54. Відновлення унр і суперечності в Директорії з приводу зовнішньополітичних орієнтацій

У травні 1918 р. партії просоціалістичної орієнтації

утворили опозиційний гетьманові Український національ­

но-державний союз (з серпня Український національний

союз). 13 листопада на таємному засіданні цієї організа­

ції розглядалося питання про збройний виступ проти

П. Скоропадського. Було вирішено не поспішати з від­

новленням Української Народної Республіки, а визначи­

ти оптимальну форму державного правління після пере­

моги повстання. Для керівництва виступом обрали тим­

часовий верховний орган УН Р — Директорію — у складі

В. Винниченка (голова), С. Петлюри, Ф. Швеця, О. Андрі-

євського, А. Макаренка. Проголошений наступного дня

гетьманом курс на федеративний союз з небільшовиць-

к ою Росією прискорив розвиток подій. Члени Директорії

спішно прибувають до Білої Церкви, де була зосереджена

їхня головна ударна сила — формування Січових стріль­

ців, і переходять до активних бойових дій.

для Директорії розпочинається

період політичної нестабільності, жорсткої боротьби за

владу, безуспішних пошуків надійної зовнішньої та внут­

рішньої підтримки, нескінченних переїздів (Вінниця —

Проскурів — Рівне — Станіслав — Кам'янець-Подільсь-

кий), періодичних реорганізацій уряду

та кардинальних змін офіційної по­

літичної лінії. Протягом свого існування Директорія пос­

тупово еволюціонізувала до диктатури військових на чо­

лі з С. Петлюрою. Наприкінці 1920 р. Директорія остаточно втрачає кон­

троль над територією України і С. Петлюра емігрує за

кордон.

вона, хоч і на короткий період, стала виразни­

к ом інтересів більшості населення. її виступ, який на по­

чатку багато хто вважав авантюрою, досяг успіху тільки

тому, що спирався на піднесення народної активності, на

масовий рух проти політики гетьманату та окупаційного

режиму. Саме ці обставини дали змогу Директорії зібра­

ти численну армію

і протягом кількох тижнів взяти під контроль майже всю

територію України. Сильною стороною Директорії було й

те, що під своїми знаменами вона зібрала хоча і різних за

поглядами, але досить впливових та авторитетних ліде­

рів — В. Винниченка, С. Петлюру, М. Шаповала, М. Пор-

ша та ін. Це дало змогу сформувати, хоча і не моноліт­

ний, але сильний антигетьманський фронт.

Чому ж Директорії не вдалося надовго втримати владу?

Опозиція П. Скоропадському складалася з політич­

н их угруповань, які мали різні інтереси, пріоритети та

орієнтації. Частково саме цим пояснюються нечіткість

програмних засад, суперечливість та недалекоглядність

внутрішньої політики Директорії.

її влада суттєво послаблювалася і відсутністю чіткої мо­

делі державотворення. На цю роль тоді претендували три

форми суспільної організації: парламентська республіка,

республіка Рад та військова диктатура. За час свого існу­

вання Директорія тією чи іншою мірою апробувала кож­

ну з цих моделей, але обрала військову диктатуру.

Елемент дезорганізації вносило й особисте протисто­

яння лідерів, відсутність єдності щодо першочергових зав­

дань та політичної орієнтації. Так, якщ о В. Винниченко

та його прибічники обстоювали «радянську платформу»,

виступали за союз з більшовицькою Росією проти Антан­

ти та пріоритетне вирішення соціальних проблем, то

С. Петлюра зі своїми соратниками схилявся до зближен­

ня з Антантою, а першочерговим завданням вважав зміц­

нення незалежності держави через посилення армії та її

адміністративних органів.

М іж тим час вирішального вибору орієнтації для Ди­

ректорії наближався, адже повалення гетьманату та від­

новлення УН Р зовсім не означали, що припинилася бо­

ротьба різних сил за Україну і на теренах України. Ра­

дянська Росія не полишала думки про встановлення сво­

го контролю над таким стратегічно важливим для її жит­

тєдіяльності регіоном. І знову, як у попередній період,

було обрано модель війни з використанням своєрідного

«троянського коня» — наприкінці листопада 1918 р. у

Курську під патронатом Раднаркому РСФРР утворився

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі

з Г. П'ятаковим.

Ці дипломатичні маневри розв'язали руки Раднарко-

мові РСФРР, створили сприятливі умови для вторгнення

радянських військ в Україну.

Всі спроби Директорії зу­

пинити агресію дипломатичним шляхом були марними.

Директорія була змушена 16 січня