П'єр Поль Еміль Ру

Еміль Ру (фр. Pierre Paul Émile Roux; 17 грудня 1853, Конфолан, Шаранта, Франція - 3 листопада 1933, Париж, Франція) - видатний французький бактеріолог. З 1877 року був асистентом Пастера при хімічній лабораторії вищої нормальної школи, де разом з Шамберленом займався дослідженням сибірської виразки. При основі Інституту Пастера отримав призначення при цій установі, а в 1895 році став віце-директором цього інституту. Роботи Ру, які він виконував частиною одноосібно, частиною у співпраці з Мечниковим, Шамберленом, Йерсеном та іншими, відносяться, головним чином, до сказу, дифтерії та правцю. Особливо прославився Ру своїми «Contributions à l'etude de la diphthérie» (в «Annales de l'Institut Pasteur», 1888, 1889 і 1890), в яких ним пролито світло на етіологію дифтерії. Він довів, що всі загальні явища дифтерії - занепад серцевої діяльності, паралічі та інше - викликаються отруйною речовиною (токсином), що виділяє дифтерійна папличка. Речовина введена в організм, викликає ці явища сама по собі, при повній відсутності в організмі дифтерійних мікробів. Це дослідження Ру послужило вихідним моментом для серотерапії, в застосуванні до дифтерії, внаслідок чого паризькі академії свої премії за відкриття специфічного способу лікування дифтерії розділили між Берингом і Ру. Він став також виготовляти протидифтерійну сироватку самостійно і одночасно з Берингом.

Еміль Адольф фон Беринг

Е. Беринг (нім. Emil Adolf von Behring; 15 березня 1854, Хансдорф, Пруссія - 31 березня 1917, Марбург) - німецький лікар.

Беринг отримав диплом лікаря в 1880 році. У тому ж році він пройшов стажування в берлінській лікарні Шаріте, а потім отримав розподіл у кавалерійський полк у Позене (нині Познань, Польща.) Ще в Позене Беринг зацікавився використанням дезінфікуючих засобів в бойових умовах для лікування інфекційних захворювань, і з тих пір він прагнув цілком присвятити себе дослідницькій роботі. Така можливість випала йому в армії в 1887 році, коли він вступив до Боннського фармакологічного інституту. До демобілізації в 1889 році Беринг встиг пропрацювати рік в Академії військової медицини в Берліні, займаючись переважно проблемами антисептики. У 1889 році Беринг приєднався до дослідницької групи піонера бактеріологічних досліджень Роберта Коха, де зайнявся вивченням методів лікування дифтерії та правця; в 1890 році він спільно з Сібасабуро Кітасато показав - в розвиток відкриттів Еміля Ру та Олександра Йерсена, - що в крові людей, які перехворіли дифтерією або правцем утворюються антитоксини, які забезпечують імунітет до цих хвороб як самим перехворівшим, так і тим, кому така кров буде перелита. У тому ж році на основі цих відкриттів був розроблений метод лікування кров'яною сироваткою.

До початку XX століття дифтерія щорічно забирала тисячі дитячих життів, а медицина була безсила полегшити їхні страждання і врятувати від тяжкої агонії. У різдвяну ніч 1891 вмираючі від дифтерії берлінські діти отримали перші уколи нової сироватки Беринга. Багато з них були врятовані, але все ж успіх був лише частковим, і сироватка Беринга не стала надійним засобом, рятує всіх дітей.

У цей критичний момент на допомогу Берингу прийшов його колега і друг, Пауль Ерліх. Завдяки своїм відкриттям в імунології Ерліх зумів удосконалити протидифтерійну сироватку Беринга, розрахувати правильне дозування антитоксину та отримати висококонцентровані і очищені сироватки, що стали надійними в клінічному застосуванні. У 1894 році вдосконалена сироватка була успішно випробувана на 220 хворих дітях. За порятунок дітей Берингу в 1901 році була присуджена перша Нобелівська премія з фізіології і медицини «за роботу з сироваткової терапії, головним чином за її застосування при лікуванні дифтерії, що відкрило нові шляхи в медичній науці і дало в руки лікарів переможну зброю проти хвороби і смерті ».