Культура доби розпаду первісного суспільства

Активні економічні й соціальні процеси епохи розпаду первісного ладу сприяли подальшому розвитку культури, розширенню знань.

Розвиток землеробства потребував точного визначення початку польових робіт, а це сприяло проведенню роботи з упорядкування календаря та вдосконалення системи астрономічних знань. Перші календарі були сидеричними (від лат. sideris – небесне тіло, зоря), тобто ґрунтувалися на зміні фаз Місяця. Саме з того часу в багатьох сучасних мовах (зокрема в українській, англійській) збереглися поняття “місяць” – небесне тіло і назва календарної одиниці.

Поряд із сидеричним календарем виникли сонячні. Сонячний календар на 11 діб довший від сидеричного, бо останній складався приблизно 29,5 діб. Потреба узгодження цих календарів стимулювала розвитокматематичнихзнань. Створення укріплень і таких транспортних засобів, як віз, вітрильний корабель, сприяли розвитку не лише математики, а й механіки.

З початком виплавки рудних металів зародилися основи хімії іметалознавства. Сухопутні і морські походи сприяли розвиткуастрономії, географії і картографії.

На цей час припадає зародження правових знань, які невід’ємні від релігійних уявлень. Про це яскраво свідчить первісний суд, в якому вирішальну роль відігравали не обставини справи, а “знамення згори”. Щоб з’явилося знамення, звинуваченим пропонували поєдинок, або “божий суд” (ордалій – від лат. ordalia – суд), а саме: випробування клятвою, освяченою їжею, отрутою, зануренням у воду із зав’язаними руками і т.ін. Вважали, що винний загине, а невинний залишиться живий і здоровий.

В умовах розпаду первісного ладу розвинулися нові форми мистецтва і з’являється монументальна кам’яна архітектура.

Відокремлення ремесла від землеробства супроводжува­лося розквітом ужиткового мистецтва. Для потреб військово-племінної знаті створювали ювелірні вироби, коштовну зброю, посуд, одяг. Розквіт художньої обробки металу знайшов своє відображення у відомих скіфських й сарматських виробах.

Досить специфічною формою мистецтва в цю добу був героїчний епос, розквіту якого сприяли грабіжницькі і оборонні війни. Тут доречно згадати давньовавилонське сказання про легендарного Гільгамешата епічний розділ П’ятикнижжя. Іліада, Одіссея, Едда, Ірландські саги, Рамаяна, Бедуїнські перекази – ці та інші класичні зразки епосу, що виникли в добу розпаду первісного ладу, донесли до нас згадки про тривалі війни, героїчні подвиги та ін.

В усну народну творчість почали проникати класові тенденції, а саме: заохочувані військово-племінною знаттю співці та оповідачі прославляли їх благородне походження, воєнні подвиги, заслуги, багатства.

Розпад первісного суспільства зумовив появу нових форм релігії, які відповідали новим умовам життя. З переходом до патріархату утвердився культ чоловічих предків-покровителів. Звідси значною мірою ведуть свій початок давньоєгипетський Осиріс вавилонський, грецький Діоніс, фінікійський Адоніс і, нарешті, Ісус Христос.

Значним здобутком духовної культури в добу розпаду первісного ладу був початок виділення професійної розумової праці. Причому, цей процес поділу розумової і фізичної праці охопив усю культурну сферу. Формується верства професіоналів з осіб, зайнятих організаційно-управлінською діяльністю, а саме: вожді, жерці, воєначальники, і згодом співаки, оповідачі, знахарі, знавці звичаїв, постановники театралізованих міфологічних вистав. Отже, виділення професійної розумової праці й утворення найдавнішої інтелігенції, як і інші види спеціалізації, значно сприяли розвиткові і збагаченню духовної культури первісного ладу.

Одним з найрельєфніших досягнень духовної культури первісного суспільства було створення упорядкованої писемності. Це було досягнуто поступово, перетворення піктографії – “передписемності”, що передавала лише загальний зміст повідомлення, на ідеографічне, або логографічне письмо, в якому точно фіксовані знаки означали окремі слова або, як у сучасних ребусах, повнозначні склади їх.

Таким було найдавніше письмо шумерів, єгиптян, китайців та ін. народів, назване ієрогліфічним. Пізніше з ідеографічного письма виникли розвинені складові й буквено-звукові “алфавітні” системи письма, які конвергентно поширилися по всьому світу , в тому числі, й в Україні. Ідеографія збереглася лише в Китаї.

Отже, можна зробити висновки:

1. Духовна культура в добу розпаду первісного ладу розвивалась адекватно тим економічним і соціальним процесам, які відбувалися у світі, в тому числі, й в Україні, готуючи фундамент для подальших етапів розвитку людства і особливо в епоху ранньокласових суспільств.

2. Матеріальна і духовна культура людства, в тому числі, й українська, зароджувалась і розвивалась із своїх першооснов, які сформувалися в первісному суспільстві і були планетарними.

3. Українська духовна культура з початку свого зародження стала складовою і невід’ємною частиною у світовій духовній культурі. Розвиваючись як своєрідна і неповторна, зазнаючи впливу інших культур (наприклад, культури Стародавнього Сходу і античної культури) і відповідно впливаючи на них, українська культура підійшла до нових часів свого розвитку з великими здобутками.