4. Основні категорії педагогіки Коменського: «природа людини», освіта, принципи(основоположення), зміст освіти, методи навчання та виховання.

У "Великій дидактиці" як і в інших книгах Коменський, звертається насамперед до розробки такої діалектичної категорії як універсальний метод навчання. Починаючи книгу зверненням до читачів, він формулює дидактику як "універсальне мистецтво всіх вчити всьому. І притому вчити з вірним успіхом ..." [1, с. 245]

"Коменський був новатором в області дидактики, яка висунула багато глибоких, прогресивних дидактичних ідей, принципів і правил організації учбової роботи (навчальний рік. Канікули, розподіл учбового року на навчальні чверті, одночасний прийом учнів восени, класно-урочна система, облік знань учнів, тривалість навчального і т.д. "[6, с. 39]

Скінчено, далеко не всі ці ідеї були висунуті і розроблені самим Коменським. Так, наприклад, урок як навчальний метод застосовувався за кілька століть до "Великої дидактики", але вперше в історії человечеств Коменський звів докупи всі ці педагогічні методи.

З часу Аристотеля серед філософів було популярно говорити про природу людини, її сутності. Коменський дає нове розуміння природи людини. "Під природою тут ми розуміємо не зіпсованість, притаманну нам після падіння ... але перше і основне наше стан, в який потрібно ще закликати нас, як до першопочатку". [1, с. 271]

Людина за своєю природою, говорить Коменський, народжується цілеспрямованою і здатною до розуміння найрізноманітніших речей. Властивість пізнання божественно в людині. "... Немає необхідності що-небудь привносити людині ззовні, але необхідно розвивати, з'ясовувати те, що він має закладеним у собі самій, в зародку, вказуючи значення всього існуючого". [1, с. 273]

Таким чином, на відміну від багатьох релігійних людей до нього і після нього, Коменський визнає в прагненні людини до знань божественну, а не сатанинську природу. Умовою ж задоволення цієї жаги Коменський висуває освіту людини.

Будучи сенсуалістов і раціоналістом за своїми філософськими поглядами Коменський "... в основу пізнання і навчання поставив чуттєвий досвід і теоретично обгрунтував і детально розкрив принцип наочності." [6, с. 33]

Підтвердженням уваги Коменського до принципу наочності є один з найбільш знаменитих праць педагога - "Світ чуттєвих речей в картинках, або Зображення і найменування всіх найголовніших предметів у світі і дій в житті".

Звернемо увагу на наступний діалог з цієї книги:

"М а л ь ч й к. Що означає вчитися уму-розуму?

У ч і т е л ь. Все, що необхідно, правильно розуміти, правильно робити, правильно висловлювати. "[2, с. 234]

Цей діалог, винесений у запровадження книги вже сам по собі знаменний і дає нам розуміння основних керівних принципів Яна Амоса Коменського. Він розвинув наочність до залучення всіх органів почуттів до пізнавальної діяльності ("у все, що сприймається слухом, смаком, дотиком і навіть у самих чеснотах) [1, с. 277].

Наступним головним принципом роботи школи за Коменським є систематичність навчання. Необхідно доводити учнів до розуміння зв'язку між явищами і так організувати навчальний матеріал, щоб він не здавався учням хаосом, а був би коротко викладено у вигляді небагатьох основних положень. "У навчання, він вважав, треба йти від фактів до висновків, від прикладів до правил, які систематизують, узагальнюють ці чинники та приклади; йти від конкретного до абстрактного, від легкого до важкого, від загального до приватного; спочатку давати загальне уявлення про предмет або явище, потім переходити до вивчення його окремих сторін ". [6, с. 34]

Матеріал слід розташовувати так, щоб кожен новий матеріал органічно випливав з попереднього. У міру дорослішання розвивають спочатку почуття учнів, потім пам'ять, мислення і, нарешті, мова і руку. Таким чином, Коменський застосовує метод послідовності.

Навчання поза всяким сумнівом має бути і посильним, а засвоєння матеріалу міцним. Постійні вправу і повторення в школі Коменського були основними методами навчання мови та багатьох інших предметів. Але і в самих вправи Коменський дотримувався діалектичний принцип. Спочатку учні освоювали інструмент, з яким треба було працювати, потім виконували окремі елементи ("спочатку букви і склади, потім слова, нарешті фрази" [6, с. 35]), і лише як завершення бралися за цілу роботу.