Данило Самійлович Самойлович
Одним
з відомих “мисливців
за мікробами” в Європі, Росії та Україні
був Д.С.Самойлович
(1744-1805).
Отримавши освіту в Київській духовній
академії, працював потім
в Петербурзі та Москві, навчався в
Стросбургському та Лейденському
університетах. З 1874 р
призначений головним лікарем Криму,
Херсонської та Катеринославської
губерній, де активно проводив боротьбу
з епідеміями чуми. Наукова і практична
діяльність
Самойловича пов’язана
з вивченням збудника чуми і пошуками
засобів боротьби з нею. Самойлович
першим у світі встановив, як передається
чума. Відкинув
міазматичну
теорію походження цієї хвороби і довів
контагіозність
чуми (тобто, що зараження чумою відбувається
при безпосередньому контакті з хворими
або зараженими предметами). Запропонував
щеплення ослабленою вакциною,
заклав
основи власної системи протичумних
заходів і успішно їх застосовував.
Переконаний, що чума — інфекційна
хвороба, він уже 1771
року пропонував різні засоби дезінфекції
речей хворих на чуму, зокрема одягу;
прищепив собі заражений матеріал, взятий
від людини, яка одужувала після
захворювання чумою.
У Херсоні та Кременчуці 1784 року Самойлович з успіхом використав свою систему протиепідемічних заходів, внаслідок чого кількість тих, хто одужав, досягла небувалого для тих часів рівня, що викликало широкий інтерес і захоплені відгуки у світовій медичній пресі. У Кременчуці вперше в світовій практиці він започаткував деякі епідеміологічні експерименти, якими спростував думку про можливість зараження чумою через повітря.
Одним із перших у Європі широко практикував розтини померлих від чуми, здійснив першу в Росії (а, можливо, і в Європі) спробу виявити збудника чуми, існування якого передбачав.
Разом з іншими українськими вченими-медиками (О. Шумлянським, С. Андрієвським, П. Шумлянським, М. Тереховським та іншими) опрацював методику, навчальні програми та плани для медичних шкіл.
Класичні наукові праці Самойловича з етіології та епідеміології чуми перекладені майже на всі європейські мови. За ці блискучі дослідження він був обраний почесним академіком 12 західноєвропейських академій наук і не був обраний до російської академії.
Георгій Норбертович Габричевський
Видатний
мікробіолог Г.Н.Габричевський
(1860-1907)
один з основоположників вітчизняної
мікробіологічної науки. Бактеріологію
опанував у Мечникова, Ру, Коха, Ерліха.
Основні наукові праці присвячені
вивченню скарлатини, малярії, поворотного
тифу. Запропонував протискарлатинозну
вакцину. Організував перший
в Москві Бактеріологічний інститут
вакцин і сироваток. Спільно
з
Н.
Ф.
Філатовим
ввів
сироваткове
лікування
дифтерії.
Лев Олександрович Тарасевич
Важливе значення для розвитку мікробіології мала наукова діяльність Л.О.Тарасевича (2 (14) лютого 1868, Тирасполь Херсонської губернії - 12 червня 1927, біля Дрездена). - видатний російський і радянський імунолог, епідеміолог, мікробіолог, патолог, організатор охорони здоров'я і медичної науки. Доктор медицини, професор, академік Всеукраїнської академії наук
Йому
належить понад 70 наукових робіт з різних
проблем бактеріології, епідеміології,
імунології. У 1918 р заснував першу станцію
з контролю бактерійних препаратів (нині
НДІ стандартизіції і контролю медичних
біологічних препаратів ім. Л.О. Тарасевича).
У 1911 Тарасевич брав участь в експедиції Мечникова в Калмицькі степи з метою вивчення туберкульозу в цьому регіоні. Він вніс істотний внесок у вирішення питань епідеміології та профілактики туберкульозу, холери, черевного тифу, малярії, висипного тифу, дизентерії, сифілісу. Основні напрямки його робіт: визначення захворюваності, природна імунізація, формування колективного імунітету та його вплив на циркуляцію збудників інфекційних хвороб. Роботи Тарасевича сприяли формуванню епідеміології як самостійної галузі медичних знань, безпосередньо пов'язаної з практикою протиепідемічних заходів.