Тема 3.Київська Русь. Культура Київської Русі.

ПЛАН

1. Передумови утворення Київської Русі. Суспільно-політичний устрій.

2. Духовне життя Київської Русі.

3. Запровадження християнства. Освіта Київської Русі.

4. Література Київської Русі.

5. Образотворче мистецтво Київської Русі: фресковий живопис, малярство, книжкова мініатюра.

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ. Основою духовної культури була усна народна творчість, яка зародилася ще в давні віки. В історичних і обрядових піснях (весільних, поховальних), казках, заклинаннях, загадках, приказках, билинах та ін. – народ оспівував свою працю, боротьбу проти зовнішнього ворога, виливав свою тугу і радість.

Найбільш популярними героями билин були воїни-богатирі: Ілля Муромець, Добриня Нікітіч та Альоша Попович і селянин-орач Микула Селянинович. (Перекази про Кия, Щека, Хорива, Либідь, про Ольгу).

Освіта. Неоціниме значення для розвитку давньоруської культури мала поява писемності, яка виникла на Русі не пізніше IX ст., тобто ще до запровадження християнства. У 860—861 р. св. Костянтин знайшов у Херсоні Євангелію та Псалтир, написані “руськими письменами”. Після того було на Русі якесь “Іванове” руське письмо, бо були ряди, грамоти, про які згадується в договорі з греками 911 року.

Ми не знаємо, яке це було “Іванове” письмо, але відомо, що існувало дві системи слов’янського письма, які вживалися на Україні:

глаголиця – Укладена св. Кирилом, вживалася мало, принаймні її пам’яток небагато, хоча зустрічаються в рукописах XI-XV ст. окремі літери, речення, написані глаголицею.

кирилиця – була створена методом синтезу глаголиці з грецькою абеткою св. св. Кирилом та Мефодієм і названа іменем творця першої слов’янської абетки.

Школи. Поява і розвиток писемності сприяли поширенню освіти на Русі. Перші школи виникають в XI ст.: Володимир заклав школу “для дітей вищої чади” при Десятинній церкві, а Ярослав – у Новгороді для “старостів та попівських дітей”. Учителями були священики і дяки. Основою вищої науки була грецька мова. Крім грецької мови, знали латинську, німецьку. Володимир Мономах писав про свого батька Всеволода, що він хоч нікуди не подорожував, проте навчився дома п’ятьох чужих мов.

З розвитком освіти великого значення набувала книжка. Найдавніші книжки писалися на тонкій шкірі – пергаменті. Спершу вживали пергамент з ослячої шкіри (особливо тонким і білим, привезеним з Греції та Азії), а потім навчилися виробляти пергамент з телячої шкіри (папір – поширився лише з XIV-XV ст.). Чорнило виробляли самі писарі з дубової або вільхової кори, вишневого клею, борщу, квасного меду та ін. Писали гусячим пером.

Найдавніші українські рукописи були написані, так званим, уставом. Це було письмо, що визначалося великою простотою. Пізніше устав перейшов у напівустав – письмо ломане, неправильне, з літерами над рядками. Ще пізніше – устав і напівустав спліталися в одну форму письма, і так виник скоропис.

Писанням книг займалися фахівці – переписувачі (в основному, священики чи ченці (монахи). У Печерському монастирі славився чернець Іларіон. Праця переписувача була дуже важка й стомлююча. У старих рукописах зустрічаються записи переписувачів: як “Радний заєць, як утече з сильця, - та і писець, коли скінчив останній рядок”, або “О господи, поможи, о господи, поспіши, дрімота непоборна, в цім рядку я помилився”.

Як бачимо, переписування було нелегким, а, отже, і книга цінилася дорого (так за молитовник потрібно було заплатити 8 гривень, тоді як за ціле село можна було заплатити 50 гривень). Дорогоцінну книгу дуже шанували. Власник записував на ній своє ім’я і погрожував прокльонами тому, хто наважився б книгу вкрасти. Ось такі грізні слова писались: “А хто б її узяв, хай буде проклятий, анафема”.

Були вже в ті часи меценати письменства, що збирали перші бібліотеки (кн. Ярослав Мудрий – у церкви св. Софії). Волинський кн. Володимир Васильович сам переписував книги, оправляв у дорогоцінні оправи і розсилав у дарунок різним церквам та монастирям (кафедральній церкви у Перемишлі подарував переписане власноручно ЄВАНГЕЛІЄ, оковане у срібло з дорогоцінним камінням.

ЛІТЕРАТУРА. Яка ж література була головною в Київський Русі? З того часу, як християнство стало державною релігією Київської Русі – виникає потреба ознайомити віруючих з Біблією, а також з історією християнства та його світоглядом. Таким чином, першою літературою на Русі була культова література (літературою релігійного характеру): Святе Письмо, Житіє святих, церковні статути, урочисті “слова” на церковні свята та інші. Вчені підрахували, що з кінця X до початку XII ст. на Русі знаходилося близько 85 тис. перекладених та оригінальних книг.

Перші руські письменники. Специфіка релігійного змісту, трудність доступу до досягнень світової культури сприяло тому, що, в основному, першими руськими письменниками були священнослужителі - це київський митрополит Іларіон, митрополит Климент Смолятич, єпископи Кирило Туровський та Лука Жидята, ігумен Печерського монастиря Феодосій та інші.

Так, митрополит Іларіон (творив в XI ст. за часів Ярослава Мудрого) – автор церковно-богословського твору “Слово про закон і благодать” (написаним між 1037-1050 рр.) – показав велич руського народу, руської землі, руської церкви. Автор акцентує увагу на вільному і самостійному виборі релігії кн. Володимиром. Він першим на Русі обґрунтовує ідею княжої влади як даної Богом, відстоює принцип прямого престолонаслідування.

Літописання. У Київській Русі досить швидко виник свій жанр літератури – літописання, саме як жанр, а не історичні записи, який у такому вигляді не був відомий ні у Візантії, ні в Болгарії.

Літописи – це не лише історичні, але й видатні літературні твори, сказання, билини, народні перекази, посольські нотатки, легенди. На сьогодні збереглося 1500 літописних списків. Найвидатнішим історичним твором Київської Русі є “Повість минулих літ”, написаним ченцем Києво-Печерським монахом Нестором у 1113 р. Нестор прийшов до монастиря 17-літнім юнаком. Був пострижений в ченці. Крім “Повісті”, Нестор залишив нащадкам ще два видатних твори: “Сказання про Бориса і Гліба” та “Житіє Феодосія Печерського”.

Цінною пам’яткою староукраїнського письменства є “Повчання Володимира Мономаха своїм дітям”, написане на початку XII ст. Багатством художніх прийомів красномовства відзначаються твори єпископа Кирила Туровського, який в своїх творах висловлюється за свободу волі людини, розуміючи її як свободу вибору між добром і злом.

Видатним філософом і літератором Стародавньої Русі був Даниїл Заточник (кінець XII – поч. XIII ст.) – в своїх творах він високо цінує розум і мудрість людини.

Справжнім шедевром древньоруської літератури є “Слово о полку Ігоревім”, створене невідомим автором близько 1187 р. За своїм художнім рівнем цей твір не має аналогів у візантійській та європейській літературах.

Говорячи про культурні традиції українського народу, не можна обійти увагою питання правової культури. Отже, яке ж право було в період Київської Русі? Найстарішими пам’ятками права є договори з греками: 907, 911, 945 та 971 рр. У договорах Олега згадується і давнішній договір, треба гадати, Аскольда, 865 р., який не зберігся.

Аналіз документів свідчить, що руський закон показує добре опрацьоване законодавство, яке карає за злочин проти особи та її власності, а це значить, що в Україні-Русі законодавство існувало ще до “Руської Правди”. Професор Чубатий робить цінне зауваження, що в давньоруському законі виявляється вища, ніж у німецькому, та й взагалі європейських середньовічних законах, культура права - берегове право. У чому суть цього права? Тоді, як у Західній Європі майно розбитого корабля належало власникові берега, куди кинули його хвилі, за українським (давньоруським) законом воно переходило під догляд держави, поки не з’явиться його законний власник. Але найкращим виявом правової діяльності стародавньої Русі є “Руська Правда” – ряд збірників з XI та XII ст.

Відомо дуже багато списків “Руської Правди” - близько 300, які відрізняються лише в деталях. “Руська Правда” показує становище жінки в тогочасному суспільстві. Саме “Руська Правда” дає приклади високого положення жінки. Жінки висилали своїх послів підписувати договори з греками, володіли маєтками, містами, нарешті правління кн. Ольги протягом 20 років  все це свідчить про рівноправність жінок з чоловіками.

Далі бачимо – Анну Ярославну на престолі Франції, яка дивувала всіх своєю освіченістю, Єфросина Полоцька – влаштовувала школи, Єфросина Чернігівська – вивчила філософію, риторику і мала прекрасну освіту. Жінки-княгині брали участь в політиці: так, київське віче обирає в 1097 році вдову Всеволода для дипломатичних переговорів з Володимиром Мономахом; Святослав Всеволодович радиться лише з жінкою без бояр; вдова Романа, Ганна, 15 років вела складну політику, щоб зберегти Галицько-Волинське князівство для синів.

Таким чином, “Руська правда”, за оцінками вчених, є “перлиною в історії руської культури” – вона допомагає уяснити соціальний лад України-Русі і свідчить про стан її правосвідомості.

“Руська Правда” не втратила свого значення з розпадом Київської Русі. Вона відбилася на статуті, який діяв в Галичині та на Правобережній Україні.

МИСТЕЦТВО. Архітектурні пам’ятки можна поділити на 3 групи: І – укріплення; ІІ – цивільні будови; ІІІ – церкви.

І –укріплення-городищаробили у вигляді земляних валів та ровів з дерев’яними частоколами. У валах влаштовували проїзди з брамами. У Києві за часів Ярослава було три брами: 1) східні – Лядські; 2) західні – пізніше названі Львівськими та 3) народні – Золоті.

У Переяславі теж три брами: 1) Княжа; 2) Єпископська; 3) Кузнецька. У Новгород-Сіверському – 2 брами: Чернігівська та Курська і т.д. Ці брами являли собою складні будови. У Києві, наприклад, Золоті ворота були двоповерхові. Перший, власне, й був брамою в землянім валі зі стінами, облицьованими цеглою. На другому поверсі був парапет, на якому стояла церква Благовіщення, вкрита золотими листами, що й дало назву брамі: на заборолах (забори, мури) ставили вежі (сторожові башті) для спостереження за околицями міста.

ІІ – цивільна архітектураВід первісних дерев’яних будівель не збереглося слідів. Проте залишилися деякі рештки кам’яних будівель. Найстаршою археологічною пам’яткою в Києві є рештки фундаментів палацу, мабуть Ігоря та Ольги, (близько середини Х ст.). Це була двоповерхова споруда зі стінами, збудованими з каменю та цегли. Палац прикрашали мармурові колони, мозаїка, фрески, позолота.

За Ярослава число мурованих будинків збільшується. Збудовано новий княжий палац, який назвали “великим”, або “Ярославовим двором”. Але Київ був не єдиним містом з пишними палатами, вони були в Чернігові, Переяславі, Білгороді. Угорський король, побачивши місто Володимир-Волинський, сказав: “Такого міста не бачив я і в німецьких краях” (1231 р.).

Церковна архітектура. Найдавніших пам’яток церковної архітектури не збереглося, тому що то була дерев’яна архітектура. Збереглася невелика частина мурованих храмів, але вони дійшли до нас у пошкодженому вигляді. Найстаріші муровані церкви Києва –Десятинна, Успіння Богородицібули прикрашені фресками, мозаїкою, мармуром.

Другим пишним храмом був собор Спаса в Чернігові. Це один із найкращих зразків в архітектурі XI ст. За Ярослава споруджено багато пишних храмів. Серед них – перлина українського мистецтва - св. Софія. Стіни Софії були вкриті мозаїками і фресками. Св. Софія збереглася до наших днів. Крім св. Софії, за Ярослава було збудовано церкви св. Юрія та Ірини, Благовіщення над Золотою брамою.

Храми будували також в Чернігові, Каневі, Галичі, Холмі – по всіх більш-менш значних містах. Кожен князь, бажаючи залишити після себе пам’ять, будував церкви. Але були випадки, коли церкви будували не князі, а бояри або ченці – як Успенський собор Києво-Печерського монастиря. Більша частина церков XI -XIII ст. загинули.

Від загального київського типу церков відрізняється архітектура церков Західної України XIII ст. Головна відмінність полягає в матеріалі: в Західній Україні будували церкви переважно з великих кубів тесаного каменю. Застосування такого матеріалу давало можливість робити різьбу не лише всередині церкви, але й на зовнішніх стінах (церков Св. Пантелеймона в Галичі).

Мозаїка – мистецтво, характерне для розкішних будов XXII ст. Техніка мозаїки була дуже складна: різнокольорові кубики скла або смальти вставляли в свіжорозведений цемент стіни, відповідно, до малюнку. Перші мозаїки з’явилися в Києві у Десятинній церкві, але від них майже нічого не залишилося. Найбільше мозаїки залишилося в Св. Софії.

Фрески – це малювання по ще вогкій стіні, причому спочатку накреслюють контур малюнку гострим керном (наконечником). У Св. Софії серед фресок бачимо різноманітні сюжети: сцени з Нового та Старого Заповітів, портретні зображення родини Ярослава, сцени розваг та полювання.

Отже, культурний розвиток Київської Русі створив родючий ґрунт, на якому пізніше постали різноманітні у своїх проявах і самобутні за характером культури українського, російського і білоруського народів.

І взагалі, середньовіччя в культурному розвитку Європи – це час формування європейської цивілізації, європейських держав і народів, з їх національними традиціями, мовами, культурами. Подальший розвиток продуктивних сил, поява нових міст, досягнення в науці, літературі, мистецтві – це крок у розвиток світової культури.