22. Поняття і завдання техніко-криміналістичного дослідження документів

Під час техніко-криміналістичного дослідження письмових документів вирішуються дві групи завдань:

• ідентифікаційні;

• діагностичні (неідентифікаційні).

До неідентифікаційних відносять:

- встановлення відносної та абсолютної давності виконання документа;

• встановлення місця виготовлення документа;

• встановлення спільного походження різних документів;

• визначення умов зберігання документів;

• встановлення факту і способу підроблення або видозмі­нення документа;

• відновлення пошкодженого тексту документа або самого матеріалу документа;

• підсилення слабковидимих, виявлення невидимих і прихо­ваних записів, а також закреслених, залитих, заклеєних, по­шкоджених або спалених документів;

• установлення матеріалів письма або друку (наприклад, чи виконано запис пастою, що є в конкретному стрижні ручки);

- встановлення способу виготовлення документа;

- встановлення способу виконання в документі окремих його реквізитів тощо.

До ідентифікаційних завдань можна віднести:

• ідентифікація цілого документа за його частинами;

• ідентифікація штампів, печаток за їх відсотками;

• ідентифікація друкарської машинки за текстом;

• ідентифікація виконавця машинописного тексту;

• встановлення конкретних друкарських апаратів і засобів виконання всього документа або певні його реквізити;

• встановлення групової належності матеріалу, яким зробле­но запис (марки олівця, джерела походження паперу, інших ма­теріалів написаного)та ін.

Отже, техніко-криміналістичне дослідження документів проводиться з метою встановлення:

• справжності документів,

• установлення часу, способу і засобів їх виготовлення;

- виявлення ознак повного або часткового підроблення документів;

- невидимих і слабко видимих записів;

- відновлення змісту пошкоджених, спалених документів тощо.

Безпосередніми об'єктами техніко-криміналістичного до­слідження документів є:

- рукописні тексти і машинописні тексти; -документи, виготовлені поліграфічним способом, їхні

фрагменти, зокрема: бланки документів, цінні папери, грошові білети тощо;

• знаряддя письма: олівці, кулькові ручки, ручки-пера, фло­мастери тощо, друкарські машинки, принтери; печатки, штампи;

• матеріали документів (папір, картон тощо; чорнила, друкарська і штемпельна фарба; стрічки для друкарських ма­шинок, картриджі для принтерів, копіювальний папір; клеї; покрівельні палітурні матеріали тощо);

• засоби для підроблення документів: витравлювальні, зми­вальні матеріали та ін.

23. Типові способи і ознаки підробки відбитків печаток (штампів)

Документ свідчить про факти щодо розслідуваної події та про причетність до неї завдяки своїй формі, матеріалу, способу відображення містимої в ньому інформації та її змістом, а також спеціальними посвідчувальними підписами і знаками - відбит­ками печаток і штампів.

Печатка - це прилад із рельєфним зображенням знаків, інст­румент для нанесення слідів (позначок) на матеріальних об'єктах.

Відображення печатки на документі називається відбитком (відтиском).

Печатки поділяються на:

• гербові;

• прості.

Гербові мають у центрі малюнок герба держави, а по колу -назву відомства та установи, якій належить печатка.

Прості містять лише назву відомства, установи, приватної фірми тощо, а також певний рисунок, номер, текст, що свідчить про призначення печаток («для пакетів», «склад № 1» тощо).

За формою зовнішнього вигляду печатки бувають:

• круглими,

• овальними,

• трикутними,

• багатокутними,

• іншої форми.

Чотирикутні та прямокутні печатки називають штампами, їх відбитки розміщують у лівому верхньому куті документа.

Штампи не мають рисунка герба.

За цільовим призначенням і матеріалом виготовлення печат­ки поділяються на:

• каучукові,

• гумові,

• синтетичні,

• металеві.

Перші три види застосовують для нанесення забарвлених плоских відбитків.

Металеві - для нанесення як забарвлених, так і рельєфних відбитків, що формуються матеріалом документа.

Рельєфні відбитки наносяться на паспорт, важливі юридичні документи, грамоти - у вигляді зліпків печаток, що прикріплю­ються до документів, свинцевих і поліетиленових пломб, які на­вішуються на сховища тощо.

Металеві печатки, що застосовуються для нанесення забарв­лених (не рельєфних) плоских відбитків, називаються нумера­торами.

Неметалеві печатки для нанесення відбитків - кліше.

Відбитки, нанесені печатками фабричного виготовлення, мають ознаки, знання яких дає змогу встановлювати підробле­ні відбитки.

Це такі ознаки:

• геометричні форми ліній рамок (коло, овал, трикутник);

• лінії рамок мають однакову товщину;

• літери відбитка відповідають стандарту друкарського шриф­ту; штрихи літер прямі, овали не заокруглені, є відсічки;

• контури літер - рівні, а їх відбиток не має розпливу барв­ника;

• вертикальне розташування літер є суворо перпендикуляр­ним по лінії рядка;

• радіальний нахил - однаковий, тобто осі літер відбитка перетинаються в однім пункті - центрі круга;

• інтервали між літерами і рядками є однаковими;

• зміст відбитка мусить указувати на власника печатки, не мати помилок, суперечностей тощо.

Основні способи підроблення печаток і штампів:

• рисування (малювання) відбитка печатки (штампа) на до­кументі;

• копіювання справжнього відбитка на підробний документ (вологе або через копіювальний папір);

- отримання відбитка за допомоги підробленого кліше.

Є декілька способів виготовлення підробних кліше:

• вирізуванням (із цупких матеріалів);

• гравіруванням, набором, витравлюванням;

• фотомеханічним способом,

• за допомогою друкарських шрифтів тощо;

• отримання відбитка за допомоги сторонніх предметів, які зовні схожі з печатками (штампами), але мають інше призна­чення (значки, монети тощо);

• монтажем букв і цифр;

• із справжніх печаток;

• ксероксами.

Рисування відбитка печатки на документах застосовується не часто, переважно в разі переклеювання фотознімка на пас­порті, правах водія, військовому квитку тощо.

Ознаки:

• дорисовуючи печатки, злочинець намагається правильно виконати коло рамки, тому іноді на документі можна побачити ямку (прокол) від голки ніжки циркуля;

• літери не мають відповідного радіального нахилу, інтервали між ними не однакові, а форма не відповідає друкарському шрифту;

• наявність нерівномірного розподілу барвника у штрихах відбитка;

• різна конфігурація тих самих знаків;

• злами штрихів і нерівномірності за шириною;

• мають місце спотворення малюнка окремих букв та їхніх елементів, подвоєння деяких штрихів;

• характерною є нерадіальність розміщення знаків у тексті, виконаному по колу круглої печатки.

Рельєфні відбитки на вклеєному знімку наносять тисненням шариковою (кульковою) ручкою, іноді голкою - тож під час дослідження будуть спостерігатися відповідні ознаки такого підроблення.

Копіювання:

- через копіювальний папір із подальшим обведенням штрихів барвником. Спостерігаються залишки барвника копію­вального паперу;

- вологе копіювання - з використанням проміжного кліше, коли використовують зволожений фотопапір, липку стрічку тощо.

Перекопійований відбиток характеризується слабким за­барвленням, розпливами і нечіткими краями перекопійованих штрихів.

Окрім цього, в місці контакту зволоженого кліше з папером документа можуть спостерігатися мікрочастинки матеріалу проміжного кліше та зміни люмінесценції паперу в ультра­фіолетовому промінні; візуально будуть спостерігатися від­мінна матовість і забрудненість.

Отримання відбитку за допомоги підробленого кліше:

• ознаки підроблення відбитків, нанесених із вирізаних клі­ше (гуми, лінолеуму, дерева): літери не мають стандартної фор­ми, штрихи - нерівні, засічки - відсутні, овали - кутасті, а з'єд­нувальні штрихи - перерізані;

• за використання набірних кліше: літери відповідають друкарському шрифту, але їх вертикальне розташування, інтер­вали, лінія рядка можуть бути зміненими;

• у круглих відбитках радіальний нахил літер є різним, а лінії -осі не мають єдиної точки перетинання (переважно у центрі);

• оглядаючи відбитки печаток, треба звертати увагу на роз­поділ барвника у штрихах літер: якщо відбиток нанесено з кау­чукового (синтетичного) кліше, то барвник (мастика) розподіля­ється по полю штриха рівномірно, краї штрихів рівні та не роз­пливчаті; якщо відбиток - від металевого кліше, то барвник витискається з-під площин літери і по краю штриха виникають розпливи з чіткими краями барвника, особливо коли відбиток наносять із достатньою силою, наприклад, поштовим штемпе­лем (тут можна бачити сліди тиснення, які мають ідентифіка­ційне значення на мікрорівні).

Характерними є також відсутність пробільного матеріалу, нерівні рядкові лінії, граматичні (подеколи) помилки, пору­шення правил друкарського набору.

За суттю ці ж ознаки притаманні підробленим відбиткам, ви­конаним з інших видів підроблених кліше.

Одним із способів підроблення відбитків печаток є виготов­лення печаток або штампів монтажем букв і цифр, вирізаних із справжніх печаток чи штампів, що вже не експлуатують (вияв­ляють їх порівнянням зі справжнім відбитком за особливостя­ми шрифту, розташуваннями окремих знаків і рядків між собою).

Інколи використовують справжні печатки або штампи іншої організації, але маскують їхній зміст легким прокручуванням (поворотом) печатки в момент її контакту з папером, внаслідок чого відбиток виходить розпливчастим (зтертим).

Якщо відбиток перенесено на документ за допомоги ксероко-піювального апарата або скануванням, із використанням комп'ю­тера і подальшим роздруковуванням на принтері, то зі збіль­шенням цього зображення спостерігається наявність багатьох цяток-бруднячків, елементи зображення складаються із крупинок порошку, які осипаються під час перегинань паперу (лазерний принтер) або розпливаються під час потрапляння вологи (струнні принтери), причому лінії мають ступінчастий рельєф.