настільна книга
.pdfреалізацією норми Конституції. У правоохоронні органи викликають для одержання пояснень або надання свідчень.
Варто застерегти таку особу від дзвінків знайомому слідчому, прокурору, суддеві та консультування з цього питання у них. Якщо особу в чомусь підозрюють, то не виключено, що її телефони прослуховуються, а "зв'язки" вивчаються.
Керівники підприємств і просто громадяни налагоджують добрі стосунки та знайомства з контролюючими органами. Але не вартує перебільшувати роль добрих відносин з ними. Понад те, "добрий знайомий" з таких органів може одержати важливу інформацію про особу і з необережності або навіть навмисно поділитись цим знанням з тими, хто такою інформацією цікавиться.
Історія засвідчує, що навіть вельми розумні люди припускались помилок у прийнятті рішень, перебуваючи у стані браку часу. В "органах" про це знають і з успіхом цим користуються.
Одержавши виклик у "органи", людина має підготуватись до такого побачення. Відносини із силовими структурами в Україні законодавчо врегульовано. У межах правових норм адвокат має право надати консультації щодо повноважень органів слідства та дізнання, а також прокурора. Насамперед людина має ретельно підготуватись до такого побачення. Потрібно з'ясувати, в якості кого вас викликають. Варіантів небагато. Людину можуть викликати як свідка або як особу, від якої хочуть взяти пояснення. У процесі одержання пояснень фізична особа може виявитися підозрюваним або особою, щодо якої зареєстровано заяву про злочин.
Як правило, викликають в органи за допомогою повідомлення телефоном. При цьому дають контактний телефон, по якому можна зв'язатися з відповідним посадовцем, який викликає особу.
Свідка можна допитувати про факти, що стосуються конкретної справи, а також про особистість підозрюваного, обвинувачуваного або потерпілого. Свідка можуть допитати за місцем проведення слідства або його перебування.
Клієнту слід пояснити, що свідок має право давати покази рідною мовою, знати, в зв'язку з чим і в якій справі він допитується, користуватися записами і документами. Важливим є право свідка власноруч викладати покази в протоколі допиту, а також вносити доповнення і зауваження до протоколу допиту. Свідок може відмовитися давати покази щодо самого себе, близьких родичів і членів сім'ї. Він також має право одержати компенсацію за понесені витрати, пов'язані з викликом для давання показів.
Якщо свідок не з'явився без поважних причин, його можуть доставити в примусовому порядку.
З огляду на те, що допит свідка чітко регламентований, слідчі й інші посадові особи воліють викликати громадян для давання пояснень. Якщо особа з'явилася, то слідчий на свій розсуд вирішує, спочатку одержати пояснення чи одразу допитувати особу як
свідка. Тому перш ніж йти до слідчого, доцільно з'ясувати, в якості кого викликають до нього або до прокурора. У цьому випадку буде корисним через секретаря зв'язатися з особою, що вас викликає, і під пристойним приводом попросити про відстрочку. При цьому варто з'ясувати, в якості кого вас викликають. Це ваше право. Вигравши якийсь час для підготовки, можна проконсультуватися з адвокатом стосовно можливої перспективи справи, пов'язаної з викликом. Як поводитися і що робити у разі виклику, можна розглянути на прикладі відвідувань податкових органів.
Як поводитися на допиті
Найголовніше, що має усвідомлювати допитуваний як свідок, клієнт, це те, що відповідно до закону він має право на правову допомогу адвоката. У разі участі захисника, запрошеного свідком для надання адвокатом правової допомоги під час допиту чи проведення інших слідчих дій, адвокат має право бути присутнім під час проведення таких дій, надавати у присутності слідчого консультації свідку, ставити з дозволу слідчого запитання, що підлягають занесенню в протокол, заперечувати проти незаконних дій слідчого щодо порядку проведення ним допиту з посиланням на норму закону, який порушується та оскаржувати дії слідчого, якщо з характеру та змісту питань випливає, що свідок має допитуватися як підозрюваний.
Рекомендації клієнту: докладіть зусиль, аби бути впевненим і спокійним. Будьте серйозні. Уважно слухайте питання, що вам ставлять. Корисно при цьому записувати їх для себе. Згодом ці записи вам стануть у нагоді. Відповідаючи на питання, не розкривайте жодної додаткової інформації, говоріть відкрито і щиро, так, начебто ви звертаєтеся до сусіда. Якщо ваша відповідь була помилкова, виправте її негайно. Якщо ваша відповідь була незрозуміла, відразу ж її поясніть. У відповідях дотримуйтесь фактів, а не чуток, здогадів чи припущень. Пам'ятайте, що ваше припущення, якщо воно вигідне слідчому, потім у обвинувальному висновку буде викладене як ваше твердження.
Якщо ви не зрозуміли питання або вам потрібен час на його обмірковування, перепитайте і візьміть паузу для відповіді. Не втрачайте самовладання. Не дозволяйте прискорювати темп допиту і не поспішайте з відповідями. Іноді слідчий підвищує темп запитань за допомогою різних вивертів: стверджує, що дуже поспішає, і пропонує швиденько закінчити допит тощо. Якщо він поспішає, це його проблеми. Не піддавайтеся на цей прийом. Якщо ви не знаєте відповіді на питання, не нервуйте. Просто скажіть "я не знаю".
Якщо пояснення або записи до протоколу ви викладали власноручно, не поспішайте ставити свій підпис. Уважно перечитайте те, що написали, і тільки упевнившись, що все правильно, підписуйте. Якщо запис вів слідчий або оперативний працівник, постарайтесь все прочитати, принаймні двічі. У протоколі ви можете записати свої зауваження або виправлення, зажадати, щоб у текст було внесено потрібні доповнення. Пам'ятайте, те, що записано пером, не вирубиш і сокирою. Ви вільні змінити або виправити документ до того, як його підписали. Доцільно переписати собі текст
допиту, якщо це вдасться зробити. У всякому разі свідок не зобов'язаний одразу ставити свій підпис під протоколом, виготовленим слідчим, не зробивши для себе виписок.
Слід розуміти, що, зареєструвавши кримінальну справу, "органи" з маніакальною наполегливістю наполягатимуть на своєму, бо так вже склалися в прокуратурі й слідчих органах відносини, що виправдувальний вирок вважається браком у роботі слідства і прокуратури. У результаті іноді й суди підігрують слідству, спускаючи справу "на гальмах" (якщо вжити суддівський жаргон).
Заплутаність і неоднозначність податкового законодавства призвела до того, що судді побоюються вникати в суть податкових норм і покладаються на висновки податкових органів. У цьому величезна складність захисту в таких справах. Податкові органи користуються тим, що судді слабко орієнтуються в податковому законодавстві, і нерідко затверджують у судовому засіданні просто неймовірні речі. Невипадково один з генеральних прокурорів стверджував, що в податкових справах можна посадити будьяку людину. Це, звичайно ж, неправда. Але таке твердження говорить і про те, що судам і прокурорам надто важко розібратися з обвинуваченнями у податкових злочинах.
Приклад. У справі С. підприємство не представило декларації за IV квартал 2002 р. у зв'язку з відсутністю первинних документів, вилучених податковою службою. Через 8 місяців в акті перевірки податкова вказала, що підприємство не сплатило податків за IV квартал 2002 р., а слідство пред'явило обвинувачення директору С. і головному бухгалтеру Д. у навмисному ухиленні від сплати податків шляхом неподання декларацій на суму 130 тис. грн. Прикрість у тому, що податковики цілком проігнорували вимоги закону про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами. Відповідно до п . 4.2 ст. 4 закону у випадку неподання декларацій податкові органи зобов'язані нарахувати податкові зобов'язання і довести їх до відома платника податку. Нічого цього зроблено не було. Повідомлення в установленому законом порядку не було спрямовано платникові, тобто сума з ним не була погоджена. Аналогічна ситуація може виникнути і за правилами нового КПК, тільки у цьому випадку кримінальна справа не порушується, а підлягає реєстрації у загальному порядку.
При цьому було забуто, що у випадку неподання декларацій нарахувати податки має сама податкова служба, після чого зобов'язана узгодити цей платіж, надіславши платнику відповідне повідомлення. І тільки якщо ця вимога не оскаржена в судовому порядку, а посадові особи (директор і головний бухгалтер) ухиляються від сплати нарахованого податку, може йти мова про їх відповідальність.
Адвокати у таких справах і їх підзахисні мають ураховувати ці обставини в захисті. Верховний Суд України в роз'ясненнях не може охопити всі ситуації, що виникають у житті. І взагалі, чи припустимо недоведену платникові й неузгоджену з ним суму податків вважати ухилянням від сплати податків? Питання риторичне. Якщо сума не нарахована і не доведена до відому платника, то ні про яке ухиляння від сплати податків не може йти мова. Але в суді звичайної логіки не завжди достатньо для виправдання.
Керівник підприємства, викликаний до слідчого, цих тонкощів може не знати. Але це захисний ресурс, і його бажано віднайти до того, як керівник подасть пояснення.
Про тактику допиту та поведінку особи
Якщо справа явно хилиться до того, щоб перетворити особу зі свідка на підозрюваного або обвинувачуваного, цілком припустимо використати гарантоване статтею 63 Конституції право не давати показів про себе, членів родини і близьких родичів. Для цього досить заявити усно, що я бажаю скористатися наданим мені Конституцією правом не давати покази про себе. Але якщо ви свідок, то зобов'язані відповідати на питання про дії інших осіб.
Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ст. 214 КПК). Отже, ніхто не порушує кримінальну справу, і таку не можна оскаржити. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається.
У РФ передбачено, що покази підозрюваного, обвинуваченого, які були надані в процесі досудового слідства у кримінальній справі у відсутність захисника, у тому числі випадки відмови від захисника, і не підтверджені підозрюваним, обвинуваченим у суді, є недопустимими доказами. Суть цієї принципово важливої норми "прозора" й актуальна. її мета - якщо не виключити повністю, то звести до мінімуму визнання своєї вини незаконними методами.
Усвідомлення того, що одержані покази за відсутності адвоката втрачають доказову цінність, психологічно може утримувати працівників досудового слідства (переважно органів дізнання) від проявів "ініціативи" для одержання доказів такими методами.
На жаль, в Україні ця норма не прижилася.
У тому, що факти незаконного отримання доказів про визнання вини не є поодинокими, сумнівів немає. Наведемо приклад з протоколу допиту оперативного працівника щодо перевірки скарги на неправомірні дії міліції.
Приклад. "Після цього Р. (оперативний працівник. - О. Б.) вибив у гр. Суркова пістолет, а я звалив його на підлогу. Але гр. Сурков не заспокоївся і почав нахабно, з особливим цинізмом битися печінкою, нирками і обличчям об мої та Р. черевики.
Пізніше втомленого гр. Суркова ми доставили до слідчого, який ганьбив його за неправильну поведінку. В припадку каяття Сурков став плакати і випадково вдарився в кут сейфу тією частиною мозку, яка завідує усними показами.
Слідчий Кокорін записав добровільні зізнання гр. Суркова. Потім я і Р. пальцями розсунули затриманому повіки, самотравмовані у ресторані, щоб він міг бачити і підписатись під протоколом, що він і зробив. В доповнення до сказаного хочу додати, що ні з моєї сторони, а також із сторони Р. і слідчого Кокоріна ніяке насильство до гр.
Суркова не застосовувалося, а його заява прокурору - нахабна брехня і провокація з метою опорочити нашу рідну міліцію".
Факти вибивання показів, одержання їх за допомогою фізичного або морального тиску на особу непоодинокі й в Україні.
Приклад. Один із слідчих під час проведення допитів обвинуваченої X. включав траурну музику і тривалий час грався у мовчанку. Під час проведення допиту жінки, в присутності адвоката, використовував ненормативну лексику, з метою принизити допитувану і змусити її дати покази. Незважаючи на її відмову обвинувачена систематично викликалася до слідчого на допит, де від неї знову і знову вимагали дати покази. До речі, у Росії, якщо особа відмовилася дати покази, то слідчий не має права знову проявляти ініціативу у допиті такої особи. Новий допит може бути проведений тільки з ініціативи самого обвинуваченого, який раніше відмовився від давання показів. В Україні, на жаль, такого правила немає.
Порада захиснику: якщо стали відомі факти насильства і незаконних дій з одержання доказів, захисник має реагувати негайно: заявити клопотання про освідування підзахисного, викликати швидку допомогу, подати скаргу прокурору, витребувати документи, які підтверджують такі факти, заявити відвід слідчому. У всякому разі це потрібно робити хоча б тому, щоб потім у суді не наштовхнутись на звичне у таких випадках запитання суддів: а чому на досудовому слідстві ви не оскаржували такі незаконні дії. В одній із справ суддя у приватній бесіді заявив: "Я вірю, що його били. Але вибили з нього правду".
Розділ 2. Адвокат у кримінальному процесі
Глава 3. Загальні положення
У ч. 1 ст. 1 нового КПК встановлено, що порядок кримінального провадження визначається лише процесуальним законодавством України. Порядок - це процедура виконання певних дій на різних стадіях розгляду справи, це і правила поведінки у суді. Порядок проявляється в діяльності суб'єктів, що виступають у суді, шляхом реалізації своїх юридичних прав і обов'язків. Визначений у статті порядок діє на всій території України. Отже, цей порядок діє всюди, де є територія України, згідно зі ст. 1 Закону "Про державний кордон України" (суша, води, повітряний простір, судна тощо).
Норми, зазначені у КПК, застосовуються на основі положень Конституції, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою. Все це у сукупності називається кримінальним процесуальним законодавством. Це положення є визначальним для тлумачення суті та змісту норм КПК. Новацією Кодексу є вказівка на те, що кримінально-процесуальне законодавство складається в тому числі з відповідних положень міжнародних договорів України. Слід враховувати, що кримінально-процесуальне законодавство - це упорядкована система норм різної юридичної сили.
Конституція має найвищу юридичну силу, далі йдуть норми міжнародних договорів, які мають перевагу перед нормами Кодексу. При тлумаченні норм слід пам'ятати, що судова практика йде шляхом надання пріоритету нормам матеріального права (КК) над процесуальними. У зв'язку з цим, враховуючи категоричний висновок, що порядок кримінального провадження визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, можуть виникати конфлікти та суперечності між цими тісно пов'язаними джерелами двох галузей права (КК та КПК).
У застосуванні норм КПК спірні питання вирішуватимуться практикою. Це той напрям, який є великою мірою визначальним у перший рік застосування нового КПК. Тобто недоліки КПК виявлятимуться і вирішуватимуться методом проб і помилок.
Гострим залишається питання, до якої історичної форми кримінального процесу ми можемо віднести наш процес: до змагального чи інквізиційного. Можна констатувати, що змагальний за визначенням український кримінальний процес не позбавлений рис інквізиційної юстиції: визнання вини підозрюваного, обвинуваченого є формальним доказом винуватості, достатнім, щоб суд не здійснював перевірки доведеності вини.
В Україні розповсюджена практика незаконних методів слідства із застосуванням активного психологічного тиску або фізичної сили. Крім того, як колишній КПК, так і новий надає слідству та обвинуваченню широкі можливості тримання особи під вартою, де вона перебуває під колосальним психологічним тиском системи кримінальної юстиції та усвідомлення своєї повної залежності від слідчого, прокурора та судді. У межах чинного КПК слідчий суддя через існуючий обвинувальний ухил сприйматиметься не як суддя, а як частина обвинувальної влади. Щорічні доповіді Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та практика Європейського суду щодо рішень українських судів наочно засвідчують ці обставини. Крім того, кожен адвокат у своїй практиці багато разів зустрічався з обвинувальним ухилом і застосуванням силових методів одержання доказів і психологічного тиску.
Ось типовий діалог судці та адвоката (за умови, що суддя довіряє адвокату):
Суддя: Я згоден, що те, як було проведено слідство, - неподобство. Але на виправдальний вирок я не піду. Та це і безнадійно. Апеляція не залишить такий вирок у силі. В минулому році у Києві було 8 виправдальних вироків, і всі вони були скасовані апеляційним судом.
Адвокат: І?
Суддя: Максимально, на що можна в нинішній час розраховувати, це направлення справи на додаткове розслідування або відстрочка виконання покарання за ст. 75 КК.
Таким чином, можна дійти висновку, що український кримінальний процес є змішаним. Він містить як норми змагального процесу, який позиціонується як боротьба обвинувачення із захистом під спостереженням судді та констатує перемогу однієї зі сторін; так і елементи інквізиційного процесу, що ґрунтуються на системі формальних доказів, активної участі самого судді у дослідженні доказів, таємниці
досудового слідства та широкій практиці тримання під вартою осіб ще до ухвалення обвинувального вироку суду.
Методи допиту підозрюваного приховані від громадськості, вони містяться в засекречених інструкціях і керівництвах для слідчих. Про окремі прийоми слідства під час проведення допитів подана інформація в цій книзі. Є також дані про окремі методи протидії слідству як обвинуваченого, так і свідка, якщо слідчий допускає незаконні методи розслідування.
Крім того, повсюдно, а особливо у податковому законодавстві, поширена практика, коли допущена помилка у звітності тягне за собою кримінальну відповідальність. При цьому умисел на ухилення від сплати податків обґрунтовується самим фактом існування помилки у звітності. Без обвинувального ухилу такі вироки були б неможливі.
Можна з упевненістю сказати, що протидія слідству незаконними методами є недопустимою. Але так само недопустимим є і обвинувальний ухил, який пишним бур'яном розквітає у нашому кримінальному процесі. І це не проблема окремих суддів. Вони просто поставлені в такі умови системою правосуддя та існуючих у влади явних і неявних важелів тиску на суддів. Суддям щодо цього можна тільки поспівчувати.
Про завдання кримінального судочинства
Головним призначенням кримінального судочинства є захист особи, суспільства (у тому числі громадянського суспільства) та держави, якщо вони потерпіли від злочинів. Це нова формула, яка є більш точною, ніж та, що існувала у старому КПК, де питання про захист держави не було чітко поставлено. Адвокат у процесі має зробити все, щоби з боку суду не сталася помилка в ухваленні судового рішення.
Захист від злочину має здійснюватись так, щоб не порушувати законні права й інтереси учасників кримінального провадження. При цьому кримінальне судочинство має забезпечувати швидке, повне і неупереджене розслідування, тобто встановлення факту події злочину та осіб, винних у його скоєнні. Злочин можна вважати розкритим з моменту набуття законної сили обвинувального вироку суду. "Викриття винних у скоєнні злочину, тобто визнання особи такою, що скоїла злочин, є сутністю правосуддя, яке здійснюється виключно судами38 (див. ч. 1 ст. 124 Конституції України).
Вимога про забезпечення швидкого розслідування - це данина традиції. Незважаючи на цей запис, як показує практика минулих років, у розслідуванні великої кількості справ спостерігалися зволікання та тяганина. Вимога щодо швидкості має корелюватися зі ст. 28 КПК, яка визначає, що кожна слідча дія має проводитись у розумні строки. Очевидно, що швидкість не має впливати на якість здійснення процесуальних дій. Вважається, що деякі нові правові інститути сприятимуть швидкості кримінального судочинства. Йдеться про інститут компромісу, про можливість закриття справи за недоцільністю подальшого провадження. Звісно, що
швидкість розслідування не може підмінятися поспішністю та протистояти його повноті.
Розслідування має бути неупередженим. Обвинувальний ухил у правосудді став притчею во язицех. Позитивним є те, що проблема щодо неупередженості поставлена. Неупередженість можна розуміти як нейтральну точку зору, яка враховує всі факти (докази) сторін (захисту і обвинувачення) та їх аргументи і здійснення їх оцінки відповідно до вимог закону. Неупередженість вимагає об'єктивного підходу до оцінки доказів. Але у сфері людської діяльності, тобто там, де рішення приймає людина, завжди присутній суб'єктивізм.
Застосування закону має забезпечувати притягнення до відповідальності кожного, хто вчинив злочин, та недопущення безпідставного покарання невинних у його скоєнні. Закон також націлює на те, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і до кожного учасника була застосована належна правова процедура. Отже, захист має бути першим, хто турбується про належну правову процедуру, тобто про неухильне дотримання процесуальних норм під час проведення слідчих дій та процесуальних рішень.
Про верховенство права
У новому КПК є посилання на верховенство права. Але, на жаль, не визначено цього принципу, крім загальної фрази про те, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У всякому разі це означає, що дії держави будуть несумісними з принципом верховенства права, якщо здійснюватимуться за межами правової визначеності та вимог справедливості.
Бенджамін Дізраелі писав, що "справедливість - це істина в дії", але це тільки красивий художній образ, який відображає певну сторону цього питання. Для юристів потрібен більш точний погляд на верховенство права і справедливість. У судовій промові адвокат, якщо це доречно, під час вирішення питань відповідальності особи має торкатись питань справедливості та верховенства права.
Ст. 9 наголошує на потребі урахування практики Європейського суду з прав людини та зобов'язує органи досудового розслідування всебічно, повно і неупереджено дослідити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Природа рішень Європейського суду обумовлена такими факторами: а) правові позиції, що містяться в них, мають нормативний характер; б) у рішеннях дається тлумачення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - КЗПЛ); в) рішення ЄСПЛ мають правозастосовний характер.
Суть верховенства права, як його розуміють в Європі, розкрито у доповіді "Про верховенство права", прийнятій на 86-пленарному засіданні Венеціанської комісії 25-26
березня 2011 р. Можна виділити обов'язкові елементи верховенства права: 1) законність і прозорий процес прийняття нових законів; 2) правова визначеність. Наприклад, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вважає порушенням принципу верховенства права і правової визначеності випадки, де українські суди, застосовуючи запобіжні заходи, не вказували строків, на які застосовується тримання під вартою (справа Харченко проти України); 3) заборона на свавілля; 4) доступ до правосуддя, забезпечений судами; 5) дотримання прав людини; 6) недопущення дискримінації та рівність перед законом. Актуальним для України є пріоритетність прав людини, що випливає із ст. З Конституції України. Суд, виходячи з принципу верховенства права, не має застосовувати положення правового акта, у тому числі закону, якщо його застосування суперечить конституційним принципам права або порушуватиме права та свободи громадянина. Судне має також допускати тлумачення закону, яке б несправедливо обмежувало ці права і свободи.
Про презумпцію невинуватості
Ст. 17 КПК визначає зміст презумпції невинуватості, яка має використовуватись захистом як відправна точка як щодо проведення слідчих дій, так і розгляду справи у суді. Особливо потрібно наголосити на нормі, яка визначає, що поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Принцип презумпції невинуватості обов'язковий не лише для кримінального суду, а й для всіх органів держави (справа ЄСПЛ "Аллене де Рібермон" від 10 лютого 1995 року). Вирок суду є єдиним документом, що встановлює винуватість обвинуваченого. Підозра та обвинувачення не можуть ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом. І саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (рішення у справах "Тейксейр де Кастро проти Португалії" від 9 червня 1998 р.; рішення у справі "Шабельник проти України" від 19 лютого 2009 р.). Однак порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним КЗПЛ: права на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, недоторканність житла тощо. Недопустимі докази не можуть бути використані у прийнятті процесуальних рішень, на них не може посилатися суд в ухваленні судового рішення (ст. 86 КПК). Не може бути, наприклад, поставлено в основу рішення одержання звукозапису з порушенням конституційних прав громадянина або одержане в незаконний спосіб або не уповноваженою на те особою (рішення КСУ у справі за конституційним поданням СБУ України щодо офіційного тлумачення положення ч. З ст. 62 Конституції України від 20 жовтня 2011 р. № 12-рп/2011. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях. Водночас слід мати на увазі, що у випадку тлумачення сумнівів на користь особи такі припущення можуть і мають бути використані для формулювання висновків у справі. Питання щодо сумнівів на користь обвинуваченого У судовій практиці викликає труднощі. За загальним принципом мова йде про такі сумніви, які не можна усунути. Непереборними визнаються сумніви в таких випадках, коли зібрані
докази не дозволяють зробити однозначний висновок про винуватість особи, а передбачені законом засоби і способи збирання доказів вичерпані. Правила щодо тлумачення сумнівів можуть торкатися лише фактичної сторони справи. Щодо кваліфікації кримінального правопорушення та призначення покарання, сумніви усуваються за допомогою з'ясування правового змісту закону та прийняття рішення на підставі внутрішнього переконання40.
Про право на захист
Підозрюваний, обвинувачений має право на захист, яке полягає у можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, а також користуватися правовою допомогою захисника. Право на захист, таким чином, дає певні можливості зі збирання доказів як особисто, так і за допомогою адвоката. Держава гарантує підозрюваному, обвинуваченому надання безоплатної кваліфікованої правової допомоги.
Отже, ст. 20 КПК крім допиту в судовому засіданні передбачає право обвинуваченого і його захисника надати письмові пояснення (заперечення) з приводу підозри чи обвинувачення. І такі письмові пояснення можуть бути надані як на стадії досудового слідства, так і у суді. Таким чином, ст . 20 КПК відкриває дорогу до дискусійного питання про складання своєрідного захисного акта або ж заперечень на обвинувальний акт, тобто з приводу обвинувачення.
"ЄСПЛ сформулював низку положень, згідно з якими відмова затриманому в доступі до адвоката впродовж першого часу допитів поліцією у ситуації, коли праву на захист могло бути завдано непоправної шкоди, є несумісною з правами обвинуваченого, передбаченими підп. "с" ч. З ст. 6 КЗЛП (рішення у справі "Мюррей проти Об'єднаного Королівства" від 8 лютого 1996 р.; рішення у справі "Девеєр проти Бельгії" від 27 лютого 1980 р."; Екле проти ФРН" від 15 липня 1982 р.;"Фоті та інші проти Італії" від 10 грудня
1982 року).
Відповідно до ч. 4 ст. 208 КПК особа, яка здійснила затримання, має повідомити про підстави затримання й у вчиненні якого злочину затримана особа підозрюється.
Про доступ до правосуддя
Кожному гарантується право на незалежний і неупереджений суд. "У практиці ЄСПЛ сформовано гарантії незалежного і неупередженого суду, створеного на підставі закону. У справі "Салов проти України" слід звертати увагу на спосіб призначення членів суду та строки їх повноважень, наявність гарантій проти зовнішнього тиску та наявність зовнішніх ознак незалежності. Упередженим можна розглядати суд або суддю, якщо він брав участь на попередніх стадіях кримінального провадження, або поведінка судді мала обвинувальне спрямування ("X проти Сполученого Королівства", "С. проти Сполученого Королівства "); суддя припускався заяв щодо винуватості особи