Б – всмоктувальна панель, в – витяжна шафа з комбінованою витяжкою, г – бортовий відсмоктувач з передувом.

Конструкція місцевої витяжки повинна забезпечити максимальне влов­лю­вання шкідливих виділень при мінімальній кількості вилученого повітря. Крім того, вона не повинна бути громіздкою та заважати обслуговуючому персоналу працювати і наглядати за технологічним процесом.

Основними чинниками при виборі типу місцевої витяжки є характеристики шкідливих виділень (температура, густина парів, токсичність), положення пра­ців­ника при виконанні роботи, особливості технологічного процесу та устат­кування. У випадках, коли джерело виробничих шкідливих виділень можна роз­ташувати всередині простору, обмеженого стінками, місцеву витяжну венти­ля­цію влаштовують у вигляді витяжних шаф, кожухів, вітринних відсмоктувачів. Якщо за умовами технології або обслуговування джерело шкідливих речовин не можна ізолювати, тоді встановлюють витяжний зонт або всмоктувальну панель. При цьому потік повітря, що видаляється, не повинен проходити через зону дихання працівника.

Місцева припливна вентиляція використовується для створення необхідних умов (мікроклімату) повітряного середовища в обмеженій зоні виробничого при­мі­щення, в яку подається припливне повітря певних параметрів, викону­єть­ся у вигляді повітряних душів, оазисів, повітряних і повітряно-теплових завіс.

Повітряне душування використовується в гарячих цехах на робочих міс­цях, які характеризуються дією променевого потоку теплоти інтенсивністю біль­ше 350 Вт/м³. Повітряний душ є направленим на працівника потоком по­вітря зі швидкістю обдування 1-3,5 м/с в залежності від інтенсивності випро­мінювання.

Повітряні оазиси дозволяють покращити метеорологічні умови на обме­женій площі приміщення, яка для цього відокремлюється з усіх сторін легкими пересувними перегородками й заповнюється повітрям більш холодним і чис­тим, ніж повітря приміщення.

Повітряні та повітряно-теплові завіси призначені для запобігання над­ход­женню в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря за не­обхідності частого відкривання дверей чи воріт. Завіси бувають повітряні – з подачею по­вітря без підігріву, і повітряно-теплові – з підігріванням повітря в калориферах.

Використання місцевої витяжної вентиляції базується на вловлюванні та виведенні шкідливих речовин безпосередньо біля джерела їх утворення. Якщо боротьба з пилом за допомогою загальнообмінної вентиляції дає малий ефект, то місцева вентиляція дає змогу повністю усунути запилення у приміщенні.

До установок місцевої витяжної вентиляції належать: витяжні зонти, відс­моктувальні панелі, бортові відсмоктувачі, активовані відсмоктувачі (ство­рю­ють додаткові потоки), витяжні шафи, вентиляційні камери та кабіни, захисно-обезпилювальні кожухи, аспіровані укриття, в яких підтримується розріджене повітря, пилегазоприймачі, лійки. Вентиляція, яка призначена для забезпечення необхідних параметрів повітря в обмежених зонах приміщення, називається зональною.Створення і підтримання параметрів повітряного середовища у при­міщенні або у виділених об’ємах приміщення, які забезпечують якісне здійс­нення технологічного процесу, називають технологічною вентиляцією. Вен­тиляцію приміщення у випадку прогнозованого раптового виділення ток­сичних або займистих речовин у значних кількостях називають аварійною. Вентиляція, яка використовується для видалення диму з приміщень і забезпечує можливість евакуації людей на початковій стадії пожежі, називається аварій­ною протидимовою.

За методом збудження руху повітря вентиляція поділяється на механічну і природну. Вентиляція, яка забезпечує регульований повітрообмін приміщення незалежно від метеорологічних умов зовнішнього середовища та основним збуд­ни­ком руху в якій є вентилятор, називається механічною.Вентиляція під дією різ­ниці тисків, які зумовлені тепловим і (або) вітровим напором, називається природною.

Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить і густиною внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а підвітряної – розрідження (рис. 4).

Рис. 4. Розподіл тиску в будівлі при дії вітру.

Природна вентиляція може бути неорганізованою та організованою. При неорганізованій вентиляції об'єми повітря не відомі, що надходять та вилуча­ються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію – проникнення по­віт­ря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок.

Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації в сті­нах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для вида­лення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів. Це особливо важливо в холодну пору року. Для збільшення природ­ної тяги за рахунок енергії вітру над витяжними каналами встановлюють спеці­альні насадки, які отримали назву дефлекторів. Дія дефлектора базується на тому, що при його обтіканні вітром приблизно на 5/7 поверхні насадки утворю­ється розрідження, внаслідок чого у витяжному каналі збільшується тяга. Деф­лектори необхідно розташовувати на найвищих ділянках покрівлі, вище гре­беня даху в зоні ефективної дії вітру.

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік полягає в тому, що повітря надходить у приміщення без по­переднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищу­ється і забруднює довкілля. Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, оброб­ля­ти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспря­мовано подавати його в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає мож­ливість організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підпри­ємства і навіть за її межами.

Найбільш досконалою системою механічної вентиляції є кондиціонування повітря, яке застосовується для штучного створення оптимальних параметрів мікроклімату у виробничих, адміністративних, громадських приміщеннях або на робочих місцях. Створення та підтримання постійних чи змінюваних пара­мет­рів повітряного середовища проводиться автоматично незалежно від зміни зовнішніх метеорологічних умов та всередині приміщення (при частковій рецир­куляції повітря) і здійснюється в спеціальних установках – кондиціо­нерах. Вибір системи кондиціонування, її продуктивність проводиться на основі розрахунків потрібного повітрообміну L, м³/г, для кожного періоду року. Кількість повітря заданих параметрів, яке необхідно подати в приміщення, визначається за кількістю тепла, вологи і шкідливих речовин, що виділяються в ньому. При одночасному виділенні в приміщення шкідливих речовин, тепла і вологи приймають найбільшу кількість повітря, яка одержана в розрахунках для кожного виду виробничих шкідливих виділень.

Розрахунок штучної вентиляції полягає у визначенні кількості повітря, яке необхідно подати або видалити з приміщення, і опору в системі вентиляції. На основі цих даних вибирають тип вентилятора згідно з його аеродинамічною ха­рак­теристикою; визначають потужність та тип електродвигуна цього вентиля­тора.

Розрахунок подачі необхідної кількості повітря у приміщення здійснюють за :

- кількістю шкідливих виділень (теплоти, вологи, випарів, газів, пилу);

- кількістю людей, які перебувають в приміщенні;

- кратністю повітрообміну;

- швидкістю руху повітря в повітропроводі.

Методика розрахунку штучної загальнообмінної вентиляції [1]