27.Чим обумовлений успіх вчення Конфуція?

Конфуцій, занепокоєний розкладом суспільства, зосереджує увагу на вихованні людини в дусі поваги і шанобливості до навколишніх, до суспільства. В його соціальній етиці людина є особистістю не «для себе», а для суспільства. Етика Конфуція розуміє людину як провідника соціальної функції, а виховання - як гідну поведінку людини у виконанні цієї функції. Такий підхід мав велике значення для соціально-економічного впорядкування життя в аграрному Китаї, але він вів до редукції індивідуального життя, до конкретного соціального становища і діяльності. Індивід був функцією в соціальному організмі суспільства.

Початкове значення поняття «порядок» (лі) як норми конкретних відношень, дій, прав і обов'язків Конфуцій підносить до рівня зразкової ідеї. Порядок у нього встановлюється завдяки ідеальній всезагальності, ставленню людини до природи і, зокрема, відносинам між людьми. Порядок виступає як етична категорія, що включає в себе правила зовнішньої поведінки - етикет. Справжнє дотримання порядку веде до відповідного виконання обов'язків. Порядок наповнюється доброчинністю (де).

Таке виконання функцій на основі порядку з необхідністю приводить до виявлення людяності (жень). Людяність - основна з усіх вимог, які ставляться до людини. Людське існування бачиться настільки соціальним, що воно не може обходитись без регуляторів, викладених так:

• допомагай іншим досягти того, чого б ти сам хотів досягти;

• чого не бажаєш собі, того не роби іншим.

28.Умови виникнення іудаїзму.

Давні вірування євреїв були політеїстичними. Предме¬ти їх поклоніння — гори, дерева, кам'яні й дерев'яні стов¬пи. Поклонялися вони і сонцю, місяцю, численним доб¬рим і злим духам.

Наприкінці XIII ст. до н.е. з розрізнених племен, які мали більш-менш стійкі міжплемінні відносини, утвори-лася єврейська держава Ізраїль.

Південні єврейські племена об'єдналися на¬вколо племені Іуди і в другій половині XI ст. до н.е. також влилися в Ізраїльську державу. Але в 935 р. до н.е. вона розпалася на дві частини: Ізраїльське та Іудейське царст¬ва. Саме в цей час і виникла іудейська релігія, бо давні племінні релігії не сприяли об'єднанню племен.

Релігію єврейських пастухів поступово заступає культ богів, яких вважали покровителями сільського господарст¬ва. Але з подальшим об'єднанням племен на чолі з царем на перше місце виходить культ єдиного бога Ягве (Ієго-ва) — бога племені Іуди, звідси й назва — іудейська релігія.

Спочатку Ягве як духа і демона пустелі, символа вро¬жаю вшановували євреї, які займалися скотарством (його уявляли в образі бика або лева). З часом він стає покрови¬телем племені Іуди. З виникненням держави Ягве став бо¬гом усього єврейського народу в Ізраїльській державі. Змінилася і його основна функція. Відтоді бога Ягве поча¬ли вважати й богом війни, захисником держави, покрови¬телем військових операцій проти зовнішніх ворогів.

Умови історичного розвитку Ізраїлю та Іудеї сприяли зміцненню культу саме бога Ягве. У рабовласницькій державі євреїв релігія перетворюється на інструмент класового панування. Проголошується єдиний бог-самодержець Ягве. Його наділяють рисами людини, з віруючими він спілкується через посередників, його оточують боги різних рангів. Ягве починають шанувати як всеєврейського бога, який обрав євреїв своїм улюбленим народом ще до поселення їх в Палестині. Так виник міф про те, що колись євреї перебували в Єгипті, а бог Ягве вивів їх звідти. Поступово на Ягве переносять кращі риси інших богів. Він стає покровителем врожаю, торгівлі, захисником у бою, наставником в ремеслах. Всі інші боги підкорені йому, його служителі.

Історично виділяють три основних періоди еволюції іудаїзму: давній (біблійський), середньовічний (талмудсь-кий) і сучасний.