4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів

Норманська теорія заснована на літописній легенді, згідно з якою варяги були запрошені на Русь. Окрім цього, як аргументи висувалося давньонорманське походження деяких руських назв, імен тощо. А сама назва „Русь” походить, на думку прихильників цієї теорії, від фінської назви шведів – „руотсі”.

Варяги, або нормани, — вихідці зі Скандинавії, точніше зі Швеції. Войовниче плем'я досягло досить високого рівня державної організації і на початку IX століття розпочало експансію на великій території. Варяги заснували держави серед тубільного населення Нормандії, Сицилії, Англії, залишивши там династії. Є факти, що вони побували на Американському континенті раніше від Колумба. Не могли вони при такій широкій експансії не звернути уваги й на південний схід. Там варяги вели подвійну політику: де можна було — грабували, якщо ні — торгували. Серед місцевого слов'янського населення були невеликі варязькі поселення. Відкривши спочатку торговий шлях по Волзі до Каспійського моря й далі в арабські країни, варяги за аналогією незабаром освоїли шлях «із варяг у греки» від Новгорода по системі річок, потім по Дніпру аж у Чорне море.

За «Повістю временних літ», варяги на початку IX століття брали данину з ряду північних слов'янських племен. Але, очевидно, настільки набридли своїм данникам, що 862 року були ганебно вигнані за море. Без них почалися чвари, міжусобиці, які зайшли так далеко, що слов'яни знову вже самі закликали варягів і попросили управляти ними. Тоді прийшло троє братів-варягів — Рюрик, Синеус і Тру-вор, — які й стали правити на північних слов'янських землях. Олег вважається одним з піонерів збирання руських земель в одну державу. Застосовує він при цьому й силові методи, і своєрідну дипломатію. На той час Русь постала перед ворогом в обличчі союзу семи племен Лебедії (лісостепової території на північ від Чорного моря між Києвом та Воронежем), серед яких найбільш войовничими були угри – сучасні угорці. Олегові вдалося укласти мирний союз з войовничими кочівниками, які згодом допомогли Олегу у війнах з древлянами, сіверянами, уличами і тиверцями, які тривали протягом 883-885 рр., і результатом яких було накладення данини на ці племена.

Підготовку морських походів Олег розпочав з перших років свого правління. Як і Аскольд, Олег свій погляд спрямував на південний схід.909року флотилія із 16 ладій (близько 800 дружинників) прорвались через хозарські землі в Каспійське море, підплила доо. АбесгунавТабаристаніі спалили стоячий там торговельний флот. Русичі встигли захопити декілька міст на каспійському узбережжі, але об'єднані війська намісника Табаристана Абуль-Абаса та начальника міста Сарі розбили дружину Олега а частину його воїнів взяли в неволю.

Наступного року Олег повторив похід на Каспій. Але, за історика ібн-ель-Хасан , під Гілянами князь знову зазнав невдачі і в подальшому він переносить напрям своєї військово-політичної діяльності на південь, у бік могутньої Візантійської імперії. Можливо, в такий спосіб Олег йшов на зближення з Візантієюі ослаблював позиції халіфату.

Отже всі спроби Олега закріпитись на Каспії, якщо такі були, результатів не дали.

В той же час у Візантії з інтересом стежили за перебігом подій на руських теренах, і вважаючи Київську Русь такою, що зазнала послаблення, Константинополь перестав платити узгоджену з Аскольдом данину. Не дивно тому, що князь Олег у 907 р. здійснив на Візантію військовий похід, який виявися доволі вдалим. Але за однієї умови: якщо цей похід дійсно існував, а щодо цього історики мають сумніви. Такі сперечання пов’язані з тим в першу чергу, що в жодних джерелах окрім власне руських не згадується про цей похід, хоча якби він дійсно мав місце, він би точно набув належного розголосу у світі. У 911 р. (за деякими джерелами – 912) Русь уклала з Візантією новий договір, причиною якого могла бути погроза з боку Русі новим походом. До нового договору було внесено низку нових статей, зокрема щодо рятування торгівельних суден, відповідальності за злочини, обмін та викуп військовополонених ,повернення рабів та злочинців, що утекли.

Наступником Олега став Ігор Рюрикович, який майже 40 років перебував у тіні, будучи в той же час законним спадкоємцем престолу. Особливої уваги заслуговують морські походи Ігоря, які мали місце у 941 та 943 рр., про які міститься чимало згадок у середньовічних літописах. Причиною походів стало не тільки прагнення Візантії колонізувати усе Чорне море та підкорити собі й всі його береги, а й тенденція візантійців до ігнорування умов укладених з Руссю попередніх угод.

Перший похід на Візантію видався все ж невдалим для Ігоря. У 944 році між Києвом і Царгородом було досягнуто згоди і укладено союзну і торговельну угоду, та вже з більшими обмеженнями для Русі ніж це було оговорено при Олегові.Русьзобов'язувалася допомагати імператорові військами та не посягати більше на його володіння у Криму.

Проте поразка у Візантії не відбила охоти Ігоря ходити у морські походи. У 943 р. він здійснив похід на Каспій, в якому його союзниками виступили алани. Війську князя Ігоря вдалося розбити тамтешні війська мусульман та здобути низку військових перемог. Другий похід на Візантію, у якому окрім полянвзяли участь загониварязьких найманців,печенігів,словен,крівичів,тіверців, тощо, завершився укладанням більш вигідної угоди зВізантією, яка значно розширила торгівельні можливості слов'ян у Візантії.

В останні роки князювання Ігор вів війну з деревлянами. Причиною невдоволення деревлян владою князя була велика данина, яку збирав із них Ігор за допомогоюварягів. Данина була доволі обтяжливою для племені, і викликала неабияку ненависть до київського князя.Обурення древлян підкріпилося мало чисельністю княжої дружини, та Ігор був страчений через розірвання між двома деревами.

Після смерті Ігоря правити Руссю стала його дружина, Ольга. Є чимало версій походження Ольги, згідно до яких вона скоріш за все була донькою Олега та в 14 років була відправлена до Києва видана заміж за Ігоря. Вирішивши внутрішні адміністративно-судочинні суперечки Ольга взялася за справи зовнішньої політики. У 946 р. (за іншими даними - 955, 956 р.) Ольга нанесла візит до Константинополя, де її приймав імператор Костянтин Багрянородний. за ці два місяці було вирішено статус руського посольства.

По поверненні з Візантії Ольга здійснила спробу християнізації Київської Русі, запросивши місіонерів з Священної римської імперії, однак ця спроба, датована 959 р. була невдалою, оскільки населення Русі, не готове до таких серйозних змін у своєму житті, вигнало проповідників під загрозою фізичної розправи над ними.

Особливе місце у політиці княгині Ольги було відведене помсті древлянам за смерть її чоловіка.