Спрощення у групах приголосних

При словотворенні та словозміні в українській мові часто виникає збіг кількох приголосних звуків, що утруднює їх вимову. У процесі мовлення відбувається спрощення, тобто один із приголосних випадає. У переважній більшості слів спрощення приголосних засвідчується орфографією.

Групи приголосних, що спрощуються	Спрощення не позначається на письмі
ждн → жн тиждень – тижневий здн → зн виїзд – виїзний стн → сн користь – корисний, честь – чесний стл → сл щастя – щасливий, стелити – слати скн → сн тріск – тріснути, блиск – блиснути зкн → зн бризкати – бризнути рдц → рц сердечний – серце	1. В українських словах: шістнадцять, шістсот, зап'ясний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк, рискнути, випускний. 2. У прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим -ст, літера т у групі приголосних /стн/ зберігається: баласт – баластний, компост – компостний, контраст – контрастний.

Зміни приголосних перед суфіксами -ськ-, -ств- при творенні прикметників та іменників

Г, Ж, З + -ськ-, -ств- → -зьк-, -зтв- : Онега – Онезький, Запоріжжя – запорізький, убогий – убозтво, боягуз – боягузтво.

К, Ч, Ц + -ськ-, -ств- → -цьк-, -цтв- : Кременчук – кременчуцький, Козелець – козелецький, жінка – жіноцтво, ткач – ткацтво.

Х, Ш, С + -ськ-, -ств- → -ськ-, -ств- : чех – чеський, Одеса – одеський, птах – птаство, товариш – товариство.

Але: казах – казахський, баски – баскський.

Зміни груп приголосних -цьк-, -ськ-, -зьк-, -ск-, -шк-, -зк-, -ст-

Група приголосних	Суфікс, що додається	Зміни
-цьк- турецький, козацький	-ин-	-чч- Туреччина, козаччина
Але: галицький – Галичина
-ськ-, -ск- одеський, черкаський, віск	-ин-	-щ- Одещина, Черкащина, вощина
-ск-, -шк- віск, дошка, пісок (піску)	-ан-	-щ- вощаний, дощаний, піщаний
А також: приголосні к, ц молоко, рік, пшениця	-н-	-ч- молочний, річний, пшеничний
Але: торішній, соняшник, рушник, рушниця, сердешний (бідолашний), мірошник, дворушник

Зміни приголосних при творенні вищого ступеня порівняння прикметників (прислівників)

Кінцеві приголосні основи Г, Ж, З + суфікс -ш- → -жч- : дорогий – дорожчий, дужий – дужчий, вузький – вужчий

Кінцевий приголосний основи С + суфікс -ш- → -щ- : високий – вищий, красний (красивий) – кращий

ХАРАКТЕРИСТИКА

Характеристика — вид документа, у якому в офіційній формі міститься відгук, висновок про трудову і громадську діяльність працівника будь-якої організації чи установи, про його ділові та моральні якості. Характеристика складається на вимогу працівника або на письмовий запит іншої установи.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Текст.

3. Дата складання характеристики.

4. Підпис керівника установи (при потребі — інших відповідальних осіб).

5. Печатка.

Характеристика друкується або пишеться від руки керівником у двох примірниках, один із яких видають зацікавленій особі, а копію підшивають до справи.

Згідно з типовим запитом характеристика може надсилатися до вищих інстанцій, судових і адміністративно-господарчих органів та інших установ.

Текст характеристики викладається від третьої особи.

На початку тексту обов'язково вказується прізвище, ім’я та по батькові особи, котрій видається характеристика, посада особи, рік народження (при потребі), місце проживання (при потребі), місце роботи, навчання, посада та інші відомості.

У тексті характеристики подається така інформація: з якого часу особа працює (вчиться) в організації, установі тощо, найважливіші відомості про трудову діяльність, оцінка ділових і моральних якостей особи (професійний рівень, ставлення до своїх обов’язків, трудова дисципліна, досягнення, урядові нагороди, заохочення чи стягнення, стосунки з іншими працівниками тощо), як підвищує свій фаховий і теоретичний рівень, чим цікавиться, який авторитет має в колективі, які має моральні якості (риси характеру, ставлення до інших членів колективу) та ін. Текст характеристика закінчується висновком — призначенням характеристики.

Відповідно до призначення характеристики можна поділити на виробничі, атестаційні, рекомендаційні, нейтральні.

Правила написання й оформлення характеристик:

• Текст характеристики повинен відповідати вимогам офіційно-ділового мовлення, тому в ньому неможливе вживання лексики експресивно й емоційно забарвленої.

• Назва документа починає цей документ і розміщується посередині аркуша.

• Після слова "характеристика" крапка не ставиться.

• Прізвище, ім'я та по батькові особи, на яку складається характеристика, ставиться у родовому відмінку і розміщується справа, приблизно на другій третині аркуша.

• Під прізвищем розміщуються усі необхідні дані про особу. Кожна інформація відділяється комою.

• Інформація про особу (чи осіб), що видала характеристику, подається традиційно: ліворуч — посада, у центрі — підпис, праворуч — прізвище, ініціали.

• Кожна інформація про особу починається з нового рядка.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 7

Тема: НОРМИ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ: ОРФОЕПІЧНІ Й АКЦЕНТУАЦІЙНІ.

КОНТРОЛЬНИЙ ДИКТАНТ

Мета: повторити поняття "літературна норма"; ознайомитися з орфоепічними й акцентуаційними нормами української літературної мови; навчитися правильно використовувати їх в усному мовленні, правильно відображати на письмі чергування у – в, і – й.

План

1. Поняття про літературну норму.

2. Орфоепічні норми української мови.

3. Акцентуаційні норми української мови.

4. Чергування у – в, і – й. Поняття милозвучності української мови.

Завдання

1. Підготуйтеся до написання контрольного диктанту. Повторіть основні правила орфографії й пунктуації.

2. Виконайте письмово вправи:

2.1. Відредагуйте речення. Укажіть, які літературні норми порушені (лексична, морфологічна чи синтаксична).

1. Студенти прийняли участь у змаганнях. 2. Звіт про біжучі справи подати до 30 березня даного року. 3. Голова зборів об’явив повістку дня. 4. У нашому супермаркеті самі низькі ціни на будівельні матеріали. 5. Він мав поверхневі знання з мови. 6. Проїхати п'ять з половиною кілометра. 6. Закінчивши академію, його взяли на роботу в нотаріальну контору.

2.2. Поставте наголос у поданих словах. При виконанні вправи користуйтеся словником

Загадка, легкий, новий, старий, одинадцять, чотирнадцять, різновид, середина, спина, статуя, центнер, зокрема, граблі, подруга, гуртожиток, корисний, феномен, каталог, вимога, завдання, поняття, помилка, помилки (мн.), черговий, випадок, людяність, дочка, фаховий, вимова, рукопис, іконопис, олень, кидати, фартух, бавовняний, петля, ненавидіти, приятель, широко, показник, показники (мн.), заняття, фаховий.

2.3. Поставте наголос у формах дієслів.

Б'ємо, відіб'ємо, йдемо, йдете, займемо, живете, живемо, платимо, платите, розірвемо, почнемо, почнете, гриземо, захистимо, захистите, летимо, летите, надішлю, надішлеш, надішлемо, надішлете, прошу, було.

2.4. Спишіть, вибираючи у або в, і або й. Поясніть свій вибір.

1. На траві і/й квітках росинки. 2. Нема у/вже тієї хатинки. І\Й я в сивині, як у/в сні (Д.Павличко). 3. У/В Італії багато пам'яток старовини. 4. Десь у/в хлібах кричав перепел. 5. Не спитавши броду, не сунься у/в воду. 6. Ольга і/й Йосип – друзі. 7. Одягнена у/в хвою, шумить дрімуча тайга. 8. Квітли вишні і/й одцвітали. 9. Куди, для чого, хто і/й як? (М.Рильський) 10. Розлягтися у/в траві; прочитати у/в оголошенні; у/ввійти до хати; поїхати у/в У\Вгорщину; батьки і/й діти; уступ – вступ; уклад – вклад; план почав у/втілюватися; раз у/в раз; вдарив у/в груди; вдячні за у/все.

Дидактичні матеріали

Чергування у – в

В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах.

У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а) між приголосними (наш учитель);

б) на початку речення перед приголосним (У лісі.);

в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполученням літер льв, св, тв, хв і под. (Сидимо у вагоні);

г) після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним.

В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:

а) між голосними (Була в Одесі);

б) на початку речення перед голосними;

в) після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв і под.) (пішла в садок).

У – В не чергуються:

а) в словах, що вживаються тільки з в або тільки з у (вдача – удача, слова мають різне значення);

б) у власних іменах і в словах іншомовного походження.