3402_БЖД_КЛ_укр_2013

До II категорії належать аварії, які призвели до одного з таких наслідків:

1.загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб; ( Абзац другий пункту 1.6.2 в редакції Наказу СБУ N 686 від 18.10.2006 )

2.зруйновано будівлі, споруди чи їх основні конструкції, що створило загрозу для життя і здоров'я військовослужбовців цеху, дільниці з чисельністю 100 чоловік і більше; (

Абзац третій пункту 1.6.2 із змінами, внесеними згідно з Наказом СБУ N 686 від

18.10.2006 )

3.пошкоджено обладнання, устаткування котлонагляду та зупинена його робота.

Будівлі і споруди пошкоджень не отримали.

Випадки порушення технологічних процесів, роботи устаткування, тимчасового зупинення обладнання в результаті спрацювання автоматичних захисних блокувань,

унаслідок яких не сталося пошкоджень і руйнувань обладнання, устаткування, будівельних конструкцій, а також не сталося випадків травматизму працівників, до числа аварій не відносяться.

Переважна кількість аварійних ситуацій на промислових об’єктах України виникає в результаті порушення технологічного процесу, порушення трудової та виробничої дисципліни, незадовільної організації виконання робіт.

Промислові об’єкти, на яких використовуються, виготовляються, переробляються,

зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а

також інші об’єкти, що є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру, називаються об’єктами підвищеної небезпеки.

Катастрофа - велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків.

Крім небезпечних ситуацій, існують і екстремальні. Екстремальною називають ситуацію в процесі діяльності, коли у людини психофізіологічне навантаження досягає якої-

небудь межі, при якій вона може втратити здатність до раціональних вчинків і діяти відповідно до обставин, які виникли. В екстремальних ситуаціях людина може опинитися у різносторонніх сферах діяльності: на виробництві, вулиці, у побуті або на відпочинку.

Надзвичайна ситуація - це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією,

епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, масовими безладдями, соціально-політичними подіями, а також міжнаціональними та міждержавними конфліктами, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

11

Можливість реалізації небезпеки і ступінь несприятливого впливу її на людину залежить від відповідних вражаючих факторів. Фактор (лат. factor – діючий, що вчиняє) –

такий чинник життєвого середовища, який за певних умов завдає шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, або призводять до матеріальних збитків. Один і той же фактор може спричинити загибель людини, захворювання, чи не завдати ніякої шкоди завдяки її силі, здатності організму до протидії.

За характером та природою дії всі вражаючі фактори згідно ГОСТ 12.0.002-80

поділяють на 4 групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

До фізичних факторів належать: підвищені або понижені: температура, вологість,

атмосферний тиск; підвищена швидкість руху повітря; недостатня освітленість; машини,

механізми або їх елементи, що рухаються або обертаються; конструкції, що руйнуються;

елементи середовища, нагріті до високих температур; устаткування, що має підвищений тиск або розрідження; підвищені рівні електромагнітного, іонізуючого та акустичного випромінювання; підвищений рівень статичної електрики; підвищений рівень електричної напруги; перебування на висоті; невагомість і ряд інших.

Хімічні фактори – це хімічні елементи, речовини та сполуки, які перебувають у різному агрегатному стані (твердому, рідкому та газоподібному) і поділяються залежно від шляхів проникнення та характеру дії на організм людини. Існують три шляхи проникнення хімічних речовин в людський організм через: 1) органи дихання, 2) шлунково-кишковий тракт, 3) шкіряні покриви та слизові оболонки. За характером дії виділяють токсичні,

подразнюючі, задушливі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні речовини та такі, що впливають на репродуктивну функцію.

Біологічні фактори поділяються на макроорганізми (рослини та тварини) і

мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, грибки, простіші).

До психофізіологічних факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-

психічні перенавантаження (емоційні, аналізаторів, монотонність праці).

Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони поділяються на небезпечні та шкідливі.

Шкідливі фактори – такі чинники життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття), зниження працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захворювання.

Небезпечні фактори такі чинники життєвого середовища, які призводять до травм,

опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті.

12

Одним з головних понять безпеки життєдіяльності є так звана «аксіома про потенційну небезпеку» – будь-яка діяльність потенційно небезпечна, але і бездіяльність -

небезпечна. Відмінність діяльності від бездіяльності полягає у можливості управління ризиком.

Номенклатура небезпек - перелік назв, термінів, систематизованих за окремими ознаками.

Таксономія небезпек — класифікація та систематизація явищ, процесів, інформації,

об'єктів, які здатні завдати шкоди.

1.4 Таксономія (класифікація) небезпек

Перелік назв, термінів можливих небезпек, тобто номенклатура небезпек, нараховує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну. В окремих випадках складається номенклатура небезпек для окремих об’єктів (підприємств, цехів, професій, місць праці та інше).

Джерелами (носіями небезпек) є природні процеси і явища, техногенне середовище та людські дії. Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються у вигляді потоків енергії,

речовини та інформації. При ідентифікації небезпек, тобто при знаходженні типу небезпеки та встановленні її характеристик, необхідно виходити з принципу “все впливає на все”, тобто джерелом небезпеки може бути все живе й неживе, а підлягати небезпеці також може все живе й неживе. Ідентифікація необхідна для розробки заходів щодо запобігання небезпекам або вже ліквідації наслідків.

Класифікація та систематизація явищ, процесів, об’єктів, які здатні завдати шкоду людині (таксономія небезпек), повністю не розроблена. Прикладом таксономії небезпек може бути такий поділ:

–за походженням (природна, техногенна, екологічна);

–за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);

–за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);

–за шкодою (соціальна, технічна, екологічна);

–за сферою прояву (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна).

–За часом проявів негативних наслідків: - імпульсивні – час прояву незначний; -

кумулятивні – негативні наслідки проявляються після перевищення певного порогового значення, досягнення якого може відбуватися досить тривалий період часу;

– Усі можливі види небезпек можна поділити на дві групи: - небезпеки реальні – тобто існуючі на даний час; - небезпеки потенційні ( приховані) – для реалізації яких необхідні певні

13

умови. Потенційна небезпека – це така небезпека, яка має неявний характер і проявляється в умовах, які важко передбачити. Потенційна небезпека може реалізуватися у формі хвороб або травм.

Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами походження,

згідно з якою всі небезпеки поділяються на 4 групи:

1.природні,

2.техногенні,

3.соціально-політичні

4.комбіновані.

Подібна класифікація прийнята і в державних стандартах при визначенні надзвичайних ситуацій. Перші три класифікації належать до елементів життєвого середовища, яке оточує людину, – природного, техногенного та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.

Природні джерела небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха,

які можуть спричинити шкоду людині або ж становлять загрозу для життя чи здоров’я

людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи,

град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання,

небезпечні тварини, рослини, риби, комахи, гриби, бактерії, віруси, заразні хвороби).

Техногенні небезпеки – це небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, з використанням горючих легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що відбуваються при підвищених температурі й тиску, електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, віброакустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об’єкти, що породжують їх.

Соціальні небезпеки – це небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем (бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, тютюнопаління). Джерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання,

конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті.

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівні,

духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні та збройні конфлікти,

війни.

Найбільшу кількість становлять комбіновані небезпеки – природно-техногенні,

природно-соціальні та соціально-техногенні.

14

Природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні дощі, пилові бурі, ерозія ґрунтів,

зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель, зсуви, селі, землетруси та інші тектонічні явища, які спонукала людська діяльність.

Природно-соціальні небезпеки: наркоманія, епідемія інфекційних захворювань,

венеричні захворювання, СНІД.

Соціально-техногенні небезпеки: професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

Лекція 2 - МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ

БЕЗПЕКОЮ. РИЗИК ЯК КІЛЬКІСНА ОЦІНКА БЕЗПЕКИ

2.1 Системний підхід в теорії безпеки

Системний підхід базується на діалектиці і представляється більш конкретним методологічним інструментом, ніж діалектика. У певному сенсі системний підхід можна назвати прикладною діалектикою. Мета системного аналізу безпеки полягає в тому, щоб виявити причини, що впливають на появу небажаних подій (аварій, катастроф, пожеж, травм

і т. п.), і розробити попереджувальні захисні заходи, що зменшують імовірність їх появи.

Будь-яка небезпека реалізується, приносячи шкоду, завдяки якоїсь причини або декількох причин. Без причин немає реальних небезпек. Отже, запобігання небезпек або захист від них базується на знанні причин. Між реалізованими небезпеками і причинами існує причинно-наслідковий зв'язок; небезпека є наслідоком певної причини (причин), яка, в

свою чергу, є наслідком іншої причини і т. д. Таким чином, причини і небезпеки утворюють ієрархічні, ланцюгові структури чи системи. Графічне зображення таких залежностей чимось

нагадує систему гілок дерева.

У зарубіжній літературі, присвяченій аналізу безпеки об'єктів, використовуються такі терміни, як «дерево причин», «дерево відмов», «дерево небезпек», «дерево подій». У

споруджуваних деревах, як правило, є гілки причин і гілки небезпек, що повністю відображає діалектичний характер причинно-наслідкових зв'язків. Поділ цих гілок недоцільний, а іноді й неможливий. Тому точніше називати, отриманні в процесі аналізу

безпеки об'єктів, графічні зображення «деревами небезпек і причин» - ДНП.

Побудова «дерев» є виключно ефективною процедурою виявлення причин різних

небажаних подій (аварій, травм, пожеж, дорожньо-транспортних пригод і т. д.).

15

Багатоетапний процес розгалуження «дерева» вимагає введення обмежень з метою визначення його меж. Ці обмеження цілком залежать від цілей дослідження.

Загалом, межі розгалуження визначаються логічною доцільністю отримання нових

гілок.

На мал. 2.1 показаний приклад «дерева» стосовно до умов космічних літальних апаратів (КЛА), запозичені з книги Г.Т. Берегового та ін.

Отже, системний аналіз - це сукупність методів і засобів вироблення, прийняття та обгрунтування рішень. У 1980-і рр.. системні дослідження розвивалися дуже бурхливо.

Складалося враження, що системний підхід є універсальним методом.

Малюнок 2.1 - Логічне дерево небезпек "токсичних речовин": 1.1 - пожежа на борту КЛА; 2.1 - Неправильний вибір матеріалів кабіни КЛА; 3.1 - порушення герметичності систем з токсичними речовинами; 4.1 - відмова системи забезпечення газового складу; 1.1.1 -

коротке замикання в електромережі КЛА; 1.1.2 - наявність на борту КЛА концентратів теплового випромінювання.

2.2 Методи забезпечення безпеки

Методи (від грец. Methodos - шлях дослідження) забезпечення безпеки - це умовні методичні прийоми, що полегшують пошук рішень. Метод являє собою спосіб досягнення мети. Введемо деякі визначення.

Назвемо гомосфера (ГС) простір, в якому знаходиться людина (оператор) в процесі даної діяльності, і ноксосфера (НС) - простір, у якому постійно існують або періодично виникають небезпеки.

Забезпечення безпеки досягається трьома основними методами.

16

Метод А полягає в просторовому або часовому поділі гомосфери і ноксосфери (мал. 2.2). Це досягається засобами дистанційного керування, автоматизацією, застосуванням роботів та ін.. На мал. 2.2а показаний найбільш сприятливий випадок, коли між ГС і НС існують деякі захисні засоби R у формі відстані, екрану, часу. На мал. 2.2б показаний граничний випадок використання даного методу, при якому ще досягається,з певною ймовірністю, безпека. Випадок на мал. 2.2 в представляє часткове поєднання сфер, при цьому безпека вже не забезпечується. Найгірший випадок представлений на рис. 2.2г, коли має місце повне поєднання зазначених сфер, що неприпустимо за умовами безпеки. В

останніх двох випадках вдаються до методу Б або В або їх комбінації.

Метод Б полягає в нормалізації ноксосфери, зниженні або повне усунення небезпек.

На практиці цей метод є основним. Зменшення або виключення небезпеки досягається створенням техніки з максимальним рівнем безпеки, комплексом заходів щодо захисту людини від шкідливих і небезпечних факторів, застосуванням засобів колективного захисту.

Метод В включає безліч прийомів і засобів, спрямованих на адаптацію людини до відповідної середовища і підвищення його захищеності. Даний метод реалізує можливості медичного та професійного відбору, навчання, професійної орієнтації, психологічної підготовки, застосування в необхідних випадках засобів індивідуального захисту (ЗІЗ).

Як правило, в конкретних умовах реалізуються поєднання зазначених вище методів.

Реалізація розглянутих методів грунтується на принципах і засобах, які розглядаються далі.

Малюнок 2.2 - Пояснення до методу А

2.3 Принципи забезпечення безпеки

Принцип (лат. principium - основоположне першооснова) - основне положення, ідея,

передумова якоїсь-небудь пропозиції, рішення. Принципи виконують евристичну функцію при вирішенні творчих завдань. Про значення принципів як наукових положень дотепно зауважив французький філософ-матеріаліст Гельвецій (1715-1771): «Знання деяких принципів легко компенсує незнання деяких фактів».

17

Принципів, що реалізуються в цілях забезпечення безпеки, багато. Це підкреслює багатоаспектний характер безпеки як галузі наукових знань. Умовно принципи забезпечення безпеки можна розділити на чотири групи: орієнтуючі, технічні, організаційні, управлінські.

Принципи, які орієнтують: 1) активності оператора; 2) гуманізації діяльності; 3)

деструкції; 4) заміни оператора; 5) класифікації; 6) ліквідації небезпеки; 7) відносності; 8)

системності; 9) зниження небезпеки.

Технічні принципи: 1) блокування; 2) вакуумування; 3) герметизації; 4) захисту відстанню; 5) компресії; 6) міцності; 7) слабкої ланки; 8) флегматизації; 9) екранування.

Організаційні принципи: 1) захисту часом; 2) інформації; 3) многопричинное; 4)

несумісності; 5) нормування; 6) підбору кадрів; 7) послідовності) резервування; 9)

ергономічності; 10) обгрунтування.

Управлінські принципи: 1) адекватності; 2) контролю; 3) мінімізації збитку; 4)

зворотного зв'язку; 5) відповідальності; 6) плановості; 7) стимулювання; 8) управління; 9)

ефективності; 10) оптимізації.

Розглянемо ці принципи детальніше, дамо визначення груп і кожного принципу, а

також наведемо приклади їх реалізації.

2.3.1 Принципи, які орієнтують.

Орієнтуючі принципи являють собою основоположні ідеї, що визначають напрямок пошуку безпечних рішень і службовці методологічної та інформаційної бази.

Принцип системності полягає в тому, що будь-яке явище, дія, всякий об'єкт розглядається із системних позицій.

Якщо взаємодія між елементами системи призводить до однозначного результату, то систему будемо називати визначеною. Якщо ж сукупність елементів взаємодіє так, що можливі різні результати, то система називається невизначеною, при цьому рівень невизначеності системи тим вище, чим більше різних результатів може з'явитися.

Невизначеність породжується неповним урахуванням елементів і характером взаємодії між ними. До елементів системи належать матеріальні об'єкти, а також відносини і зв'язки, що існують між ними.

Відомо, що будь-який нещасний випадок породжується сукупністю умов або причин,

що знаходяться в ієрархічній співпідпорядкованості. Ця сукупність і є певна система, так як взаємодія утворюючих її елементів приводить до такого небажаного результату, як нещасний випадок.

Системний підхід до профілактики травматизму полягає в тому, щоб насамперед для конкретних умов визначити сукупність елементів, що утворюють систему, результатом якої є

18

нещасний випадок. Виняток одного або декількох елементів руйнує систему і усуває негативний результат.

Таким чином, розглядаючи явища з системних позицій, слід розрізняти такі поняття, як система, елементи системи та результат. При цьому перераховані поняття самі знаходяться в системному відношенні між собою.

Принцип системності полягає в тому, щоб розглядати явища в їх взаємному зв'язку і цілісності. Сам термін система (грец. systema - ціле, складене з частин, з'єднання) позначає зв'язок, з'єднання, ціле. Система володіє такими властивостями, яких немає у її складових елементів. Стосовно до системи справедливе твердження, що ціле більше суми частин, які його утворюють. Це ефект емерджентності, про який вже говорилося, що принципово відрізняється від ефекту адитивності (суми) елементів, не утворюючих систему. Таким чином, система - це не механічне поєднання елементів, а якісно нове утворення. Саме тому,

щоб правильно кваліфікувати результат або досягти бажаної мети, ми повинні мати повне уявлення про елементи, що утворюють систему. Принцип системності відображає універсальний закон діалектики про взаємний зв'язок явищ. Принцип системності вимагає врахування всіх елементів, що формують розглянутий результат, і повного урахування обставин і чинників для забезпечення безпеки життєдіяльності.

Принцип деструкції (від лат. Destructivus - руйнує) полягає в тому, що система, що приводить до небезпечного результату, руйнується за рахунок виключення з неї однієї чи кількох елементів. Принцип деструкції органічно пов'язаний з розглянутим принципом системності та має настільки ж універсальне значення.

При аналізі безпеки спочатку використовують принцип системності, а потім,

враховуючи принцип деструкції, розробляють заходи, спрямовані на виключення деяких елементів, що призводить до бажаної мети. Пояснимо це на прикладах.

На основі принципу деструкції можливо запобігти займання горючої суміші. Займання горючої системи відбувається тільки в тому випадку, якщо кількість енергії, задане системі,

достатньо для протікання реакції. Необхідність певної граничної потужності імпульсу запалювання для запалення широко використовують в техніці безпеки при захисті від вибуху.

Принцип зниження небезпеки полягає у використанні рішень, які спрямовані на підвищення безпеки, хоча і не забезпечують досягнення бажаного або необхідного за нормами рівня. Цей принцип у відомому сенсі носить компромісний характер. Наведемо приклади.

19

Принцип ліквідації небезпеки полягає в усуненні небезпечних і шкідливих факторів,

що досягається зміною технології, заміною небезпечних речовин безпечними, застосуванням більш безпечного устаткування, вдосконаленням наукової організації праці та іншими засобами. Цей принцип найбільш прогресивний за своєю суттю і вельми багатоликий за формами реалізації. З пошуку способів реалізації саме цього принципу слід починати як теоретичні, так і практичні роботи по підвищенню рівня безпеки життєдіяльності.

Принцип активності оператора (людини) в науковий обіг ввів проф. Б. Ф. Ломов.

У різних системах можливий такий режим взаємодії між людиною і машиною, при якому людина фізично не бере участь у процесі управління. Наприклад, літак може управлятися спеціальною системою (автопілотом). Схожі ситуації можливі і в інших сферах діяльності.

Однак у всіх подібних випадках людина повинна перебувати в активному стані, готовим у будь-який момент втрутитися в процес управління. У цьому полягає вимога принципу активності. Цей принцип повинен знати кожен оператор. Додатково для підтримки людини в стані активної пасивності передбачаються різні технічні пристосування і пристрої

(наприклад, спеціальні пристрої на залізничному транспорті).

Принцип гуманізації діяльності полягає в імперативі пріоритету безпеки життєдіяльності. Цей принцип орієнтує на першочерговий розгляд проблем безпеки життєдіяльності при вирішенні основних питань діяльності. Іншими словами, проектуючи,

організовуючи і реалізуючи діяльність, ми повинні постійно пам'ятати про те, що діяльність повинна бути максимально гуманною. Вимоги цього принципу відображені в законодавчих актах (Конституція, КЗпП).

Принцип відносності обумовлений тим, що питання безпеки, як правило, не мають абсолютного суворо детермінованого значення. За своєю природою безпеку носить імовірний (стохастичний) характер. Ця обставина вносить істотну невизначеність при прийнятті рішень в галузі управління ризиком. Імператив принципу відносності полягає в тому, щоб феномен невизначеності, властивий безпеки, компенсувати конкретними дефініціями, що дозволить в кінцевому рахунку створити строгий понятійно-

термінологічний апарат - основу наукового підходу до управління безпекою.

Принцип відносності відповідає на заклик вчених, звучний з давніх часів до наших днів: «давайте визначення - і це дозволить уникнути помилок».

Наприклад, умови праці (роботи) в сучасній нормативній літературі і законодавчих актах визначаються за рівнем енерговитрат, по класах (оптимальні, допустимі, шкідливі,

20