sbornik

90	Розділ 1. Загальнотеоретичні положення, проблеми ... приватного права

правила втілення, якими, на жаль, часто зневажають. Іноді навіть пропонується кодифікація у формі закону, а не кодексу1.

Іншою причиною боротьби за прийняття кодексу, що видно неозброєним і неупередженим поглядом, є вінець певної теорії, яка висувала, поміж іншим, бачення про необхідність кодексу. Яскравим прикладом цього є господарська теорія, перемога якої в Україні є безсумнівною — Господарський кодекс був прийнятий у 2003 р. Не вдаючись до причин і наслідків цієї «піррової» перемоги (про що досить вже написано, але попри все це не береться до уваги не лише прихильниками ГК, а й законодавцем), слід зазначити, що вся передісторія становлення цього Кодексу з правової точки зору є досить цікавою.

Всупереч усім законам логіки, кодекс, що пропонувався як кодекс у сфері соціалістичного планового господарювання, «спланував» у ринкове середовище, і його розробники зуміли довести неймовірне — цей кодекс необхідний для регулювання сучасних товарних господарських відносин. Модель симбіозу адміністрування й свободи в майнових відносинах, що наполегливо називають господарськими, незважаючи ні на що, втілилася в кодекс2. Важко пояснити подібну перемогу досить сумнівної теорії (і не просто теорії, а її метаморфози)3. Але якщо це стало можливим для ГК, то за ним слідом піде цілий парад подібних кодексів, прийнятих всупереч усталеним канонам теорії права4.

Саме це і змушує замислитися над тим, що являє собою процес кодифікації та наскільки він втратив або видозмінив своє призначення в сучасному українському суспільстві.

Важливо зазначити, що кодифікації (як процесу) все частіше пропонується піддати комплексне регулювання відносин у різних сферах соціального буття. Унаслідок цього у кожному випадку, коли ми стикаємося з наявністю кодексу або пропозицією прийняти новий кодекс на таких засадах, треба намагатися зрозуміти, що мають на увазі вчені, які закликають до цього.

Власне кажучи, у міждисциплінарному підході немає нічого поганого. Більше того, взаємодія різних сфер зі зведенням їх (сфокусуванням) до єдиної точки є продуктивною. У такий спосіб створюється універсальний механізм правового регулювання, до якого втягуються норми не однієї галузі чи підгалузі або інституту права. Таке регулювання практично вже знищило тотожність галузі права й законодавства, що мала місце в радянський період. Більше того, давно настав час задуматися про розподіл права на галузі взагалі — наскільки це відповідає реаліям і чим воно

1	Андрейцев В. Аксіологічні аспекти кодифікації законодавства про наукові школи вчених // Вісн.
Акад. правових наук України. — 2008. — №4. — С. 27.
2	До речі, у Росії все це вже давно усвідомили. А всі ті науковці, які перебували на ниві господарсько-

го права, у ногу з часом перейшли до концепції комерційного або підприємницького права і можуть наводити доводи хіба що за доцільність прийняття Торговельного кодексу.

3	Наша історія достатньо ілюструє втілення в дійсність сумнівних теорій, чийого пагубного впливу за-
знало не одне покоління, і про що ми дотепер жалкуємо.
4	Ще одне застереження: як парад неформалів, такий демарш кодексів невдовзі вже перестане диву-

вати. Утім тоді це буде вже інша правова дійсність, що склалася за межами традиційної теорії права.

Глава 2. Про правотворення	91

обумовлено сьогодні. Однак в українській правовій науці дослідження загальної теорії права з цього питання не можна назвати досягненнями, вони значно поступаються тенденціям, що простежуються у філософії, соціології й навіть окремих правових науках. Важливо й те, що дві перші, на відміну від правознавства, вже остаточно інтернаціоналізувалися. Ринкові відносини спонукають до цього й цивільне право.

Втім, у цілому юридична наука продовжує залишатися «національно замкнутою» і не виходить за рамки нашого українського середовища. Це позначається на процесах законотворчості, які подеколи зрозумілі тільки українцям і абсолютно не вписуються в європейські процеси з їх правовими тенденціями1. І спростовувати цей факт безглуздо, навіть якщо бомбардувати нашу місцеву пресу залпом статей, покликаних довести протилежне, наприклад, про те, що у багатьох країнах є комерційні або торговельні кодекси і тому прийняття ГК України є закономірним кроком на шляху до європейського правового простору. Це твердження, крім того, що воно не відповідає дійсності, містить явно перекручене подання про ГК як про кодекс, аналогічний комерційному або торговельному. Відкидаючи сатиру та насмішки над ГК, які лише дратують господарників (і це цілком зрозуміло), іноді важко утриматися від цього, коли читаєш чергове завірення громадськості у тому, що цей кодекс і є кодифікацією спеціального торгового законодавства, відсутність якої розцінюється як ознака здебільшого економічно слаборозвинутих держав2. Водночас унаслідок замкнутості нашої правової системи та з багатьох інших причин часто читачі сприймають таку подачу буквально і не замислюються над підміною понять. При цьому ані заклики розібратися в цьому питанні, ані наведення неспростовних аргументів, що свідчать про абсолютно іншу платформу ГК у порівнянні з торговими та комерційними кодексами3, не тільки не сприймаються, а й викликають агресію4.

Звісно, емоції ситуації не виправлять, і якщо їх попустити, то ми ще деякий час залишатимемося в становищі, коли наше законодавство замість належної кодифікації «обростатиме» подібними «кодексами».

Повертаючись до питання про інтегрований підхід, що застосовують при кодифікації, важливо втілити його результат у таку правову форму, в якій би гармонійно поєднувалися різні правові начала і що виявило б нову якість регулювання.

1	Спасибо-Фатеева И. Кодексы на хуторе близ Европейского Союза // Юрид. практика. —
2004. — №15.
2	Мамутов В., Звєрева О. Актуалізація предмета досліджень і викладання цивільного права // Вісн.
Акад. правових наук України. — 2005. — №4. — С. 94–98.
3	Спасибо-Фатєєва І. Не створюйте протилежності // Вісн. Акад. правових наук України. —

2005. — №3.— С. 120–129; вона ж. Последняя попытка расшифровать «Код да Винчи», т. е. Хозяйственный кодекс Украины // Юрид. радник. — 2006. — №2 — С. 55–60; вона ж. Хозяйственный кодекс останется в памяти как диковинное явление // Бизнес. — 2008. — №26; Спасибо-Фатеева И., Шевченко Я. Обсуждаем противоречия между Гражданским и Хозяйственным кодексами Украины // Юрид. радник. — 2006. — №4. С. 97–101; Сібільов М.М. Щодо «порад» господарників про актуалізацію предмета досліджень і викладання цивільного права // Вісн. Акад. правових наук України. — 2008. — №1. — С. 159–171.

4 Мамутов В. До питання про еволюцію цивільного законодавства і предмет цивільного права // Вісн. Акад. правових наук України. — 2008. — №4. — С. 121–132.

92	Розділ 1. Загальнотеоретичні положення, проблеми ... приватного права

Матеріалізація подібних мріянь, яка уже здійснена в ГК і привела до еклектичності зібраних у ньому норм, може продовжитися в так званому Економічному кодексі, проект концепції якого розробляється в Україні і який, за чиєюсь досить дивною задумкою, має інтегрувати всі базові норми, що регулюють економічні відносини. Складно уявити наслідки таких експериментів.

Слід також зазначити, що створення в Україні нових кодексів і переробка існуючих не супроводжується проведенням глибокої кодифікації: немає не тільки єдиного підходу до її процесів, завдяки якому різні кодекси та закони взаємоузгоджувалися б, а й опрацювання всіх законів, що їм передують, і тих, що мають прийматися після кодифікації. Такі кодифікаційні процеси останнім часом розгортаються усупереч самому розумінню кодифікації як утворення якісно нового рівня законодавства, котрий досягається завдяки докорінному переробленню діючих нормативних положень. Це має відбуватися на базі нової стратегії правотворчості, звільнення від застарілих норм та системного викладення внутрішньо погоджених норм, виходячи із реального та всебічного аналізу правової, політичної та економічної ситуації в країні, що дозволяє обрати адекватні існуючій систематизації засоби впливу на неї, визначення їх можливої ефективності1. Завдяки цьому тільки й може бути створений такий нормативний акт, що має перспективу жити й діяти, бути сприйнятим суспільством.

Прикладом слідування таким «вічним канонам» кодифікації стала розробка нового ЦК, що явив собою втілення ідеї кодифікації приватного права, яке забезпечувало б стабільне правове регулювання ринкових відносин, закріплення приватноправових принципів правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин, усунення суперечності та неузгодженості законодавчих норм, що мали місце внаслідок вимушеного існування правових актів різних епох та недосконалості багатьох перших законів незалежної України2.

На жаль, такий підхід до кодифікації не було сприйнято в інших секторах законодавства. У наших реаліях за кожним кодексом або «навздогін» готується пакет законів і підзаконних актів, або поряд із кодексом продовжують діяти ті закони, які фактично «увійшли» до кодексу. Більше того, це відбувається без їх перероблення, а іноді навіть (очевидно, через недогляд як розробників, так і законодавця) до кодексу потрапляють закони в попередній редакції, як це сталося з деякими статтями ГК.

Таким чином, замість того щоб «розвантажити» чинне законодавство, позбавивши його величезного масиву розрізнених нормативно-правових актів, шляхом об’єднання їх змісту в єдиному новому комплексному законодавчому акті, яким мав стати ГК за задумом його розробників, відбулося інше. ГК, що увібрав у себе наявні закони, і який претендує на роль лідера «у сфері господарювання», насправді вносить додаткову плутанину в законодавство.

1 Див. з цього приводу: Теория государства и права: Учеб. для вузов. — 2-е изд., изм. и доп. — М., 2000. — С. 335, 524, 571–572; Трубецкой Е.Н. Энциклопедия права. — СПб., 1998. — С. 97, 98 та ін.

2 Харитонов Є.О. Новий Цивільний кодекс України — завершення кодифікації чи її початок? // Суспільство. Держава. Право / Одес. нац. юрид. акад. — 2002. — №2. — С. 7–12. При цьому така характеристика ЦК не виключає й критики окремих його статей або підходів, але це вже зовсім інше питання.

Глава 2. Про правотворення	93

Цей негативний досвід кодифікації має стати показовим і для інших спроб, що робляться сьогодні в Україні, коли в результаті кодифікації нормативно-правові приписи не тільки не виражаються у концентрованому вигляді і обсяг законодавства не зменшується, а навпаки.

Відсутність серйозного системного опрацювання кодексів призводить до «накладення» сфер їх регулювання і не дозволяє їх застосовувати, користуючись відомим принципом співвідношення загального та спеціального закону. Як приклад, можна навести не тільки співвідношення ЦК і ГК, норми якого суперечать самій сутності цивільно-правового регулювання і принципам, закладеним у ЦК. Не менш проблемним є співвідношення ЦК і Земельного кодексу (далі — ЗК), тому що земельні ділянки є об’єктом цивільних прав і, як й інша нерухомість, можуть відчужуватися, братися в оренду, заставлятися тощо. При цьому механізм укладення договорів із цим об’єктом, їх форма, вимоги до державної реєстрації, порядок використання земельних ділянок, а також встановлення відносно них прав на чужі речі не має принципового розходження з аналогічним регулюванням інших об’єктів нерухомості. Виділення цих відносин з перенесенням їх до сфери регулювання в ЗК породило дублювання норм ЦК і ЗК, привело до складнощів у використанні ст. 9 ЦК про співвідношення різних кодексів і законів.

Безумовно, як і у випадку з ГК, коли йдеться про державне регулювання господарської діяльності, так і стосовно ЗК, в якому містяться норми про компетенцію різних державних органів у сфері земельних відносин, про склад і цільове призначення земель, охорону земель тощо — не викликає сумнівів той факт, що таке регулювання має мати місце. Однак дублювання цивільно-правового й, відповідно, господарсько-правового або земельно-правового регулювання споконвічно цивілістичних відносин втрачає будь-який сенс. Звичайне ознайомлення з нормами ГК і ЗК дозволяє зробити незаперечний висновок про відсутність специфіки в регулюванні права власності, інших речових прав, договорів і відповідальності порівняно з ЦК. Виняток становить різний концептуальний підхід, закладений у ЦК і ГК, унаслідок чого останній «тягне» в епоху радянського права з його правовими конструкціями, у чому, власне, і полягає та «специфіка», в якій намагаються переконати громадськість прихильники збереження цього кодексу.

Наявність кодексів, які немов спеціально регулюють відносини, що по своїй суті є цивілістичними, роблять кроки у бік не тільки розтаскування ЦК, а й межують у кінцевому підсумку з його знищенням. Мали місце висловлення щодо цього, втім, як бачимо, прислухатися до цих застережень ніхто не поспішає. Процес захоплення «псевдоспеціалізацією» іноді заходить настільки далеко, що лунали навіть пропозиції «розбити» ЦК на окремі великі кодифікаційні блоки — акціонерний кодекс або кодекс законів про інтелектуальну власність та ін.1 Зрозуміло, що такий підхід завдає серйозної шкоди єдності, цілісності ЦК, адже це є основою системи законодавства.

1 Авдеенкова М.П. Кодификация законодательства России: проблемы и перспективы // Ежегодник истории права и правоведения. — М., 2002. — Вып. 3. — С. 90.

94	Розділ 1. Загальнотеоретичні положення, проблеми ... приватного права

Подібні експерименти з кодифікованим законодавством можуть призвести до розчленування кодифікованої матерії і, навпаки, появи сурогатів, що не мають базису, таких собі замінників, які претендують на роль кодексу.

Покликаний бути результатом упорядкування (у чому й полягає сутність кодексів), на практиці нерідко кодекс «виникає» на порожньому місці за відсутності накопиченого нормативного матеріалу, коли, по суті, нема що кодифікувати1. Прикладом цього є намагання запропонувати Інноваційний кодекс2. Зневага самим розумінням кодифікації та закономірностями її здійснення, в основі якої лежать наступність і розвиток як результат творчої і принципово продуманої переробки, не дозволить створити повноцінного кодексу. Адже основоположним для кодексу є іманентна здатність системи, що розвивається, закріпити свою внутрішню основу, а при вдосконалюванні — зберегти стабільність, хоча при цьому дозволяючи розвиватися імпульсам для подальшого розвитку всієї системи. Це слідує із розуміння та мети кодифікації як складного процесу систематизації нормативного матеріалу3.

Коли ж кодекс пропонується приймати лише як поштовх для подальшого розвитку системи, це викликає здивування, оскільки такий шлях суперечить самому розумінню кодифікації.

Тобто, як і раніше, виходячи з логіки речей, систематизацію, у тому числі кодифікацію, варто здійснювати після того, як нормативний матеріал достатньо стабілізувався, оскільки кодифікація є цілком з’ясовною закономірністю розвитку правової системи. Це тим більше важливо у період становлення законодавства, що спостерігається в нашій державі від початку 90-х років. У зв’язку з цим висловлюється навіть позиція про помилковість прийняття кодексів у перехідних умовах взагалі з оголошенням «мораторію» на їх прийняття, тому що вони не можуть навіть гіпотетично являти собою стійкі кодифіковані акти права, оскільки перетворення, підсумки яких вони покликані закріпити, ще не завершені4, а тому законодавство «приречене» на часті зміни. Прийняті за таких умов кодекси нерідко демонструють свої слабкі сторони, недоліки; доводиться вносити до них численні зміни майже одразу після прийняття 5.

Висловлюється і протилежна думка, що в перехідний період доцільно «готувати

іприймати не численні приватного плану закони, а великі, які повноцінно регулюють

1 Див., наприклад: Тихомиров Ю.А., Талапина Э.В. Введение в российское право. — М., 2003. —

С. 73, 75; Тихомиров Ю.А. Кодекс среди законов // Право и экономика. — 2002. — №2. — С. 3.

2 Атаманова Ю. Інноваційний кодекс України як форма удосконалення законодавчого забез-

печення інноваційного розвитку України // Вісн. Акад. правових наук України. — 2008. — №1. — С. 172–182. При цьому вже не торкатимемося того ж питання правовідносин (зокрема, інноваційних), про що йшлося вище.

3	Медведев Д.А. Новый гражданский кодекс Российской Федерации: вопросы кодификации // Коди-
фикация российского частного права. — М., 2008. — С. 5–35.
4	Сорокин В.В. О систематизации переходного законодательства // Журн. рос. права. — 2001. —
№7. — С. 59–61.
5	Рахманина Т.Н. Актуальные вопросы кодификации российского законодательства // База «Кон-

сультант плюс».

Глава 2. Про правотворення	95

великі сфери суспільних відносин кодификаційні акти. Нехай вони будуть недовговічні, але за такої законодавчої політики еволюція завершиться швидше»1 .

Ці полярні позиції та дійсний стан законодавчої бази України демонструють суттєві розбіжності у підходах до кодифікації й у цілому свідчать про відсутність єдиних принципів і методологічних засад. Часом є незрозумілими критерії вибору кодексу як однієї з форм законів.

Утім непереборні труднощі із сучасною кодифікацією в Україні є лише наслідком загального неусталеного уявлення про галузі права і законодавства, а тому — про можливість галузевого або підгалузевого, інституціонального або комплексного регулювання. Дотепер лише одна визнана всіма фундаментальна робота В.Ф. Яковлева про предмет і метод2 навряд чи сьогодні вже здатна впоратися з тими проблемами, які нас атакують унаслідок швидкої видозміни сучасних правовідносин. Нових же праць подібного рівня так і не з’явилось. Звідси — відсутність добротної теоретичної бази для законотворчого процесу в цілому й кодифікації зокрема. У такому середовищі проводити кодификаційну роботу вкрай складно, а розробляти нові кодекси — необачно.

Крім цього, існують й інші, досить прагматичні причини, що дозволяють виступати проти прийняття кодексів так легко, як це в нас заведено. Та обставина, що розробка нового кодексу потребує величезної системної роботи з переструктурування наявних кодексів і законів, навряд чи викликає у будь-кого сумнів. Насправді цього не відбувається. Так, залучення до процесу кодифікації інноваційного законодавства, якого замало і яке до останнього часу виявилося занадто непрацездатним, неминуче потягне за собою такий самий наслідок, що ми вже маємо з іншими кодексами — дублювання із цивільно-правовим регулюванням, зокрема, стосовно інтелектуальної власності, юридичних осіб, договорів у сфері реалізації прав на інтелектуальну власність, фінансових відносин. Слід зазначити і на брак в Україні фахівців із законодавчої техніки, які здатні були б сформатувати все законодавче поле. Усім мало-мальські освіченим фахівцям явно видні недоліки наших законів, які є наслідком цього.

Поряд із вищезазначеними проблемами системності при кодифікації є ще один ракурс її прояву — це питання про положення кодексів в ієрархії джерел права, яке залишається дискусійним. На думку більшості вчених, кодекси впливають на всі правові акти та правозастосування і щодо інших, звичайних, законів займають вищу сходинку в ієрархії джерел права3.

У той же час кодекс виявляється в «оточенні» інших кодексів, і для цього необхідне чітке й гармонічне розуміння співвідношення їхньої дії. Це є важливим і для введення в оборот або використання єдиної термінології та позбавлення прийнятого

1	Баранов В.М. Концепция законопроекта. — Н. Новгород, 2003. — С. 175.
2	Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественных отношений. — 2-е изд.—
М., 2006.
3	Топорнин Б.Н. Система источников права: тенденции развития // Судебная практика как источник

права. — М., 2000. — С. 23; Тихомиров Ю.А. «Закон о законах» — координатор законопроектной деятельности в государстве // Юстиция. — 2005. — №1.

96Розділ 1. Загальнотеоретичні положення, проблеми ... приватного права

унас підходу, що «для цілей справжнього закону» термін використовуватиметься в такому-то розумінні, що іноді веде до діаметрально протилежних значень того самого терміну. Це необхідно й для універсальності, і для співвідношення загального й спеціального закону, і для усунення суперечності між цим правилом і правилом про дію закону в часі або за колом осіб.

Як уже зазначалося, відсутність такої чіткої ієрархічної підпорядкованості кодексів і законів за наявності дублювання регулювання в різних кодексах з одночасною зміною одного законодавчого підходу до протилежного спричиняє плутанину при застосуванні цих джерел права. Причому така ситуація зберігається досить тривалий час. Прикладом можуть служити різні підходи між ЦК (ч. 4 ст. 92) та КЗпП (ст. 130). Так, за ЦК члени виконавчого органу солідарно несуть повну відповідальність за збитки, заподіяні юридичній особі при порушенні ними своїх обов’язків щодо представництва (тобто якщо вони діють недобросовісно, не в інтересах юридичної особи). Натомість це не дозволяє на практиці притягнути керівника та членів виконавчого органу юридичної особи до такої відповідальності, оскільки цьому заважає КЗпП, в якому встановлюються загальні засади відповідальності працівника щодо обмеження її обсягу певною частиною його заробітку.

Можна навести й приклад із дуже непростим питанням про те, що за чим йде — земельна ділянка за житловим будинком чи навпаки. Проблема та сама, що й філософське питання курки і яйця. Утім, на відміну від останнього, вона цілком може бути усунена належним регулюванням із застосуванням єдності в підходах між ЦК і ЗК, так само як і між ЦК та Трудовим кодексом (оновленим Кодексом законів про працю).

За великим рахунком вирішення зазначених та багатьох інших проблем «нестиковки» кодексів можна звести до з’ясування сфери їх регулювання. А якщо це поєднати з ієрархічністю кодексів, дієвістю правила про застосування загального та спеціальних законів і розмежування публічно-правового та приватноправового методів, то поступово впорядковуватиметься кодифікаційна картина і законодавство набуде чіткості та гармонійності. І тоді не буде підстав дорікати про експансію Цивільного кодексу1, у чому вбачаються якісь ревнощі, що не додає конструктиву для відбудови системності законодавства.

Отже, в Україні склалася складна ситуація у сфері кодифікації, поєднана з наполегливим небажанням подивитися на цю проблему системно, із позицій теорії права в цілому, відмовившись від вузькоспрямованої спеціалізації представників тієї або іншої науки, що просувають свої ідеї більш-менш успішно на законотворчому ринку. Спроби вказати на цю проблему стикаються з непорозумінням і відстоюванням своїх вузьких, часто тимчасових цілей. Спостерігається все стійкіша тенденція відмахнутися від поставлених вище питань, спростити ситуацію.

При цьому робляться навіть посилання на кодифікаційний досвід інших країн, до яких приміряють наші кодифіковані закони. Однак ці порівняння далеко не за-

1 Глазырин В.В. Регулирование трудовых отношений: экспансия гражданского законодательства? // Ежегодник российского права. 1999. — М., 2000. — С. 146–152.

Глава 2. Про правотворення	97

вжди є коректними. Так, навіть студентові, який добре знає міжнародне приватне право або порівняльне правознавство, відомо, чим відрізняється Торговельний кодекс США від вітчизняного ГК України. І тому викликає подив те, на кого розраховане наполегливе втовкмачування юридичної громадськості «мантри» про однорідність і навіть порівнянність цих кодексів.

Робляться й інші кроки у бік виправдання такої нашої кодифікації аж до вихолощення її змісту — посилання на досвід кодифікації французького законодавства, що спрощується не її порівняльним аналізом із вітчизняною кодифікацією, вважається достатнім оперувати такою працею, як «Кодифікації» Реми Кабрияк1. У той же час французькі процеси кодифікації часом досить кардинально відрізняються від сформованої традиції української кодифікації. У Франції застосовується кодифікація в широкому розумінні, так звана адміністративна, або методична кодифікація, результатом якої є, по суті, створення систематизованого збірника нормативних актів2. Українські ж «теоретики» кодифікації, замовчуючи це, свідомо чи несвідомо спрощують систематизацію, підмінюючи дійсну кодифікацію вітчизняного законодавства збірним еклектичним підходом.

Такий шлях здається неприйнятним. Він не тільки не базується на практичній доцільності регулювання на рівні кодексу так званих господарських відносин, або земельних, інвестиційних, інноваційних та інших, а й підриває цю практичну доцільність. Негативно позначається така new-кодифікація й на тому міцному каркасі, що у будь-якій країні континентального права становить Цивільний кодекс.

Виявилося, що в результаті зазначених підходів кодифікація в Україні не тільки не досягає мети проведення систематизації для полегшення учасникам правореалізації можливості ефективного системного використання всіх правових приписів, якими слід керуватися, а ускладнює вибір правомірного варіанту поводження аж до повної неможливості цього. Така кодифікація, що склалася й продовжує набирати обертів в Україні, не усуває безсистемного накопичення нормативних правових актів, до того ж які суперечать один одному, а навпаки, сприяє таким протиріччям. Вона не тільки не впорядковує норми і не породжує чіткого слідування осіб правовому регулюванню, а й нездатна бути повноцінним регулятором суспільних відносин. Більше того, постійне стикання широких мас із заплутаністю й суперечливістю вітчизняних кодексів викликає в людей не просто антипатію до закону, а змушує їх (як втім, і адвокатів, суддів та ін.) шукати такі шляхи для розв’язання пов’язаних із цим проблем, які далеко не завжди відповідають вимогам сумлінності й правоузгодженості.

У зв’язку з наведеним неабияке значення має спостереження за дією кодифікаційних законів; аналіз їх впливу на практику та взагалі соціальних наслідків їх прийняття; співвідношення з іншими актами законодавства і вироблення на цій основі пропозицій щодо їх подальшого існування; постійний режим моніторингу, який

1	Кабрияк Реми. Кодификации. — М., 2007.
2	Детальніше див.: Тихомиров Ю.А., Талапина Э.В. Вказ. праця. — С. 76–77; Пилипенко А.Н. Сис-

тематизация законодательства в зарубежных государствах // Систематизация законодательства в Российской Федерации. — М., 2003. — С. 359–360.

98	Розділ 1. Загальнотеоретичні положення, проблеми ... приватного права

усуне суб’єктивізм у висновках із попередніх питань та механізми впливу на несвідомі прошарки суспільства і дозволить побачити реальну картину дієвості та проблемності того чи іншого кодексу. Такі дослідження дають можливість визначати реальні потреби суспільства у правовому регулюванні на рівні кодексів, вчасно виявляти застарілі й малоефективні норми. Ці заходи, які мають поєднуватися з підвищенням вимогливості до кодифікаційної роботи взагалі, мають дати свої результати і позбавити українське законодавче поле шкідливих бур’янів.

«Соло» гражданского права или правовой симфонический оркестр?*

Вопросы методологии права никогда не были для украинских юристов ни привлекательными, ни продуктивными, несмотря на проведение научных конференций та эту тематику и выпуск нескольких сборников тезисов. Вместе с тем это один из тех фундаментальных вопросов, от разрешения которых зависит состояние всей современной правовой среды.

1. Общие впечатления от состояния правовой науки

Попытка наблюдения со стороны, думаю, объединит всех оппонентов и «отраслевых ученых» в бессильном до смешного барахтанье в мутном озерце отечественной правовой науки, куда постоянно вливаются все новые (нет, не ручейки и живительные струи) отходы переработанных (а нередко и непереработанных) научных (и псевдонаучных) украинских (а чаще — российских и зарубежных) материалов. В силу такого культивируемого подхода в нашей научной среде мы лишены возможности получения добротного научного продукта как результата свежего творческого взгляда на актуальную проблематику.

В немалой мере причиной этому является и давно устаревшая классификация ВАКа научных специальностей, урезывающая (или даже отсекающая) возможность ученому, «привязанному» к одной специальности, совместить свои научные исследования с другой специальностью. В результате — имеем «кастрированные» диссертации, которые изначально не призваны решить проблему комплексным образом.

К этому нужно добавить очевидный факт болезненного псевдоувлечения научными изысканиями в сфере права со стороны управленцев, практических работников и прочих лиц, не имеющих отношения ни к науке, ни к преподаванию, а часто (как следствие) не способных осмыслить на уровне обобществлений, анализа и синтеза ни правовую материю, ни практические проблемы. И это на фоне новой «индустрии написания диссертаций» (сродни «Фабрике звезд»).

Относительно уровня научных исследований в сфере гражданского права, к указанному следует добавить еще одно критическое замечание: неумение выявить ак-

1 * Збірник наукових праць за результатами Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні проблеми цивільного права» (м. Харків, 13–14 трав. 2011 р.). — Х., 2011. — С. 15–19.

Глава 2. Про правотворення	99

туальную проблему, раскрыть ее и, проведя фундаментальное исследование ее истоков, тенденций, различного рода факторов и прочей научной атрибутики, предложить решение на научном и практическом уровне. Здесь очевидны неспособность либо увидеть и прочувствовать проблему (хотя тогда непонятен вообще смысл научной работы), либо выявить ее действительный уровень и «многоканальность связи» с другими проблемами с предложением комплексного подхода к их решению. Нередко мы сталкиваемся не просто с пресным научным продуктом, который не дочитываем или не дослушиваем до конца, но и с повторением набивших оскомину теорий с попыткой (или даже без таковых) их обобщить — это широко известные теории юридических лиц, правоотношений, предмета и метода и прочих известных истин. Все это, кстати, не приводит к ясности, а позволяет лишь указать фамилию еще одного «исследователя» проблемы среди уже известных авторов.

Итог: ярких научных работ становится катастрофически мало. Рассчитывать на принципиальное изменение ситуации в этой сфере без кардинальных изменений невозможно.

Наблюдения показывают, что тем не менее складываются и сохраняются связи между истинными исследователями и учеными (в буквальном смысле — мыслителями и творцами), знакомыми друг с другом и стремящимися к общению и единению. Эти процессы развиваются независимо от принадлежности к университетам, от ученой степени, академических званий и наград (значимость и ценность которых сегодня существенно девальвированы). О чем это свидетельствует? О формировании параллельного, альтернативного объективного правового мира. Как и всякий подобный социальный процесс, он, во-первых, указывает на недостатки в сложившейся среде, породившие его неизбежность; во-вторых, является тем живительным источником, который не позволяет задохнуться правовой науке в бассейне, постепенно зарастающим ряской.

2. Экстравертность или интровертность; замкнутость или открытость; ортодоксальность или стремление к интегрированности?

В таких постановках вопроса усматриваются два главных направления. Первый: ощущение разумных (максимальных и минимальных) пределов в названных процессах. Второй: в отсутствие стремления к замкнутости гражданского права, его загоняют в «стойло» или в «резервацию». Отрицать это — не видеть очевидного.

Без единства в подходах к регулированию сложных и взаимосвязанных общественных отношений, учета политической, экономической составляющей, разнообразия правовых аспектов, налицо попытки удержать право в границах «моно» или «соло». Однако оно всегда будет звучать фальшиво, тем более в отсутствие профессиональных исполнителей (см. первый тезис).

Совершенно очевидно, что право не существует в вакууме или эфире, и поэтому все правовые категории следует подвергать анализу, начиная с экономической,