2. Соціальні підходи до старіння і старості

Шрутц і Биррен запропонували розглядати старіння як процес, трійка компонентів. Процес біологічного старіння, який веде до зростання уразливості організму, що високу ймовірність смерті, вони визначили як senescing (від senescence — старіння). Нарівні з нею відбуваються зміни у соціальних ролях, наслідком чого стане змін у паттернах поведінки й зміна соціального статусу. Цей вид старіння визначений eldering (від elder — старих людей, старші). До цих двом процесам можна додати психологічне старіння, зване geronting (від gerontology — вчення старість, геронтологія). Цей процес відбувається відповідає вибору адаптацію процесам старіння, прийняттю прийняття рішень та стратегій справлятися з труднощами. Під час дослідження проблем психічного старіння чітко відзначаються зв'язки з соціальними змінами, супутніми цьому віковою періоду. Биосоціальна сутність людини дає підстави розглядати індивідуально-психологічні зміни пізнього віку як сукупність взаємовпливу біологічної та соціальної у тому генезисі.

Відповідно до цим Дж. Тернер і Д. Хелмс ділять старіння втричі взаємозалежних і взаємоперекривающихся процеси: психологічне старіння — специфічне відчуття психологічсної старості, яке має як об'єктивними ознаками. Біологічне старіння — біологічні зміни організму звозрастим (інволюція); соціальне старіння — як індивід пов'язує старіння буде із суспільством; поведінку і виконання соціальних ролей літніми.

На думку До. Віктор, біологічний підхід також акцентує на фізіологічної боці старості, психологічний — на розумових і психічних аспектах старіння, соціальний вивчає старість у соціальному контексті у трьох напрямах:

індивідуальні переживання літнього

людини;

місце літньої людини у суспільстві;

проблеми старість і їх дозволу рівні соціальної полі-тики.

3. Психологічні підходи старість

К.Ясперс вважав старість сприятливим і природним періодом життя. Він, що на старості здібності згасають, та їх заміняють великі багатства накопиченого досвіду; стриманість, життєва упорядкованість, самовладання надають духовному існуванню відтінок чогось приглушеного, сталого. Тому старості непотрібно бояться, має свої переваги, та послаблення страху смерті,мучающего особи на одне протязі життєвих фаз, не головна з них.

Карл Юнг надавав велике значення вивченню проблем, як і називав, «другої половини життя» людини. Людина у другій половині житті все може набути нову щире розвиток своєї постаті. Людина перетворюється на такому віці здатний прийняти у своєму Як «жіноче», і «чоловіче» початок. Юнг надавав велике значення символічному і релігійному досвіду у виробленні стану гармонії між індивідом й оточуючих його світом. Результатом цієї психологічної перебудови є нової життєвої позиції, раціонального погляду своє існування й водночас споглядального, стійкого психічного і морального рівноваги.

Альфред Адлер, вивчаючи роль мотивації у людини, вважав, що його мотиваційної силою у житті відчуття щодо його власної неповноцінності. Адлер вважав, що протягом всього життя індивід прагне до тій чи іншій ступеня компенсувати первинне почуття власної неповноцінності. Це прагнення може взяти як позитивну спрямованість і висловитися у досягненні великих б у життя індивіда, у подоланні його фізичні вади, і негативне забарвлення як демонстрації надмірної владності у відносинах на інших людей. Найбільший внесок у розвиток геронтопсихології, власне психологічної концепції старості внесла теорія Еріка Эриксона про восьми стадіях розвитку особистості. Для кожної стадії життєвого циклу характерна специфічне завдання, яка висувається суспільством, й кожна стадія має певну ціль десь у досягненні тієї чи іншої соціальної якості.

Восьма стадія життєвого шляху — старість — характеризується досягненням нової, завершеною форми його-ідентичності. Завдання людини похилого віку, по Еріксону, у тому, щоб домогтися цілісності розвитку свого Я (>Ego), впевненості у сенс життя, і навіть гармонії, витлумаченої як сутнісне якість житті кожної окремої індивіда і усього Всесвіту. Здійснення це завдання наводить людини до «відчуття почуття тотожності із собою і тривалості свого індивідуального існування як певної цінності, яка, навіть тоді необхідності, повинна бути зазнала ніяким змін». Відчай може відбутися у випадку усвідомлення життєвої невдачи й відсутності часу для виправлення помилок.

Р.Пеком. Р. Пік вважав, що з досягнення «успішної старості» людина має вирішити три основні завдання, що охоплює три виміру особи.

По-перше, це диференціація, це трансценденція протипоглиненості ролями. Люди похилого віку у зв'язку з виходом пенсію повинні визначити собі повний набір значимих видів діяльності те щоб їх час був повністю заповнене різними видами активності.

По-друге, це трансценденція тіла протипоглощенности тілом — вимір, що стосується здібності індивідуума уникати надмірного зосередження попри всі посилення нездужання, болях і фізичних недугах, якими супроводжується старіння. Старі люди повинні розуміти, що, хоча смерть неминуча і, можливо, непогані далека, ним буде легше, якщо вони усвідомлювати те, що вони зробили внесок у майбутнє через виховання, через свої справи і ідеї.