здійснюються на території всієї країни. В Україні до таких належать вибори до Верхов­но!' Ради України, вибори Президента України;

• локальні (іноді їх називають місцевими, комунальними, адміністративними) — як правило, це вибори до представницьких ор­ганів місцевого самоврядування. До локальних виборів в Україні нале­жать вибори депутатів Верховно!' Ради Автономно!' Республіки Крим, а також вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів.

За суб'єктами розрізняють:

• вибори народних депутатів України;

• вибори Президента України;

• вибори депутатів Верховно! Ради Автономно!' Республіки Крим;

— вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

¹ Лавринович О. В. Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2001. — С. 5.

152

Вибори в Україні

— вибори сільських, селищних і міських голів. За часом проведення вибори поділяють на:

• чергові, що проводяться в період закінчення строку повнова-жень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади;

• позачергові, або дострокові, що проводяться в разі достроково-го припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду вибор-чого органу або посади;

• повторні, проводяться у разі, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися. Повторними вва-жаються також ті, які проводяться після того, коли на виборах бало-тувалося не більше двох кандидатів і жодного з них не було обрано;

— вибори депутатів замість депутатів, сільських, селищних, міських голів, які вибули. Ці вибори іноді називаються проміжними. Такі вибори, що проводяться в одномандатних виборчих округах у разі втрати депутатського мандата або дострокового припинення по­ вноважень депутата або сільського, селищного, міського голови на підставах і в порядку, передбачених законодавством України про місцеві вибори. На відміну від старого порядку проведення виборів в Україні, коли цей вид виборів був характерним для всіх видів виборів, за новим виборчим законодавством України вибори замість вибулих народних депутатів, зокрема, відбуваються тільки в разі обрання де­ путатів безпосередньо в одномандатних виборчих округах при прове- денні виборів депутатів сільських, селищних рад та сільських, селищ­ них, міських голів. Заміна депутатів, які обиралися за списками політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному за- гальнодержавному виборчому окрузі на виборах народних депутатів України та депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та депутатів міських, районних у містах рад, районних, обласних, міст Киева та Севастополя здійснюється шляхом надання депутатського мандата першому за черговістю необраному кандидату з відповідного списку. Відповідно до положень українського виборчого законодав- ства, якщо у такому списку кандидатів у депутати не залишилося кандидатів для заміщення вакантного мандата, такий мандат зали- шається вакантним до чергових або позачергових виборів;

— вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністратив- но-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:

153

Розділ 14

• загальними, основними, коли у виборах за законом мають пра­во брати участь усі виборці держави — у разі проведення виборів на-родних депутатів України, виборів Президента України, виборців, що проживають на території Автономно! Республіки Крим — у разі об-рання депутатів Верховно! Ради Автономно! Республіки Крим;

• частковими (додатковими), коли, наприклад, до 2002 р. попов-нювався склад Верховно! Ради України, сільських, селищних рад у разі дострокового вибуття окремих депутатів.

3 огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

• дійсні — проведені в порядку, визначеному Конституцією України і відповідним виборчим законом;

• недійсні — під час яких мали місце порушення виборчого зако-нодавства, що вплинули на підсумки виборів.

За порядком визначення результатів виборів у світовій практиці розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.

Мажоритарна виборча система є найстарішою серед виборчих си­стем. Мажоритарною називається така система визначення резуль­татів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу отримують тільки ті кандидати, які здобули встановлену зако­ном більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють: мажоритарну систему абсолютно'! більшості; мажоритарну систему відносноі більшості; мажоритарну систему кваліфікованої більшості.

У разі застосування мажоритарно!' системи виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляються варіанти багатомандатних округів. У одномандатних округах голосують зазви-чай персоніфіковано, у багатомандатних — як за певних осіб, так і за партійними списками. Багатомандатні округи утворюються у Японії, США, Росії, а тепер — і в Україні.

Мажоритарна система відносноі більшості (або просто)' більшості) являє собою найпростіший різновид мажоритарно'! системи. За умов ії запровадження обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. За умов однакової кількості на-браних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством використовується процедура жеребкування. За цієї системи голосування відбувається в один тур. Як правило, не вста-новлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні.

154

Вибори в Україні

Недоліком цієї системи є те, що вона не дає можливості врахову-вати інтереси всіх виборців округу, оскільки кандидат може бути об-раним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування. Ця система фактично анулює се-редні й малі партії.

В Україні мажоритарна система відносної більшості була запрова-джена з прийняттям масиву виборчого законодавства 1997—1998 рр. частково на парламентських і повною мірою на місцевих виборах. У той час відповідно до частини другої ст. 1 Закону України «Про ви­бори народних депутатів України»¹ 225 депутатів парламенту обира-лися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості. Згідно з Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»² вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради відбувалися за мажоритарною системою відносної більшості по одномандатних ви­борчих округах. Відповідно до закону вибори сільського, селишного, міського голови також проводилися за цією виборчою системою по единому одномандатному виборчому округу, межі якого збігалися з межами села, селища, міста. Також відповідно до ст. 4 цього закону вибори депутатів районної ради проводилися за мажоритарною ви­борчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких збігалися з межами сіл, селищ, міст районного значення, адміністративно-територіальними одиницями району. Ви­бори депутатів обласної ради проводилися за цією виборчою систе­мою по багатомандатних виборчих округах, межі яких відповідно збігалися з межами районів та міст обласного значення, що входили до складу цієї області.

Ще одним різновидом мажоритарних систем є мажоритарна сис­тема абсолютної більшості: для обрання кандидата вимагається зібра-ти більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % + 1 го­лос. Похідна, від якої береться ця кількість голосів виборців, може бути різною: загальна кількість зареєстрованих виборців; загальна кількість виборців, які взяли участь у виборах (отримали виборчі бю-летені); загальна кількість виборців, які брали участь у голосуванні. За цієї системи, як правило, обов'язковим є нижній поріг участі в

¹ Відомості Верховно!' Ради України. — 1997. — № 43. — Ст. 280.

² Там само. — 1998. — № 3-4. — Ст. 15.

155

Розділ 14

голосуванні. Також іноді встановлюється мінімум кількості голосів виборців, набрання яких теж є умовою обрання кандидата.

Перевага цієї системи — у її потенційному демократизмі, вона вра-ховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Недоліком цієї системи є її нерезульта-тивність, оскільки за умов запровадження абсолютних показників мажоритарної системи досить часто відбуваються повторні голосу-вання або повторні вибори. Так, в Україні вибори до Верховно! Ради України протягом 1994—1997 рр. неодноразово проводилися саме через використання цієї системи.

3 метою подолання низької результативності виборів у другому турі голосування на повторних виборах законодавством вже не вста-новлюються бар'єри. Іншим способом, у який долається нерезульта-тивність системи абсолютно!' більшості вже в першому турі виборів, є альтернативне голосування (або преференційне, або абсолютне голо­сування), за якого виборці голосують тільки за одного кандидата, але вказують при цьому порядок сво'їх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютно!' більшості при першому підрахун-ку, то той, хто отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку, і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю опе-рацію повторюють, допоки один кандидат не набере абсолютну кількість у результаті цих перетворень голосів. Така система запрова-джена в Австралії при виборах палати представників.

В Україні, як відомо, лише у радянський період для підрахунку го­лосів на всіх виборах застосовувалася мажоритарна система абсолют­но!' більшості. Відтепер ця система збережена виключно на виборах Президента України, що є абсолютно виправданим з погляду консти-туційної моделі організації влади в Україні та системи стримань і противаг, які покладені в її основу.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості є ще одним видом мажоритарної системи. Вона передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), що отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством, і, як правило, перевищує більшість абсолютну, на-приклад — 2/3, 70 відсотків тощо. На практиці ця система застосо-вується рідко, адже вона є нерезультативною.

Пропорційна виборча система уперше була запроваджена у 1889 р. у Бельгії, і сьогодні вона використовується у 57 країнах світу (Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія та ін.).

156

Вибори в Україні

Ця система передбачає визначення результатів виборів, за яким депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди є багатомандат-ними. Є два шляхи створення виборчих округів при застосуванні про-порційної системи підрахунку голосів: найбільш поширений спосіб, коли межі багатомандатних виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць; застосовується також спосіб, коли територія всієї держави становить єдиний виборчий округ.

За впливом виборців на розташування кандидатів у бюлетенях для голосування розрізняють пропорційну систему жорстких списків; пропорційну систему преференцій; пропорційну систему напівжор-стких списків. При застосуванні системи жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюле-тені вказуються тільки назви, емблеми партії, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі, Росії, Україні.

При застосуванні системи преференцій виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку напроти номера того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій; у разі рівності кількості преференцій у кількох канди­датів від партії перевагу віддають тому, хто посідає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

Система напівжорстких списків передбачає можливість для вибор-ця голосувати: за список у цілому; визначати преференції, помітивши або вписавши прізвища одного або кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому — за системою преференцій. Ця система практи­кується у Швейцарії, Австрії, Італії.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається насамперед політична платформа і про-грама майбутньої діяльності партії — вона найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком цієї системи є те, що інколи партійний список «витягує» в депутата, сенатори тощо маловідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього сис­тема преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме

157

Розділ 14

виборців, оскільки голосується окремо кожен кандидат у списку. Недоліком є її, так би мовити, мажоритарність — виборець під час го-лосування орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси і програми партії в цілому. Необхідністю подолати недоліки системи жорстких списків і преференцій, що мають ці системи при окремому застосуванні, зумовлено запровадження системи з напівжорсткими списками. Ця система дає можливість виборцю за власним бажанням проголосувати або за список кандидатів у цілому, або за окремих персоналій у ньому.

Загальними обтяжливими обставинами при запровадженні про-порційної системи є її досить складна система обрахунку голосів ви­борців, яка вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожний список отримує стільки місць, скільки разів він відповідає виборчому коефіцієнту. Оскільки кількість місць, відведених для окремого спис­ку, ніколи не становлять загальну кількість голосів, отриманих за цим списком, завжди залишається кілька голосів. Ці голоси є залишком (або надлишком), який враховується до логічного завершення роз-поділу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, вибор-чий метр) — це дільник, використовуваний для визначення кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу. Найчастіше вико-ристовується простий коефіцієнт, що отримується після голосування шляхом ділення в кожному окремому окрузі загальної кількості пода-них голосів на кількість місць на заміщення (заповнення). Існують інші види коефіцієнтів: коефіцієнт Хегенбаха—Бішоффа, стандарт-ний коефіцієнт, коефіцієнт зниження, подвійний коефіцієнт, вибор­чий коефіцієнт.

Надлишки розподіляються двома основними методами:

• метод найбільших надлишків включає розподіл місць за спис­ком, що має найбільшу кількість непредставлених голосів, відкладе-них від першого розподілу, і так далі, доки всі місця не розподіляться;

• метод найбільшого середнього — метод, за яким загальна кількість голосів, отриманих за список, ділиться на кількість місць, вже отриманих за цим списком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чином дістає найбільше середнє, отримує наступне місце і так далі, доки всі місця не розподіляться.

Існують інші методи обрахування надлишків: метод д'Хонта, ме­тод Сен-Лагю, модифікований метод Сен-Лагю.

3 метою певного обмеження надмірного зростання малих партій при пропорційних системах виборів запроваджується виборчий поріг:

158

Вибори в Україні

для участі в розподілі місць після голосування допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток голосів. Ці пороги бувають різні, наприклад у Нідерландах — 0,67 %, Ізраїлі — 1, Швеції, Німеччині — 5, Росії — 7, Ліхтенштейні — 8, Туреччині — 10, в Україні за парламентським виборчим законодав-ством — 3 %.

Існує досить широкий спектр змішаних систем, які поєднують ма-жоритарну та пропорційну системи. Принаймні 20 країн світу вико-ристовують таку систему.

Здебільшого змішані виборчі системи застосовуються у тих країнах, де відбуваються пошук і становлення виборчих систем або є необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Іноді змішані системи запроваджуються в модифікованому ви-гляді з перевагою тієї чи іншої виборчої системи.

Змішані виборчі системи надають перевагу мажоритарному методу голосування при застосуванні і пропорційного голосування. Це такі змішані системи:

• система з единим голосом, що не допускає передач!. Зміст її поля-гає в тому, що у багатомандатному виборчому окрузі виборець голо-сує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. Така си­стема практикується у Японії, Китаї;

• обмежене голосування передбачає, що виборці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

• кумулятивне голосування передбачає, що виборець має стільки голосів, скільки мандатів в окрузі, і може їх розподілити між усіма кандидатами, а може й віддати всі свої голоси тільки за одного з кан­дидатів.

Існує також змішана система, що використовує переважно модифіковану пропорційну систему представництва.

Прикладом цього є система з единим голосом, що передається. При використанні цієї системи виборці голосують за одного кандидата, незалежно від кількості мандатів у виборчому окрузі, але при цьому віддають перевагу іншим кандидатам.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представницького органу обирається за мажоритарним, інша — за пропорційним принципом. Прикладом є

159

Розділ 14

парламент Німеччини, де нижня палата — Бундестаг, одна половина якого обирається за мажоритарною системою, а друга половина — за пропорційною системою, яка передбачає використання земельних списків, що формуються відповідно до кількості та меж федеральних земель держави. Подібні чинники покладені в основу обрання парла­менте Литви, Грузії, Словенії, Болгарії.

Відповідно до положень чинного Закону України «Про вибори на-родних депутатів України» парламент України обирається на засадах пропорційної системи з обранням 450 народних депутатів України у загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кан-дидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій. У розподілі мандатів депутатів беруть участь партії (блоки), виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів набрали не менше 3 % голосів виборців, що взяли участь у голосу-ванні.

Вибори депутатів Верховної Ради Автономно! Республіки Крим проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за ви­борчими списками кандидатів у депутати від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатоман-датному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами Автоном­ної Республіки Крим.

Вибори депутатів обласних рад, міст Киева та Севастополя прово­дяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчи­ми списками кандидатів у депутати від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатоман-датному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відпо-відної області, міст Киева та Севастополя згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм.

Вибори депутатів районних рад проводяться за пропорційною си­стемою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від організацій політичних партій, виборчих блоків органі­зацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району.

Вибори депутатів районних у містах рад проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району в місті.

160

Вибори в Украіні

Вибори депутатів міських рад проводяться за пропорційною системою: депутата обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами міста згідно з існуючим адміністративно-тери-торіальним устроєм.

Усі види виборів в Україні, незалежно від того, за якою виборчою системою вони відбуваються, грунтуються на загальних демократич-них принципах виборчого права, що закріплюються насамперед у Конституції, і становлять конституційну основу всієї виборчої систе-ми України.

14.4. Виборчий процес і його стадії

Розглядаючи вибори як форму безпосереднього народовладдя, слід мати на увазі, що за умов демократичного суспільства і правової держави вибори завжди організовуються та проводяться у порядку, передбаченому законодавством. Таким чином за формою здійснення вибори слід розглядати як юридичний процес, що має свою внутрішню цілісність і обособленість. Інституціалізація виборів знаходить свое відображення в існуванні виборчого права як системи юридичних норм, які регламентують процес формування представницьких ор-ганів. Матеріальним зовнішнім проявом об'єктивного виборчого права виступає система виборчого законодавства. Розуміння виборів як процедури, що розгортається у вигляді послідовно-регламентова-них дій, що спрямовані на досягнення однієї правової мети, досить тривалий час формувалося у національному конституційному праві, однак на сьогодні утвердження положення про те, що вибори — це юридичний процес, подібний до кримінального, цивільного тощо, відбулося. Термін «виборчий процес» вживається безпосередньо у всіх спеціальних виборчих законах України практично з 2001 р.

Отже, виборчий процес — це врегульовані законодавством загальні засади та діяльність уповноважених органів ігромадян держави, спрямо­вані на формування якісного та кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Будучи нормативно врегульованою, ця діяльність відповідно впо-рядкована через систему певних юридичних дій та юридичних фактів,

6-8152

161

Розділ 14

які закріплюються у нормах матеріального та процесуального вибор-чого права. Відповідно у законодавстві України встановлюються процесуальні форми проведення виборів — виборчі процедури, що здійснюються у визначеній за стадіями виборчого процесу послідо-вності.

Конституцією та законами України про вибори визначається за-гальний зміст засад, згідно з якими відбувається виборчий процес. За-гальні засади виборчого процесу є майже однаковими для усіх видів виборів в Україні.

Фундаментальність основних принципів і засад виборчого проце­су пов'язана з політичною, правовою, юридичною природою цього інституту, вона спрямована на реалізацію виборчих прав громадян України, проведення виборів на справді конкурентній основі та забезпечення сприйняття в суспільстві результатів виборів, їх легіти-мацію. Йдеться передовсім про дотримання принципів загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні, закон-ності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес, політичного плюралізму та багатопартійності, публічності та відкри-тості, свободи передвиборної агітації, рівного доступу усіх кандидатів і інших суб'єктів виборчого процесу до засобів масової інформації, неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого само-врядування, судів, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до суб'єктів виборчого процесу, рівності прав і можливостей суб'єктів виборчого процесу брати участь у виборчому процесі. У функціонуванні організаційно-правового механізму виборів важливим є фінансове, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення.

Виборчий процес має упорядкований організаційно-правовий механізм, елементами якого є об'єкт, суб'єкти, строки, стадії, що складаються із юридичних процедур та дій. Кожна із організаційно-правових складових механізму виборчого процесу має власне технологічне і юридичне значення, з ними пов'язані виникнення, припинення виборчих правовідносин або їх зміна.

Об'єкт виборчого процесу завжди визначається залежно від виду ви­борів, що проводяться: пост Президента України, конституційний склад Верховної Ради України тощо. В українському виборчому зако­нодавстві визначаються також суб'єкти виборчого процесу. Коло суб'єктів виборчого процесу також визначається залежно від виду ви­борів. До прикладу, Законом України «Про вибори народних депу-

162

Вибори в Україні

татів України» встановлено, що суб'єктом виборчого процесу можуть виступати: виборець; виборчі комісії; партія або блок партій, що ви-сунули кандидатів; кандидат у народні депутата України, зареєстро-ваний у порядку, встановленому цим законом; офіційний спостерігач від партії чи блоку — суб'єкта виборчого процесу.

Суб'єкти виборчого процесу користуються досить широкими пра­вами та мають спеціальні обов'язки, повноваження, обсяг яких вста-новлюється законодавством про вибори. Як правило, у виборчому процесі можуть брати участь й інші суб'єкти виборчих правовідно-син, однак законодавством не завжди визначається їх статус як суб'єктів виборчого процесу. До прикладу, міжнародні спостерігачі, спостерігачі від громадських організацій. Закон закріплює за ними статус учасників виборчого процесу.

Строки здійснення кожного виборчого процесу у більш загальному вигляді встановлюються безпосередньо у Конституції та у кожному із спеціальних законів про вибори. Крім того, у законах про вибори встановлюються також строки виборчих процедур. Варто зауважити, що виборче законодавство України на нинішньому етапі лише стабілізується, законодавець перебуває у пошуку оптимальних вибор­чих процедур та строків їх здійснення. Отже, на сьогодні у чинному законодавстві про вибори передбачено, що деякі процедури, зокрема складання і уточнення списків виборців, утворення виборчих округів, може відбуватися поза загальними строками тривалості ви­борчого процесу.

У виборчому законодавстві України встановлено порядок обчис-лення строків у виборчому процесі. Загалом строки обчислюються у календарних днях, а у окремих випадках — у годинах та хвилинах. Першим днем строку, який має початися у зв'язку з настанням певної події, є день, наступний після дня вказаної події. Останнімднем стро­ку у виборчому процесі, який має закінчитися у зв'язку з настанням певної події, є день, що передує дню вказаної події.

До прикладу, відповідно до частини другої ст. 16 Закону України «Про вибори народних депутатів України»¹ виборчий процес черго-вих виборів депутатів розпочинається за 120 днів до дня виборів. Відповідно до частини третьої ст. 17 Закону України «Про вибори Президента України»² виборчий процес чергових виборів Президента

¹ Відомості Верховно! Ради України. — 2005. — № 38-39. — Ст. 449.

² Там само. — 2004. — № 20-21. — Ст. 291.

163

Розділ 14

України розпочинається за 120 днів до дня виборів. Відповідно до ча-стини першої ст. 15 Закону України «Про вибори депутатів Верховно!' Ради Автономно! Республіки Крим, місцевих рад та сільських, се-лищних, міських голів»¹ чергові вибори призначаються не пізніш як за 100 днів до дня виборів, а їх виборчий процес розпочинається за 90 днів до дня виборів.

Виборчий процес має свої процесуальні форми проведення ви­борів, тобто його складовими є стадії виборчого процесу, що відповідно складаються із сукупності виборчих процедур та дій, спря-мованих на реалізацію виборчих прав громадян України та забезпе-чення організації і проведення виборів у порядку, встановленому законодавством України.

Існування стадій виборчого процесу пов'язане з необхідністю пра­вового упорядкування та дисципліни здійснення виборчих процедур і дій, насамперед у часі, оскільки виборчий процес, з одного боку, є наймасовішим процесом, який знає право, а з іншого — це коротко-тривалий, обмежений у часі, процес.

Практично основними стадіями виборчого процесу є: складання списків виборців, формування територіальної основи виборів, ство-рення виборчих органів, висування і реєстрація кандидатів на виборні посади, передвиборна агітація, голосування, встановлення результатів виборів і їх оприлюднення.

Слушно зауважити, що стадії виборчого процесу не є сталими раз і назавжди для одного, тим більше різних видів виборів. На їх кількість, зміст, послідовність, правові форми впливає багато чинників, з-поміж яких чи не найголовнішим є характер виборчої си-стеми як способу визначення результатів виборів, від якого залежить порядок розподілу депутатських мандатів і власне механізм голосу­вання. До прикладу, Закон України «Про вибори народних депутатів України» визначає такі етапи виборчого процесу: складання та уточ­нення списків виборців; утворення виборчих округів; утворення ви­борчих дільниць; утворення виборчих комісій; висування та реєстрація кандидатів у народні депутата України; проведення пере-двиборної агітації; голосування; підрахунок голосів виборів та вста­новлення підсумків голосування; встановлення результатів виборів народних депутатів України та їх офіційне оприлюднення; припинен-ня діяльності виборчих комісій.

¹ Відомості Верховно! Ради України. — 2004. — № 30-31. — Ст. 382.

164

Вибори в Україні

Із порівняльного аналізу положень цього закону із відповідними положеннями Закону України «Про вибори Президента України» очевидно, що на виборах Президента України передбачено дещо іншу послідовність та кількість стадій виборчого процесу, зокрема: утво-рення територіальних виборчих кругів; утворення виборчих дільниць; утворення територіальних та дільничних виборчих комісій; формування списків виборців, їх перевірка та уточнення; висування та реєстрація кандидатів; проведення передвиборної агітації; голосу­вання у день виборів Президента України; підрахунок голосів ви­борців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів Президента України.

У разі необхідності виборчий процес може включати також такі етапи, як: повторне голосування; підрахунок голосів виборців і вста­новлення підсумків повторного голосування та результатів виборів Президента України.

Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Цент­ральною виборчою комісією результатів виборів Президента України або офіційною публікацією подання Центрально}' виборчої комісії до Верховної Ради України щодо призначення повторних виборів Пре­зидента України.

Конституцією України передбачаються як передумови проведення виборів: календарна дата і відповідно проголошення виборів та при­значення виборів. Залежно від визначення принципу вільних виборів вибори можуть призначатися як на вихідні, так і на робочі дні.

В Україні традиційно дні чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, се­лищних, міських голів призначаються на вихідні.

На підставі Закону України «Про вибори народних депутатів України» оголошення про початок виборчої кампанії здійснює Цент­ральна виборча комісія у строки, визначені Конституцією України та законами України.

Частиною шостою ст. 15 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» передбачено, що усі місцеві ви­бори призначаються на неділю.

Стадія формування територіальної основи виборів у виборчому процесі передбачає затвердження або утворення виборчих одиниць. Ними є: виборчі округи і виборчі дільниці. У теорії прийнято

165

Розділ 14

розрізняти територіальні та національно-територіальні виборчі окру­ги. Якшо за основу формування представницьких органів взято не те­риторіальні, а інші принципи, наприклад, виробничий, то виборчи-ми одиницями можуть бути трудові колективи або їх об'єднання.

Історія становлення інституту виборів представницьких органів на території України знає приклади всіх зазначених видів виборчих оди-ниць. Наприклад, у 1920-х роках у практиці державного будівництва було встановлено дві системи представництва: виробничу — для робітників, тобто міського населення, і територіальну — для селянст­ва. За Конституцією СРСР 1936 р.¹, а потім Конституцією СРСР 1977 р.² і відповідними нормативними актами про вибори до Ради Со­юзу Верховної Ради СРСР проводились у територіальних округах, а до Ради національностей — по національно-територіальних округах за певними нормами представництва для республік, автономних об­ластей, автономних округів. Однак на сучасному етапі у виборчому законодавстві України застосовуються лише територіальні округи.

Залежно від кількості представницьких мандатів у одному вибор­чому окрузі є два типи виборчих округів: одномандатний (уніноміналь-ний), де тільки на одне місце (один представницький мандат) прово-дяться вибори в усьому виборчому окрузі, а також багатомандатні (поліномінальні, плюриномінальні), де обирається кілька депутатів. Виборчі округи створюються насамперед для забезпечення рівної ва­ги голосів виборців та їх рівного представництва при формуванні представницьких органів як державних, так і органів місцевого само-врядування. Залежно від густоти та міграції населення в адміністра-тивно-територіальних одиницях за норму представництва може бути обрана або кількість громадян, жителів, або кількість виборців. Проте, як правило, показник кількості виборців у загальносвітовій практиці виборів застосовується частіше, хоча доктринально вста-новлюється, що депутат представляв населення округу в цілому.

Для організації і проведення виборів Президента України, народ-них депутатів України територія единого загальнодержавного одно­мандатного виборчого округу, який включає в себе всю територію України, поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких округів у Автономній Республіці Крим, областях,

¹ Ведомости Верховного Совета СРСР. — 1936. — № 11. — Ст. 486.

² Відомості Верховної Ради СРСР. — 1977. — № 141. — Ст. 617.

166

Вибори в Україні

містах Києві та Севастополі встановлюється Центральною виборчою комісією.

Окремий закордонний виборчий округ на загальнонаиіональних виборах складають закордонні виборчі дільниці, які також утворю-ються Центральною виборчою комісією за поданням Міністерства закордонних справ України.

Виборчі дільниці — це територіальні виборчі одиниці, що об'єдну-ють виборців за загальним місцем голосування. Значення виборчих дільниць у виборчому процесі надзвичайно велике і полягає передусім у технічному забезпеченні проведення головної виборчої процедури — голосування і підбиття підсумків голосування. Виборчі дільниці для виборів Президента України утворюються з кількістю від 20 до 3000 виборців, для організації та проведення парламентських і місце-вих виборів утворюються у кількості від 20 до 2500 виборців, а у винят-кових випадках — з меншою або більшою від відповідних граничних значень чисельністю виборців. Виборчі дільниці поділяють на: малі — з кількістю виборців до 500 осіб; середні — з кількістю виборців від 500 до 1500 осіб; великі — з кількістю виборців понад 1500 осіб.

Виборчі дільниці утворюються виборчими комісіями за поданням виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), районних у містах рад, а в разі відсутності таких ор-ганів — за пропозицією відповідно сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження.

Окрім загального порядку утворення виборчих дільниць у місцях постійного проживання громадян, виборчим законодавством також визначається спеціальний порядок утворення виборчих дільниць у місцях тимчасового перебування виборців: у стаціонарних лікуваль-них закладах, на суднах, які перебувають у день голосування у плаванні під Державним Прапором України, на полярній станції Ук­раїни, в установах кримінально-виконавчої системи та в інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливос-тями пересування.

Законодавством України про вибори встановлено також окремий порядок утворення закордонних виборчих дільниць, які утворюються Центральною виборчою комісією за поданням Міністерства закор­донних справ України.

Законом встановлено, що виборчі дільниці на виборах народних депутатів України є спільними для виборів депутатів місцевих рад,

167

Розділ 14

сільських, селищних, міських голів у випадках, коли місцеві вибори проводяться одночасно з виборами народних депутатів України. У цьому випадку виборчі дільниці утворюються відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України».

Крім того, при одночасному проведенні виборів і референдумів виборчі дільниці теж є спільними.

Важливою стадією виборчого процесу є формування виборчих ор-ганів, на які за законом покладається здійснення керівництва вибор-чим процесом. Залежно від країни ці органи мають різні назви (комісії, бюро, президії). Серед них розрізняють: територіальні, включаючи Центральні виборчі комісії; окружні комісії; дільничні виборчі комісії.

Створення системи виборчих комісій завжди залежить від двох по-казників: виду виборів і адміністративно-територіального устрою держави.

Спеціальними виборчими законами України встановлюються си­стема, терміни та порядок утворення, обсяг компетенції виборчих комісій для кожного виду виборів, що проводяться в державі.

Відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» організацію і проведення виборів народних депутатів України забезпечують Центральна виборча комісія, окружні виборчі комісії, дільничні виборчі комісії.

Статус та діяльність Центрально]'виборчої/сам'с/ї ре гул юється Зако­ном України «Про Центральну виборчу комісію»¹.

Окружні виборчі комісії є юридичними особами. Вони утворю­ються за рішенням Центрально! виборчої комісії за поданням політичних партій, виборчих блоків політичних партій — суб'єктів виборчого процесу.

Право подання кандидатур до складу окружних виборчих комісій мають політичні партії (виборчі блоки політичних партій), які в по­точному складі Верховної Ради України станом на 15 вересня року, що передує рокові проведення виборів, мають свої партійні фракції (фракції блоків), а також інші партії (блоки) — суб'єкти виборчого процесу.

Кожна партія (блок), від якої включені кандидатури до складу ок­ружних виборчих комісій, має право на пропорційну частку кожної

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 36. — Ст. 448. 168

Вибори в Україні

категорії керівних посад в окружних виборчих комісіях. Частка керівних посад для кожної партії (блоку) в межах багатомандатного загальнодержавного виборчого округу визначається відповідно до кількості кандидатур, включених від партії (блоку) до складу окруж­них виборчих комісій, у відношенні до загальної кількості осіб, вклю­чених до складу окружних виборчих комісій від партій (блоків). Особа, включена до складу окружної виборчої комісії за поданням го­лови Центрально!' виборчої комісії, не може бути призначена на керівну посаду у виборчій комісії, крім випадків, коли до складу відповідної виборчої комісії не надійшли або надійшли у недостатній кількості подання від партій (блоків). Порядок розподілу керівних посад між партіями (блоками) визначається Центральною виборчою комісією. При цьому повинна бути дотримана приблизна рівно-мірність територіального розподілу посад, отриманих представника-ми кожної партії (блоку).

Голова, заступник голови та секретар окружної виборчої комісії не можуть бути членами одніє'ї політичної партії, виборчого блоку партій. Загальна кількість членів окружних виборчих комісій не може бути меншою 12 і не більшою 18 осіб.

Якщо у встановлений законом строк не надійшли подання щодо складу окружної виборчої комісії або якщо кількість запропонованих до складу окружної виборчої комісії осіб становить менше 12, окруж-на виборча комісія утворюється Центральною виборчою комісією за поданням її Голови у кількості дванадцяти з обов'язковим урахуван-ням поданих кандидатур від партій (блоків).

Дільнична виборча комісія не є юридичною особою. Дільнична виборча комісія утворюється відповідною окружною виборчою комісією у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії. Кількість членів дільничної виборчої комісії малої ви­борчої дільниці складає 10—18 осіб, середньої виборчої дільниці — 14-20 осіб, великої виборчої дільниці — 18-24 особи. На виборчих дільницях, де кількість виборців не перевищує 50 осіб, дільнична ви­борча комісія може утворюватися у складі голови комісії, секретаря та двох—чотирьох членів комісії.

Право подання кандидатур до складу дільничних виборчих комісій мають політичні партії (виборчі блоки політичних партій), які в поточ­ному складі Верховно!' Ради України станом на 15 вересня року, що пе-редує рокові проведення виборів, мають свої партійні фракції (фракції блоків), а також інші партії (блоки) — суб'єкти виборчого процесу.

<>а-8152

169

Розділ 14

Порядок розподілу керівних посад між партіями (блоками) у дільничних виборчих комісіях визначається Центральною виборчою комісією і є подібними до порядку, передбаченого для окружних ви­борчих комісій.

Важливою стадією виборів є стадія складання та уточнення списків виборців. У конституційному праві зарубіжних країн цю стадію вибор-чого процесу прийнято називати більш широко — стадія реєстрації виборців. Призначення реєстрації виборців — встановити до виборів коло осіб, які мають право голосу.

Залежно від того, яким чином реєструються виборці для участі у виборах, прийнято розрізняти два види реєстрації: публічна (обов'яз-кова) і особиста (добровільна). Публічна реєстрація поділяється на два різновиди. Перший, за яким органи державної влади або само-врядування на місцях мають відомості про населення, яке проживає на підвідомчій території, і представляють їх виборчим комісіям. Такий порядок запроваджено в Німеччині, Швеції, Швейцарії, у країнах близького зарубіжжя. В Україні теж традиційно використо-вується публічний, так званий примусовий порядок складання списків виборців для всіх видів виборів. Добровільний порядок скла­дання списків передбачає те, що виборець сам реєструється для участі у виборах у відповідному органі. Такий порядок запроваджений у США, Франції.

Законодавством України передбачається, що списки виборців складаються у два етапи. На першому етапі складаються загальні спи­ски виборців, що повинні бути сформовані, наприклад до 1 жовтня року, який передує рокові проведення чергових виборів народних де­путатов України, або до 1 липня року, що передує рокові проведення виборів Президента України. На другому етапі складання списків ви­борців формується список виборців для кожної утвореної виборчої дільниці.

Порядок формування, система органів влади, що опікуються пи­таннями складання та уточнення списку виборців різняться також за­лежно від виду виборів, що проводяться. Так, при проведенні виборів народних депутатів України для складання та уточнення загальних списків виборців, які проживають на території кожного села, селища, міста та району у містах Києві та Севастополі, районними, районни-ми у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, вико-навчими органами міських рад (міст республіканського в Автономній Республіці Крим, обласного значення) утворюються робочі групи

170

Вибори в Україні

обліку виборців (далі — районні, міські робочі групи обліку ви-борців), які працюють з 1 серпня року, що передує року проведення чергових виборів, до дня проведення чергових виборів включно. Для взаємодії з робочими групами обліку виборців та забезпечення їх не-обхідною для складання загальних списків виборців інформацією Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством юстиції Ук­раїни, Міністерством оборони України, Державним департаментом України з питань виконання покарань у кожному територіальному органі до 1 серпня року, що передує року проведення чергових ви­борів, визначаються відповідальні працівники.

Фінансування складання загальних списків виборців здійс-нюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділя-ються на ці цілі. Головним розпорядником цих коштів є Центральна виборча комісія. Кабінет Міністрів України визначає порядок пере-рахування необхідних коштів виконавчим органам рад або органам, що відповідно до закону здійснюють їх повноваження.

Для складання та уточнення загального списку виборців, що про­живають або перебувають у зарубіжних країнах, при Міністерстві за-кордонних справ України створюється робоча трупа обліку виборців, що проживають або перебувають за кордоном України.

До загального списку виборців включаються громадяни України, які досягли або на день виборів досягнуть 18 років і мають право го­лосу та які на час складання загального списку виборців проживають на відповідній території або перебувають на строковій службі у військових частинах (формуваннях), дислокованих на відповідній те­риторії, чи в установах кримінально-виконавчої системи, розміще-них на відповідній території. Місце проживання та адреса житла ви-борця визначаються на підставі відомостей реєстрації відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Державний контроль за дотриманням органами, підприємствами, закладами, установами, організаціями, представництвами, команди­рами військових частин (формувань) порядку складання загальних списків виборців здійснюють Кабінет Міністрів України та Централь­на виборча комісія.

Громадянин може бути включений до списку виборців лише на одній виборчій дільниці.

Однією із визначальних стадій виборчого процесу є стадія висуван-ня і реєстрації кандидатів на виборні посади. Світова практика вису-

171

Розділ 14

нення кандидатів визначає кілька способів цього: самовисування; висування трупами виборців; висування політичними партіями (блоками партій) або іншими громадськими об'єднаннями.

У загальному порядку право висування кандидатів на виборах на-лежить громадянам України, які мають право голосу.

На виборах Президента України право висування кандидата на пост Президента України реалізується громадянами через політичні партії та їх виборчі блоки, а також самовисуванням. Партія (блок) мо­же висунути лише одного кандидата на пост Президента України.

На виборах народних депутатів України право висування канди­датів реалізується виключно партіями, які зареєстровані в установле-ному законом порядку не пізніше ніж за 365 днів до дня виборів, або виборчими блоками партій за умови, що всі партії, які входять до складу блоку, зареєстровані в установленому законом порядку не пізніше ніж за 365 днів до дня виборів.

Порядок висування кандидатів на виборах народних депутатів Ук­раїни передбачає, що кількість кандидатів у депутата, що висувають-ся партією (блоком), не може перевищувати кількості депутатів, яка становить конституційний склад Верховно! Ради України, визначе-ний Конституцією України, та не може бути меншою від 18 осіб.

Партія (блок) може висунути кандидатом у депутати особу, яка є членом цієї партії (членом партії, яка входить до блоку), або поза-партійну особу, яка відповідно до Закону про вибори має право бути обраною депутатом.

Партія, яка входить до виборчого блоку, не може самостійно вису-вати кандидатів у депутати чи входити до складу іншого виборчого блоку.

Висування кандидатів у депутати партією здійснюється на ії з'їзді (зборах, конференції), а блоком — на міжпартійному з'їзді (зборах, конференції) партій, що входять до блоку. У з'їзді (зборах, конфе­ренції), на якому здійснюється висування кандидатів у депутати, по­винно брати участь не менше 200 делегатів.

Усі кандидати в депутати, висунуті партією (блоком), включають-ся до единого виборчого списку партії (блоку). Черговість кандидатів у списку визначається на з'їзді (зборах, конференції). Особа може бу­ти включена до виборчого списку лише однієї партії (одного блоку).

Реєструються кандидати на парламентських виборах Централь­ною виборчою комісією також у порядку, визначеному законом. Вар-то звернути увагу, що партія (блок партій) для реєстрації кандидатів

172

Вибори в Україні

поряд з іншими документами подають до Центрально!' виборчої комісії документ про внесення грошової застави, яка переказується нею у безготівковому порядку на спеціальний рахунок комісії та ста-новить дві тисячі мінімальних розмірів заробітної плати.

У разі прийняття Центральною виборчою комісією рішення про відмову в реєстрації усіх кандидатів у депутата внесена грошова заста­ва у п'ятиденний строк після прийняття відповідного рішення пере-раховується на рахунок партії (блоку). При скасуванні рішення про реєстрацію всіх кандидатів у депутата, включених до виборчого спи­ску партії (блоку), грошова застава у п'ятиденний строк після дня прийняття відповідного рішення перераховується до Державного бю­джету України. Грошова застава повертається партіям (блокам), які взяли участь у розподілі депутатських мандатів. Грошова застава, вне­сена партією (блоком), яка не взяла участі у розподілі депутатських мандатів, у восьмиденний строк з дня офіційного оприлюднення ре­зультате виборів депутатів перераховується до Державного бюджету України.

Законодавством України про вибори встановлюються також підстави для відмови у реєстрації кандидатів та скасування реєстрації кандидатів. Ці підстави пов'язані передовсім з порушенням законо-давства, відсутністю документів, необхідних для реєстрації, або їх не-належним оформленням, припиненням громадянства, вибуттям кан­дидата за межі України, визнання кандидата недієздатним тощо.

Стадія виборчого процесу, яка передбачає проведення передвиборної агітації, пов'язана з конкурентною природою виборів та не-обхідністю поінформувати виборців про партії (блоки), кандидати від яких включені до їх виборчих списків. Виборче законодавство Ук­раїни, як і аналогічне законодавство інших країн, незалежно від виду виборів, завершення цієї стадії пов'язує з передднем виборів. У день виборів агітація за кандидатів — заборонена. Це загальне демокра-тичне правило, що діє в усіх країнах світу, де проводяться вибори. Однак щодо початку цієї стадії, то у виборчому законодавстві більшості країн такої одностайності немає. Як початок стадії пере­двиборної агітації може бути день оголошення дати голосування (Польша, Румунія), опублікування списку кандидатів Головною виборчою комісією (Литва), конкретно визначений день до дати го­лосування (15 днів — Туреччина, 21 день — Ізраїль). В Україні на всіх виборах, як, наприклад, і в Росії, початок стадії проведення передви­борної агітації за кандидатів пов'язаний з реєстрацією кандидатів у

173

Розділ 14

народні депутата України у списках від політичних партій, виборчих блоків партій Центральною виборчою комісією у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі.

У виборчому законодавстві більшості країн світу закріплені подібні принципи передвиборної агітації. Це насамперед свобода агітації, створення юридично рівних можливостей усіх суб'єктів бало-тування на виборах, неупереджене ставлення державних органів, по-садових осіб тощо до всіх кандидатів, контроль за використанням фінансово-матеріальних засобів на виборах. Такі принципи регла-ментації передвиборної агітації є основою масиву всього виборчого законодавства України.

Передвиборна агітація може здійснюватись у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та зако­нам України. Передвиборна агітація фінансується за змішаним принци­пом: по-перше, за рахунок коштів Державного бюджету України, при-чому в цьому законодавством кандидатам гарантується рівне забезпе-чення передвиборної агітації, по-друге, за рахунок коштів політичних партій, виборчих блоків партій, пожертвувань громадян України та юридичних осіб за винятком органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, органів місцевого самоврядуван-ня, іноземних юридичних і фізичних осіб, анонімних осіб, міжнарод-них організацій та об'єднань.

Належне проведення передвиборної агітації забезпечується на­самперед гарантіями діяльності кандидатів та інших суб'єктів вибор­чого процесу. Забезпеченню принципу рівності можливостей канди­датів на виборах сприяє також встановлення законодавством певних обмежень ведення передвиборної агітації.

Найголовніша стадія виборчого процесу — стадія голосування, бо саме з нею пов'язаний власне акт волевиявлення громадян України. Поряд з традиційним голосуванням виборчим бюлетенем у день ви-борів на виборчій дільниці за місцем проживання світова виборча практика знає процедури дострокового голосування, процедури голосування поштою, за довіреністю, голосування в місці перебуван-ня громадянина, якщо він не може прийти на виборчу дільницю. Останнім часом у світі запроваджується електронне голосування. Процедура голосування допускає голосування в один або в два тури, за цих умов існує альтернативна стадія повторного голосування.

При голосуванні бюлетенями розрізняють два види голосування — позитивне і негативне. Відповідно до чинного законодавства України

174

Вибори в Україні

про вибори у нашій державі запроваджено процедуру виключно пози­тивного голосування.

За законом голосування проводиться в день виборів або в день повторного голосування на виборах. Законодавством України нині не передбачається процедура дострокового голосування, яка не виправ-дала себе під час попередніх виборів в Україні. Значно уточнена організація голосування виборців з обмеженими можливостями, які не можуть прибути в приміщення для голосування.

Підрахунок голосів виборців здійснюється виключно членами дільничних виборчих комісій на їх засіданнях.

Рішення про встановлення результатів виборів Президента Ук­раїни, народних депутатів України приймає Центральна виборча комісія виключно у порядку, встановленому законом. ЦВК на своему засіданні на підставі протоколів окружних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів, у тому числі з поміткою «уточнений», та протоколу ЦВК про підсумки голосування у закордонному виборчому окрузі не пізніш як на 15-й день з дня виборів встановлює результати виборів народних депутатів України, про що складає протокол.

Право на участь у розподілі депутатських мандатів набувають кан­дидата у депутати, включені до виборчих списків партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні у загальнодержавному виборчому окрузі. Кандидати у де­путати, включені до виборчого списку партії (блоку), який отримав менше 3 % голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, права на участь у розподілі депутатських мандатів не мають.

Депутатські мандати розподіляються між виборчими списками партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів виборців кандида­тами у депутати, включеними до виборчих списків партій (блоків).

Центральна виборча комісія на підставі передбачених законодав-ством відомостей встановлює сумарну кількість голосів виборців, по-даних за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців. Результатом виборів депутатів є визначення в порядку черговості у виборчих списках партій (блоків) осіб, обраних депутатами від партій (блоків), відповідно до кількості депутатських мандатів, отриманих виборчими списками партій (блоків).

Спеціальними законами про вибори встановлюється порядок офіційного оприлюднення виборів, яке відбувається не пізніш як на

175

Розділ 14

п'ятий день з дня встановлення результатів виборів. Зокрема, ЦВК публікує у газетах «Голос України», «Урядовий кур'єр» список обра-них депутатів Верховної Ради України із зазначенням в алфавітному порядку їх прізвища, імені, по батькові, року народження, освіти, по­сади (заняття) місця роботи, місця проживання, партійності, суб'єкта висування.

ЦВК реєструє також обраних народних депутатів України, видає їм спочатку тимчасові посвідчення, а після складення ними присяги народного депутата України — видає посвідчення народного депутата України та нагрудний знак встановленого зразка.

14.5. Гарантіїреалізації та захисту виборчих прав громадян України

Реальне забезпечення волі народу під час проведення виборів як пріоритетної форми народовладдя можливе лише тоді, коли в державі проводяться чесні, справедливі й вільні вибори на підставі виключно Конституції та законів України. Поступове перетворення виборів із формального атрибуту на справжнє реальне волевиявлення вимагає насамперед створення надежного правового механізму організації та проведення виборів і відповідного механізму їх гарантування. Безпе-речно, механізм гарантування виборів передусім пов'язаний з гаран-туванням реалізації повною мірою конституційних політичних виборчих прав громадян України — права вільно обирати і бути обраними до органів державної влади чи органів місцевого самовря-дування. I з цього погляду гарантії виборів можна розглядати як правове, організаційне, інформаційне, фінансове та матеріально-технічне забезпечення виборчих прав громадян України.

Здебільшого в науці конституційного права гарантії безпосеред-ньої демократії загалом, у тому числі виборів, традиційно пов'язують-ся із встановленням відповідальності, а також із застосуванням примусових санкцій щодо порушників конституційних норм і прин­ципов, відповідних положень інших законодавчих актів, спрямованих на захист демократичних підвалин життя суспільства та держави¹.

¹ Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми те-орії і практики. До 10-ї річниці незалежності України. — К., 2001. — С. 328.

176

Вибори в Україні

Водночас до аналізу поняття гарантій виборів потрібно підходити ширше. Під гарантіями виборів слід розуміти систему засобів, за до-помогою яких Конституцією та іншими законами держави встанов-люється порядок організації та проведення виборів і забезпечується їх охорона, а в разі порушення встановленого порядку — відновлюється їх конституційність та законність.

Однією із важливих особливостей системи гарантій виборів є переважання у ній гарантій регулятивного характеру, тобто тих, які забезпечують позитивне і належне правове регулювання механізму організації і проведення виборів на всіх стадіях виборчого процесу. Крім того, значна частина гарантій виборів пов'язана з безпосередньо наданою в нормах чинного законодавства можливістю поновлення порушених прав суб'єктів виборчого процесу ще під час проведення виборів, причому ця категорія гарантій виборів набуває дедалі більшого значення і дедалі ширше застосовується в новітньому ви-борчому законодавстві. Водночас у контексті розвитку виборчого права триває також процес розширення та вдосконалення тра-диційних гарантій виборів, пов'язаних із встановленням відповідаль-ності за порушення виборчого законодавства та застосуванням санкцій.

У теорії права прийнято поділяти гарантії законності та застосу-вання норм права, а також безпосередньої демократа на загальні та спеціальні (юридичні)¹. На нашу думку, підставою такого поділу є насамперед сфера закріплення гарантій та їх характер.

Загальні гарантії виборів в Україні можна поділити на внутрішньо-державні та міжнародні.

До загальних внутрішньодержавних гарантій належать політичні, економічні, соціальні, ідеологічні, культурні тощо.

Політичною гарантією виборів є політична система українського суспільства як сукупність державних і недержавних інститутів, що здійснюють владу, управління суспільством, етнічними та іншими фупами, забезпечують стабільність суспільства, відповідний порядок у ньому.

¹ Теорія держави і права. — К., 1995; Рабінович П. М. Гарантії законності //Юридич-наенциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко(відп. ред.)таін. — К., 1998. — Т. I: А-Г. — С. 553; Мурашин Г. О. Гарантії безпосередньої демократії // Консти-туційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і прак­тики. — К., 2001. — С. 329.

177

Розділ 14

Суб'єктами політичного гарантування виборів є насамперед Українська держава, Український народ, політичні партії, органи місцевого самоврядування.

Основним гарантом виборів є Українська держава як у цілому, так і в особі органів державної влади зокрема. Значну роль у гарантуванні виборів відіграє Верховна Рада України — єдиний законодавчий орган, Президент України — гарант державного суверенитету, дотри-мання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконав-чої влади. Пріоритетна, головна роль належить ЦБК як постійно діючому органу, що відповідно до Конституції та інших законів України забезпечує організацію підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України. Комісія здійснює також консультативно-методичне забезпечення виборів депутатів Верховної Ради Автономно!' Республіки Крим, місцевих рад, сільських, селищних, міських голів.

Реальне забезпечення захисту виборчих прав громадян України покладено на органи судової влади. Окреме місце тут належить Кон-ституційному Суду України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційні тлумачення Конституції та законів України. Ряд повноважень, що га­рантують громадинам законне здійснення ними своїх прав під час ви­борів, мають Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Генеральна прокуратура та ії органи на місцях, органи Міністерства внутрішніх справ України.

Надзвичайно важлива роль у забезпеченні виборів відводиться політинним партіям. Конституція України спеціально визначає серед широкого кола об'єднань громадян лише їх суб'єктами права на участь у виборах. Саме політичні партії сприяють формуванню і вира-женню політичної волі громадян. 3 огляду на це політичні партії по-ряд з виборцями виступають пріоритетними суб'єктами гарантування законного проведення виборчого процесу в Україні. Зокрема, політичні партії, їхні блоки мають право рекомендувати членів партій, безпартійних до складу виборчих комісій, поряд з іншими суб'єктами можуть висувати спостерігачів на виборчих дільницях у день голосування, є суб'єктами висування кандидатів.

Окреме місце серед суб'єктів політичного гарантування виборів належить засобам масової інформаціі', які зобов'язані об'єктивно висвітлювати хід підготовки і проведення виборів. їхнім представни-

178

Вибори в Україні

кам гарантується безперешкодний доступ на всі публічні заходи, пов'язані з виборами, а на засідання виборчих комісій та на виборчу дільницю в день виборів — на умовах, визначених чинним виборчим законодавством України. Виборчі комісії, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадові й службові особи цих ор-ганів зобов'язані в межах своїх повноважень і компетенції надавати їм інформацію щодо підготовки і проведення виборів.

Економічні гарантії виборів являють собою необхідні фінансові ре-сурси, матеріально-технічне забезпечення пронесу організації та про­ведення виборів. Вибори як заходи загальнодержавного, масового ха­рактеру вимагають значних витрат на їх проведення. Фінансування виборів, що відбуваються в Україні, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, і саме в цьому полягає державне гаран-тування проведення періодичних, встановлених законом виборів. Відповідно до положень законів України «Про вибори народних де-путатів України»¹, «Про вибори Президента України»², «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»³, «Про Центральну виборчу комісію»⁴ витрати на проведення виборів та забезпечення діяльності ЦВК в загальному порядку передбачаються в Державному бюджеті України окремим рядком. За рахунок коштів Державного бюджету фінансується робота виборчих комісій та здійснення окремих загаль-них заходів передвиборної агітації. Центральним розпорядником коштів на загальнодержавних виборах є ЦВК, на місцевих виборах — відповідні територіальні комісії.

Поряд з державним фінансуванням виборів в Україні застосо-вується принцип змішаного фінансування передвиборної агітації, тобто і за рахунок коштів Державного бюджету, і коштів суб'єктів ба-лотування на виборах, які акумулюються у відповідних виборчих фондах.

Забороняється робити внески до цих фондів органам державної влади, державним підприємствам, установам, організаціям, органам місцевого самоврядування, іноземним юридичним особам, під­приємствам з іноземними інвестиціями, благодійним організаціям,

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 38-39. — Ст. 449.

² Там само. — 2004. — № 20-21. — Ст. 291.

³ Там само. — 2004. — № 30-31. — Ст. 382.

⁴ Там само. — 2004. — № 36. — Ст. 448.

179

Розділ 14

релігійним об'єднанням, а також іноземцям та особам без громадян-ства.

За законом кошти виборчих фондів використовуються виключно для ведення передвиборної агітації.

Гарантією цільового використання коштів, що надходять з Дер­жавного бюджету України або передаються до виборчих фондів, є пе-редбачений законодавством контроль за використанням коштів, який здійснюють відповідно до своїх повноважень Рахункова палата України, ЦБК, Міністерство фінансів України, органи Державної по-даткової адміністрації України, Національний банк України та інші.

Основою системи ідеологічних гарантій виборів є приписи ст. 15 Конституції України, якою встановлено, що суспільне життя в Ук­раїні Грунтується на засадах, зокрема, політичної та ідеологічної бага-томанітності. Жодна ідеологія в державі не може визнаватися обов'язковою. Заборонена також усіляка цензура. Носіями різно-манітних ідеологій при функціонуванні суспільних та державних інститутів є об'єднання громадян і передусім політичні партії.

Отже, порядок проведення виборів в Україні передбачає, що до участі у виборах допускаються всі політичні партії, зареєстровані в ус-тановленому порядку в Україні, крім тих, діяльність яких, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету й територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконме захоплення державної влади, пропаганду війни, насильст-ва, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. Інші об-меження щодо участі політичних партій у виборах також встановлю-ються законодавством.

3 іншого боку, розглядаючи ідеологію не тільки як систему кон­цептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, а як власне форму суспільної свідомості, явище культури, усе більшо-го значення в сучасних умовах набувають питання необхідності підвишення в суспільстві правової культури взагалі і виборчої, як ве-деться у світі, електоральної культури громадян зокрема. Цьому мають сприяти схвалена Указом Президента України від 8 грудня 2000 р. Концвпція підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні', а також Заходи щодо реалізації Кон-

¹ Офіційний вісник України. — 2000. — № 50. — С. 15. 180

Вибори в Україні

цепції підвищення правової культури учасників виборчого процесу та ре-ферендумів в Україні, затверджені постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 31 січня 2001 р. № 88'. Цими документами встановлено на-прями підвищення правової культури учасників виборчого процесу, визначено заходи щодо реалізації цих напрямів інформаційного, роз'яснювального, організаційного, освітнього характеру тощо, їхні конкретні виконавці, строки виконання, вирішені питання фінансо-вого забезпечення реалізації кон цепції.

Після набуття Україною статусу незалежної, демократично!' і пра­вової держави, зміцнення її позицій в Організації Об'єднаних Націй, вступудо Ради Європи, Міжпарламентського Союзу та інших міжна-родних організацій, приєднання до міжнародно-правових актів у сфері прав людини та впровадження їх норм у внутрішнє законодав-ство з'явилася нова міжнародна форма гарантування виборів. Міжна-родний фактор був і залишається одним із найважливіших чинників демократизації виборчого законодавства України. До прикладу, оскільки однією з умов прийняття України до Ради Європи було запровадження в державі багатопартійних демократичних виборів, то саме ці обставини стали переважаючою домінантою для прийняття змішаної пропорційно-мажоритарної системи на парламентських ви-борах 1998 р.

Пріоритетним видом міжнародних гарантій у сфері виборів є міжнародне спостереження за їх організацією і проведенням.

Участь міжнародних спостерігачів на виборах в Українській дер­жаві започаткована під час проведення першого Всеукраїнського ре­ферендуму та перших виборів Президента України, що відбулися 1 грудня 1991 р. Міжнародне спостереження одразу стало одним із факторів демократичності, законності виборів у державі та мірилом визнання результатів народного волевиявлення в Україні на міжна-родному рівні.

У виборче законодавство термін «офіційний спостерігач», що пе-редбачав спостерігачів від інших держав та міжнародних організацій, запроваджений у 1993 р. з прийняттям Закону України «Про вибори народних депутатів України»². Протягом певного часу статус, обсяг прав та обов'язків офіційних спостерігачів на виборах в Україні

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 5. — С. 70.

² Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 48. — Ст. 455.

181

Розділ 14

визначалися положеннями, що їх приймала відповідно до законодав-ства ЦБК.

Нині, після прийняття Закону України «Про вибори народних де-путатів України» 2004 р., усі питання щодо організації міжнародного спостереження на виборах визначаються законом. Зокрема, передба-чається, що офіційні спостерігачі від іноземних держав, міжнародних організацій здійснюють свої повноваження натериторії України. Во­ни реєструються у встановленому законом порядку ЦБК, яка видає їм посвідчення за встановленою нею формою. Офіційні спостерігачі від іноземних держав, міжнародних організацій ведуть спостереження самостійно і незалежно. Фінансове і матеріальне забезпечення їхньої діяльності здійснюється за рахунок коштів держав чи організацій, які направили їх в Україну, або за власні кошти цих спостерігачів.

Законом встановлено відповідний обсяг прав офіційних спос­терігачів від іноземних держав, міжнародних організацій, зокрема право бути присутнім на зустрічах кандидатів у депутата, уповнова-жених осіб політичних партій, виборчих блоків партій з виборцями, на передвиборних зборах, мітингах, засіданнях виборчих комісій; право знайомитися з матеріалами передвиборної агітації; перебувати на виборчих дільницях під час голосування і підрахунку голосів ви-борців та при встановленні підсумків голосування й інші права. Але спостерігачі не мають права використовувати свій статус у діяльності, не пов'язаній зі спостереженням за ходом виборчого процесу, а також втручатися в роботу виборчих комісій.

Крім того, міжнародні організації, основною метою яких є розви-ток демократа і дотримання загальних прав людини, розробили спеціальні акти, якими також керуються міжнародні спостерігачі на виборах. Зокрема, Бюро демократичних ініціатив Організації з безпе-ки та співробітництва у Європі розробило Загальні рекомендації по спостереженню за виборами, якими здебільшого користуються всі спостерігачі від європейських структур.

Як правило, за наслідками спостереження Бюро демократичних ініціатив Організації з безпеки та співробітництва у Європі та інші міжнародні організації, що спостерігають за виборами в Україні, по­лагать Українській державі відповідні звіти, висновки та напрацьову-ють рекомендації щодо подальшого розвитку законодавства.

Зарубіжне спостереження за виборами широко застосовується як на загальнонаціональних, так і на місцевих виборах в Україні. Напри-клад, на виборах народних депутатів України ЦБК було акредитовано

182

Вибори в Україні

понад 400 міжнародних спостерігачів із 36 країн світу, на виборах Президента України зареєстровано майже 600 міжнародних спос­терігачів із 38 зарубіжних країн. За результатами спостереження за ви-борами міжнародні спостерігачі готують відповідні звіти та висновки, рекомендації.

Слід мати на увазі, що міжнародне спостереження притаманне тільки країнам демократичного спрямування. У країнах сталої демо­крата' такий вид спостереження за виборами не практикується. 3 ог-ляду на це наявність існування інституту міжнародних спостерігачів є політичною доцільністю сьогоднішніх реалій української держав-ності, і в міру того, як стверджуватиметься демократія в Україні, відпаде і необхідність у існуванні такого інституту, що відтак не ви-ключає взаємовигідних відносин у вивченні зарубіжної практики, обміну досвідом в організації і проведенні виборів.

Спеціальними юридичними гарантіями виборів є передбачені зако­ном засоби встановлення, дотримання, застосування та охорони норм виборчого права України.

За метою правового регулювання юридичні гарантії виборів в Ук­раїні поділяють на установчі, регулятивні, відновлювальні, каральні гарантії.

За характером юридичної діяльності гарантії виборів поділяють на правотворчі, правороз'яснювальні та правореалізаційні.

Установчі гарантії визначають основні принципи та засади ор­ганізації виборів, коло суб'єктів виборчого процесу та правові основи участі цих суб'єктів у виборах, відповідний обсяг їхніх прав, обов'язків та повноважень. Гарантії установчого характеру здебільшо-го закріплені в нормах матеріального характеру, що містяться в Конституції України та загальних положеннях усіх виборчих законів в Україні.

3 утвердженням в Україні виборчого процесу як процедури організації і проведення виборів основного значення набули регуля­тивні юридичні гарантії. Кожним із законів про вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Ав­тономно'! Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів чітко визначено порядок організації і проведення ви­борів, послідовність виборчих процедур, детально виписано механізм їх здійснення.

Сучасне виборче законодавство України містить досить значну кількість гарантій відновлювального характеру, які пов'язані насам-

183

Розділ 14

перед зі встановленням та захистом широкого кола виборчих прав громадян України. Кількість і рівень гарантій відновлювального характеру постійно зростае. До прикладу, відповідно до законодавства про вибори 1991-1993, 1994 рр. громадянин України міг оскаржити лише невключення, неправильне включення до списку або виключен-ня зі списку виборців, а також допущені в ньому неточності в зазна-ченні даних про виборця. Нині ж відповідно до Конституції та законо­давства України всі виборчі права громадянина України захищаються насамперед адміністративним судом. Кожному громадянину гаран-тується право на оскарження в адміністративному суді рішень, дій чи бездіяльності всіх виборчих органів — від ЦБК до дільничної.

3 огляду на конституційне положення про те, що кожей має будь-якими засобами, не забороненими законом, захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. У виборчому законо-давстві та у Кодексі адміністративного судочинства України передба-чено паралельний порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності виборчих комісій, яким передбачено і судовий, і так званий інстанційний порядок розгляду виборчих спорів. Останній діє з метою контролю за діяльністю виборчих органів і передбачає право оскарження рішень виборчих комісій до вищих за рівнем комісій.

Новим законодавством про вибори народних депутатів України значно розширено коло суб'єктів оскарження порушень на виборах. До них належать виборці, політичні партії, блоки політичних партій, кандидати у депутата та інші. При вирішенні виборчих спорів можуть оскаржуватися рішення, дії чи бездіяльність усіх виборчих комісій та їхніх членів, органів державної влади, органів місцевого самовряду-вання, підприємств, установ та організацій, їхніх посадових і службо-вих осіб. Скаргу можна подати відповідно до вищої за рівнем вибор-чої комісії або адміністративного суду. Якщо виборча комісія при розгляді скарги визнає необхідним проведення перевірки зазначених у скарзі обставин правоохоронними органами, ці органи, за її звер-ненням повинні перевірити обставини та вжити відповідних заходів щодо припинення порушення законодавства.

Кодексом адміністративного судочинства України та законодавст­вом України про вибори визначено підсудність справ за скаргами що­до порушення виборчого законодавства. Наприклад, рішення, дії або бездіяльність ЦБК щодо встановлення нею результатів виборів оскаржуються до Вищого адміністративного суду України. Усі інші рішення, дії або бездіяльність ЦБК, члена цієї комісії оскаржуються

184

Вибори в Україні

до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція яко-го поширюється на місто Київ.

Рішення, дії чи бездіяльність окружних виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів народних депутатів України, а та-кож членів зазначених комісій оскаржуються до окружного адміністративного суду за місцезнаходженням відповідної комісії. Інші рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, комісій з рефе­рендуму, членів цих комісій, оскаржуються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням відповідної комісії.

Якщо скаргу прийнято судом до розгляду і з того самого питання і з тих самих підстав її подано до виборчої комісії, виборча комісія зу-пиняє розгляд скарги до набрання рішенням суду законної сили.

Під час виборчого процесу суди, органи прокуратури та виборчі комісії організовують свою роботу, в тому числі у вихідні дні та в день виборів, таким чином, щоб забезпечити розгляд скарг про порушен-ня виборчого законодавства у строки, встановлені чинним законо-давством України.

Однією з гарантій виборів, що має каральний характер, є встанов-лена законом юридична відповідальність за порушення виборчого зако­нодавства. Донедавна в Україні існувало досить вузьке коло право-порушень, за скоєння яких наставала адміністративна відпові­дальність.

До адміністративної відповідальності притягувалися за здійснення публічних закликів або агітації за бойкотування виборів Президента України чи народного депутата, опублікування або поширення в інший спосіб неправдивих відомостей про кандидата в Президенти або депутата, агітацію «за» або «проти» кандидата в день виборів, втручання в роботу виборчих комісій, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з реєстрацією кандидатів у Президенти України або депутата, підрахунком голосів чи визначенням резуль-татів, або підбиттям загальних підсумків виборів. Однак сучасні ви-моги організації і проведення виборів в Україні вимагали значного розширення та уточнення адміністративної юридичної відповідаль­ності за порушення виборчих прав.

У 2006 р. Кодекс України про адміністративні правопорушення було доповнено новою, окремою главою 15-А «Адміністративні пра­вопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення».

185

Розділ 14

Відповідно до приписів КУпАП адміністративну відповідальність встановлено за порушення порядку та строків подання відомостей про виборців або порядку складання списку виборців, строків подан­ня списку виборців відповідним виборчим комісіям, подання недо-стовірного списку виборців, а також порушення вимог закону щодо виготовлення нового примірника списку виборців для повторного голосування з урахуванням уточнень, внесених до списку виборців у день голосування. При порушенні права громадянина на ознайом-лення в установленому законом порядку зі списками виборців, а так само при відмові у видачі громадянину копії мотивованого рішення про відхилення його скарги (заяви) про внесення змін до списку виборців або порушення строків видачі копії такого рішення також встановлено адміністративну відповідальність.

Досить широко запроваджено адміністративну відповідальність за порушення під час ведення передвиборної агітації на виборах, зокре-ма, за:

• порушення передбаченого законом порядку ведення передви­борної агітації з використанням друкованих, електронних (аудіовізу-альних) засобів масової інформації або надання переваги в інформаційних телерадіопередачах чи друкованих засобах масової інформації будь-якому кандидату, політичній партії (блоку), їх пере-двиборним програмам власниками, посадовими чи службовими особами, творчими працівниками засобів масової інформації;

• порушення заборони протягом визначеного законом часу в будь-якій формі коментувати чи оцінювати зміст передвиборної агітаційної теле-, радіопрограми відповідного кандидата, політичної партії (блоку), давати будь-яку інформацію щодо цього кандидата, цієї політичної партії (блоку) власниками, посадовими чи службови­ми особами, творчими працівниками засобів масової інформації;

• супроводження офіційних повідомлень у період виборчого процесу коментарями агітаційного характеру, а також відео-, аудіоза-писами, кінозйомками, фотоілюстраціями про дії посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування як кандидатів у депутата;

• здійснення передвиборної агітації особою, участь якої у пере-двиборній агітації заборонена законом, проведення передвиборної агітації поза строками, встановленими законом чи в місцях, що забо-ронені законом, здійснення передвиборної агітації у формах і засоба-ми, що суперечать Конституції або законам України, або інше пору-

186

Вибори в Україні

шення встановлених законом обмежень щодо ведення передвиборної агітації;

• ненадання відповідному суб'єкту виборчого процесу, щодо яко-го оприлюднено інформацію, яку він вважає недостовірною, на його вимогу (звернення) можливості у визначеному законом порядку оприлюднити відповідь щодо такої інформації;

• порушення права кандидатів, політичних партій (блоків) на ви-користання на рівних умовах будинків (приміщень) для проведення передвиборного публічного заходу чи передвиборної агітації;

• виготовлення або замовлення виготовлення під час виборчого процесу друкованих матеріалів передвиборної агітації, які не містять відомостей про установу, що здійснила друк, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск, або у яких така інформація озна­чена неправильно чи неповно;

• розповсюдження (рознесення, вивішування, роздавання) під час виборчого процесу друкованих матеріалів передвиборної агітації, які не містять відомостей про установу, що здійснила друк, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск, або у яких така інформація означена неправильно чи неповно, а так само організація такого розповсюдження;

• порушення встановленого законом порядку розміщення агітаційних матеріалів чи політичної реклами або розміщення їх у за-боронених законом місцях громадянином;

• порушення встановленого законом порядку розміщення агітаційних матеріалів чи матеріалів політичної реклами під-приємствами — розповсюджувачами реклами;

• порушення порядку надання фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення виборчої кампанії, якщо у зазначених діях відсутній склад злочину.

КУпАП встановлено відповідальність також за порушення, пов'язані з можливістю фальсифікацій та зловживань під час вибор­чого процесу, насамперед при голосуванні, зокрема, за:

— замовлення або виготовлення виборчих бюлетенів понад встановлену рішенням відповідної виборчої комісії кількість;

— ненадання у випадках та порядку, встановлених законом, голо­ вою відповідної виборчої комісії або особою, яка відповідно до зако­ ну виконує його обов'язки, копії виборчого протоколу.

Встановлюється адміністративна відповідальність також за пору­шення, пов'язані з діяльністю виборчої комісії:

187

Розділ 14

• невиконання рішення виборчої комісії, прийнятого в межах її повноважень;

• відмова у звільненні члена виборчої комісії від виконання ви-робничих чи службових обов'язків за основним місцем роботи на час виконання ним повноважень члена виборчої комісії;

• звільнення члена виборчої комісії з роботи або переведення його на нижчу посаду з підстав, пов'язаних із виконанням його обов'язків у виборчій комісії;

• порушення встановленого законом порядку опублікування до-кументів та іншої інформації, пов'язаних з підготовкою і проведенням виборів, референдуму виборчою комісією чи засобом масової інформації.

У разі скоєння злочинів захист виборчих прав забезпечується й кримінальним законодавством. Так, Кримінальним кодексом України передбачається відповідальність за перешкоджання здійс-ненню виборчого права, роботі виборчої комісії чи діяльності офіційного спостерігача, фальсифікацію виборчих документів, незаконне знищення виборчої документації, порушення таємниці голосування, порушення порядку фінансування виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку):

• перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого ви­борчого права, перешкоджання діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу, члена виборчої комісії або офіційного спостерігача при ви-конанні ними своїх повноважень, поєднані з підкупом, обманом або примушуванням;

• ті самі діяння, поєднані із застосуванням насильства, знищен-ням чи пошкодженням майна, погрозою застосування насильства або знищення чи пошкодження майна, або іншим способом;

• ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб або членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використан-ням свого службового становища;

• втручання службової особи з використанням службового стано­вища у здійснення виборчою комісією їх повноважень, установлених законом, вчинене шляхом незаконної вимоги чи вказівки з метою вплинути на рішення виборчої комісії;

— незаконне виготовлення або зберігання чи використання завідомо незаконно виготовлених виборчих бюлетенів;

— підробка виборчих документів, використання завідомо підроб- лених виборчих документів, вчинені членом виборчої комісії, канди­ датом, уповноваженою особою політичної партії (блоку);

188

Вибори в Україні

• підробка виборчих документів, використання завідомо підроб-лених виборчих документів, вчинені членом виборчої комісії, канди­датом, уповноваженою особою політичної партії (блоку), що вплину-ло на результати голосування виборців на виборчій дільниці або у межах виборчого округу, або призвело до неможливості визначити волевиявлення виборщв на виборчій дільниці;

• незаконна передача іншій особі виборчого бюлетеня виборцем;

• викрадення чи приховування виборчого бюлетеня, виборчого протоколу, скриньки з бюлетенями або незаконне знищення чи псу-вання скриньки з бюлетенями;

• викрадення чи приховування виборчого бюлетеня, виборчого протоколу, скриньки з бюлетенями або незаконне знищення чи псу-вання скриньки з бюлетенями, що вплинуло на результати голосу­вання виборців на виборчій дільниці або у межах виборчого округу, або призвело до неможливості визначити волевиявлення виборців на виборчій дільниці;

• підписання виборчого протоколу до остаточного підрахунку голосів чи встановлення результатів голосування або включення не-врахованих виборчих бюлетенів до числа бюлетенів, використаних при голосуванні, або підміна дійсних виборчих бюлетенів з познач-ками виборців або незаконне внесення до протоколу змін після його заповнення, або викрадення чи приховування виборчого бюлетеня, виборчого протоколу, скриньки з бюлетенями, або незаконне зни­щення чи псування скриньки з бюлетенями, що призвело до немож­ливості визначити волевиявлення виборців, вчинені членом вибор­чої комісії;

• умисне надання членом виборчої комісії громадянину можли-вості проголосувати за іншу особу чи проголосувати більше ніж один раз у ході голосування або надання виборчого бюлетеня особі, яка не включена до списку виборців на відповідній виборчій дільниці, або надання виборцю заповненого виборчого бюлетеня;

• незаконне знищення виборчої документації поза встановленим законом строком зберігання у державних архівних установах та в ЦВК України після проведення виборів, а так само пошкодження ви­борчої документації;

• ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб або членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використан-ням влади або службового становища;

189

Розділ 14

• умисне порушення таємниці голосування під час проведення виборів, що виявилося у розголошенні змісту волевиявлення грома-дянина, який взяв участь у виборах;

• те саме діяння, вчинене членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використанням свого службового становища;

• надання фінансової (матеріальної) підтримки у великому розмірі (розмір суми грошей, вартість майна чи вигод майнового ха­рактеру, що перевищує чотириста мінімальних розмірів заробітної плати) для здійснення виборчої кампанії політичній партії (блоку), з порушенням встановленого законом порядку, шляхом передачі грошових коштів або матеріальних цінностей на безоплатній основі чи за необгрунтовано заниженими розцінками, виготовлення або по­ширення агітаційних матеріалів, не оплачених з виборчого фонду чи оплачених з виборчого фонду за необгрунтовано заниженими розцінками, або оплати виготовлення чи поширення таких матеріалів тощо.

190

_{Розділ 15}