33. Цивільно-правові підстави позбавлення волі: підпункти «b», «d», «e» та «f» пункту 1 статті 5 Конвенції.

1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;

Суд гадає, що вислів «забезпечити виконання будь-якого обов’язку, передбаченого законом» стосується тільки випадків, коли закон дозволяє затримати особу, аби примусити її виконати визначений і конкретний обов’язок, який вона до цього часу не виконала.

Стаття 5 § 1(а) Конвенції вимагає, щоб затримання за цим полож ення було спрямоване на забезпечення виконання обов’язку або сприяло цьому, а не намагалось покарати за минулу поведінку

d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

Законність» передбачає насамперед відповідність внутрішньому законодавству, але також – виходячи із статті 18 – й відповідність меті обмежень, передбачених статтею 5 § 1(е).

Суд зазначає, що поміщення неповнолітнього до установи попереднього ув’язнення не завжди суперечить пункту (d), навіть якщо не забезпечує йому самого «виховного нагляду». Як випливає з виразу «з метою», згадане в тексті «затримання» є засобом, який забезпечує застосування до відповідної особи «виховного нагляду», але таке застосування не обов’язково має бути негайним. Так само як стаття 5 § 1 визнає у пунктах (с) та (а) різницю між досудовим затриманням і затриманням після засудження, пункт (d) не перешкоджає використанню тимчасових запобіжних заходів, що передують режиму виховного нагляду, але самі виховного нагляду не надають. Але за таких обставин за позбавленням волі має швидко йти дійсне застосування згаданого режиму (відкритого чи закритого), який призначений для цієї мети і надає достатні мож ливості для її досягнення.

Також визнано, що у контексті затримання неповнолітніх вислів «виховний нагляд» не повинен дорівнюватися буквально до поняття шкільного навчання; коли молода людина перебуває під опікою місцевої влади, виховний нагляд охоплює багато стор ін використання місцевою владою батьківських повноважень на кор исть та для захисту цієї особи.

e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

Для того щоб відповідати статті 5 § 1, розглянуте ув’язнення має бути здійснено «відповідно до про цедур и, встановленої законом», має бути «законним» і стосуватися «психічно хворого». Конвенція не визначає, що слід ро зуміти під висловом «психічно хвор і» . Суд наголошує: лише те, що госпіталізація апелянта була законною з погляду внутрішнього законодавства, не є вирішальним фактором. Потрібно також встановити, що його госпіталізація протягом розглянутого періоду відповідало меті статті 5 Конвенції, тобто запобігти позбавленню особи її свободи свавільним чином і забезпечити відповідність обмеженням, передбаченим у пункті (е).

Три мінімальні умови, яким має задовольняти «законне затримання психічно хворо го» у значенні статті 5 § 1(е): за винятком невідкладних випадків компетентний ор ган має встановити дійсний психічний ро злад на підставі об’єктивної медичної експертизи; психічний ро злад має бути такого характеру чи ступеню, які виправдовують ув’язнення; законність про довження ув’язнення залежить від збереження такого розладу.

Щоб затримання було виправданим, має бути встановлено напев-но, що особа дійсно «психічно хвор а», крім випадків нагальної необхідності. Для цього об’єктивна медична експертиза повинна переконати компетентний національний ор ган у наявності дійсного психічного розладу, характер і ступінь якого виправдовують позбавлення волі, і воно не мож е тривати, якщо тільки не триває психічний розлад.

Жодне позбавлення волі особи на підставі психічної хворо би не мож е вважатися згідним з вимогами статті 5 § 1(е) Конвенції, якщо воно було ухвалене до висновку медичного експерта. Будь-який інший підхід не забезпечує потрібного захисту від свавілля, передбаченого статтею 5 Конвенції.

Конкретні фор ми і про цедур и у цьому відношенні можу ть змінюватися в залежності від обставин. Припустимо у невідкладних випадках, або коли особа заарештована в зв’язку з її насильницькими

діями, отримати такий висновок негайно після арешту. В усіх інших випадках необхідна попередня консультація. Якщо немає інших можливостей, – наприклад, через відмову відповідної особи з’явитися

для обстеження – потрібен принаймні висновок медичного експерта на підставі матеріалів справи, без чого не мож на стверджу вати, що психічна хворо ба особи надійно встановлена

Суд приходить до висновку,що суттєві критерії при встановленні «законності» тримання під вартою особи «для попередження ро зповсюдження інфекційних захворювань» – чи є ро зповсюдження інфекційних захвор ювань небезпечним для здоро в’я чи безпеки суспільства та чи є тримання під вартою особи останньою мож ливістю попередити ро зповсюдження інфекційних захворювань, оскільки менш сувор і заходи були ро зглянуті та визнані недостатніми для забезпечення суспільної потреби. Коли цікритерії більше не задовольняються, підстава для позбавлення свобо-­ди перестає існувати.

Конвенція не містить визначення терміну «бродяга».

У статті 347 Кримінального кодексу Бельгії вказано: «Бродягами вважаються особи, які не мають постійного місця прож ивання, засобів існування і регулярного заняття чи професії»

f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Поняття «законності» у статті 5 § 1(f) не тільки відсилає до обов’язку дотримуватися матеріальних та процесуальних норм національного законодавства; воно вимагає до того ж, щоб будь-яке

позбавлення волі узгоджувалося із призначенням статті 5. Стаття 5 § 1(f) не передбачає, що затримання особи, щодо якої вживаються заходи з метою її депортації, буде розумним тільки тоді, коли воно необхідне, наприклад, щоб запобігти вчиненню нею злочину або її втечі; тут стаття 5 § 1(f) забезпечує інший рівень захисту, ніж стаття 5 § 1(с): все, що потрібно згідно за цим положенням, – це «заходи, здійснювані з метою депортації. Отже, для цілей статті 5 § 1(f) несуттєво, чи є виправданим з погляду національного права чи Конвенції рішення про висилку, на якому ґрунтується затримання Будь-яке позбавлення волі на підставі статті 5 § 1(f) буде виправданим тільки до того часу, поки здійснюється процедура екстрадиції. Отже, якщо така про цедур а не здійснюється з належною ретельністю, затримання перестає бути виправданим з точки зору статті 5 § 1(f).